№ 2- 8375
2011 рік
20 грудня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі -Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, треті особи виробничо-комерційне підприємство «ГАББА'і головне управління державного казначейства України в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат, -
ОСОБА_1 06 червня 2011 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і Жовтневого ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат. Позивач в своєму позові та з представником в ході судового засідання посилаються на те, що рішенням суду за позивачем визнано право власності на приміщення № 39 магазину в будинку АДРЕСА_1 , відповідачка оспорювала в суді це право власності і за її заявою ухвалою було накладено арешт на вказане приміщення магазину та це приміщення передано на відповідальне зберігання ОСОБА_2 і заборонено передавати його третім особам. Виконавча служба виконала цю ухвалу в повному обсязі, але відповідачка в порушення вимог закону та ухвали суду здавала в оренду вказане приміщення магазину третій особі -ВКП «ГАББА'і безпідставно отримувала прибуток. Позивач звернувся до відповідачів з питанням належного виконання ухвали суду про арешт вказаного приміщення і передачі його на зберігання йому, але відповідачі йому в цьому відмовили. В результаті в магазині були крадіжки, пошкодження майна і самого приміщення, позивачу завдана шкода. Позивач поставив питання перед відповідачами про відшкодування вказаної шкоди, звертався до правоохоронних органів, але йому було відмовлено, позивачу завдана значна моральна шкода. Шкода так і не була відшкодована, позивач поніс витрати. Звернувся знову до відповідачів з питанням відшкодування завданої шкоди, але знову отримав відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Вважає вказані дії відповідачів протиправними і просив стягнути з них солідарно завдану матеріальну і моральну шкоду, безпідставно набуті кошти та витрати, задовольнивши позов у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову і стягнення з нею будь-яких сум, вважає, що все робила вірно, в судове засідання не з'явилася, просила винести рішення по закону без неї. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності цієї відповідачки згідно ст. 169 ЦПК України.
Представник відповідача Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та вказав на те, що вони діяли в межах закону та повноважень, їх рішення правомірні, в їх діях відсутня вина, моральна шкода їх діями позивачу заподіяна не була. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги до них безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Представники третіх осіб виробничо-комерційного підприємства «ГАББА'і головного управління державного казначейства України в Дніпропетровській області в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини не явки суду не повідомили. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних третіх осіб згідно ст. 169 ЦПК України..
Вислухавши пояснення позивача і його представника, представника відповідача, з'ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходилася цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності у майні подружжя та в порядку спадкування за законом, виділення в натурі майна; за заявою позивачки ОСОБА_2 судом була винесена ухвала про забезпечення позову і передано ОСОБА_2 на відповідальне збереження магазин -приміщення АДРЕСА_2 . Жовтневий відділ державної виконавчої служби на виконання вказаної ухвали суду відкрив виконавче провадження 02 вересня 2008 року і вже 03 вересня 2008 року повідомив ОСОБА_1 про виконання ухвали суду про накладення арешту на вказане приміщення магазину, заборону передавати його в користування третім особам і повідомив про відповідальність за не виконання вказаних вимог. Але в порушення вказаного арешту та приписів виконавчої служби, ОСОБА_2 на протязі року передала в оренду вказане приміщення магазину третій особі виробничо-комерційному підприємству «ГАББА'і отримувала орендну плату. Не виконуючи ухвалу суду про збереження магазину та майна, що в ньому знаходиться, ця відповідачка не вживала ніяких заходів до збереження та охорони майна позивача і приміщення магазину, в результаті чого воно було пошкоджене невідомими особами і використання магазину за цільовим призначенням стало не можливим, позивачу завдана шкода. Шкода так і не була відшкодована, ОСОБА_1 (про шкоду) та ОСОБА_2 (про хуліганство) зверталися з заявами до Жовтневого РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області, де було рекомендовано звернутись з позовом до суду, позивача вважає, що незаконними діями відповідачів (виконавча служба належним чином не передала на відповідальне зберігання магазин та майно) йому заподіяна матеріальна шкода та моральна шкода, він поніс витрати. Звернувся знову до відповідачів з питанням відшкодування завданої шкоди, але знову отримав відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звернутися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Рішеннями Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2010 року і рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2011 року за ОСОБА_1 визнано право власності на магазин -приміщення АДРЕСА_2 . Це рішення суду набрало законної сили.
Позивач неодноразово звертався до відповідачів з проханням передати йому по акту прийому-передачу магазин, що підтверджуються заявою від 12 березня 2011 року та листом від 17 квітня 2011 року. Вказані звернення повністю проігноровані і 29 квітня 2011 року в присутності майстра ділянки № НОМЕР_1 КЖЕП-2 та свідків позивач прийняв вказаний магазин. В ході огляду встановлено, що магазин не опечатаний, знаходиться в непридатному для використання стані; зокрема внутрішнє обладнання відсутнє, вхідні двері пошкоджені, зламані замки, підвісна стеля площею 38 кв. м. знищена; світильники у кількості 12 шт. - відсутні; відсутні растрові світильники денного світла у кількості 10 шт.; відсутні кондиціонери у кількості 2 шт.; пошкоджена електропроводка під розетки електроосвітлення довжиною 240 п. м; знищена пожежно-охоронна сигналізація з пультом керування; пошкоджений лінолеум 8 кв. м. у одній кімнаті; пошкоджений плінтус у всьому приміщенні 29 п. м; демонтовані радіатори опалення у кількості 3 батарей; пошкоджені вхідні двері із замком та пластикова обшивка фасаду приміщення; відсутня душова кабінка зі змісителем; відсутні вхідні двері у напівпідвальне приміщення; відсутні лічильники холодної та гарячої води, про що складений відповідний акт. Таким чином, позивачу завдана майнова шкода в розмірі 48000.03 грн., що підтверджується кошторисом ЗАТ «Будівельник-1».
Відповідачка ОСОБА_2 згідно частини 2 статті 976 ЦК України є зберігачем, якій ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2008 року передано на відповідальне зберігання магазин-приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України ОСОБА_2 зобов'язана зберігати переданий їй за рішенням суду магазин та згідно ч. 1 ст. 976 ЦК України повернути його особі, визначеній за рішенням суду.
Частина 2 статті 949 ЦК України передбачає, що річ має бути повернена в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання.
Таким чином, ОСОБА_2 після визнання за позивачем судами першої та другої інстанції права власності на магазин, зобов'язана була у лютому 2011 року повернути позивачу його (магазин) у стані, в якому вона прийняла на зберігання.
Не виконуючи вимоги рішення суду положень ст.ст. 936, 976 ЦК України ОСОБА_2 не вжила жодних заходів по охороні переданого їй па зберігання магазину. Вона не забезпечила ані фізичну, ані технічну охорону. Доступ сторонніх осіб до магазину був вільний. Саме приміщення передала в користування третім особам. Ніякого контролю стосовно зберігання обладнання та інвентаря, які знаходились у магазині, вона не здійснювала. В порушення вимог статті 526 ЦК України ОСОБА_2 свої обов'язки по охороні магазину не виконала, а тому згідно сталі 611 ЦК України повинна відшкодувати збитки. На сьогоднішній день позивача ОСОБА_1 завдяки ОСОБА_2 позбавлений права, передбаченого ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 317 ЦК України користуватись належним йому магазином за його призначенням. Приміщення знаходиться у непридатному для використання стані. Торгівельне обладнання і майно знищене або відсутнє. Внаслідок її недбалого ставлення до своїх обов'язків, вартість магазину значно зменшилась. На відновлення попереднього стану приміщення позивач змушений витратити 48000.03 грн.
Відповідно до частини 1 статті 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження магазину, прийнятого на зберігання, ОСОБА_2 відповідає на загальних підставах. Частина 1 статті 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Позивачу згідно з ч. З ст. 386 ЦК України надано право на відшкодування завданої майнової шкоди в розмірі 48000.03 грн. При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЦПК України: «У разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа. щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову».
Спричинена позивачу майнова шкода завдана завдяки не належному виконанню заходів забезпечення позову - заборону здавати приміщення третім особам. Використовуючи вказану ухвалу суду ОСОБА_2 навпаки передала приміщення третій особі. Прийняті на себе зобов'язання щодо схоронності магазину вона не виконала. За її вини магазин пошкоджений і не може використовуватися. Таким чином, позивач має право на відшкодування збитків, завданих ОСОБА_2 , яка фактично незаконно використовувала ухвалу суду у своїх цілях.
Завдана позивачу майнова шкода є також наслідком невиконання державною виконавчою службою Жовтневого району вимог ч. 1 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент накладення арешту). Зазначена норма Закону прямо вказує: «Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (зберігачеві), під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві...». Таким чином, державний виконавець зобов'язаний був скласти акт опису магазину, обладнання, яке знаходилось в ньому, опечатати його та передати під розписку на відповідальне зберігання позивачу ОСОБА_1 або ОСОБА_2 , при цьому надати копії акту опису. Але вимоги Закону державним виконавцем не виконані, а магазин на відповідальне зберігання не передавався; ніякої заборони щодо передачі магазину в користування третім особам не відбувалось. В цей час магазин фактично знаходився у користуванні підприємства «Габба», яке до 17 липня 2009 року здійснювало у магазині свою підприємницьку діяльність та сплачувало ОСОБА_2 орендну плату. Як вбачається зі змісту відповіді начальника Жовтневого ВДВС від 06 травня.2011 року державний виконавець лише довів до відома зміст виконавчого документа в частині заборони про передачу в користування третім особам, склав відповідний акт і закрив виконавче провадження.
Таким чином, ніякої заборони на передачу в користування магазину третім особам не відбувалось. Виконавець формально і поверхово склав акти і одразу ж закрив виконавче провадження. Своїми діями виконавча служба порушила вимоги ст. 19 Конституції України, згідно якої посадова особа органу державної влади (а державний виконавець виконує функції саме такої особи) має діяти виключно у межах, способом і у порядку, прямо передбаченими законом України. Згідно роз'яснень пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»: «Особи, які спільно заподіяли шкоду ... несуть солідарну відповідальність». За таких обставин, заподіяна майнова шкода ОСОБА_2 неподільно взаємопов'язана з бездіяльністю і невиконання Жовтневим ВДВС вимог рішення суду. Тому згідно діючого цивільного законодавства України на останнього може бути покладено обов'язок солідарно відшкодувати завдану позивачу майнову шкоду.
Не виконуючи вимоги рішення суду, завдяки бездіяльності державної виконавчої служби, ОСОБА_2 знаючи про заборону передала магазин в оренду підприємству «Габба'та незаконно отримувала щомісячно орендну платню в розмірі 1200 доларів США. Таким чином, вона безпідставно і незаконно отримала за 10 місяців 96 000 гривень.
Частина 2 статті 949 ЦК України прямо зазначає: «Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі». Відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала, що володіє майном незаконно, передання усіх доходів, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.
За таких обставин, ОСОБА_2 зобов'язана передати позивачу безпідставно і незаконно отриманий дохід від діяльності магазину в розмірі 96000 гривень. В добровільному порядку повернути кошти відмовляється, тому ОСОБА_1 вимушений витребувати належні йому кошти у судовому порядку.
Норми ЦК України містять підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем було надано докази наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачами моральних страждань: на час та після визнання права власності на вказаний магазин за позивачем останній вимушений був відмовитись від звичного способу життя, він не мав можливості нормально спілкуватись своєю родиною. Усвідомлення того факту, що через нього його близькі та рідні вимушені змінити уклад свого життя, вживати додаткових зусиль і позбавити себе нормального відпочинку постійно пригнічувало і продовжує пригнічувати позивача; сам факт перенесення неправомірних дій відповідачів, фізичний біль та інш., безсоння від болю та від хвилювань в результаті викликало не лише фізичну але й душевну біль, та завдало глибокої душевної травми; під час тривалого спору з відповідачем завдана значна матеріальна шкода, особиста вимушена бездіяльність та безпомічність також спричиняли моральні страждання позивачу, оскільки за складом характеру і стилем життя позивач дуже активна людина, а в результаті вказаних дій відповідачів вимушений був на деякий час припинити своє спілкування із знайомими та друзями, колишніми колегами по роботі; відношення відповідачів до скоєного ними, які не тільки не робить ні чого для відшкодування завданої шкоди, але й не визнають своєї вини у скоєному і на протязі вже тривалого часу також спричиняє моральні страждання.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
З викладеного видно, що позивачу неправомірними діями відповідачів завдано моральної шкоди за кожною з підстав встановлених законодавцем. Суд вважає можливим задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди частково -в розмірі 500 грн., в задоволенні решти вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, виходячі з вимог зазначених норм матеріального права витікає, що неправомірними діями відповідачів позивачу було завдано моральної шкоди, яка знаходиться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідачів і яка підлягає відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідачів), оскільки завдання шкоди було внаслідок правопорушення, тобто грубого порушення прав особи та законодавства в цілому; завдання збитків позивачам; вимушеність на протязі тривалого часу захищати свої порушені права; невірне ставлення до своєї поведінки з боку відповідачів, які не здійснили дій, щодо відшкодування завданої шкоди і продовжують не визнавати свою вину.
Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідачі повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачами до суду не надано.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково.
Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідачів проти позовних вимог, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідачів по збереженню та передачі йому його власного приміщення, знищенню інвентаря і матеріалів та завданню шкоди, предмету спору, а відповідачі не довели зворотнього, твердження відповідачів про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, на підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачів сплачені ними судові витрати при подачі позову та оплаті витрат на експертне дослідження.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково: стягнути солідарно з ОСОБА_2 і Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 48000 грн. 03 коп., безпідставно отримані доходи в сумі 96000 грн., судові витрати в сумі 1577 грн. 50 коп. (судовий збір, інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи), моральну шкоду 500 грн., а всього 146077 грн. 53 коп., в задоволенні решти позову про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 317, 386, 390, 526, 611, 936, 949, 950, 976, 1166, 1167 ЦК України, ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 59, 60, 61, 155, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 і Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 48000 грн. 03 коп., безпідставно отримані доходи в сумі 96000 грн., судові витрати в сумі 1577 грн. 50 коп. (судовий збір, інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи), моральну шкоду 500 грн., а всього 146077 грн. 53 коп.
В задоволенні решти позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -