Справа № 2-4717/11
02 листопада 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого -судді Мазниці А.А.
При секретарі -Ткаченко В.І.
За участю:
Представника позивача -Кухарова О.О.
Представників відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Акціонерного товариства закритого типу «Созидатель'про визнання договорів недійсними та визнання права власності, -
Позивачка у березні 2010 р. звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог послалася на те, що у період з червня 1997 року до грудня 2008 року перебувала з відповідачем ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. У цей період ними було прийняте рішення про придбання нового житла, для чого її чоловіком 25.12.2003 р. укладений з АТЗТ «Созидатель'договір № Б 1-12-42 про інвестування житлового будівництва, що передбачав внесення грошових коштів у розмірі 219.729, 00 грн. та наступне набуття у власність квартири АДРЕСА_1 . Зобов'язання сторін за цим договором були виконані у повному обсязі та зазначена квартира отримана, втім у подальшому позивачці стало відомо, що під час перебування у шлюбі відповідач без її згоди вніс зміни до інвестиційного договору, що потягли оформлення права власності на Ѕ частину квартири за його батьком ОСОБА_6 , а після смерті останнього ця частка перейшла до сестри її колишнього чоловіка ОСОБА_5 .
Вважаючи, що при цьому відбулося порушення її права та розпорядження спільними коштами подружжя, раніше внесеними в оплату за квартиру, на користь ОСОБА_6 , позивачка з урахуванням уточнення заявлених вимог (а.с. 45-47) просила суд поновити строк позовної давності у спірних правовідносинах як пропущений з поважної причини, визнати недійсною додаткову угоду від 27.05.2005 р. № 3 до договору про інвестування від 25.12.2003 р. № Б 1-12-42, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та АТЗТ «Созидатель», скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та визнати право власності на Ѕ частину зазначеної квартири за позивачкою, залишивши Ѕ її частину за ОСОБА_4 .
У судовому засіданні представник позивачки заявлені вимоги підтримав, на їх задоволенні наполягав.
Представники відповідачів проти позову заперечували, посилаючись на його безпідставність. У поясненнях зазначили, що відповідач ОСОБА_4 , будучи працівником АТЗТ «Созидатель'та маючи можливість укласти договір на придбання житла, що будувалося останнім, на пільгових умовах, 25.12.2003 р. уклав інвестиційний договір № Б 1-12-42, що передбачав сплату ним 219.729, 00 грн. з розстрочкою згідно графіку та отримання у власність квартири АДРЕСА_1 після завершення будівництва. При цьому покращення умов проживання подружжя ОСОБА_7 не малося на увазі, а метою укладання зазначеного договору було отримання прибутку, оскільки вартість квартири після завершення будівництва значно перевищувала інвестиційну, а також ціни на нерухомість на той час постійно зростали. Безпосередньо після укладання договору позивач вніс на користь забудовника суму у розмірі 85.000, 00 грн., втім у подальшому виникли ускладнення, оскільки у зв'язку зі змінами, що мали відбутися у законодавстві з 01.10.2004 р., виникла необхідність у негайній сплаті решти інвестиційних коштів або у перегляді умов договору у бік значного збільшення ціни. Оскільки подружжя ОСОБА_7 власних коштів, достатніх для повної оплати договору, не мало, відповідач звернувся до свого батька ОСОБА_6 для їх отримання. Останній не відмовив у цьому, втім, будучи у складних стосунках з невісткою, наполягав на оформленні за ним частини спірної квартири та документальному закріпленні такої домовленості, у зв'язку з чим між ним та ОСОБА_4 був укладений письмовий договір, що передбачав сплату ОСОБА_6 150.000, 00 грн. в рахунок інвестицій та подальше оформлення за ним Ѕ частини набутої квартири. Ці зобов'язання були виконані у повному обсязі, внаслідок чого ОСОБА_6 правомірно набув право власності на частину спірної квартири за рахунок власних коштів, а отже позов ОСОБА_3 є безпідставним. Крім того, останній було відомо про всі вищезазначені обставини, вона була присутньою під час переговорів з приводу залучення грошових коштів батька відповідача та при досягненні відповідних домовленостей, також всі документи з цього приводу, в тому числі надані позивачкою до справи (а.с. 10-21, 24), зберігалися у них вдома та були їй знайомі, а отже позивачкою був пропущений строк позовної давності у спірних правовідносинах.
Вислухавши пояснення осіб, що брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 28.06.1997 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений шлюб (а.с. 22).
25.12.2003 р. між забудовником АТЗТ «Созидатель'та інвестором ОСОБА_4 був укладений договір № Б 1-12-42 про інвестування житлового будівництва, що передбачав внесення останнім грошових коштів у розмірі 219.729, 00 грн. з розстроченням згідно графіку та передачу йому у власність трикімнатної квартири загальною площею 106,6 кв.м. під будівельним АДРЕСА_2 після завершення будівництва (а.с. 10-14).
09.01.2004 р. сторонами зазначеного договору були підписані додаткові угоди № 1 та № 2 до нього, що передбачали збільшення суми інвестицій до 246.675, 00 грн., відповідну зміну графіку її внесення та зміну окремих умов договору (а.с. 16-18).
27.05.2005 р. сторонами вищезазначеного інвестиційного договору була підписана додаткова угода № 3 до нього, що передбачала включення як інвестора поряд з ОСОБА_4 також ОСОБА_6 (а.с. 19).
Інвестиційні зобов'язання за згаданим інвестиційним договором були виконані у повному обсязі (а.с. 20).
Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.03.2007 р. № 624 за інвесторами, що приймали участь у будівництві жилого будинку лит. А-17 по АДРЕСА_3 , було оформлене право приватної власності, в тому числі за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 оформлена на праві спільної власності у рівних частках квартира АДРЕСА_4 (а.с. 24), що у подальшому була зареєстрована за ними з видачею відповідного свідоцтва (а.с. 21).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2008 р. шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був розірваний (а.с. 23).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а.с. 40). Спадщина після його смерті у вигляді Ѕ частини спірної квартири була прийнята його дочкою ОСОБА_5 та оформлена за нею з видачею відповідного свідоцтва (а.с. 40).
Аналізуючи спірні правовідносини, суд приходить до наступного.
Так, згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, що відповідно до ст. 69 СК України може бути поділене між ними незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки кожного з них визнаються рівними, якщо інше не визначене домовленістю між ними або шлюбним договором. За наявності обставин, визначених чч. 2, 3 ст. 70 СК України, а саме якщо один з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, або розмір аліментів, що сплачуються ним (нею), є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини, частка такої особи може бути збільшена або зменшена.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом спільної сумісної власності, ділиться в натурі. Якщо чоловік та дружина не домовилися про порядок поділу майна, спір між ними може бути вирішений судом.
Згідно ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватної власністю дружини (чоловіка) є зокрема майно, набуте у шлюбі, втім за кошти, належні йому особисто.
Виходячи з наведених положень законодавства спільною власністю подружжя є не будь-яке майно, придбане будь-ким з них під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а лише те, що було набуте за рахунок їх спільних коштів та/або праці.
Як вбачається зі змісту оспорюваного правочину (а.с. 19), його сутність полягає у включенні до числа інвесторів за договором про інвестування житлового будівництва від 25.12.2003 р. № Б 1-12-42 батька позивача ОСОБА_6 , будь-які домовленості щодо юридичної долі раніше внесених за цим договором коштів, як на цьому наполягає позивачка, у ньому відсутні, а отже закону він не суперечить, прав та обов'язків позивачки не стосується. Крім того, щодо його оспорювання позивачкою був пропущений без поважної причини строк позовної давності, оскільки його екземпляр був наданий нею як додаток до позову, будь-які обставини ускладнень з його отриманням позивачкою не наведені та не обґрунтовані, а отже пояснення ОСОБА_4 про те, що цей документ разом з іншими перебував у них вдома весь час після його укладання та був позивачці добре знайомий, матеріалами справи не спростовані. Виходячи з наведеного суд вважає за необхідне у задоволенні позову в частині, що стосується визнання недійсним цього правочину, - відмовити.
За викладених обставин не підлягають задоволенню як безпідставні позовні вимоги щодо визнання права власності в частині, що стосується частки, оформленої на праві власності за ОСОБА_6 , а у подальшому успадкованої ОСОБА_5 . Одночасно суд приймає до уваги, що зазначена частка перейшла у власність ОСОБА_5 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.03.2007 р. № 624, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.02.2008 р., свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.05.2010 р., всі ці документи є чинними, жодний з них не був оспорений та скасований, а отже частина належного ОСОБА_5 майна не може бути витребувана на користь позивачки. Також враховується, що позивачкою був пропущений без поважної причини строк позовної давності щодо оспорювання права власності ОСОБА_6 на частину спірної квартири, оскільки обставини його оформлення мали місце у березні 2007 р. та лютому 2008 р., позивачка, що за змістом її позову була обізнана про внесення всієї інвестиційної суми та мала на руках відповідні квитанції (а.с. 5), за умови належного ставлення до своїх цивільних прав могла дізнатися про них.
Виходячи з наведеного позовні вимоги в частині визнання за позивачкою права власності підлягають частковому задоволенню шляхом визнання за нею права власності на Ѕ частину частки відповідача ОСОБА_4 у спірній квартирі, набутої ними спільно, що складає 1/4 частину квартири в цілому.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України документально підтверджені судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалено рішення, пропорційно задоволеній частині позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 57, 60, 69-71 СК України, ст. ст. 8, 10, 11, 88, 208, 209 ЦПК України, -
Позов -задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 за рахунок частки ОСОБА_4 .
У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
В порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 736, 69 грн. (сімсот тридцять шість гривень 69 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, що брали участь у справі, втім не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя А.А. Мазниця