Справа №: 643/5654/25 Головуючий 1 інстанції: Осадчий О.В.
Провадження №: 11-сс/818/562/25 Головуючий апеляційної інстанції: Курило О.М.
Категорія: застосування тримання під вартою підозрюваному
24 квітня2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді Курила О.М., суддів Люшні А.І. та Гєрцика Р.В., при секретареві Маленку В.В., без участі прокурора, без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме самого підозрюваного та його захисника, належним чином повідомлених про розгляд справи, від яких надійшли заяви про розгляд справи без них, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката Горлач О.С. на ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 12.04.2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою задоволено клопотання слідчого, погоджене прокурором, та застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів з моменту затримання, а саме до 08.06.2025 року включно, з можливістю внесення застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем), з покладенням відповідних обов'язків.
Зобов'язано орган досудового розслідування негайно повідомити про тримання підозрюваного під вартою його близьких родичів, членів сім'ї або інших осіб за вибором підозрюваного у порядку, передбаченому ст.ст.111, 112 КПК України.
Вимоги апеляційної скарги, з узагальненими доводами особи, яка її подала.
На вищевказану ухвалу слідчого судді захисник підозрюваного - адвокат Горлач О.С. подала апеляційну скаргу, яка містить прохання про скасування ухвали та про постановлення нової, якою, на думку апелянта, слід відмовити у задоволенні клопотання сторони обвинувачення або зменшити розмір застави до 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на те, що в ухвалі слідчого судді не було зазначено якими саме доказами обумовлено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і не вказано чому більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Зазначає, що стороною обвинувачення не було надано жодних належних та допустимих доказів, які давали б підстави для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вказує, що єдиною підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 стала тяжкість інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Просить взяти до уваги те, що ОСОБА_1 свою вину визнає, втікати нікуди не збирається а також зазначає, що підозрюваний раніше не судимий та вчиняти інші кримінальні правопорушення або продовжувати вчинення цього злочину не буде. Вказує, що підозрюваний також має постійне місце проживання та реєстрації. Наголошує на тому, що матеріальної шкоди чи збитків у цьому кримінальному провадженні не завдано.
Апелянт просить врахувати також те, що визначена слідчим суддею застава у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, є завідомо непомірною для ОСОБА_1 та його родини. Зазначає, що підозрюваний є небагатою людиною, неофіційно працював кухарем на заводі, отримував невелику заробітну плату, батьків не має, у ОСОБА_1 є сестра, але вона також не має великих статків.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Захисник, підозрюваний та прокурор про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Перед початком судового засідання від адвоката Горлач О.С. надійшла заява з проханням проводити розгляд справи без її участі, в якій вона також вказала, що підтримує подану апеляційну скаргу у повному обсязі. Від підозрюваного та прокурора жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, не надходило. На особистій участі вони також не наполягали.
Беручи до уваги вищевказане, а також враховуючи вимоги ч.4 ст.405, ч.2 ст.422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності підозрюваного, його захисника та прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підозрюваного задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення слідчого судді є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що слідчим СВ Харківського РУП №2 ВП ГУ НП в Харківській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024170010001256 від 23.10.2024 за підозрою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у
вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
В ході проведення досудового розслідування встановлено, що відповідно до наказу тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 від
25.08.2024 №240 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків частини та призначено на посаду сержанта резерву 3 взводу резерву і роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ст.ст.2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і
військову службу» ОСОБА_1 вважається військовослужбовцем, який
проходить військову службу за мобілізацією в особливий період.
Однак, солдат ОСОБА_1 під час проходження військової служби, перебуваючи на посаді сержанта резерву 3 взводу резерву 1 роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_1 , 03.09.2024 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, незаконно ухилився від проходження військової служби та провів час на власний розсуд.
Так, реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_1 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, та за відсутності законних підстав, в умовах воєнного стану, без поважних причин та відповідного дозволу командирів, не з'явився вчасно в лікувальний заклад, а саме у військову частину НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 , куди був направлений 03.09.2024 на підставі направлення командира ВЧ НОМЕР_1 від 03.09.2024 №315 та в період з 03.09.2024 по 10.04.2025 перебував за межами частини, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, тобто до моменту встановлення його місцезнаходження працівниками Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області 10.04.2025.
Доводячи свій злочинний умисел до кінця, солдат ОСОБА_1 в період з 03.09.2024 по 10.04.2025 в умовах воєнного стану, незаконно постійно перебував поза межами військової частини НОМЕР_2 не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та без поважних причин.
За час відсутності на території військової частини НОМЕР_2 солдат
ОСОБА_1 обов'язки військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами території військової частини України, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд - до 10.04.2025, тобто до моменту встановлення його місцезнаходження працівниками Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області за адресою: м.Харків, вул.Амосова, 1.
10.04.2025 о 12:35 ОСОБА_1 було затримано в порядку ст.208 КПК
України.
11.04.2025 ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
11.04.2025 до Московського районного суду м.Харкова надійшло клопотання слідчого, погоджене прокурором, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
В клопотанні сторона обвинувачення посилається на наявність ризиків, передбачених п.п.1, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, та вважає обґрунтованою підозру, що підтверджується долученими копіями матеріалів кримінального провадження, відповідно до яких, підозрюваний, будучи військовослужбовцем, в умовах воєнного стану, без поважних причин та відповідного дозволу командирів незаконно перебував поза межами місця несення служби, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
Задовольняючи клопотання слідчого та обираючи підозрюваному запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави, слідчий суддя вважав обґрунтованою підозру, повідомлену ОСОБА_1 , у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, яка підтверджена зібраними під час досудового розслідування доказами, наданими до суду та доведеними наявність ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, наведених слідчим, за погодженням з прокурором.
Разом з цим слідчий суддя зазначив про необґрунтованість та безпідставність ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України, за наявності тих доводів, які вказані у клопотанні.
Колегія суддів, з урахуванням стадії досудового розслідування, погоджується з такими висновками слідчого судді, зокрема щодо обґрунтованості підозри у вчиненні інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення та існування ризиків, передбачених п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Так, ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, передбачених п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, якими слідчий обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання підозрюваного під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги вказані ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи підозрюваного та обставин кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, а відповідно до вимог п.4 ч.2 ст.183 КПК України тримання під вартою застосовується до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Виходячи з відомостей щодо особи підозрюваного, враховуючи повідомлену ОСОБА_2 підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, зокрема у вчиненні тяжкого злочину проти встановленого порядку несення військової служби, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, не виключена можливість переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності за вчинене.
Разом з цим колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки підозрюваний, перебуваючи на волі, як військовослужбовець, може вчинити інші військові злочини, пов'язані з ухиленням від виконання військових обов'язків, зокрема, передбачені ст.ст.407, 408 КПК України.
У зв'язку з викладеним застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам, визначеним ст.ст.177, 178 КПК України, оскільки більш м'який запобіжний захід не здатний запобігти ризикам, передбаченим п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження та характеру дій, які інкримінуються підозрюваному, а саме того, що він підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, скасування стосовно нього запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а тому виключається можливість відмови у задоволенні клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так як колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник підозрюваного стосовно недоведення ризиків, заявлених в клопотанні слідчого, спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення слідчим суддею обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник наводить доводи з приводу безпідставності застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою через те, що він визнає свою вину, а матеріальної шкоди чи збитків у цьому кримінальному провадженні не завдано, проте, колегія суддів не може взяти їх до уваги, оскільки на даній стадії кримінального провадження не вирішуються питання наявності в діянні особи складу кримінального правопорушення та винуватості особи у вчиненні такого правопорушення. Вказані питання досліджуються судом при ухваленні вироку, а на стадії досудового розслідування встановлюється лише наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, що може слугувати підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на підставі поданих стороною обвинувачення до клопотання матеріалів.
Твердження захисника про те, що підозрюваний раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід, як тримання під вартою. Крім того, ці обставини, виходячи із доводів апеляційної скарги, існували і на час подій, які інкримінуються ОСОБА_2 , та не стали стримуючим фактором для підозрюваного при вчиненні протиправного діяння.
Що стосується доводів захисника про зміну розміру застави, колегія суддів зазначає наступне.
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК України).
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (частина 5 статті 182 КПК України).
Так, зі структури статті 5 Конвенції, в цілому, та її пункту 3, зокрема, випливає, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі Musuc v. Moldova від 06.11.2007, заява №.42440/06). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави, як і у вирішенні питання про необхідність продовження ув'язнення обвинуваченого. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого (рішення ЄСПЛ у справі Mangouras v. Spain, заява №12050/ 04, § 79). У рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25.04.2000 (заява №31315/96, § 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу заявника, ні в подальшому встановлена застава у розмірі 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.
У той же час не можна допускати встановлення такого розміру застави, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.
Таким чином, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Колегія суддів звертає увагу, що положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: (1) обставини кримінального правопорушення; (2) особливий характер справи; (3) майновий стан обвинуваченого; (4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; (5) масштаб його фінансових операцій; (6) даних про особу обвинуваченого; (7) встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; (8) «професійне середовище» обвинуваченого; (9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин (10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.
Так, ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 військовослужбовець, з середньою спеціальною освітою, неодружений, за його словами, працюючий неофіційно на заводі ТОВ «Кулиничівський хлібозавод», що у своїй сукупності свідчить про відсутність у підозрюваного стійких соціальних зв'язків, можливість зміни ним місця проживання з метою ухилення від досудового розслідування та/або суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Крім того, з моменту самовільного залишення частини до затримання на підставі ст.208 КПК України ОСОБА_2 перебував поза межами території військової частини України, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що застава у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є достатньою у співставленні з існуючими ризиками та даними про особу підозрюваного для забезпечення виконання ним обов'язків, передбачених законом.
Тобто, на переконання колегії суддів, з огляду на обставини кримінального правопорушення, лише запобіжний захід у виді тримання під вартою із заставою у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка не є завідомо непомірною для ОСОБА_2 із урахуванням викладеного вище, здатний забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та запобігти встановленим ризикам.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 та не вбачається підстав для скасування раніше обраного останньому запобіжного заходу чи зменшення розміру застави.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 з можливістю внесення застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст.370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її зміни чи скасування на цьому етапі досудового розслідування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 12.04.2025 року про застосування щодо підозрюваного за ч.5 ст.407 КК України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 08.06.2025 року включно, з визначенням застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст. 424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді
____________ _____________ ______________
О.М. Курило А.І. Люшня Р.В. Гєрцик