23.04.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1381/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Чірцов А.А.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача-1: Миронова В.В.
від відповідача-2: Миронова В.В.
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2024р.
(суддя Ярошенко В.І., м. Дніпро) у справі
за позовомАкціонерного товариства "ПроКредит Банк", м. Дніпро
до відповідачів:
1. ОСОБА_1 , м. Дніпро;
2. ОСОБА_2 , м. Дніпро
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю
про звернення стягнення на предмет іпотеки
1. Короткий зміст позовних вимог.
Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" звернулося до ОСОБА_3 з позовною заявою про звернення стягнення на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" відповідно до Договору іпотеки № 362 - ДІ02 від 13.08.2008, а саме домоволодіння, загальна площа - 207, 6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 23933081, що належало ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є ОСОБА_3 в рахунок погашення кредитної заборгованості за Договором про надання траншу № 12.13862/362 від 27.02.2008, Договором про надання траншу № 1501.21986/362 від 27.11.2009 в загальному розмірі 2 568 311, 06 грн, шляхом реалізації (продажу) предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Позов обґрунтований тим, що станом на момент подання позову заборгованість за договорами про надання траншу № 12.13862/362 від 27.02.2008 та № 1501.21986/362 від 27.11.2009 не погашена, відтак, з метою повного погашення заборгованості за Кредитними договорами, Позивач вважає за необхідне звернути стягнення на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці банку за договором іпотеки № 362-ДІ02 від 13.08.2008, та яке виступає забезпеченням виконання зобов'язань за Кредитним договором.
28.08.2024р. від Позивача надійшло клопотання про заміну первісного Відповідача належним Відповідачем, в якому просив суд замінити первісного відповідача ОСОБА_3 на належних відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 05.09.2024 вказане клопотання задоволено. Замінено первісного Відповідача у справі № 904/1381/24 ОСОБА_3 на належних Відповідача-1 ОСОБА_1 та Відповідача-2 ОСОБА_2 .
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2024р. позов задоволено повністю. Звернуто стягнення на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" відповідно до Договору іпотеки № 362 - ДІ02 від 13.08.2008, а саме домоволодіння, загальна площа - 207, 6 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 23933081, що належало ОСОБА_4 , спадкоємцями якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в рахунок погашення кредитної заборгованості за Договором про надання траншу № 12.13862/362 від 27.02.2008, Договором про надання траншу № 1501.21986/362 від 27.11.2009 в загальному розмірі 2 568 311, 06 грн, шляхом реалізації (продажу) предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 086, 72 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на корись Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 086, 72 грн.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник послався на те, що судом першої інстанції при ухвалені рішення не було встановлено дійсний розмір заборгованості, а Позивачем не надано первинних документів його підтверджуючих, що дає підстави вважати суму заборгованості не доведеною. Крім того, Апелянт звертає увагу, що у матеріалах справи № 904/1381/24 містяться три різні документи з трьома різними сумами заборгованості по двох кредитних договорах № 12.13862/62 від 27.02.2008 та № 1501.21986/362 від 27.11.2009..
За доводами Апелянта, у даному спорі необхідним є дотримання з боку Позивача норм ст. 1281 ЦК щодо строків, між тим, останнім не доведено належними доказами факту пред'явлення вимоги до спадкоємців у межах строків, визначених вказаною статтею. Так, матеріали господарської справи № 904/1381/24 не містять доказів на підтвердження факту, що саме у серпні (вересні) 2023 року, а не раніше, АТ "ПроКредит Банк" дізнався про смерть ОСОБА_4 .
Також Скаржник зазначає, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , згідно складеного нею заповіту, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , разом з тим, Відповідачами не було отримано свідоцтво про право на спадщину у зв'язку з накладанням заборони щодо відчуження нерухомого майна переданого в іпотеку. При цьому якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).
На переконання Апелянта, перш ніж звертати стягнення на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці Акціонерного товариства "ПроКредит Банк", суд першої інстанції повинен був з'ясувати факт отримання Відповідачами свідоцтва про право на спадщину та встановити вартість успадкованого майна.
Крім того, Апелянт стверджує, що оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки суд повинен обов'язково врахувати вимоги ст.ст.38, 39 ЗУ "Про іпотеку", тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону. Однак суд першої інстанції у резолютивній частині рішення, пославшись на загальний розмір заборгованості, не зазначив усіх її складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також не встановив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач у відзиві зазначає, що доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не встановлений розмір заборгованості позичальника за кредитними договорами спростовується матеріалами справи та висновками господарського суду в рішенні. Позивачем додано до позовної заяви розрахунки заборгованості, виписки з рахунків, які є належними доказами для підтвердження факту наявності заборгованості позичальника перед позивачем за Договором про надання траншу № 12.13862/362 від 27.02.2008 р. та Договором про надання траншу № 1501.21986/362 від 27.11.2009 р.
Одночасно, Позивач стверджує, що Відповідачем до апеляційної скарги не додані докази сплати позичальником заборгованості по капіталу, за Договором про надання траншу № 12.13862/362 від 27.02.2008 р. та Договором про надання траншу № 1501.21986/362 від 27.11.2009 р., не надано власного розрахунку заборгованості, якщо Відповідач не погоджується з розрахунками Позивача.
Крім цього, Позивач вважає невірним посилання Скаржника на висновки суду у справі №904/4355/23 щодо погашення боргу та припинення обов'язку решти боржників сплатити річні та інфляційні втрати як відсутність обов'язку сплати боргу позичальника за вказаними кредитними договорами, оскільки у цій справі судом розглядалися позовні вимоги АТ "ПроКредит Банк" про стягнення з поручителів ТОВ "Завод Укрпромбетон" ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 інфляційних втрат та річних у зв'язку з невиконанням ними грошового зобов'язання, встановленого судовими рішеннями у справах № 2-10071/11 та № 200/1087/13.
Також у відзиві йдеться про те, що про смерть ОСОБА_4 ні позичальник ні спадкоємці не повідомляли АТ "ПроКредит Банк", не дивлячись на те, що такий обов'язок встановлений в ч. 1 ст. 1281 ЦК України. При цьому відповідно до ч. 3 цієї статті Кодексу якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. У даному випадку, 30.08.2023 Позивач направив претензію щодо погашення заборгованості спадкодавця до державної нотаріальної контори, яка була надіслана до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Одинцової С.О. за місцем відкриття та зберігання спадкової справи.
Щодо доводів апелянта про відсутність свідоцтва про право на спадщину та невстановлення вартості успадкованого майна, то Позивач послався на приписи ст.ст. 1296, 1297 ЦК України , а також висновки Верховного Суду, зокрема у постановах від 19.10.2022 № 712/19272/12, від 28.06.2022 № 204/8421/16-ц, відповідно до яких відсутність свідоцтва про право на спадщину у спадкоємців не є перешкодою для кредитора у пред'явленні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Стосовно тверджень Апелянта про відсутність ціни предмету іпотеки в резолютивній частині рішення суду, Позивач зазначив, що відповідно до положень ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, серед іншого, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку". Вимога про те, що у рішенні суду повинна бути зазначена ціна продажу предмета іпотеки, за якою відбудеться його реалізація в рамках виконавчого провадження, в чинному законодавстві відсутня.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/1381/24.
Матеріали справи № 904/1384/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2024р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду у судове засідання на 23.04.2025.
У судовому засіданні 23.04.2025 представник Відповідачів 1, 2 надав пояснення у справі.
Представники Позивача та Третьої особи у судове засідання не з'явився.
Беручи до уваги, що неявка представників Позивача та Третьої особи належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за їх відсутності.
У судовому засіданні 23.04.2025 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
27.02.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Укрпромбетон" (позичальником) та ЗАТ "ПроКредит Банк" (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ "Прокредит Банк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є AT "ПроКредит Банк") (кредитором) укладено Рамкову угоду № 362, з подальшими змінами та доповненнями.
Відповідно до п. 2.1 Рамкової угоди кредитор на підставі Угоди зобов'язується здійснювати кредитування Позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених Угодою та Кредитними договорами, а Позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, передбачені Угодою та Кредитними договорами.
На підставі Угоди встановлюються наступні ліміти умов кредитування Позичальника (пункт 2.2 Рамкової Угоди):
- ліміт суми кредитування - еквівалент 150 000 доларів США;
- ліміт строку кредитування - 120 (сто двадцять) календарних місяців;
- максимальний розмір процентів - 40 % річних.
Максимальний розмір процентів застосовується лише при укладені Кредитних договорів та видачі кредиту. Розмір процентів на правомірне користування конкретних кредитом встановлюється у відповідних Кредитних договорах та не може перевищувати максимальний розмір процентів. Після укладання Кредитних договорів та видачі кредитів, встановлені ними розміри процентів можуть змінювати тільки у випадках, що не суперечить законодавству.
Якщо валюта кредиту відрізняється від валюти ліміту суми кредитування, то еквівалент кредиту визначається за офіційним курсом НБУ гривні до валюти ліміту суми кредитування та валюти кредиту, діючим на дату видачі кредиту.
Згідно з п. 4.4 Рамкової угоди у випадку прострочення погашення кредиту Позичальник сплачує проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі, що дорівнює визначеним відповідними Кредитними договорами процентам за користування даним кредитом і кожен календарний день прострочення, які обчислюються за методом «факт/360» від суми залишку кредиту, строк погашення якого настав, з моменту виникнення заборгованості до дати повного погашення, включно.
Погашення грошових зобов'язань здійснюється протягом операційного часу Кредитора у день, що визначений Кредитними договорами як день настання строку погашення (платежу). Якщо цей день не є банківським днем, погашення здійснюється не пізніше наступного за цим банківським днем (пункт 7.4 договору).
Пунктом 12.3 Рамкової угоди до усіх вимог, що випливають з Угоди та Кредитних договорів, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність.
В подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Укрпромбетон" та ЗАТ "ПроКредит Банк" (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ "Прокредит Банк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є AT "ПроКредит Банк") було укладено Договори про надання траншу, а саме:
- № 12.13862/362 від 27.02.2008;
- № 12.15527/362 від 13.08.2008;
- № 12.15849/362 від 03.09.2008;
- № 1501.21986/362 від 27.11.2009.
Відповідно до Договору про надання траншу № 12.13862/362 від 27.02.2008 умови на яких видається кредит:
- розмір кредиту: 90 000 доларів США;
- строк користування - 36 календарних місяців, від дати видачі кредиту включно;
- проценти - 17 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році;
- цільове призначення кредиту: придбання основних засобів;
- комісія за видачу кредиту - 1 % від розміру кредиту;
- комісія за дострокове погашення кредиту - 1, 5 % від суми, що достроково погашається;
- спосіб кредитування - зарахування коштів на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 у Кредитора.
Відповідно до Договору про надання траншу № 1501.21986/362 від 27.11.2009 умови на яких видається кредит:
- розмір кредиту: 211 716, 70 грн;
- строк користування - 12 місяців від дати видачі кредиту включно;
- проценти - 28 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році;
- цільове призначення кредиту: рефінансування кредиту, виданого позичальникові відповідно до Договору траншу № 12.13862/362 від 27.02.2008.
- комісія за видачу кредиту - 1 гривня;
- комісія за дострокове погашення кредиту - 1 % від суми, що достроково погашається;
- спосіб кредитування - зарахування коштів на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 у Кредитора.
Повернення кредиту та сплата процентів здійснюється періодичними платежами, сума і строк сплати яких визначені Графіком в черговості, встановлених Рамковою. угодою. Дата останнього платежу згідно з Графіком може відрізнятися від дати спливу строку користування кредитом, вказаного у п.2 цього Договору, але не більше ніж на 7 календарних днів (пункт 4 Кредитних договорів).
Згідно з п. 5 Кредитних договорів погашення усіх грошових зобов'язань здійснюється періодичними платежами, сума і строк сплати яких визначені Графіком в черговості встановленій Рамковою угодою.
Договір набирає чинності з моменту його підписання Позичальником і двома уповноваженими особами Кредитора і діє протягом усього строку користування кредитом до моменту повного і належного виконання Сторонами своїх зобов'язань та реалізації прав за цим Договором (пункт 8 Кредитних договорів).
13.08.2008 з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитною угодою між ЗАТ "ПроКредит Банк" (правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ "ПроКредит Банк", правонаступником прав та обов'язків якою є AT "ПроКредит Банк") та ОСОБА_4 (іпотекодавцем) був укладений Договір іпотеки № 362 - Д102.
За умовами розділу 2 Договору іпотеки № 362 - ДІ02 від 13.08.2008 предметом іпотеки є домоволодіння, загальною площею 207, 6 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 23933082, заставна вартість 678 229, 20 грн.
Відповідно до п. 2.1 Договору іпотеки № 362-ДІ02 від 27.02.2008 для забезпечення повного виконання основних зобов'язань та вимог іпотекодержателя, іпотекодавець передає у іпотеку на умовах, визначених цим договором предмет іпотеки, що вказаний у п. 2.2. договору.
У п.6.1 Договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнені на предмет іпотеки у випадку порушення позичальником та/або іпотекодавцем умов договорі укладених із іпотекодержателем.
Пунктом 6.4 Договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення здійснюється за вибором іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, яким є застереження, вказане у розділі 7 цього Договору з врахуванням інших умов договору.
За умовами п. 7.1. Договору іпотеки іпотекодержатель у випадку набуття права звернення стягнення на Предмет іпотеки вправі на власний вибір задовольнити свої вимоги рахунок Предмета іпотеки.
Відповідно до п. 9.1 Договору іпотеки договір набуває юридичної сили з моменту його нотаріального посвідчення і діє протягом усього часу дії ліміту кредитування та до моменту, який наступить пізніше: припинення дії Рамкової угоди, належного виконання основних зобов'язань, задоволення вимог іпотекодержателя. Протягом усього часу дії ліміту строку кредитування виконання усіх чи частини основних зобов'язань не тягне за собою припинення Договору.
Факт порушення основних зобов'язань підтверджується розрахунками заборгованості випискою по рахунках Позичальника, а отже, в силу ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" та пункту 6.1 Договору іпотеки, іпотекодержатель набув і має право звернути стягнення на предмети.
Як стало відомо Банку у вересні 2023 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавець ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 20.12.2021 виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного МУМЮ (м. Дніпро).
06.11.2023 Позивач звернувся з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця № 2023/06/11-3.
Проте спадкодавці не виконали вимогу Банку та не погасили у повному розмірі заборгованість за Кредитним договором.
Як вбачається з довідки від 08.08.2024 про вчинення нотаріальної дії, виданої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Одинцовою С.О. спадкоємцями померлої ОСОБА_4 , які прийняли спадщину за заповітом в рівних частках є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок на предмет іпотеки - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не видавалось у зв'язку з арештом, що був накладений в рамках виконавчого провадження.
Вищезазначені обставини стали підставою для звернення Банку з позовом, за результатами розгляду якого місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення.
Приймаючи рішення суд виходив з того, що беручи до уваги, що матеріали справи не містять доказів припинення основного зобов'язання (в частині сплати кредитних коштів та процентів, строк сплати якої є таким, що настав) підстави вважати основне зобов'язання припиненим відсутні, що свідчить про відсутність підстав вважати і договір іпотеки припиненим. Відтак, договір іпотеки наразі діє, а іпотека є чинною, не зважаючи на перехід права власності на неї (квартиру) до іншої особи (відповідача). Суд врахував, що у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, його права та обов'язки переносяться на особу, до якої перейшло право власності на майно. Отже, Відповідачі 1-2, отримавши предмет іпотеки у спадщину, набули всі права та обов'язки іпотекодавця.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, у межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
У даному випадку, наявність заборгованості позичальника (третьої особи) у сумі 2 568 311, 06 грн підтверджена договорами про надання траншу № 12.13862/362 від 27.02.2008, № 1501.21986/362 від 27.11.2009 та рамковою угодою № 362 від 27.02.2008.
ОСОБА_4 (іпотекодавець) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 20.12.2021 виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного МУМЮ (м. Дніпро).
За умовами ст. 1216, 1218 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1222 Цивільного кодексу України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 1281 Цивільного кодексу України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Відповідно до ст. 1282 Цивільного кодексу України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
При цьому за приписами ч.5 ст.1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини .
Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця, спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця (такого висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду справи № 352/1068/15-ц, постанова від 17.11.2021 р).
Матеріалами справи підтверджено, що спадкоємцями, які прийняли спадщину за заповітом в рівних частках, є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , податковий номер: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , податковий номер: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначені обставини не заперечуються Відповідачами.
За наведених обставин, Банк обґрунтовано заявив вимоги до Відповідачів - 1, 2 на підставі статей 1281, 1282 ЦК України як до спадкоємців.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання. Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частинами 1 та 3 ст. 575 Цивільного кодексу України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.
Статтею 33 вказаного Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Як зазначалось раніше, набувачами майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 стали Відповідачі-1, 2 як спадкоємці за заповітом.
За приписами ч.ч.1, 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.
За приписами Закону України "Про іпотеку" наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, серед яких зазначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. У такому випадку, у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, в силу ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на момент заявлення таких вимог.
При цьому ст. 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Щодо досліджуваної справи, то відповідно до договору про надання траншу № 12.13862/362 від 28.02.2008 строк повернення кредиту 28.02.2011, а за договором про надання траншу № 1501.21986/362 від 27.11.2009 строк повернення кредиту 29.11.2010.
З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів припинення основного зобов'язання (в частині сплати кредитних коштів та процентів, строк сплати якої є таким, що настав), таке зобов'язання не є припиненим, що у свою чергу, свідчить про відсутність підстав вважати припиненим і договір іпотеки.
За таких умов, договір іпотеки наразі діє, а іпотека є чинною, не зважаючи на перехід права власності на неї (квартиру) до інших осіб.
Згідно з ч.1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України "Про іпотеку").
Крім цього, Закон України "Про іпотеку" визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України "Про іпотеку") є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону України "Про іпотеку"); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку").
Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
Отже, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації (продажу) предмета іпотеки за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, з дотриманням вимог цього Закону та Закону України "Про іпотеку".
При цьому, з огляду на вищевикладене, доводи скарги про те, що суд у рішенні безпідставно не встановив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації ґрунтуються на хибному тлумаченні Скаржником норм права.
Як слушно зазначено Позивачем, відповідно до положень ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, серед іншого, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" . Разом з тим, вимога про зазначення у рішенні ціни продажу предмета іпотеки, за якою відбудеться його реалізація в рамках виконавчого провадження, відсутня.
Щодо посилань Скаржника на неотримання Відповідачами свідоцтва про право на спадщину колегії суддів зазначає наступне.
Так, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
У даному спорі свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не видавалось у зв'язку з накладеним 16.06.2010 арештом Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
Між тим, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 Цивільного кодексу України).
Таким чином, отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є його правом, а не обов'язком і відсутність у нього такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30.11.2022 р у справі № 171/2639/18; від 17.11.2021 р у справі № 352/1068/15-ц.
Отже, відсутність свідоцтва про право на спадщину у спадкоємців не є перешкодою для кредитора у пред'явленні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому посилання Апелянта на положення статті 1299 ЦК України є безпідставними, оскільки вказану статтю було виключено на підставі Закону України № 402-VII від 04.07.2013 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із запровадженням державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"
Доводи апеляційної скарги, про недоведення розміру заборгованості не мають під собою підґрунтя та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, розрахунками заборгованості та виписками з рахунків.
Разом з тим, Скаржником наведені Позивачем розрахунки не спростовані, докази сплати позичальником заборгованості по капіталу за Договорами про надання траншу № 12.13862/362 від 27.02.2008 р. та № 1501.21986/362 від 27.11.2009 р., а також власні контррозрахунки не надані.
Стосовно тверджень про пред'явлення вимоги до спадкоємців поза межами строків, визначених статтею 1281 ЦК України , то як встановлено судом та не спростовано Скаржником, спадкоємці не повідомляли АТ "ПроКредит Банк" про смерть ОСОБА_4 .
Одночасно, відповідно до ч. 3 ст. 1281 ЦК України, якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
За доводами Позивача, АТ "ПроКредит Банк", як кредитор, дізнався про смерть іпотекодавця ОСОБА_4 у серпні 2023 року під час розгляду в Бабушкінському районному суді м.Дніпропетровська справи № 932/2156/23, у зв'язку з чим, 30.08.2023 направив претензію щодо погашення заборгованості спадкодавця до державної нотаріальної контори, яка була надіслана до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Одинцової С.О. за місцем відкриття та зберігання спадкової справи. Докази зворотного у справі відсутні.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги .
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2024р. у справі №904/1381/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 28.04.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В.Чус