№ 2- 9347
2011 рік
08 листопада 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та судових витрат, -
ОСОБА_1 31 серпня 2011 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення суми боргу та витрат. Позивач в своєму позові посилався на те, що 10 грудня 2010 року відповідач взяв у нього в борг грошові кошти в загальній сумі 30000 грн. та зобов'язався до 01 березня 2011 року вказані кошти повернути в повному обсязі. Про надання боргу було укладено договір займу в вигляді письмової розписки. Відповідач підтвердив свій борг, визначено термін його повернення. Але борг відповідач в зазначений термін не повернув, на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого. Після звернення позивача до суду відповідач так і не повернув суму боргу, але і не заперечував про його наявність. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели. Позивач прохав стягнути з відповідача обумовлений в розписці борг по договору та судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши добуті та представлені докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та підлягаючим задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що 10 грудня 2010 року відповідач ОСОБА_2 взяв у позивача ОСОБА_1 в борг грошові кошти в загальній сумі 30000 грн. та зобов'язався в кінцевий строк до 01 березня 2011 року вказані кошти повернути в повному обсязі. Про надання боргу було укладено письмовий договір в вигляді розписки. Відповідач підтвердив свій борг, визначено термін його повернення. Борг відповідач в зазначений термін не повернув, на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого, тому позивач був вимушений звернутися з позовом до суду. Звернення до правоохоронних органів з питанням про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності ні до чого не призвело і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вбачається з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
В судовому засіданні з'ясовано, що кошти у позивача відповідач у вказаній сумі дійсно брав, було складено договір про суми боргу та термін повернення грошей, відповідач умови договору позики не виконав і гроші не повернув.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що свої зобов'язання по договору позики позивач виконав повністю, термін повернення грошей закінчився, відповідач в добровільному порядку грошей не повертає, коштами користується до теперішнього часу. Сам борг виник в 2010 році, але він продовжувався та продовжується і зараз, правовідносини триваючі і продовжуючі, борг підтверджений угодою (договором).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З розписки та закону видно, що сторони обумовили всі істотні обставини боргу, встановили термін і порядок повернення боргу та інш., з якими погодилися сторони.
Позивач при подачі позову сплатив державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, які також потрібно стягнути з відповідача.
Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідач ОСОБА_2 повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов'язання стосовно вiдповiдача відносно боргу, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження можливе вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Не може суд прийняти до уваги можливу незгоду відповідача з позовом, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена.
При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 30000 грн. та судові витрати: судовий збір 300 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 120 грн., а всього 30420 грн..
Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, позовна заява ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 625, 1046 - 1050 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 209, 212 -215, 218 ЦПК України, суд -
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 30000 грн. та судові витрати: судовий збір 300 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 120 грн., а всього 30420 грн..
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -