Справа №: 644/6442/24 Головуючий 1 інстанції: Попова В.О.
Провадження №:11-кп/818/1177/25 Головуючий апеляційної інстанції: Курило О.М.
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України
24 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді Курила О.М., суддів Гєрцика Р.В. та Люшні А.І., при секретареві Маленку В.В., з участю прокурора Мурзи О.В., з участю особи, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів виховного характеру ОСОБА_1 , його законного представника ОСОБА_2 та захисника Неженець Т.І., без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме потерпілих Бардакова В.П. та ОСОБА_3 , належним чином повідомлених про розгляд справи, від яких надійшли заяви про розгляд справи без них, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_3 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 03 2025 року відносно ОСОБА_1 , -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаною ухвалою до неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Аркадівка Шевченківського району Харківської області, громадянина України, учня 1 курсу ДНЗ «Куп'янський регіональний центр професійної освіти», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , -
застосовано примусовий захід виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків до його виправлення строком на 6 (шість) місяців.
Обов'язок доставити неповнолітнього ОСОБА_1 до спеціальної навчально-виховної установи покладено на приймальник-розподільник для дітей ГУНП України в Харківській області.
Після набрання ухвалою суду законної сили з метою забезпечення виконання примусового заходу виховного характеру, застосованого щодо ОСОБА_1 , постановлено помістити останнього у приймальник-розподільник для дітей ГУНП України в Харківській області, розташований за адресою: вул. Нікітіна, 3, м. Харків, на строк не більше 30 днів для направлення останнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків.
Строк застосування до ОСОБА_1 примусового заходу виховного характеру постановлено рахувати з часу поміщення його до спеціально-виховної установи.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.05.2024 приблизно о 14-00 годині, не маючи водійського посвідчення на право керування транспортним засобом, будучи допущеним його батьком ОСОБА_4 , як особою, яка використовує транспортний засіб на законних підставах, до керування автомобілем марки «Daewoo Lanos», р.н. НОМЕР_1 , сів за кермо, а поряд з ним на переднє пасажирське сидіння сів неповнолітній ОСОБА_5 , та розпочав рух від двору домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , у напрямку с. Аркадівка, розташованого в Шевченківському районі Куп'янської територіальної громади Харківської області.
Під час руху ґрунтовою дорогою між населених пунктів с. Новомиколаївка та с. Аркадіївка Шевченківського району Куп'янської територіальної громади Харківської області, неповнолітній ОСОБА_1 в силу відсутності навиків керування механічними транспортними засобами у зв'язку з відсутністю посвідчення водія, діючи необережно, не враховував дорожню обстановку, не обрав таку швидкість руху і такі прийоми керування, які б дозволяли постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, проявив неуважність, при цьому не маючи перешкод технічного характеру, не переконався в безпеці руху, допустив неконтрольований рух автомобіля «Daewoo Lanos», р.н. НОМЕР_1 на праве узбіччя по ходу напрямку його руху із подальшим перекиданням керованого автомобілю, чим порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України.
В наслідок дорожньо-транспортної події згідно з висновком судово- медичної експертизи № 12-17/126-шт/24 від 20.06.2024 пасажир автомобіля: «Daewoo Lanos», р.н. НОМЕР_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: черепно-мозкової травми, перелому основи та склепіння черепу, крововиливів під м'яку мозкову оболонку і тканину головного мозку; кров у шлуночках головного мозку; крововиливи в м'які тканини голови; скальпована і забійна рана голови; садна голови, які за своєю сукупністю відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, від отримання яких загинув на місці події.
Порушення вимог п. 12.1 «Правил дорожнього руху України» неповнолітнім ОСОБА_1 , відповідно висновку судової автотехнічної експертизи ХНДЕКЦ МВС України № СЕ-19/121-24/20179-ІТ від 19.07.2024, знаходяться у причинному зв'язку з подією та її наслідками, та виразилися в тому, що він керуючи технічно справним транспортним засобом, автомобілем «Daewoo Lanos», р.н. НОМЕР_1 , діючи не обережно, не врахував дорожню обстановку, не обрав таку швидкість руху і такі прийоми керування, які дозволяли би постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, у зв'язку з чим допустив неконтрольований рух зазначеного автомобіля та виїзд з початку на ліве, а потім на праве узбіччя по ходу напрямку його руху із подальшим перекиданням керованого автомобілю, що спричинило вищезгадані наслідки.
Вказані дії неповнолітнього ОСОБА_1 судом першої інстанції кваліфіковані, як вчинення суспільно-небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_5 .
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, потерпіла ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 03 2025 року в частині визначення строку застосування примусового заходу виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків ОСОБА_1 , з строку 6 місяців на строк 2 роки.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що саме застосування відносно ОСОБА_1 примусових заходів виховного характеру строком на 2 роки є більш достатнім та необхідним для попередження вчинення ним нових правопорушень та більш справедливим у співвідношенні до вчиненого ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і наслідком цього діяння: спричинення смерті неповнолітньому сину апелянта - ОСОБА_6 .
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні особа щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів виховного характеру ОСОБА_1 , його законний представник та захисник вважали апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.
Прокурор у кримінальному провадженні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги потерпілої, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.
Потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з'явилися. Будь-яких клопотань або заяв, які б перешкоджали розгляду справи, до апеляційного суду не надавали.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, думку особи щодо якої застосовано примусові заходи виховного характеру ОСОБА_1 , його захисника, законного представника та прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки висновки суду щодо вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, фактичні обставини його вчинення в апеляційній скарзі не оспорюються, то відповідно до вимог ст.404 КПК України, ухвала в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілої щодо м'якості призначеного ОСОБА_1 строку заходу виховного характеру, колегія судді вважає їх не позбавленими правових підстав, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.65 КК України - особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання , яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини НОМЕР_2 , видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, відповідно до ст. 498 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно частини 1 статті501 КПК України під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі питання:
1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;
2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від 11 років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;
3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вказані вимоги закону судом першої інстанції були дотримані не в повній мірі.
Так, суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Судом першої інстанції було констатовано, що оскільки неповнолітній ОСОБА_1 вчинив суспільно-небезпечне діяння вперше, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, свою вину у скоєному визнав повністю, на обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває, посередньо характеризується, перебуває під наглядом матері, а тому, враховуючи обставини кримінального провадження, до неповнолітнього можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків строком на 6 місяців.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги потерпілої щодо недостатності призначення саме такого строку примусових заходів виховного характеру щодо ОСОБА_1 , колегія суддів звертається до практики Пленуму Верховного Суду України, який у пункті 7 постанови від 15 05 2006 року «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» констатував, що строк вказаних заходів повинен бути ефективним і встановлюватися з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповнолітнього.
Отже, враховуючи характер вичиненого суспільно небезпечного діяння, тяжкі та непоправні наслідки, які настали у результаті вчинення діяння у виді спричинення смерті неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 , колегія суддів переконана, що застосування щодо ОСОБА_1 заходів виховного характеру на строк саме 6 місяців буде малоефективним.
В той же час для застосування щодо ОСОБА_1 примусових заходів виховного характеру строком на 2 роки, як того просить в своїй апеляційній скарзі потерпіла, на переконання колегії суддів відсутні законні підстави, оскільки через 1 рік та 4 місяці ОСОБА_1 досягне повноліття, у зв'язку з чим застосування положень, передбачених ст. 105 КК України стане неможливим.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що лише при застосуванні до ОСОБА_1 примусового заходу виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків до його виправлення строком на один рік стане можливим досягнення мети щодо виправлення останнього та попередження вчинення ним інших суспільно небезпечних діянь.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу потерпілої, а саме її вимоги щодо збільшення строку застосованого до ОСОБА_1 примусового заходу виховного характеру і постановити нову ухвалу в цій частині колегією суддів, тобто у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого виду примусових заходів виховного характеру, що відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 420 КПК України.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 03 2025 року по справі щодо неповнолітнього ОСОБА_1 , - скасувати.
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_3 , - задовольнити частково.
Постановити нову ухвалу суду апеляційної інстанції.
Застосувати до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 примусовий захід виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків до його виправлення строком на 1 (один) рік.
Обов'язок доставити неповнолітнього ОСОБА_1 до спеціальної навчально-виховної установи покласти на приймальник-розподільник для дітей ГУНП України в Харківській області.
Після набрання ухвалою суду законної сили з метою забезпечення виконання примусового заходу виховного характеру, застосованого щодо ОСОБА_1 , помістити останнього у приймальник-розподільник для дітей ГУНП України в Харківській області, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , на строк не більше 30 днів для направлення останнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків.
Строк застосування до ОСОБА_1 примусового заходу виховного характеру рахувати з часу поміщення його до спеціально-виховної установи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст. 424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
___________ _____________ ___________
О.М. Курило Р.В. Гєрцик А.І. Люшня