Справа № 412/8303/2012
2/412/4013/2012
15 листопада 2012 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Демидової С.О.
при секретарі Соцковій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа перша Дніпропетровська нотаріальна контора про визнання договору дарування домоволодіння недійсним,-
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 19 лютого 2004 року між її матір*ю ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_2 було укладено договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати ОСОБА_3 померла. На підставі ст. 1268 ЦК України позивач вважала, що оскільки проживала постійно зі своєю матір*ю та так, як вона є єдиним спадкоємцем прийняла після смерті матері спадщину. На початку 2012 року у розмові з відповідачем вона випадково дізналася, що існує договір дарування на домоволодіння АДРЕСА_1 укладений між відповідачем та її матір*ю, тому просить суд визнати вказаний договір недійсним, оскільки ОСОБА_3 1925 року народження, перенесла війну та голод та дуже сильні психічні потрясіння, не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати, відповідач набув вказану квартиру безпідставно.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали свої позовні вимоги та просили їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволенні позовних вимог та просили відмовити в їх задоволення, оскільки позивачем було пропущено строк на пред'явлення вказаних позовних вимог.
Представник третьої особи перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора в судове засідання не з*явилися про день , час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали письмові пояснення в яких заперечували проти задоволення позову, оскільки вказаний договір було укладено відповідно вимог діючого законодавства.
Вислухавши думку сторін, допитавши свідків, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору про право забудови, посвідченого 24 січня 1961 року першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за р. № 4-131 домоволодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_3 , яка відповідно до договору дарування домоволодіння від 09 лютого 2004 року подарувала вказане домоволодіння ОСОБА_2 , договір дарування посвідчено державним нотаріусом першої Дніпропетровської нотаріальної контори Заносієнко Н.М. /а.с. 6/. На даний час право власності на вказане домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_2 в передбаченому законом порядку в КП ДМБТІ /а.с. 48/. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть /а.с.8/. Договір дарування від 19 лютого 2004 року на думку позивача є незаконним та укладеним з порушенням закону, оскільки її померла мати була похилого віку, тяжко хворіла, в тому числі й психічно, не розуміла значення своїх дій та не могла ними керуватися тому вказаний договір дарування є недійсним.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування є одностороннім правочином. Статтею 202 ЦК України передбачено, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Відповідно під час укладання договору дарування необхідно дотримуватись загальних вимог необхідних для чинності правочину, визначених ст. 203 ЦК України. До таких вимог зокрема належать наступні: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
В судовому засіданні встановлено та доведено, що 19 лютого 2004 року ОСОБА_3 та відповідач уклали та нотаріально посвідчили у приватного нотаріуса першої Дніпропетровської нотаріальної контори договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 . Договір було укладено, оформлено і підписано сторонами, посвідчено нотаріусом, відповідач звернувся з ним до реєструючого органу в КП ДМБТІ для реєстрації його власності на вказане житло.
Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до п. 8 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними'від 06 листопада 2009 року підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначали момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК. Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Вважаючи себе потенційним (єдиним і беззаперечним) власником спірної квартири, позивач звернулася до суду з питанням про визнання договору недійсним. Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, виходячи і з наступного. Вимоги позивача нічим не підтверджені і не підлягають задоволенню, спростовуються матеріалами справи, договір дарування від 19 лютого 2004 року відповідав намірам ОСОБА_3 право власності було оформлено, заборони на відчуження квартири не було, перешкод для оформлення та видачі договору не було. Позивач не зверталась до правоохоронних органів щодо начебто протиправних дій відповідача до або в момент вчинення правочину, з цього приводу не було винесено будь-якої постанови про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи, а отже встановленим є факт того, що відповідач жодних злочинів щодо позивача та його майна не вчиняв. Таким чином, жодне з тверджень позивача не містить під собою будь якого доказового ґрунту.
З іншого боку, оцінюючи дії відповідача та третьої особи (нотаріуса, що посвідчував оспорюваний правочин) можна прийти до висновку щодо їх абсолютної прозорості, відкритості та відповідності чинному законодавству. Посвідчений нотаріусом 19 лютого 2004 року договір дарування законний, при його посвідченні не були порушені вимоги закону, або що даруватель не бажав цього, не розумів значення своїх дій, або діяв під впливом омани немає, а отже немає і підстав для визнання вказаного договору недійсним.
Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оспорюваний правочин на даний момент є дійсними, після його вчинення було здійснено відповідну державну реєстрацію.
Відповідно до вимог ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до вимог ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу звязку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).… Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Відповідно до вимог ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти:… 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до вимог ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Відповідно до вимог ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Оспорюваний правочини відповідає переліченим вимогам закону, вчинений у письмовій формі з нотаріальним посвідченням, оскільки правочини, предметом яких є нерухоме майно (земельні ділянки, будівлі та ін.) підлягають обов*язковому нотаріальному посвідченню.
Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.… Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При таких обставинах суд вважає, що позивачем не було доведено, та не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що оспорюваний правочин, а саме договір дарування стосовно нерухомого майна спірного домоволодіння, слід визнати недійсним.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об*єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню ні повністю, ні в частині.
Крім того, суд вважає за можливе задовольнити клопотання представника відповідача та застосувати строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України.
Так, відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Судом з'ясовано, що ОСОБА_1 дізналася про спірний договір дарування ще в 2004 році, вказаний факт підтвердив і ОСОБА_2 , однак на протязі всього часу позивач не зверталася до суду з вимогами про визнання його недійсним, чим пропустила строк на пред'явлення даної позовної вимоги.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
При таких обставинах суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208-210, 212-215 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 -відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя С.О. Демидова