Справа № 683/459/25
2/683/518/2025
24 квітня 2025 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої - судді Сагайдак І.М.
секретаря Повзун С.В.
розглянувши у судовому засіданні в місті Старокостянтинів цивільну справу №683/459/25, 2/683/518/2025 за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє її законний представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про тлумачення заповіту,
У лютому 2025 року ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про тлумачення заповіту.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка для ОСОБА_1 була рідною бабою.
До складу спадщини після смерті ОСОБА_4 увійшла 1/2 частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавиці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2011 року.
21 січня 2021 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Лавутою Ю.А., зареєстрований в реєстрі за №56, згідно якого заповіла для ОСОБА_1 належний їй житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Зазначає, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
Проте їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки за змістом заповіту ОСОБА_4 заповіла для ОСОБА_1 цілий житловий будинок, тоді як їй належала лише 1/2 його частина, у зв'язку з чим їй було рекомендовано звернутися до суду за тлумаченням змісту заповіту.
Вказує, що за змістом волевиявлення спадкодавиці було спрямоване на те, щоб заповісти ОСОБА_1 саме належну їй 1/2 частину житлового будинку, на яку ОСОБА_4 на момент складання заповіту мала право, підтверджене свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2011 року.
Право власності на цілий житловий будинок ОСОБА_4 за життя не набула, оскільки інша 1/2 частина спірного житлового будинку належить на праві власності її сину ОСОБА_3 , тому вважає, що заповіт було складено некоректно.
Посилаючись на викладене, просить здійснити тлумачення заповіту, складеного ОСОБА_4 21 січня 2021 року на користь ОСОБА_1 , а саме, розтлумачити, що у вказаному заповіті виявленням волі ОСОБА_4 було розпорядження, згідно якого ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 саме 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 лютого 2025 року у даній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання законний представник неповнолітньої позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , а також її представник - адвокат Мініх І.М. подали заяву про розгляд справи у їх відсутності, просять позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 , який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, до суду не з'явився, засобами поштового зв'язку направив заяву, у якій просить розгляд справи проводити у його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує, вказуючи, що йому відомо, що його мати ОСОБА_4 заповіла для ОСОБА_1 , яка є його донькою, саме 1/2 частину належного їй спірного житлового будинку.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане 13 жовтня 2011 року державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори Макаренко Т.Г., зареєстроване в реєстрі за №1-1426, належить 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину вищезазначеного домоволодіння зареєстровано 20 жовтня 2011 року Старокостянтинівським бюро технічної інвентаризації, оцінки та реєстрації в Книзі №15, номер запису 2499, реєстраційний номер об'єкта: 33979635.
21 січня 2021 року ОСОБА_4 склала заповіт такого змісту: «Я, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Старокостянтинівським РВ УМВС України в Хмельницькій області, 11 вересня 2001 року, народилась в селі Губин, Старокостянтинівського району, Хмельницької області, що зареєстрована в АДРЕСА_1 , розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного, так і морального, на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження: належний мені житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 заповідаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Вказаний заповіт посвідчений 21 січня 2021 року приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Хмельницької області Лавутою Ю.А., зареєстрований в реєстрі за №56, того ж дня зареєстрований у Спадковому реєстрі (заповіти/спадкові договори) за №67086588 і значиться як чинний.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, до складу якої увійшла 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавиці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2011 року.
На день смерті ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 разом із сином ОСОБА_3 , невісткою ОСОБА_2 , онуками ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою Відділу з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області №516 від 30 січня 2024 року.
21 лютого 2024 року за заявою ОСОБА_3 про прийняття спадщини за законом Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою Хмельницької області заведено спадкову справу №78/2024 після смерті ОСОБА_4 .
Крім того, 21 лютого 2024 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 до нотаріуса звернулась законний представник ОСОБА_2 , яка діяла від імені та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_1 .
Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріуса не звертались.
08 лютого 2025 року державний нотаріус Старокостянтинівської державної нотаріальної контори Заворотна Т.В. надала ОСОБА_2 , як законному представнику неповнолітньої ОСОБА_1 , письмову відповідь, у якій зазначила, що згідно заповіту від 21 січня 2021 року ОСОБА_4 заповіла для ОСОБА_1 цілий житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , тоді як згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2011 року ОСОБА_4 належить лише 1/2 частина вказаного житлового будинку, в зв'язку із чим вказала на необхідність тлумачення заповіту.
Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Спірні правовідносини стосуються захисту спадкових прав позивачки, як спадкоємця за заповітом, пов'язаних із наявністю заповіту, складеного на її ім'я.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно частини 1 статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
В Україні діє принцип свободи заповіту. Він означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі.
Також заповідач має право на призначення спадкоємців, тобто заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі частини першої статті 1256 ЦК України.
Судом встановлено, що сторони не здійснювали тлумачення заповіту на підставі частини першої статті 1256 ЦК України, тому таке тлумачення здійснюється судом.
Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.
При цьому частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту.
Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №467/356/19, від 30 вересня 2022 року у справі №165/3014/20.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, та з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
З огляду на викладене тлумаченню підлягає правочин або його частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Пріоритет надається тому, що написано в правочині, тобто буквальному тлумаченню слів та термінів. При тлумаченні правочину, у тому числі заповіту, спершу береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, тобто здійснюється буквальне тлумачення правочину. І лише коли буквальне тлумачення не дало змоги витлумачити зміст правочину, необхідно вдаватися до порівняння частини правочину, намірів тощо. Тобто правила тлумачення правочину визначені законом за принципом концентричних кіл: за неможливості витлумачити зміст правочину шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення) залучаються інші засоби.
У постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі №474/454/18, від 01 травня 2024 року у справі №501/4300/19 зазначено, що «тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді власне позовної вимоги про тлумачення змісту заповіту, так і, зокрема, при розгляді позовної вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини; з урахуванням того, що зміст заповіту може містити розпорядження про призначення спадкоємця (спадкоємців) і/або визначення спадкового майна (спадщини), то і тлумачення змісту заповіту може здійснюватися щодо таких розпоряджень заповідача».
Отже, тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді справи з такими позовними вимогами, так і при розгляді справ щодо спадкування без заявлення таких позовних вимог, що не буде виходом судами за межі позовних вимог.
Таким чином, оскільки до предмету доказування по цій справі відноситься визначення спадкової маси при спадкуванні за заповітом, що, серед іншого, вимагає з'ясування обсягу майна, спадкування якого відбувалося за заповітом, то суд вважає за необхідне розтлумачити заповіт та визначити спадкову масу.
Відповідно до статей 1216, 1218, 1219 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих, котрі нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.
Відповідно до статей 177, 181, 182 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Статтею 380 ЦК України визначено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Згідно зі статтями 11, 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
На час складання заповіту та на час відкриття спадщини ОСОБА_4 на праві власності належав не цілий житловий будинок, а лише 1/2 його частина, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №408610145 від 18 грудня 2024 року.
Тому, за своїм змістом намір (волевиявлення) спадкодавиці ОСОБА_4 був спрямований на те, щоб залишити ОСОБА_1 у спадок саме 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , на яку у ОСОБА_4 на момент складання заповіту було право, посвідчене свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2011 року.
За таких обставин, суд вважає, що слід розтлумачити зміст заповіту, складеного ОСОБА_4 21 січня 2021 року на користь ОСОБА_1 , як такий, що містить особисте розпорядження спадкодавця, згідно з яким ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 належну їй 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 260-263 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , поданий її законним представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Розтлумачити зміст заповіту ОСОБА_4 , який посвідчений 21 січня 2021 року приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Хмельницької області Лавутою Ю.А., реєстровий номер 56, зареєстрований 21 січня 2021 року у Спадковому реєстрі (заповіти/спадкові договори) за номером 67086588, як такий, що містить особисте розпорядження спадкодавця, згідно з яким ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Законний представник позивача: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Текст рішення складено 28 квітня 2025 року.
Суддя: