Справа № 2-7926/11
(заочне, в порядку гл. 8 розділу ІІІ ЦПК України)
11 жовтня 2011 р. Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого -судді Мазниці А.А.
Секретаря -Ткаченко В.І.
За участю:
Представника позивача -Староселець Ю.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк», про визнання договору недійсним та відшкодування моральної шкоди,-
У квітні 2011 року позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог послалася на те, що 07.05.2008 р. між нею та відповідачем був укладений кредитно-заставний договір № DNC0AK3110473, згідно якого нею були отримані кредитні кошти з метою придбання автомобіля у розмірі 12.455, 91 доларів США зі сплатою за користування ними 15,00% річних та кінцевим терміном повернення до 06.05.2011 р. Тим же договором придбаний позивачкою автомобіль «Деу Ланос», д/н НОМЕР_1 , був переданий у заставу у забезпечення виконання кредитних зобов'язань.
Зазначений кредитно-заставний договір позивачка вважає таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки згідно ст. 14 Закону України «Про заставу'договір застави транспортного засобу підлягав нотаріальному посвідченню, втім був укладений у простій письмовій формі, а дії відповідача щодо надання позивачці фінансових послуг були агресивними, нечесними та недобросовісними, що потягло введення її в оману. Крім того, окремі положення спірного договору суперечать закону, обмежують конкуренцію страхових компаній, порушують публічний порядок, зміст договору в частині видачі та повернення кредиту в іноземній валюті не відповідає законодавству, а також для видачі цього кредиту відповідачем не була отримана індивідуальна ліцензія НБУ.
На підставі викладеного позивачка просила суд кредитно-заставний договір від 07.05.2008 р. № DNC0AK3110473 -визнати недійсним, звільнити від обтяження автомобіль «Деу Ланос», д/н НОМЕР_1 , а також стягнути з відповідача на її користь 0,01 грн. у відшкодування моральної шкоди.
У судовому засіданні представник позивачки заявлені вимоги підтримав, на їх задоволенні наполягав.
Відповідач явку свого представника до суду не забезпечив, про день та час розгляду справи повідомлявся, що є підставою для вирішення її у заочному порядку.
Дослідивши письмові докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 07.05.2008 р. між відповідачем та позивачкою був укладений кредитно-заставний договір № DNC0AK3110473, згідно якого останньою були отримані кредитні кошти з метою придбання автомобіля у розмірі 12.455, 91 доларів США зі сплатою за користування ними 15,00% річних та кінцевим терміном повернення до 06.05.2011 р. Тим же договором придбаний позивачкою автомобіль «Деу Ланос», д/н НОМЕР_1 , був переданий у заставу у забезпечення виконання кредитних зобов'язань. (а.с. 18-25).
Аналізуючи спірні правовідносини, суд приходить до наступного.
Так, обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка послалася на неправомірність укладання оспорюваного договору щодо видачі та погашення кредиту в іноземній валюті, оскільки єдиним законним засобом платежу на території України є гривня.
З такою позицією не можна погодитися, оскільки згідно ст. 192 ЦК України валютні цінності можуть використовуватися на території України у випадках і порядку, встановлених законом, зокрема відповідно до ст. 533 ЦК України на території України у випадках, встановлених законом, допускається використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями. Оскільки згідно п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність» банки мають право на підставі ліцензії здійснювати операції з валютними цінностями, відповідачеві така генеральна ліцензія була надана, немає підстав вважати, що відповідач був позбавлений права надати позивачці кредит та приймати кошти в його погашення в іноземній валюті.
Також не можна погодитися з посиланням позивачки на необхідність отримання відповідачем для надання кредиту в іноземній валюті індивідуальної ліцензії НБУ, оскільки згідно п. “в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю» така є необхідною лише у тому випадку, якщо строк або розмір кредиту в іноземній валюті, який надається або отримується резидентом, перевищує межі, встановлені законодавством. В той же час чинне законодавство таких меж не визначає.
Доводи позивачки щодо агресивності, нечесності та недобросовісності дій відповідача під час укладання оспорюваного кредитного договору, що потягло введення її в оману, суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з її власних суб'єктивних оцінок як боржника, зацікавленого в ухиленні від виконання свого грошового зобов'язання. Крім того, положення спірного кредитного договору не є незрозумілими, їх зміст не міг залишитися поза увагою позивачки за умови уважного ознайомлення з його текстом.
Посилання позивачки на дефект форми спірного договору не грунтуються на законі, оскільки на час його укладання була чинною ст. 13 Закону України «Про заставу'в редакції Закону України від 18.11.2003 р. № 1255-IV, що не передбачала обов'язкового нотаріального посвідчення договорів застави транспортних засобів. Редакція зазначеної норми, на яку послалася позивачка, набрала чинності відповідно до Закону України від 06.07.2010 р. № 2435-VI, а отже її дія на спірний договір не поширюється.
З урахуванням викладеного позовні вимоги в частині визнання оспорюваного договору недійсним задоволенню не підлягають, що тягне відмову у задоволенні вимог про звільнення заставленого майна від обтяження.
Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки її відшкодування у спірних правовідносинах, що врегульовані законодавством про захист прав споживача, не передбачене, а також у діях відповідача не вбачається ознак неправомірності, що виключає настання цивільно-правової відповідальності.
Згідно ст. 88 ЦПК України понесені позивачкою судові витрати їй не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст. 526, 1167 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про заставу'в редакції Закону України від 18.11.2003 р. № 1255-IV, ст. ст. 10, 11, 60, 197, 212-215, 224-226 ЦПК України, -
У задоволенні позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, що брали участь у справі, втім не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: