Справа № 951/250/25
Провадження №2/951/155/2025
про залишення позовної заяви без руху
23 квітня 2025 року суддя Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець О. Б., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Козівського ліцею № 2 Козівської селищної ради Тернопільської області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
установила:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Козівського ліцею № 2 Козівської селищної ради Тернопільської області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа № 951/250/25 передана 18.04.2025 судді Гриновець О. Б.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи суддя дійшла висновку, що така не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України й підлягає залишенню без руху з таких підстав.
Щодо недоліків позовної заяви.
Відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Як видно із змісту позовних вимог позивач просить, серед іншого, стягнути середній місячний заробіток за час вимушеного прогулу, не надаючи обґрунтованого розрахунку цієї суми й періоду, за який його потрібно стягнути. Також у позовній заяві не зазначено ціни позову.
Позивач зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100).
Нормами абзацу 3 пункту ІІ Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто що передують дню звільнення працівника з роботи. В силу пункту 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) 4 дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.
За змістом абзацу 2 пункту 8 Порядку № 100 після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац З пункту 8 Порядку № 100).
Проте позовна заява й додані до такої докази не містять інформації щодо заробітної плати позивача у справі. Зокрема, відсутня довідка про розмір отриманої ним заробітної плати під час перебування його на посаді інструктора з фізичної культури плавального басейну Козівського ліцею № 2 Козівської селищної ради за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Щодо сплати судового збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Посилання позивача щодо звільнення від сплати судового збору в частині вимог про скасування наказу директора Козівського ліцею № 2 Козівської селищної ради № 33-к/тр від 27.01.2025 є безпідставним, оскільки позивачі у справах за вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком справ про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.
За змістом ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно з підпунктом 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 складає 3028 грн.
Отож позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн за позовну вимогу про скасування наказу директора Козівського ліцею № 2 Козівської селищної ради № 33-к/тр від 27.01.2025.
Щодо доказів, які підтверджують обставини позовних вимог.
За правилами цивільного процесуального законодавства позовна заява за формою і змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 175 ЦПК України, а також у ст. 177 цього кодексу.
Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Однак долучені до позовної заяви документи, а саме: копія повідомлення про можливе вивільнення № 269 від 27.11.2024 є нечитабельною.
З погляду на що зазначені обставини в подальшому позбавлять суд можливості надати оцінку такому документу в межах розгляду справи.
Щодо строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК).
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Як видно зі змісту позовної заяви, позивача звільнено з посади інструктора з фізичної культури плавального басейну Козівського ліцею № 2 Козівської селищної ради 14.02.2025 згідно з наказів директора Козівського ліцею №2 Козівської селищної ради № 33-к/тр від 27.01.2025 й № 45-к/тр від 04.02.2025. Однак позивач звернувся до Козівського районного суду Тернопільської області 16.04.2025 (цією датою позов здано на пошту).
Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Верховний Суд у постанові від 15.08.2023 у справі № 947/16805/20 вказав, що поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
У постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 607/10843/22 зазначено, що стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 06.04.2016 у справі № 6-409цс16).
Тож при вирішенні питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.
З огляду на вказані норми законодавства в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України суд може поновити ці строки за заявою учасника справи.
Отож позивач має право у випадку пропуску з поважних причин строку звернення до суду заявити клопотання про поновлення такого строку судом із посиланням на відповідні докази.
Однак як видно з матеріалів позову, звертаючись до суду із позовною заявою з пропуском встановленого законом строку, позивачем не надано відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку, як і не подано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом.
Такі недоліки поданої позовної заяви позбавляють суд можливості відкрити провадження за цією справою й призначити її до судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на те, що позовну заяву подано без додержання вимог ЦПК України, суддя вважає необхідним позовну заяву залишити без руху, надавши останньому строк для усунення недоліків зазначених в ухвалі суду.
Залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків наявних у заяві.
Керуючись ст.ст. 175, 176, 177, 185 ЦПК України
постановила:
залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Козівського ліцею № 2 Козівської селищної ради Тернопільської області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Надати позивачу п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк позовну заяву вважати неподаною та повернути з усіма доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. Б. Гриновець