№ 2- 8279
2011 рік
21 грудня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі -Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія'в особі Дніпропетровської філії приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія'про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат, -
ОСОБА_1 30 травня 2011 року звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія'в особі Дніпропетровської філії про стягнення матеріальної і моральної шкоди та витрат. Позивач в своєму позові та в ході судового засідання посилається на те, що 18 серпня 2007 року відповідач ОСОБА_2 керував автомобілем «ВАЗ 2107»і порушив правила дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку під час керуванням автомобіля і здійснив ДТП, в результаті якого загинула ОСОБА_3 -мати позивача, останньому завдана матеріальна і моральна шкода, спричинено розлад здоров'я, за що стосовно цього відповідача ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу і вироком суду він був притягнутий до кримінальної відповідальності. Вказаними діями, пов'язаними з порушеннями правил дорожнього руху, позивачу завдано значну матеріальну і моральну шкоду, він поніс витрати на лікування та інш.. Були і інші постраждалі в цьому ДТП, частину витрат відшкодовано, але не все, позивачеві відшкодування не було. Вважає, що вказану шкоди йому повинні відшкодовувати відповідачі і просив стягнути з відповідача ПрАТ УПСК та ОСОБА_2 матеріальну і моральну шкоду згідно його розрахунку та всі понесені ним витрати, задовольнивши позов у повному обсязі.
Представник відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія'в особі Дніпропетровської філії в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог до них з тих підстав, що всі необхідні виплати вони вже провели, страхове відшкодування виплачують тому, хто реально поніс витрати (а це не позивач) і за зверненням, позивач до них з письмовою заявою про таке відшкодування не звертався, моральної шкоди не завдавали, але за законом при належному зверненні позивача зобов'язані виплачувати передбачену законом суму. Вважають позовні вимоги до них безпідставними і просив в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, пояснивши, що шкода завдана і можуть її виплачувати, але в менших розмірах і з урахуванням стану здоров'я цього відповідача і його матеріального становища, моральної шкоди відповідач не завдавав, в нього в самого тяжке матеріальне становище, вважає позовні вимоги до них в заявлених розмірах безпідставними і просили в задоволенні позову відмовити.
Вислухавши пояснення позивача, представників відповідачів, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що 18 серпня 2007 року о 18.30 водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ВАЗ 2107», що належить ОСОБА_4 , державний номер автомобіля НОМЕР_1 , рухалася по вул. Гоголя з боку вул. Паторжинського в напрямку вул. Чернишевського м. Дніпропетровська і на перехресті з вул. Чернишевського, перед яким встановлено дорожній знак «Уступить дорогу», перед здійсненням маневру чи зміни напрямку руху -перетинання головної дороги прямо не пересвідчилася, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяв таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров'ю громадян, грубо порушуючи вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням свого автомобіля, в наслідок допустив зіткнення з рухавшимся в тому ж місці зліва по головній дорозі, вул. Чернишевського, автомобілем «Опель Омега», державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5 , скоївши ДТП.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди загинула ОСОБА_3 -мати позивача, що знаходилася на задньому сидінні автомобіля таксі під керуванням відповідача ОСОБА_2 .. При цьому порушення цим відповідачем зазначеного пункту правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв'язку із наслідками у вигляді смерті ОСОБА_3 та пошкодження автомобілів.
Стосовного винного у вказаній ДТП була порушення кримінальна справа і направлена для розгляду до суду. Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2010 року винним у вказаній ДТП та скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України визнано було відповідача ОСОБА_2 та його притягнено до кримінальної відповідальності. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2011 року вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2010 року змінено в частині покарання ОСОБА_2 : зменшено термін позбавлення волі з 8 до 7 років та з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. Вирок та ухвала набрали законної сили та виконані.
За результатами розгляду справи, дослідженням матеріалів цивільної справи та адміністративного матеріалу, на думку суду, винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є відповідач ОСОБА_2 .. При цьому порушення цим водієм правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв'язку із наслідками у вигляді смерті ОСОБА_3 , пошкодження автомобілів.
Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2010 року встановлено факт вчинення відповідачем кримінального злочину, факт завдання діями вказаної особи шкоди позивачу, а також наявність причинно-слідчого зв'язку між винними діями ОСОБА_2 та зазначеними наслідками у вигляді шкоди позивачу і відповідно винність відповідача в завданні шкоди, ця вина встановлена і не оспорена.
Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2010 року відносно ОСОБА_2 набрав законної сили, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце винні дії відповідача, а саме дії, що містять в собі склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, факт завдання шкоди позивачу, наявність причинно-слідчого зв'язку між винними діями, пов'язаними з порушенням вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху України, відповідачем і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди.
Таким чином, в результаті винних дій відповідача позивачу було завдано значної матеріальної шкоди.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обовязків.
Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.... Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому ... додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Таким чином неправомірними діями відповідача, пов'язаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) позивачу було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).
В судовому засіданні встановлено, що винними діями відповідача позивачу було завдано матеріальної шкоди, пов'язаною зі смертю матері та необхідністю її поховання, ця шкода складає 14650 грн..
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів'страховик відшкодовує за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів витрати, пов'язані … з смертю потерпілого. Ліміт відповідальності страховика за всі види нанесення шкоди здоров'ю та життю за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів становить 51000 грн.
Відносно стягнення на користь позивача матеріальної шкоди, пов'язаної з похованням ОСОБА_3 , згідно ст.. 27.1 вказаного Закону право на відшкодування за шкоду, пов'язану зі смертю потерпілого мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого та особи, які взяли на себе витрати на поховання. Судом встановлено, що витрати на поховання ОСОБА_3 несла ОСОБА_6 , а не позивач, яка і зверталася до суду з таким позовом і має право на таке звернення зараз.
З питанням про відшкодування моральної шкоди цим відповідачем позивача не звертався, хоча йому така можливість була роз'яснена і право на таке звернення та відшкодування від має відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(ліміт такої відповідальності визначено в ст. 9).
Статтею 1166 ЦК України встановлено право особи на відшкодування у повному обсязі майнової шкоди, завданої неправомірними діями особистому немайновому праву. Цією ж статтею на особу, яка завдала шкоди покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.
В судовому засіданні знайшли своє об'єктивного підтвердження неправомірні дії саме відповідача ОСОБА_2 стосовно позивача та завдання цими діями шкоди правам позивача, а тому на цього відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.
Крім матеріальної шкоди позивачу була завдана і моральна шкода, що полягає в наступному: після ДТП позивач вимушений був відмовитись від звичного способу життя, він не мав можливості нормально спілкуватись зі своєю родиною. Усвідомлення того факту, що через нього (позивача) його близькі та рідні вимушені змінити уклад свого життя, вживати додаткових зусиль і позбавити себе нормального відпочинку постійно пригнічувало і продовжує пригнічувати позивача; сам факт перенесення ДТП, майже фізичний біль та інш., безсоння від болю та від хвилювань в результаті викликало не лише фізичну але й душевну біль, та завдало глибокої душевної травми; особиста вимушена бездіяльність та безпомічність також спричиняли моральні страждання позивачу, оскільки за складом характеру і стилем життя позивач дуже активна людина, а в результаті ДТП та смерті близької людини вимушений був на деякий час припинити своє спілкування із знайомими та друзями, колишніми колегами по роботі; відношення відповідача до скоєного ним, який не тільки не робить ні чого для відшкодування завданої шкоди, але й не визнає своєї вини у скоєному і на протязі вже тривалого часу.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
З викладеного видно, що позивачу неправомірними діями відповідача ОСОБА_2 завдано моральної шкоди за кожною з підстав встановлених законодавцем. Суд вважає можливим задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди частково -в розмірі 15000 грн., в задоволенні решти вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, виходячі з вимог зазначених норм матеріального права витікає, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов'язаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) позивачу було завдано моральної шкоди, яка знаходиться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і яка підлягає повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача), оскільки завдання шкоди було внаслідок правопорушення, тобто грубого порушення прав особи та законодавства в цілому; завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки; завдання шкоди здоров'ю; завдання майнової шкоди позивачу; завдання збитків; вимушеність на протязі тривалого часу захищати свої порушені права; невірне ставлення до своєї поведінки з боку відповідача, який не здійснив дій, щодо відшкодування завданої шкоди і продовжує не визнавати свою вину.
Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідач ОСОБА_2 повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов'язання стосовно вiдповiдача відносно завданої шкоди, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги заперечення вказаного відповідача проти позову, оскільки воно спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду 14650 грн. та моральну шкоду 15000 грн., а всього 29650 грн. та стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 282 грн. 30 коп., в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання.
Таким чином суд вважає, що основні позовні вимоги знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають частковому задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України; ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1168, 1172, 1187, 1195 ЦК України; ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 81, 209, 212-216, 218 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду 14650 грн. та моральну шкоду 15000 грн., а всього 29650 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 282 грн. 30 коп..
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія'в особі Дніпропетровської філії приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія'про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -