вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" квітня 2025 р. Справа№ 922/3316/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОНА-КОМПАНІ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 року (повне рішення складено 29.01.2025 року)
у справі №922/3316/24 (суддя Демидов В.О.)
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОНА-КОМПАНІ"
про стягнення 109 528,33 грн,-
за зустрічним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОНА-КОМПАНІ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА"
про стягнення 200 001,40 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (далі - позивач за первісним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (далі - відповідач за первісним позовом) про стягнення 109528,33 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що останнім здійснено переплату з орендної плати (авансові платежі) за договором станом на момент його припинення (09.06.2021року), яка становить 109 528,33 грн, проте Товариство з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" не виконало свої зобов'язання щодо повернення Гарантійного платежу та переплати з орендної плати.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" звернулося з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА" про стягнення 200001,40 грн.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що у період строку дії договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» систематично порушувало взяті на себе зобов'язання, що є підставою для нарахування штрафних санкцій за договором та притягнення первісного позивача до відповідальності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 року у справі № 922/3316/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА" задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОНА-КОМПАНІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА" заборгованість у розмірі 109 528,33 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОНА-КОМПАНІ" відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОНА-КОМПАНІ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 року в частині стягнення гарантійного платежу та відмовити у задоволенні первісного позову. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОНА-КОМПАНІ" про стягнення штрафних санкцій в сумі 200 001,40 грн за порушення строків оплати обов'язкових платежів за договором оренди № А79/Х-1 від 18.07.2018 року.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, за твердженням скаржника, за умовами договору строк оренди мав закінчитися 16.07.2021 року, тому повернення приміщення, яке відбулося 09.06.201 року, а й відповідно припинення після цієї дати платного користування (останній день строку оренди) - є фактом дострокового припинення договору.
Відсутність претензій до приміщення на момент повернення підтверджує лише стан приміщення, однак жодним чином не свідчить про відсутність підстав для утримання гарантійного платежу, тим більше за прямим призначенням як договірної санкції за дострокове припинення договору.
Таким чином, за твердженням скаржника, судом першої інстанції зроблений неправильний висновок з встановлених обставин про наявність підстав для стягнення суми гарантійного платежу. Оскільки у визначених обставинах гарантійний платіж цілком правомірно має залишатися у відповідача, оскільки за договором залишається у орендодавця як договірна санкція за дострокове припинення договору (п. 14.8 договору).
За таких обставин у позивача відсутні підстави вимагати повернення гарантійного платежу у відповідності з умовами договору, оскільки в договорі встановлено, що при достроковому припиненні договору гарантійний платіж залишається в орендодавця.
При цьому, скаржник зауважив, що за наслідками розгляду справи зустрічна вимога була розглянута судом без застосування правил господарського судочинства, й таке процесуальне порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОНА-КОМПАНІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 року у справі №922/3316/24 залишено без руху
Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду докази, які підтверджують доплату судового збору у розмірі 1 695,66 грн.
Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОНА-КОМПАНІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 року у справі №922/3316/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
11.03.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача за первісним позовом до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач за первісним позовом просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 року у справі №922/3316/24 без змін.
Крім того, представник позивача за первісним позовом у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 року по справі №922/3316/24 є обґрунтоване, ухвалене відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень.
При цьому, за твердженням представника позивача за первісним позовом, судом першої інстанції правильно засновані, як норми процесуального так і норми матеріального права, в повному обсязі. З'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, які надавалися суду, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальні «Крона-Компані» (орендодавець) було укладено договір оренди №А79/Х-1 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язаний передати в оренду приміщення, яке знаходиться в Торговому центі, а орендар зобов'язується прийняти, оплатити орендну плату і повернути приміщення орендодавцю на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до Додатку В орендар використовує приміщення для розміщення офісу відділення та обробки відправлень та зберігання вантажу.
Згідно з п. 8.2. договору орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти приміщення в оренду в дату початку, що підтверджується підписанням сторонами акту прийому-передачі приміщення. У разі прострочення виконання вказаного зобов'язання орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві штраф у розмірі 50 % основної орендної плати за перший місяць строку оренди.
В цілях цього договору датою початку є 26.08.2018року. Строк оренди становить 365 календарних днів та починає обчислюватися з дати підписання сторонами акту прийому передачі приміщення (п.п. 8.3., 8.4. договору).
Відповідно до п. 9.1 договору зміна строку оренди здійснюється виключно за згодою орендодавця на підставі додаткової угоди до договору.
Згідно п. 9.2 договору сторони дійшли спільної згоди, що при бажанні укласти новий або продовжити строк дії цього договору, орендар письмово повідомляє орендодавця не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку оренди за договором.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2018 року між орендарем та орендодавцем укладено акт прийому-передачі приміщення до договору оренди, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» прийняло в тимчасове платне користування приміщення секції №А79 площею 23,68 кв.м., розташоване у будівлі торгово-розважального центру «Караван Megastore» за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 7.
Під час дії договору сторонами неодноразово укладались додаткові угоди, якими вони змінювали орендну ставку та ставку експлуатаційних витрат.
Так, у відповідності до п. 10.3 договору основна орендна плата сплачується щомісячно авансом, не пізніше 25 числа місяця, який передує оплачуваному місяцю.
Відповідно до п. 10.7. договору у випадку, якщо дата початку припадає не на перше число місяця, то основна орендна плата сплачується орендарем у такому порядку:
- основну орендну плату за місячний період, перебіг якого починається з Дати початку, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві протягом 5 календарних днів з дати початку (пп. 10.7.1.);
- основну орендну плату за період залишку місяця, який має бути частково оплачений відповідно до пп. 10.7.1 цього договору, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві до 25 числа, що передує такому місяцю (пп.10.7.2 );
- основну орендну плату за наступні періоди строку оренди орендар зобов'язаний сплачувати в порядку, встановленому п. 10.3. цього договору. При розрахунку орендної плати, проіндексована орендна ставка округлюється до двох знаків після коми.
Згідно п. 10.8 договору при розрахунку суми штрафів по договору розмір основної орендної плати за перший місяць строку оренди складає 20000,13 грн. При цьому, якщо у подальшому розмір основної орендної плати за перший місяць строку оренди буде змінено, розмір штрафів, передбачених цим договором, розраховуватиметься виходячи з розміру орендної плати за перший місяць без ПДВ, встановленого цим пунктом договору, та без урахування внесених змін.
Орендар зобов'язаний щомісячно відшкодовувати орендодавцеві вартість комунальних послуг, які використані для утримання приміщення (п. 11.1 договору).
Відповідно до п. 11.5 договору орендар зобов'язаний компенсувати орендодавцеві вартість використаних комунальних послуг, не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним.
Якщо інше не передбачено цим договором, орендар зобов'язаний щомісячно, авансом, не пізніше 25 числа місяця, який передує оплачуваному місяцю, оплачувати орендодавцю експлуатаційні витрати (п.12.1 договору).
Відповідно до пункту 14 договору протягом 5 календарних днів з Дати початку орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві Гарантійний платіж.
Під гарантійним платежем слід розуміти платіж по забезпеченню виконання зобов'язань орендаря за цим договором, який сплачується орендодавцеві в розмірі основної орендної плати, експлуатаційних витрат та витрат на популяризацію за 2 місяці строку оренди, і повертається орендарю на умовах, визначених цим договором (п. 14.2 договору).
За умовами п. 14.3 договору для цілей п. 14.1 договору розмір Гарантійного платежу складає 47 333,96 грн, крім того ПДВ 20% і складається із подвійної суми Основної орендної плати, експлуатаційних витрат та витрат на популяризацію, встановлених договором для першого місяця строку оренди.
Згідно п. 14.7 договору після закінчення строку оренди повернення Гарантійного платежу здійснюється протягом 2 (двох) місяців після отримання відповідної письмової вимоги орендаря із зазначенням реквізитів орендаря (в тому числі банківських) та суми але у будь-якому випадку, не раніше ніж протягом 2 (двох) місяців після закінчення строку оренди, за умови, що приміщення було повернуто орендарем орендодавцю згідно з положеннями цього договору та після розгляду можливих зустрічних вимог орендодавця.
Відповідно до п. 14.8 договору у випадку дострокового припинення договору внаслідок будь-яких причин (крім випадку дострокового розірвання, передбаченого п. 41.3 договору), гарантійний платіж не повертається орендареві, а залишається у орендодавця у якості договірної санкції за дострокове припинення договору. У випадку дострокового розірвання, передбаченого п. 41.3 договору, гарантійний платіж повертається орендарю в порядку, передбаченому п. 14.7 цього договору.
Згідно з п. 29.1 договору у разі прострочення орендарем виконання зобов'язань по сплаті основної орендної плати, орендної плати з обороту, внесення і поповнення гарантійного платежу, по сплаті експлуатаційних витрат, витрат на популяризацію, по відшкодуванню витрат на комунальні послуги, сплаті інших платежів, передбачених цим договором, більш ніж на 5 календарних днів, орендар зобов'язаний у кожному такому випадку сплатити орендодавцеві штраф у розмірі 50% основної орендної плати за перший місяць строку оренди.
Сторони домовилися, що позовна давність зі стягнення неустойки (штрафів, пені) становить 3 роки (п. 43.3 договору).
Пунктом 8.1 договору встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його укладення та закінчується в останній день строку оренди. Закінчення чи дострокове припинення строку дії договору не звільняє сторін від виконання зобов'язань, а також від відповідальності за порушення договору, якщо такі зобов'язання чи порушення виникли чи сталися під час дії договору.
Відповідно до п.42.4 договору повернення приміщення орендарем орендодавцю здійснюється на підставі акту повернення приміщення, який підписується сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання п. 14 договору, 26.09.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» здійснила перерахунок | коштів у розмірі 8800,44 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №НП-46679, призначення платежу оренда складу гарантійний платіж згідно договору №А79/Х-1 від 18.07.2018 року.
Також, 26.09.2018 на рахунок ТОВ «Крона-Компані» здійснено платіж на суму48000,32 грн (платіжна інструкція №НП-46705, призначення платежу оренда складу гарантійний платіж за зг. дог. №А79/Х-1 від 18.07.2018).
В подальшому 09.07.2019 року між орендодавцем та орендарем укладено додаткову угоду до договору оренди, відповідно до якої орендна ставка та ставка експлуатаційних витрат підвищилась.
13.09.2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» здійснено доплату до гарантійного платежу по оренді приміщення згідно договору оренди у розмірі 9 627,32 грн (платіжна інструкція №НПВ-095349) та доплату до гарантійного платежу по експлуатаційним послугам у розмірі 1 770,32 грн. (платіжна інструкція №НПВ-095350).
12.08.2020 року між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду до договору оренди про підвищення ставки орендної плати, а також ставки експлуатаційних витрат.
Так, на виконання умов п. 4 вищезазначеної додаткової угоди, 19.10.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» доплатила до гарантійного платежу по оренді приміщення кошти у розмірі 13 599,90 грн (платіжна інструкція №НПВ-256880) та кошти у розмірі 2 494,92 грн за оплату експлуатаційних послуг (платіжна інструкція №НПВ-256882).
24.12.2020 року на рахунок орендаря було перераховано кошти у розмірі 6 722,94 грн, компенсація ком. послуг зг. дог. №А79/Х-1 від 18.07.2017 року, платіжна інструкція №НПВ-287826.
05.05.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» здійснила перерахунок у сумі 36 305,42 грн за оренду приміщення зг. дог. №А79/Х-1 від 18.07.2017 року, платіжна інструкція №НПВ-346636.
09.06.2021 року сторонами підписано акт повернення приміщення до договору оренди №А79/Х-1 від 18.07.2018 року, яким орендар повернув, а орендодавець прийняв з тимчасового платного користування (оренди) приміщення: секція №А79 площею 23,68 кв.м., розташоване у будівлі торгово-розважального центру «Караван Megastore» за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 7.
Так, за твердженням позивача, переплата з орендної плати (авансові платежі) за договором станом на момент його припинення (09.06.2021 року) становить 109 528,33 грн, проте Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» не виконало свої зобов'язання щодо повернення гарантійного платежу та переплати з орендної плати.
11.03.2024 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані», Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» направило вимогу про повернення надмірно сплачених коштів по договору оренди №А79/Х-1 від 18.07.2018 року із зазначеними реквізитами. Рекомендований лист №6120206976176 одержувачу вручено 13.03.2024 року.
Відповідач за первісним позовом в свою чергу відповіді на вищевказану вимогу не надав.
Так, звертаючись до суду із зустрічним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» зазначало, що у період строку дії договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» систематично порушувало взяті на себе зобов'язання, що є підставою для нарахування штрафних санкцій за договором у розмірі 200 001,40 грн. Так, допущені такі прострочення виконання зобов'язань понад 5 днів: по оплаті обов'язкових платежі орендної плати 5 разів, експлуатаційних витрат 4 рази, відшкодування комунальних послуг 10 разів, поповнення гарантійного платежу 1 раз.
07.10.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» зверталась з вимогою №01/07-10 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» про сплату штрафу у розмірі 300 001,96 грн, проте така залишилась без реагування.
Так, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди), а відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). Частинами 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 та 5 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Як було зазначено вище, 09.06.2021 року сторонами було підписано акт повернення приміщення до договору оренди №А79/Х-1 від 18.07.2018, яким орендар повернув, а орендодавець прийняв з тимчасового платного користування (оренди) приміщення: секція №А79 площею 23,68 кв.м., розташоване у будівлі торгово-розважального центру «Караван Megastore» за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 7.
Гарантійний платіж у орендних правовідносинах за своєю суттю є сумою коштів, яка перераховується орендодавцю для гарантування виконання орендарем своїх грошових зобов'язань за договором найму (для гарантування сплати за останній місяць користування орендованим майном, відшкодування збитків, завданих погіршенням майном тощо).
Тобто, гарантійний платіж не може бути збережений орендодавцем без відповідних правових підстав та має покривати відповідні грошові вимоги за договором найму орендодавця до орендаря, а у разі якщо орендарем оплачено всі грошові вимоги орендодавця, то гарантійний платіж підлягає поверненню орендарю.
При цьому, як правило та у даному випадку у орендодавця виникає обов'язок повернути гарантійний платіж лише після припинення орендних правовідносин між сторонами, оскільки після цього нівелюється можливість виникнення у орендодавця до орендаря нових грошових вимог у зв'язку з користуванням орендованим майном.
Отже, гарантійний платіж є фактично авансуванням орендарем майбутнього користування об'єктом оренди та/або відшкодування збитків, завданих орендодавцю внаслідок (неналежного) користування орендарем об'єктом оренди (пов'язаний/слідує з об'єктом оренди, а не за особою-наймодавцем).
Як вбачається з акту повернення приміщення від 09.06.2021 року та правильно встановлено судом першої інстанції, приміщення відповідає вимогам, передбаченим договором. Орендодавець не має претензій до орендаря щодо стану повернутого приміщення.
Будь-яких претензій щодо систематично порушення відповідачем умов договору чи нарахування штрафних санкцій на час повернення приміщення з оренди та станом до звернення «Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» до відповідача з вимогою про повернення гарантійного платежу та орендної плати матеріали справи не містять та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надані.
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, в момент повернення об'єкту з оренди на підставі договору оренди №А79/Х-1 від 18.07.2018 року у Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» були відсутні жодні претензії до орендаря.
Водночас, звертаючись до суду із зустрічним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» зазначало, що у період строку дії договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» систематично порушувало взяті на себе зобов'язання, що є підставою для нарахування штрафних санкцій за договором у розмірі 200 001,40 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження нарахування орендарю штрафних санкцій, пені, збитків за цим договором за порушення умов договору в частині неналежної або несвоєчасної сплати платежів, встановлених цим договором, яка могла бути погашена за рахунок гарантійного платежу, шляхом направлення Орендарю письмового повідомлення про проведення відрахування коштів з суми Гарантійного платежу.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.
Тлумачення названих положень Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі №910/8482/18.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі названої доктрини міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі №910/9397/20, від 04.08.2021 року у справі №185/446/18, від 07.10.2020 року у справі №450/2286/16-ц.
Як було встановлено вище, відповідач за первісним позовом під час та після закінчення строку дії договору не заявляв щодо неналежного виконання позивачем за первісним позовом умов договору, зокрема щодо неналежної або несвоєчасної сплати платежів.
Тобто, поведінка відповідача має ознаки суперечливої поведінки.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона-Компані» правових підстав для утримання гарантійного платежу, перерахованого на виконання умов договору оренди №А79/Х-1 від 18.07.2018 року, й неповернення його позивачу, а також переплати з орендної плати.
Доказів зворотного під час розгляду справи в суді першої інстанції, як і в суді апеляційної інстанції, відповідачем за первісним позовом надано не було.
Щодо твердження скаржника, що за умовами договору строк оренди мав закінчитися 16.07.2021 року, тому повернення приміщення, яке відбулося 09.06.201 року, а й відповідно припинення після цієї дати платного користування (останній день строку оренди) - є фактом дострокового припинення договору. За таких обставин у позивача відсутні підстави вимагати повернення гарантійного платежу у відповідності з умовами договору, оскільки в договорі встановлено, що при достроковому припиненні договору гарантійний платіж залишається в орендодавця, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до п. 14.8 договору у випадку дострокового припинення договору внаслідок будь-яких причин (крім випадку дострокового розірвання, передбаченого п. 41.3 договору), гарантійний платіж не повертається орендареві, а залишається у орендодавця у якості договірної санкції за дострокове припинення договору. У випадку дострокового розірвання, передбаченого п. 41.3 договору, гарантійний платіж повертається орендарю в порядку, передбаченому п. 14.7 цього договору.
Пунктом 41.3 договору передбачено, що орендар має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення орендодавця про розірвання цього договору не менше ніж за 60 календарних днів до очікуваного розірвання. В цьому випадку орендар письмово попереджує орендодавця про дострокове розірвання договору не менше ніж за 60 календарних днів. В такому випадку договір вважається розірваним на 61 календарний день після отримання орендодавцем повідомлення про дострокове розірвання цього договору.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, останні не містять додаткових угод сторін про дострокове розірвання договору оренди, або письмового повідомлення будь-якої із сторін про дострокове розірвання договору тощо.
Згідно ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18
Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем за первісним позовом в обґрунтування заявлених ним позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем за первісним позовом на їх спростування. Факт припинення договору оренди та порушення відповідачем за первісним позовом умов договору в частині повернення гарантійного платежу підтверджений матеріалами справи та ним не спростований.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Компані» без задоволення.
Твердження скаржника, що за наслідками розгляду справи зустрічна вимога була розглянута судом без застосування правил господарського судочинства, й таке процесуальне порушення призвело до неправильного вирішення справи., колегія суддів не визнає переконливими доводами, як безпідставні та такі, що не спростовують вищевикладених висновків суду.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача за первісним позовом викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд - ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОНА-КОМПАНІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 року у справі №922/3316/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 року у справі №922/3316/24 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №922/3316/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич