28.04.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1186/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 (повний текст рішення складено 27.05.2024, суддя Васильєв О.Ю.) у справі № 904/1186/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», м. Київ
до гр. ОСОБА_1, м. Дніпро
про стягнення 70 638,88грн,
В березні 2024 ТОВ «Бізнес позика» (позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення 70 638,88 грн (в т.ч.: 32 843,48 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту та 37 792,40грн - сума прострочених платежів по процентах).
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів на підставі договору №362775-КС-001 від 24.07.21р. про надання кредиту.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024, у даній справі, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача - гр. ОСОБА_1 на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»: 32 843,48 грн - заборгованості по тілу кредиту, 37 792,40 грн - прострочених платежів по процентах та 2 422,40 грн - витрат на сплату судового збору.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, засобами поштового зв'язку, представник ОСОБА_1, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить: поновити строк на подачу апеляційної скарги; скасувати рішення суду від 27.05.2024 та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі; стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір сплачений за подачу апеляційної скарги; розглянути справу без участі сторони відповідача (апелянта).
Апеляційна скарга мотивована тим, що як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на те що між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» укладено договір про надання кредиту № 362775-КС-001 в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗПОЗИКА», через Особистий кабінет Позичальника на сайті Кредитодавця, за яким утворилася заборгованість. Дані висновки суду є неправомірними, ґрунтуються на порушенні норм процесуального права, незастосуванні норм матеріального права, неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- позивач стверджує, що 24.07.2021 Відповідач прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 362775-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Як стверджує позивач, він направив Відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор на номер телефону, який зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті та який боржником було введено/відправлено. В матеріалах справи міститься анкета клієнта, яка являє собою таблицю із зазначеними в ній даними, вказана анкета не містить підпису Відповідача, зокрема й електронном цифровим підписом;
- будь-які належні та достовірні докази, які свідчать про те, що вказаний договір підписаний відповідачем і відповідач погодився з його умовами, в тому числі сумою кредиту, строком повернення, розміром процентів, в матеріалах справи відсутні. Фактично Позивачем надано набраний на комп'ютері текст договору, складений ним особисто, без участі та погодження з Відповідачем та не підписаний Відповідачем. Таким чином, наданий Позивачем договір не може бути належним та достовірним доказом укладення кредитного договору;
- в матеріалах справи наявний документ, виданий позивачем, під назвою «Візуальна форма послідовності дій клієнта» в якому відображено послідовність дій відповідача та позивача в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача стосовно укладення кредитного договору. Надана позивачем «Візуальна форма послідовності дій клієнта» складена та підписана ним одноособово, тому в розумінні положень чинного законодавства України не може бути належним та достовірним доказом прийняття (акцепту) відповідачем пропозиції (оферти) щодо укладення договору про надання кредиту № 362775-КС-001 на умовах, визначених офертою. Крім того, з наданої візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається, що процес заповнення особистих даних, направлення шаблону акцепту, паспорту споживчого кредиту, ознайомлення Відповідача з вказаними документами та їх підписання зайняв три хвилини, що об'єктивно є фізично не можливим. При цьому в матеріалах справи відсутні роздруківки з особистого кабінету Відповідача на сайті Позивача. За викладених обставин не вбачається доведеним факт прийняття (акцепту) відповідачем пропозиції (оферти) щодо укладення договору про надання кредиту № 362775- КС-001 на умовах, визначених офертою;
- виносячи оскаржуване рішення, суд першої інстанції неповно та неправильно дослідив матеріали справи, не правильно застосував приписи ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», внаслідок чого дійшов неправомірного висновку про укладення кредитного договору на підставі не підписаної Відповідачем роздруківки договору;
- Верховний Суд 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц дійшов висновку про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Однак, у матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку, тощо, на підтвердження перерахування на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів за договором № 362775-КС-001;
- при цьому, суд першої інстанції не надав оцінки тому факту що договір (наявна в справі не підписана роздруківка) не містить реквізитів платіжної банківської картки відповідача, на яку, у відповідності до умов кредитних договорів мали бути перераховані кредитні кошти. Відсутність в документах, які були складені під час укладення відповідачем з кредиторами договорів про надання фінансового кредиту реквізитів платіжної банківської картки відповідача ОСОБА_1 унеможливлює виконання взятих кредитором на себе зобов'язань за договором щодо перерахування на рахунок відповідача кредитних коштів;
- в оцінці поведінки та способу ведення справ банком суд інстанції враховує те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Аналогічна позиція викладена і Верховим Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі №199/7014/20. Отже, Позивач не довів заявлених позовних вимог, що є його, а не відповідача, процесуальним обов'язком, передбаченим статтями 12, 13, 81 ЦПК України. Вказаний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №156/268/21;
- на підтвердження наявності у відповідача заборгованості до позовної заяви не було надано розрахунок заборгованості, не зазначено детального розрахунку, який включав би суми щомісячного платежу, суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків;
- з наданих позивачем додатків до позовної заяви, неможливо встановити отримання відповідачем від кредитодавця кредитних коштів, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, періоди за які така заборгованість була нарахована, суми та часу внесення відповідачем платежів тощо;
- зазначені суми заборгованості за кредитом, які встановлені позивачем є відображенням виключно односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, внаслідок чого не можуть слугувати доказами безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача з огляду на їх неналежність та не допустимість;
- Верховний Суд в своїх постановах неодноразово висловлював правову позицію, що документи складені банком без участі позичальника не підтверджують факт надання позичальнику кредитних коштів, не доводять існування відповідного його волевиявлення, а отже й укладення сторонами певного правочину із дотриманням правил статті 1055 ЦК України (постанова Верховного Суду від 11.07.2018р. по справі № 752/6743/16-ц). В постанові Верховного Суду від 21.11.2019 р. по справі № 621/74/19 також зроблено правовий висновок, що розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми. Тому позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не підлягають задоволенню;
- посилання Позивача на часткову оплату Відповідачем заборгованості по кредиту не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними доказами, довідки на які посилається Позивач в матеріалах справи відсутні;
- таким чином, Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі, а судом винесено рішення та стягнуто з відповідача заборгованість за відсутності належних та допустимих доказів. Фактично судом винесено рішення про стягнення заборгованості за відсутності будь - яких доказів що підтверджували б видачу кредитних коштів;
- отже, суд першої інстанції не правильно застосував ст. ст. 1046, 1047 ЦК України та взагалі не застосував п.п. 1.3, 1.13, 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 та порушив норми процесуального права;
- згідно із ч. І ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абз.2 ч.І ст.1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Аналогічної правової позиції дотримується Велика палата ВС у постанові від 28.03.2018 у справі №14-10цс18, Верховний Суд в постанові від 06.02.2019 р. по справі № 175/475/15-ц. Отже у відповідності з умовами наданого Позивачем та не підписаного Відповідачем кредитного договору вбачається що проценти могли нараховуватися тільки за 24 тижні. При цьому Позивачем не надано розрахунку та не вказано за який період нараховано проценти по договору, відповідно Відповідач позбавлений можливості перевірити правильність нарахування процентів;
- згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 р. по справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. З урахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції про стягнення з Відповідача процентів в сумі 37792,40 грн. не ґрунтується на нормах права; судом не встановлено періоди за які нараховано заборгованість по процентам та не перевірено правомірність такого нарахування;
- згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 264 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Всупереч викладених норм права оскаржуване рішення суду є невмотивованим та необґрунтованим оскільки висновок суду про погодження відповідача з розміром процентів не підтверджується матеріалами справи. Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права та не правильне застосування норм матеріального права призвели до винесення неправильного рішення по справі.
Відзиву на апеляційну скаргу Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» не надано. Згідно частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2024 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/1186/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/1186/24.
06.12.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 у справі № 904/1186/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків. Роз'яснено вимоги ч.ч. п'ятої - дев'ятої ст. 6 ГПК України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами».
01.01.2025 від представника скаржника до ЦАГС надійшов лист (засобами поштового зв'язку), яким долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати судового збору у розмірі 4542,00 грн відповідно до платіжного документу від 20.12.2024.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.01.2025 задоволено заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 у справі № 904/1186/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 у справі № 904/1186/24; зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.07.21р. ТОВ «Бізнес позика» направило ФОП ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №362775-КС-001 про надання кредиту. 24.07.21р. ФОП ОСОБА_1 прийняла (акцептувала) пропозицію (оферту) щодо укладення договору №362775-КС-001 про надання кредиту на умовах, визначених офертою.
ТОВ «Бізнес позика» направило ФОП ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-6396 на номер телефону НОМЕР_1 , який зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті та який боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 24.07.21р. між ТОВ «Бізнес позика» (кредитодавець) та ФОП ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про надання кредиту №362775-КС-001, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1 цього договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 28 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит.
Тип кредиту: кредит. Строк кредиту: 24 тижні. Процента ставка: в день 1,07948215, фіксована. Комісія за надання кредиту: 4 200,00 грн. Загальний розмір наданого кредиту: 28 000,00 грн. Термін дії договору до 08.01.22р. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 69 960,00 грн. Цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей кредит не є споживчим кредитом.
Протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом) нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявний на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів (п. 2).
Пунктом 3 договору сторонами визначено графік платежів, відповідно до якого кредит підлягає сплаті щомісячно рівними платежами у сумі 2 750,00 грн, починаючи з 07.08.21р. та з терміном остаточного повернення не пізніше 08.01.22р.
У разі прострочення позичальником дати сплати чергового платежу, визначеного графіком платежів, кредитодавець має право нараховувати штраф за кожен випадок такого порушення позичальником у розмірі 10 процентів від загальної суми простроченої заборгованості в порядку, визначеному розділом 5 Правил (п. 4).
Згідно з п. 5 позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір.
Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що до укладання договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену частиною другою ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п. 8). Відповідно до п. 9 цей договір може бути змінений та/або припинений за взаємною згодою сторін, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, договором та Правилами.
Інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід'ємною частиною договору. Усі неврегульовані договором правовідносини сторін регулюються законодавством України (п. 10).
Позивач стверджує, що свої зобов'язання за вищенаведеним договором кредиту виконав та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 28 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , яка вказана ним при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, на підтвердження чого надав довідки про видачу коштів від 24.07.21р. (а.с.40).
Також, 23.12.21р. між ТОВ «Бізнес позика» та ФОП ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору №362775-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, яка підписана у порядку, визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідно до умов цієї додаткової угоди сторони погодили надання додаткового кредиту у розмірі 28 000,00 грн., а саме позичальник отримує збільшення суми кредиту та зобов'язується повернути кредит збільшений на 28 000,00грн. у строки та на умовах, викладених у договорі (п.2.1). Після укладання додаткової угоди та збільшення суми кредиту загальна сума отриманого кредиту становить 37 464,34грн.; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 91 318,28грн. (п.4). Комісія за зміну умов договору: 4 200,00грн. (п.5). З дати укладання цієї додаткової угоди встановлено новий графік платежів, відповідно до якого кредит підлягає сплаті щомісячно рівними платежами у сумі 7 600,00грн, починаючи з 06.01.22р. та з терміном остаточного повернення не пізніше 09.06.22р.
На виконання укладеної сторонами додаткової угоди №1 до договору №362775-КС-001 позивачем надано позичальнику грошові кошти в розмірі 28 000,00 грн, що підтверджується довідкою про видачу коштів від 23.12.21р.
Однак, як зазначає позивач, до теперішнього часу відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, відповідно до розрахунку заборгованості відповідач здійснив лише часткову оплату за договором, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором.
У зв'язку з чим, станом на 27.03.23р. заборгованість відповідача за договором складає 70 635,88 грн. (в т.ч.: 32 843,48 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 37 792,40грн. - сума прострочених платежів по процентах), що і стало причиною виникнення спору.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 Цивільного кодексу України).
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2 статті 180 Господарського кодексу України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 2 статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису (частина 1 статті 641 Цивільного кодексу України).
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (частина 1 статті 180 Господарського кодексу України).
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина 2 статті 205 Цивільного кодексу України).
Закон України «Про електронну комерцію» регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів.
Статтею 11 Закону України "Про електронну комерцію" визначено порядок укладення електронного договору.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.
Відповідно до частини 4 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Згідно з частиною 11 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості:
- умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги;
- найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги;
- гарантійні зобов'язання та інформація про інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги;
- порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.
Дія цього положення не поширюється на електронні правочини, пов'язані з одноразовим наданням інформаційних електронних послуг або послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, оплата яких здійснюється дистанційно. Постачальник таких послуг має надати змогу споживачеві ознайомитися з найменуванням постачальника, його місцезнаходженням та порядком прийняття претензії щодо послуги.
За приписами частини 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно із статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, ТОВ «Бізнес позика» було направлено ФОП ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-6396 на номер телефону НОМЕР_1 , який зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті та котрий боржником було введено/відправлено.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 28 000,00грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , яка вказана ним при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, на підтвердження чого надав довідки про видачу коштів від 24.07.21р. (а.с.40).
Крім того, 23.12.21р. між ТОВ «Бізнес позика» та ФОП ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору №362775-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, яка підписана у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов цієї додаткової угоди сторони погодили надання додаткового кредиту у розмірі 28 000,00грн., а саме позичальник отримує збільшення суми кредиту та зобов'язується повернути кредит збільшений на 28 000,00грн. у строки та на умовах, викладених у договорі (п.2.1).
На виконання укладеної сторонами додаткової угоди №1 до договору №362775-КС-001 позивачем надано позичальнику грошові кошти в розмірі 28 000,00грн, що підтверджується довідкою про видачу коштів від 23.12.21р. (а.с. 39-40)
Наведені обставини підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, виконання позивачем свого зобов'язання щодо надання кредитних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням наведеного та враховуючи умови договору та додаткової угоди №1 до нього (кінцевий термін повернення кредиту 09.06.22р.), строк повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісії банку є таким, що настав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 27.03.23р. заборгованість відповідача за договором складає 70 635,88грн. (в т.ч.: 32 843,48 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 37 792,40 грн - сума прострочених платежів по процентах), що підтверджується розрахунком заборгованості наданим позивачем. (а.с. 15-20)
Доказів сплати вищевказаної заборгованості сторонами до суду не надано.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що «позивач стверджує, що 24.07.2021 Відповідач прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 362775-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Як стверджує позивач, він направив Відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор на номер телефону, який зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті та який боржником було введено/відправлено. В матеріалах справи міститься анкета клієнта, яка являє собою таблицю із зазначеними в ній даними, вказана анкета не містить підпису Відповідача, зокрема й електронном цифровим підписом», колегія суддів вказує таке.
Апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи наявна Анкета клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи - https://my.bizpozyka.com/), яка містить персональні дані Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, зокрема її паспортні дані та номер картки платника податків, крім того у Анкеті клієнта вказано фінансовий номер Позичальника - НОМЕР_1 , а також номер банківського рахунку/банківської картки для перерахунку коштів - НОМЕР_2 . Крім того, скаржник не заперечує, що всі відомості, вказані в Анкеті клієнта є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, тощо. Відповідачем не надано доказів того, що внесення даних до Анкети клієнта було здійснено не особисто ОСОБА_1
До того ж, в матеріалах справи міститься роздруківка з офіційного веб-сайту товариства, яка містить фото паспорта громадянина України (у формі ID карти) відповідача та безпосередньо фото відповідача з паспортом громадянина України (у формі ID карти). (а.с.13-14)
Стосовно доводів скаржника про те, що «будь-які належні та достовірні докази, які свідчать про те, що вказаний договір підписаний відповідачем і відповідач погодився з його умовами, в тому числі сумою кредиту, строком повернення, розміром процентів, в матеріалах справи відсутні. Фактично Позивачем надано набраний на комп'ютері текст договору, складений ним особисто, без участі та погодження з Відповідачем та не підписаний Відповідачем. Таким чином, наданий Позивачем договір не може бути належним та достовірним доказом укладення кредитного договору», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Як вже зазначалося вище, частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
У відповідності до частини 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Згідно з частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З Візуальної форми послідовності дій Клієнта Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , номер телефону НОМЕР_4 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариства (ТОВ «БІЗПОЗИКА»), щодо укладення електронного Договору про надання кредиту 362775-КС-001 від 24.07.2021р. в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті www.my.bizpozyka.com вбачається процес укладення відповідачем та позивачем електронного Договору про надання кредиту 362775-КС-001 від 24.07.2021р (а.с.30)
Так, відповідно до Візуальної форми послідовності дій клієнта, 24.07.2021 17:28:09 клієнт використовуючи номер телефону ідентифікувався в ІТС та зайшов в особистий кабінет; 24.07.2021 17:28:09 товариство отримало інформацію про статус клієнта, а саме перевірило теперішній статус клієнта; 24.07.2021 18:02:27 клієнт надає всю необхідну інформацію для формування Товариством належної пропозиції клієнту; 24.07.2021 18:03:20 Товариство направило (розмістило) клієнту в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору; 24.07.2021 18:04:11 Товариством відправлено в смс-повідомленні на номер телефону клієнта одноразовий ідентифікатор G-6396; 24.07.2021 18:04:14 клієнт ознайомився з офертою Товариства та приймає її умови; 24.07.2021 18:04:56 акцептування клієнтом умов оферти, шляхом надсилання Товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором G-6396 (дані в електронній формі у вигляді алфавітно цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти Договір, та надсилаються іншій стороні цього Договору); 24.07.2021 18:04:58 після укладення Договору, Товариство направило (розмістило) клієнту в ІТС підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа; 24.07.2021 18:05:00 Товариством Договір та Правила кредитування відправлені клієнту на електронну пошту, вказану як електронний засіб зв'язку з Позичальником; 24.07.2021 18:05:03 розміщення Товариством в особистому кабінеті клієнта підписаного Договору, Правил кредитування в цілодобовому онлайн доступі. (а.с. 30-38)
Таким чином, 24.07.2021р. між ТОВ «Бізнес позика» (кредитодавець) та ФОП ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про надання кредиту №362775-КС-001, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Абзац другий частини другої статті 639 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, встановлено, що вказаний договір про надання кредиту №362775-КС-001 від 24.07.2021, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 24.07.2021 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами у розмірі 28 000,00 грн, враховуючи, що відповідач не спростовував факту підписання ним договору.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.».
Відтак, аргументи відповідача, що «будь-які належні та достовірні докази, які свідчать про те, що вказаний договір підписаний відповідачем і відповідач погодився з його умовами, в тому числі сумою кредиту, строком повернення, розміром процентів, в матеріалах справи відсутні», жодними обставинами не підтверджуються, оскільки спірний договір укладений з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Твердження скаржника про те, що «в матеріалах справи наявний документ, виданий позивачем, під назвою «Візуальна форма послідовності дій клієнта» в якому відображено послідовність дій відповідача та позивача в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача стосовно укладення кредитного договору. Надана позивачем «Візуальна форма послідовності дій клієнта» складена та підписана ним одноособово, тому в розумінні положень чинного законодавства України не може бути належним та достовірним доказом прийняття (акцепту) відповідачем пропозиції (оферти) щодо укладення договору про надання кредиту № 362775-КС-001 на умовах, визначених офертою. Крім того, з наданої візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається, що процес заповнення особистих даних, направлення шаблону акцепту, паспорту споживчого кредиту, ознайомлення Відповідача з вказаними документами та їх підписання зайняв три хвилини, що об'єктивно є фізично не можливим. При цьому в матеріалах справи відсутні роздруківки з особистого кабінету Відповідача на сайті Позивача. За викладених обставин не вбачається доведеним факт прийняття (акцепту) відповідачем пропозиції (оферти) щодо укладення договору про надання кредиту № 362775- КС-001 на умовах, визначених офертою», не спростовують факту укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 Договору про надання кредиту №362775-КС-001 від 24.07.2021, в якому сторони погодили усі істотні умови договору.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не наданого доказів, які свідчать про невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» своїх зобов'язань за договором про надання кредиту №362775-КС-001 від 24.07.2021 (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 23.12.2021 р.), а саме не перерахування на рахунок ФОП ОСОБА_1 грошових коштів за договором про надання кредиту №362775-КС-001 від 24.07.2021 (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 23.12.2021 р.), а також не надано доказів того, що відповідач не отримувала зазначених коштів.
За вказаних обставин, твердження апеляційної скарги про те, що з наданих позивачем додатків до позовної заяви, неможливо встановити отримання відповідачем від кредитодавця кредитних коштів, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, періоди за які така заборгованість була нарахована, суми та часу внесення відповідачем платежів тощо, спростовуються матеріалами справи, внаслідок чого не приймаються судом до уваги.
Сам по собі факт відсутності в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів, зокрема копій меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку, тощо на підтвердження перерахування на рахунок ФОП ОСОБА_1 грошових коштів за договором про надання кредиту №362775-КС-001 від 24.07.2021, з урахуванням вищевикладених встановлених судом обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, не свідчить про невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» своїх зобов'язань за договором про надання кредиту №362775-КС-001 від 24.07.2021, а саме не свідчить про не перерахування грошових коштів на рахунок ФОП ОСОБА_1
Крім того, колегія суддів зауважує, що постанова правління НБУ № 254 від 18.06.2003 року, якою затверджено Положення про організацію операційної діяльності в банках України, на норми якої у апеляційній скарзі посилається представник відповідача, втратила чинність.
Доводи апеляційної скарги про те, що «суд першої інстанції не надав оцінки тому факту що договір (наявна в справі не підписана роздруківка) не містить реквізитів платіжної банківської картки відповідача, на яку, у відповідності до умов кредитних договорів мали бути перераховані кредитні кошти. Відсутність в документах, які були складені під час укладення відповідачем з кредиторами договорів про надання фінансового кредиту реквізитів платіжної банківської картки відповідача ОСОБА_1 унеможливлює виконання взятих кредитором на себе зобов'язань за договором щодо перерахування на рахунок відповідача кредитних коштів», є безпідставними, оскільки номер картки для перерахування коштів за Договором про надання кредиту №362775-КС-001 від 24.07.2021 був вказаний відповідачем при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті. На підтвердження вищезазначеного в матеріалах справи міститься витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи - https://my.bizpozyka.com/ «АНКЕТА КЛІЄНТА», відповідно до якого позичальником був зазначений номер банківської картки № НОМЕР_2 для перерахунку коштів.
Відповідно до п. 1 Договору про надання кредиту №362775-КС-001 від 24.07.2021 кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти в розмірі 28 000,00 грн. (Двадцять вісім тисяч грн.) на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - Кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям (надалі - Договір).
Відповідно до п. 5 Договору про надання кредиту №362775-КС-001 від 24.07.2021 Позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір.
Згідно з п.п. 4.4.4. Правил Позичальник підтверджує, що вказаний ним (з метою отримання кредиту) поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_2 належить саме йому і треті особи не мають до нього доступу.
Стосовно доводів скаржника про те, що «на підтвердження наявності у відповідача заборгованості до позовної заяви не було надано розрахунок заборгованості, не зазначено детального розрахунку, який включав би суми щомісячного платежу, суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків», колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви був доданий детальний розрахунок заборгованості за договором про надання кредиту. Колегією суддів було перевірено розрахунок позивача та встановлено, що розрахунок заборгованості ґрунтується на умовах договору про надання кредиту та узгоджується з матеріалами справи. Всі платежі відповідача за договором про надання кредиту №362775-КС-001 від 24.07.2021 були враховані у розрахунку заборгованості за договором про надання кредиту. Крім того, Відповідач не був позбавлений можливості надати свій контррозрахунок заборгованості за договором про надання кредиту.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16-ц, від 21 листопада 2019 року у справі № 621/74/19, є помилковим, оскільки зміст правовідносин, їх предмет та підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
У справі 752/6743/16-ц встановлено, що позивач звернувся в суд з вимогами до відповідача про стягнення заборгованості; в обґрунтування своїх вимог вказав на те, що 05 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк", банк) та ОСОБА_3 укладено договір про відкриття кредитної лінії N 0332019957БН/2013-06 з лімітом заборгованості за кредитом не більше 21700, 00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36, 00 % річних до дати остаточного повернення кредиту. Тобто у вказаній справі інші обставини справи і кредитний договір було укладено в письмовій формі.
У справі, що переглядається, між позивачем та відповідачем було укладено електронний договір.
Обставини у справі № 621/74/19 також є відмінними від обставин справи, що переглядається, оскільки у вказаній справі судом встановлено, що відповідач є інвалідом дитинства безстроково, знаходиться на психіатричному обліку, мешкає у геріатричному закладі, є неписьменним та не вміє читати.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не правильно застосував ст. ст. 1046, 1047 ЦК України та взагалі не застосував п.п. 1.3, 1.13, 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 та порушив норми процесуального права, є безпідставними виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 статті 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини 1 статті 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Абзац другий частини другої статті 639 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Доводи апелянта про те, що «…згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 р. по справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. З урахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції про стягнення з Відповідача процентів в сумі 37792,40 грн. не ґрунтується на нормах права; судом не встановлено періоди за які нараховано заборгованість по процентам та не перевірено правомірність такого нарахування», відхиляються колегією суддів, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні скаржником норм чинного законодавства України. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до позовних вимог, викладених у позовній заяві про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту, та відповідно доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором про надання кредиту, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» не нараховувало та не просить стягнути з відповідача жодну неустойку, штраф чи проценти річних. Сума, про яку зазначає скаржник, а саме 37792,40 грн є сумою прострочених платежів по процентах, які позивач правомірно нарахував відповідно до умов договору про надання кредиту.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зважаючи на відсутність доказів оплати заборгованості, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Інші доводи апеляційної скарги, взяті колегією суддів до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що висновки місцевого господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанції під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 у справі № 904/1186/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 у справі № 904/1186/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв