25 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/7684/22 пров. № А/857/4257/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року з питань встановлення порядку та способу виконання рішення суду (головуючий суддя: Дмитрук В.В., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 22.11.2022 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати позивачці, як судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області, суддівської винагороди та одноразової матеріальної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а також щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та компенсації за відпустки, одноразової матеріальної допомоги та вихідної допомоги за період з 01.01.2022 по 18.01.2022 включно, із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» замість застосування положень пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з Рішенням Конституційного Суду №4 - р/2020 від 11.03.2020);
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити після відрахування всіх обов'язкових податків і зборів суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, а також матеріальну допомогу (одноразову), з врахуванням раніше виплачених грошових сум, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року, в сумі 68 100 гривень;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити після відрахування всіх обов'язкових податків і зборів суддівську винагороду за період з 01.01.2022 по 18.01.2022 включно, а також матеріальну допомогу (одноразову), компенсацію відпустки, з врахуванням раніше виплачених грошових сум, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року, в сумі 74 430 гривень;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України нарахувати вихідну допомогу при звільнені у відставку, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року, в сумі 74 430 гривень, та виплатити недонараховану та недоплачену суму вихідної допомоги в розмірі 61 398 гривень, з врахуванням раніше виплачених грошових сум.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 у справі № 140/7684/22, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.05.2023, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , як судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області, суддівської винагороди та одноразової матеріальної допомоги за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а також щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та компенсації за відпустки, одноразової матеріальної допомоги та вихідної допомоги за період з 01 січня 2021 року по 18 січня 2022 року включно, із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» замість застосування положень пункту 1 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з Рішенням Конституційного Суду №4 - р/2020 від 11 березня 2020 року).
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплатити суддівську винагороду, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу при звільненні, одноразову матеріальну допомогу за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 18 січня 2022 року, обчисливши відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатної особи за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 2 270,00 гривень та за період з 01 січня 2022 року по 18 січня 2022 року в розмірі 2 481,00 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивачка, 13 грудня 2024 року подала до суду першої інстанції заяву про встановлення способу виконання судового рішення, згідно з якою просить встановити спосіб виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 у справі № 140/7684/22, доповнивши абзац третій його резолютивної частини словами:
«Виплату нарахованих коштів заборгованості по виплаті суддівської винагороди Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Волинській області провадити за рахунок коштів КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 12.03.2012 № 333 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 21.06.2012 № 754)».
Вказана заява обґрунтована тим, що відповідач виконав рішення суду в частині нарахування заборгованості по виплаті суддівської винагороди, однак, виконання рішення в частині виплати коштів корелює з наявністю чи відсутністю у нього асигнувань відповідно до кошторису за кодом програмної класифікації видатків 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню», в той час як у рішенні суду йдеться про виплату боргу по суддівській винагороді, то таке рішення боржником повинно виконуватись за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода». ДСА України своїм листом № 11-7533/23 від 26.06.2023 з приводу прохання боржника виділити кошти за КЕКВ 2730, повідомила, що з огляду на наявність у неї як головного розпорядника бюджетних коштів боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів па користь суддів та працівників апаратів судів», рішення суду має виконуватись у спосіб, відповідний п. 25 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою КМ України від 03.08.2011 за № 845 та запитувані кошти за КЕКВ 2730 виділяти не погоджується. Звернення виконавчого листа для виконання до ДКС України в порядку Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» за рахунок окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», є неможливим, оскільки рішення суду носить зобов'язальний характер, в той час як враховуючи приписи ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими с державний орган, можливе лише у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів з ДСА України.
Наведене, на думку позивачки свідчить про істотне ускладення виконання рішення суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року у задоволенні заяви про встановлення способу виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
З цією ухвалою суду першої інстанції не погодилася позивачка та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати, а заяву задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.
У відповідності до ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Враховуючи вимоги цієї статті, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цю справу слід розглядати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, оскільки відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявник фактично просить змінити суть резолютивної частини рішення суду шляхом доповнення його змісту новим абзацом, натомість зміна на підставі ст. 378 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права, в тому числі й шляхом доповнення резолютивної частини рішення суду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
У силу приписів статті 14 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковими до виконання, тоді як невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. ч 1-3 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що встановлення або зміни способу або порядку виконання допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Тобто, процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення.
Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.
Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17 та у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі № 640/7827/22.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2023, яке набрало законної сили 03.05.2023, зокрема, зобов'язано Державну судову адміністрацію України:
1) нарахувати та виплатити після відрахування всіх обов'язкових податків і зборів суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, а також матеріальну допомогу (одноразову), з врахуванням раніше виплачених грошових сум, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року, в сумі 68 100 гривень,
2) нарахувати та виплатити після відрахування всіх обов'язкових податків і зборів суддівську винагороду за період з 01.01.2022 по 18.01.2022 включно, а також матеріальну допомогу (одноразову), компенсацію відпустки, з врахуванням раніше виплачених грошових сум, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року, в сумі 74 430 гривень,
3) нарахувати вихідну допомогу при звільнені у відставку, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року, в сумі 74 430 гривень, та виплатити недонараховану та недоплачену суму вихідної допомоги в розмірі 61 398 гривень, з врахуванням раніше виплачених грошових сум, а отже судове рішення для відповідача має зобов'язальний характер.
На виконання цього судового рішення, в межах доведених кошторисних призначень на 2023 рік та 2024 рік, ТУ ДСА у Волинській області за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» підготовлено та зареєстровано в органах ДКСУ України платіжну інструкцію від 04.10.2023 № 3798 на суму 4186,00 грн, платіжну інструкцію від 04.10.2023 № 3799 на суму 936,00, платіжну інструкцію від 04.10.2023 № 3800 на суму 78,00 грн, платіжну інструкцію від 11.12.2023 № 4931 на суму 80,50 грн, платіжну інструкцію від 11.12.2023 № 4932 на суму 18,00 грн, платіжну інструкцію від 11.12.2023 № 4933 на суму 1,50 грн, платіжну інструкцію 28.12.2023 № 5437 на суму від 1652,40 грн, платіжну інструкцію від 28.12.2023 № 5438 на суму 137,70 грн, платіжну інструкцію від 17.01.2024 № 92 на суму 1800,00 грн, платіжну інструкцію від 07.02.2024 № 353 на суму 2000,00 грн (а. с. 160-161).
Наведена свідчить про часткове виконання відповідачами рішення суду в тому числі й за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя».
Вказані обставини також підтверджуються рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 у справі № 140/2166/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Згідно з цим рішенням зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Волинській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, одноразової матеріальної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.01.2022, обчисленої відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатної особи за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 2 270,00 гривень та за період з 01 січня 2022 року по 18 січня 2022 року в розмірі 2 481,00 гривень.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що приписами статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» затверджені бюджетні призначення за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» в розмірі 10,0 млн грн, що розподілені між судами, органами та установами системи правосуддя.
ДСА України листами від 30.04.2024 № 11-10400/24, від 22.07.2024, № 11-14862/24, від 11.10.2024, № 11-19998/24 зверталася до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині збільшення бюджетних призначень за Програмою.
Разом з тим, Міністерством фінансів України зазначені пропозиції не були підтримані, так як у період дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захисту держави забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстнції дійшов висновку, що фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення у спірних правовідносинах можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що позивачка у заяві про встановлення способу виконання судового рішення, фактично просить змінити суть резолютивної частини рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2023, зокрема, шляхом доповнення його змісту новим абзацом: «Виплату нарахованих коштів заборгованості по виплаті суддівської винагороди Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Волинській області провадити за рахунок коштів КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 12.03.2012 № 333 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 21.06.2012 № 754)».
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що таке доповнення не узгоджується з приписами ст. 378 КАС України, оскільки по суті змінює зміст резолютивної частини рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2023, яке набрало законної сили і виконується.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні заяви про встановлення способу виконання судового рішення у цій справі необхідно відмовити, оскільки за результатами її розгляду не встановлено обґрунтованих підстав та не подано належних доказів необхідності змінити способу та порядку виконання рішення суду.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року з питань встановлення порядку та способу виконання рішення суду у справі № 140/7684/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін