23 квітня 2025 року м. Київ №420/13308/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ), в якому просив суд:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону (Військової НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2023 по 26.03.2024 включно;
зобов'язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2023 по 26.03.2024 включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він проходив військову службу в НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. При звільненні з військової служби йому було виплачено заробітну плату та компенсацію за речове майно з порушенням строків такої виплати. У зв'язку із чим, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2023 по 26.03.2024 включно. Просить суд задовольнити позов
Відповідно до ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 адміністративну справу № 420/13308/24 передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Згідно з супровідним листом Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 матеріали адміністративної справи надійшли до Київського окружного адміністративного суду та після відповідної їх реєстрації в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, автоматизованою системою документообігу суду було визначено головуючого суддю Шевченко А.В., що підтверджено протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2024.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку із зазначеним, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до наказу голови Державної прикордонної служби України від 06.12.2023 №1755-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
Наказом командира НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) №905-ОС від 11.12.2023 позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення (а.с.8).
Після звільнення позивача з військової служби на його на картковий рахунок позивача зараховано кошти: 13.12.2023 у сумі 173 693,13 грн (заробітна плата); 24.12.2023у сумі 44 417,21 грн (компенсація за речове майно); 26.03.2024 у сумі 101 262,92 грн (заробітна плата).
01 квітня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні за період з 11.12.2023 по 26.03.2024 (а.с.9).
Листом НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.04.2024 № 09/К-368/390 позивачу відмовлено у нарахуванні середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні за період з 11.12.2023 по 26.03.2024 (а.с.10-11).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України від 20.12.1991 № 2011 «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Із аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас, такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Із аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 320/1263/19.
Таким чином, не проведення з вини відповідача виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Ураховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини 11.12.2023 та проведення остаточного розрахунку з ним відбулося лише 26.03.2024, суд доходить висновку, що відповідачем порушено приписи статей 116,117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, суд уважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 11.12.2023 по 26.03.2024.
Доказів проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за затримку у виплаті грошової компенсації, суду не надано.
При цьому, суд зазначає, що згідно з пунктом 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи-підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки №118 від 06.04.2024 грошове забезпечення позивача, за останні два місяці, що передують звільненню - листопад-грудень 2023 року, позивачу нараховано за листопад 99 186,52грн, за грудень 290 149,24грн, а отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (99186,52 грн + 290149,24 грн.) /61 (кількість днів в листопаді та грудні 2023 року) = 6382,55 грн.
Таким чином, сума середньомісячного заробітку позивача за спірний період складає 682 932,85грн, виходячи з наступного розрахунку (6382,55 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 107 (кількість днів затримки з 11.12.2023 по 26.03.2024 включно).
Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні з виплаченою позивачу сумою компенсації за речове майно та грошового забезпечення в розмірі 319 373,26 грн, суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні в розмірі 682 932,85 грн, не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, де викладена правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає таке.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 319 373,26грн (заробітна плата+компенсація за речове майно)/ 682 932,85грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку ) х 100 = 46,76 %.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 46,76% становить: 6382,55грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 46,76 % = 2984,48 грн; 2984,48грн. х 107 (днів затримки розрахунку) = 319 339,36 грн.
Разом з тим, враховуючи, що з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан в Україні, якій триває і на даний час, тому суд приходить до висновку за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 25 000,00 грн, що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 по справі № 620/3142/24.
Вказана сума підлягає стягненню з урахуванням сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.
Таким чином, суд доходить висновку, що в даному випадку, слід:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2023 по 26.03.2024 включно;
стягнути з НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25000,00 грн, з урахуванням сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2023 по 26.03.2024 включно.
Стягнути з НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25000 (двадцять п'ять тисяч) гривень, з урахуванням сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.