Дата документу 28.04.2025 Справа № 337/2612/24
Єдиний унікальний №337/2612/24
Провадження №22-ц/807/519/25
Головуючий в 1-й інстанції - Котляр А.В.
28 квітня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» в особі представника Руденко Костянтина Васильовича звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за Договором № 230630-59194-10 від 30.06.2023р., яка станом на 01.05.2024 року складає 57712,00 гривень, з яких: 7000,00 гривень - заборгованість за кредитом; - 50712,00 гривень - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2.Кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 30.06.2023 року по 27.11.2023 року (включно); а також судові витрати у розмірі 2422,40 гривень та 9000,00 гривень витрат на правову допомогу. В обґрунтування позову зазначено, що 30.06.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №230630-59194-10, за яким товариство надало відповідачу кредит у розмірі 7000,00 грн., строком на 150 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Таскомбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірів 3,5 % від суми кредиту за кожен день користування. Кредитний договір був підписаний 30.06.2023 об 11:28:46 год. шляхом введення одноразового ідентифікатора 634379 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та/або https://monetkа.ua/. ТОВ «ФК «Ріальто» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало останньому кредит в сумі 7000,00 гривень шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. У зв'язку з невиконанням умов вищезазначеного кредитного договору у відповідача утворилась заборгованість в означеному розмірі.
Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2024 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Ріальто» задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» заборгованість за договором № 230630-59194-10 від 30.06.2023р. станом на 01.05.2024 року у розмірі 57712,00 гривень, яка складається з: 7000,00 гривень - заборгованість за кредитом; 50712,00 гривень - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 30.06.2023 по 27.11.2023; витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн., а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.
Ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 10 грудня 2024 року у задоволені заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову якою відмовити у задоволені позову повністю.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не повідомив своєчасно та належним чином про день та час слухання справи відповідача по справі, у зв'язку з чим відповідач була позбавлена права на захист. Відсотки нараховані на кредитну заборгованість в період відсутності у фінансової компанії відповідної ліцензії. Пункт Договору в частині сплати відсотків не відповідає принципу справедливості, суперечить принципам розумності та добросовісності. Позивачем не надіслано відповідачу відповідну вимогу про погашення заборгованості. На думку апелянта, в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору, при цьому наявність паспорту споживчого кредиту, не може свідчити про дотримання належної форми договору про споживче кредитування, а наданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним документом. Стягнуті судом першої інстанції судові витрати, зокрема витрати на правову допомогу не є співмірними та справедливими.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, ТОВ «ФК «Ріальто» повідомлено про апеляційний розгляд шляхом отримання в системі «Електронний Суд» копії апеляційної скарги разом із ухвалою про відкриття апеляційного провадження (а.с.137,138).
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.06.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 230630-59194-10, за яким товариство надало відповідачу кредит у розмірі 7000,00 грн., строком на 150 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «ТАСКОМБАНК», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірів 3,5 % від суми кредиту за кожен день користування. Кредитний договір був підписаний 30.06.2023 об 11:28:46 год. шляхом введення одноразового ідентифікатора 634379 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та/або https://monetkа.ua/.
Кредитні кошти були відправлені Відповідачу 30.06.2023 року на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ "ТАСКОМБАНК", що підтверджується чеком.
За наданим позивачем розрахунком за кредитним договором № 230630-59194-10 від 30.06.2023 станом на 01.05.2024 відповідач ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» на суму 57712,00 гривень, яка складається з: - 7000,00 грн. - заборгованість за кредитом; - 50712,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом за період з 30.06.2023 по 27.11.2023.
З урахуванням вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, оскільки такі умови передбачені укладеною між сторонами угодою.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитись не може.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
ЄСПЛ зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (№. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Публічний розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань", стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
У ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції з підстави неналежного повідомлення в суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).
Постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 14 ЦПК України, суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему; особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно п.2 ч.8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована в системі «Електронний суд».
12.07.2024 року ОСОБА_3 через систему «Електронний Суд» подала заяву про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.43), а 14.07.2024 року заяву про відкладення судового засідання (а.с.46).
08.08.2024 року судове засідання у справі було відкладено через неявку сторін. Розгляд справи призначено на 11.09.2024 року (а.с.48).
Судову повістку про виклик до суду на 11.09.2024 року ОСОБА_3 отримана в електронному кабінеті 08.08.2024 року, про що сформовано відповідну довідку (а.с.49).
Враховуючи викладене, матеріали справи містять беззаперечні докази обізнаності відповідачки про розгляд справи в суді, докази сповіщення її про розгляд справи заздалегідь до судового засідання, що давало можливість ознайомлення з матеріалами справи, підготовки заперечень, явки в судове засідання, тощо.
Таким чином, відсутні підстави стверджувати про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового розгляду і відповідно відсутні підстави скасування рішення суду за вказаними доводами.
Що стосується доводів суду першої інстанції з приводу доведеності вимоги позову, то слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 та частиною першою статті 628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
В силу ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як було вказано вище, 30.06.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 230630-59194-10, за яким товариство надало відповідачу кредит у розмірі 7000,00 грн., строком на 150 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «ТАСКОМБАНК», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірів 3,5 % від суми кредиту за кожен день користування (а.с.12,13).
Кредитним договором були визначені умови перерахування кредитних коштів, строк договору, процентна ставка. Вказаний договір був підписаний відповідачкою 30.06.2023 об 11:28:46 год. шляхом введення одноразового ідентифікатора 634379 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та/або https://monetkа.ua/ (а.с.11).
Кредитні кошти були відправлені Відповідачу 30.06.2023 року на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ "ТАСКОМБАНК", що підтверджується випискою по особовому рахунку (а.с.39-40).
Таким чином, на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів, як позичальником, формування суми заборгованості за кредитним договором, позивачем було надано виписку по особовому рахунку, який колегія суддів апеляційного суду вважає належним та достатнім доказом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 року в справі № 752/9423/15-ц, від 16.09.2020 року в справі № 200/5647/18.
Вказане свідчить про те, що кредитний договір № 230630-59194-10 був укладений у відповідності до норм ЗУ «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Свої зобов'язання з надання кредитних коштів ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» виконало. При цьому відповідачка суму позики у встановлений договором строк не повернула.
За наданим позивачем розрахунком за кредитним договором № 230630-59194-10 від 30.06.2023 станом на 01.05.2024 відповідач ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» на суму 57712,00 гривень, яка складається з: - 7000,00 грн. - заборгованість за кредитом; - 50712,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом за період з 30.06.2023 по 27.11.2023.
Колегія суддів погоджується із обґрунтованістю вимог позову щодо стягнення суми основної заборгованості у розмірі 7000,00 грн., оскільки відповідачем не доведено існування заборгованості по тілу кредиту у іншому розмірі.
Що стосується суми нарахованих відсотків, то слід зазначити наступне.
У відповідності до висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі № №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Відповідно до п.1.2 № 230630-59194-10 від 30.06.2023 процентна ставка за користування кредитом становить на день 3,5% від суми Кредиту.
Строк надання кредиту становить 150 днів (п. 1.3 Договору).
Таким чином, розмір нарахованих відсотків має відповідати сумі - 36750,00 грн., що більше ніж у п'ять разів перевищує суму основаної заборгованості.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
В кредитному договорі визначено, що процентна ставка на день користування кредитними коштами становить 3,5%, що в річному еквіваленті становить 1277, 5%.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги з приводу того, що дана умова договору є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів» та підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.
З огляду на вказане, апеляційний суд вважає, що вимоги ТОВ « ФК «Ріальто» про стягнення з відповідачки відсотків у відповідності до п. 1.2. Кредитного договору підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 7000,00 грн. Вказана сума буде справедливою та співмірною.
Доводи апеляційної скарги з приводу анулювання позивачу права на провадження діяльності з надання фінансових послуг від 10.07.2023 року не впливають на необхідність виконання фінансових зобов'язань по раніше укладеним кредитним договорам. Доводи з приводу надсилання досудової вимог також є необґрунтованими, оскільки мова не йде про дострокове погашення заборгованості за кредитом.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зменшення розміру відсотків, який підлягає стягненню за судовим рішенням.
Відповідно до п.п. б,в п. 4 ч. 1 ст 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з нормами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що вимоги позову ТОВ «ФК «Ріальто» підлягають задоволенню частково у загальній сумі 14000,00 грн. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору сплачена за подання позову у розмірі 587,54 грн., а оскільки вимоги апеляційної скарги теж задоволено частково з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3440,18 грн.
Згідно вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Здійснивши розрахунок у відповідності до вимог ч.10 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ТОВ «ФК «Ріальто» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2852,64 грн.
Також у позові ТОВ «ФК «Ріальто» просило про компенсацію витрат, понесених на правову допомогу в розмірі 9000,00 грн.
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Приписами частини першої статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Судом встановлено, що на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, до суду першої інстанції було надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договір №02/06/2022 про надання юридичних послуг від 02.06.2022, акт приймання-передачі наданих послуг №205 від 11.01.2024, акт виконаних адвокатом Руденко К.В. на загальну суму 9 000,00 грн.
Ураховуючи вищезазначене, оцінивши подані представником позивача докази на підтвердження понесених позивачем витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, враховуючи те, що справа є малозначною та розглянута у спрощеному позовному провадженні, обсяг позовної заяви з доданими до неї документами, колегія суддів приходить до висновку про покладання на ОСОБА_1 обов'язку по відшкодуванню 2183,25 грн. витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2024 року у цій справі скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» заборгованості за відсотками в розмірі 50712,00 грн за кредитним договором № 230630-59194-10 від 30.06.2023р., змінивши у зв'язку з цим резолютивну частину рішення.
Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» заборгованість за договором № 230630-59194-10 від 30.06.2023р. станом на 01.05.2024 року у розмірі 14000 гривень (чотирнадцять тисяч гривень 00 копійок), яка складається з: 7000,00 гривень - заборгованість за кредитом; 7000,00 гривень - заборгованість за нарахованими процентами.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» витрати на правничу допомогу в сумі 2183,25 гривень (дві тисячі сто вісімдесят три гривні 25 копійок).
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2852,64 гривень (дві тисячі вісімсот п'ятдесят дві гривні 64 копійки), сплачений за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 28 квітня 2025 року.
Головуючий, суддя-доповідач: С. В. Кухар
Судді: І.В. Кочеткова
О.З. Поляков