24 квітня 2025 року Справа № 280/849/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012),
Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Запорізькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в м. Києві), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №262540017743 від 07.01.2025 про відмову у зарахуванні до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 02.09.1991 року по 30.04.2007 рік та про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати позивачу повністю період роботи з 02.09.1991 року по 30.04.2007 до загального страхового стажу та призначити пенсію за віком з дати виникнення права на її призначення, а саме з 12.01.2025 року, та зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві виплатити пенсію за віком позивачу з дня виникнення права на її призначення, а саме з 12.01.2025 року.
Позовна заява подана представником позивача, адвокатом Пальчиком В.Л., який діє на підставі довіреності від 08.01.2025 №17.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 02.01.2025 позивач звернуся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області у призначенні пенсії за віком відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу внаслідок не зарахування періодів роботи з 02.09.1991 по 30.04.2007, оскільки запис про звільнення не завірений печаткою установи. Позивач з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком через нестачу страхового стажу не згоден, зазначає що спірний період роботи позивача підтверджений записами в трудовій книжці. Також, зазначає, що наявність певних недоліків щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Вказує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. Крім того, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Водночас, звертає увагу суду на те, що відповідачі зарахували позивачу до загального стажу період роботи з 02.09.1991 по 30.04.2007 частково, а саме з 01.01.1998 по 30.04.2007 згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Втім відсутність даних по заробітній платі до 01.01.1998, через відсутність самого реєстру застрахованих осіб, не може спростувати факт роботи позивача у спірний період. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 10.02.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 14.02.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано від ГУ ПФУ в м. Києві належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, на підставі яких приймалось оскаржуване рішення.
21.02.2025 ГУ ПФУ в Запорізькій області подало відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 02.01.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Розглянувши заяву позивача та додані до неї документами відповідачем 1 було встановлено, що вік позивача складає 59 років 11 місяців 21 день, його страховий стаж становить 28 роки 02 місяці 29 днів. Прийнято рішення від 07.01.2025 року №262540017743 про відмову у призначенні пенсії за віком. Так, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. За наданими документами, до страхового стажу заявника не зараховано періоди роботи з 02.09.1991 по 30.04.2007, згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 29.05.1990, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою установи. Враховуючи некоректність заповнення записів трудової книжки за період роботи позивача з 02.09.1991 по 30.04.2007 відповідачем 1 було винесено рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії у зв'язку відсутністю необхідного страхового стажу у кількості 32 роки, як того вимагає ст.26 Закону №1058-IV. Вважає, що відповідач діяв на підставі та у межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. Просить відмовити у задоволенні позову.
03.03.2025 представник позивача подав до суду відповідь на відзив відповідача 1, в якій зазначив, що невизнання відповідачами спірного періоду роботи порушує право позивача на соціальний захист та отримання пенсії відповідно до чинного законодавства України. Крім того, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативні наслідки порушення порядку заповнення його трудової книжки. Додатково зазначає, що Приватне підприємство «Приватна виробничо-торгова фірма «ЯРЛ», на якому позивач працював у спірний період, не ліквідоване, але фактично не здійснює свою діяльність, тому у позивача немає можливості надати додаткові документи. Просить позов задовольнити у повному обсязі.
12.03.2025 відповідач 2 подав витребувані докази на виконання вимог ухвали суду.
17.03.2025 ГУ ПФУ в м. Києві подало відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 02.01.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою щодо призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону № 1058-IV. За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто ГУ ПФУ в Запорізькій області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Згідно наданих позивачем документів було встановлено, що страховий стаж позивача становить 28 років 2 місяці 29 днів. За наданими документами, до страхового стажу заявника не зараховано періоди роботи з 02.09.1991 по 30.04.2007, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою установи. Додатково зазначено, що стаж з 01.01.1998 зараховано частково згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Крім того, ГУ ПФУ в м. Києві не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії за віком, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення, в даному випадку є ГУ ПФУ в Запорізькій області. Просить відмовити у задоволенні позову.
24.03.2024 представник позивача подав до суду відповідь на відзив відповідача 2, в якій зазначив обґрунтування, аналогічні викладеним у позовній заяві.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 02.01.2025 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі-Порядок 22-1), з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Заява позивача від 02.01.2025 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Рішенням від 07.01.2025 №262540017743, прийнятим ГУ ПФУ в Запорізькій області, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. В обґрунтування рішення зазначено, що право на призначення пенсії за віком після 60 років мають особи за наявності страхового стажу 32 роки. Вік заявника 59 років 11 місяців 21 день. Страховий стаж заявника становить: 28 років 2 місяці 29 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 29.05.1990 з 02.09.1991 по 30.04.2007, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою установи. Додатково зазначено, що стаж з 01.01.1998 зараховано частково згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вирішено відмовити у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю страхового стажу 32 роки.
Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Пунктом 2.1 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні положення містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі-Інструкція №162), яка була чинною в частині спірного періоду.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
За змістом оскаржуваного рішення, періоди роботи позивача з 02.09.1991 по 30.04.2007, згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 29.05.1990, не враховано до страхового стажу позивача, з посиланням на те, що запис про звільнення не завірено печаткою установи.
Водночас страховий стаж позивача з 01.01.1998 по 30.04.2007 зараховано частково згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що також не заперечується сторонами по справі та підтверджується розрахунком Форми РС- право.
До матеріалів справи надано копію трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 29.05.1990, відповідно до якої позивач:
- 02.09.1991 прийнятий на роботу, на посаду старшого брокера, в Мале підприємство «Абріс - 4» (наказ №6 від 02.09.91);
- 21.01.1992 призначений на посаду директора Малого підприємства «Абріс - 4» (наказ №6 від 21.01.92);
- 01.01.1994 Мале підприємство «Абріс - 4» перейменовано в Приватну виробничо-торгову фірму «ЯРЛ» (наказ №43 від 27.12.1993);
- 06.11.2001 Приватна виробничо-торгова фірма «ЯРЛ» перейменована в Приватне підприємство Приватне підприємство «Приватна виробничо-торгова фірма «ЯРЛ» (наказ «14 від 06.11.2001);
- 30.04.2007 звільнений за власним бажанням (наказ №11 від 28.04.2007).
Слід врахувати, що записи щодо прийняття та звільнення з роботи в оскаржуваний період, які містяться у вказаній трудовій книжці, містять номер та дату наказу на підставі яких такі бути внесені, засвідчені підписом особи, яка здійснила такий запис та не містять виправлень або дописів.
Суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.
Також, щодо оскаржуваного позивачем періоду роботи, який частково не зарахований до його страхового стажу, а саме з 02.09.1991 по 31.12.1997, у зв'язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає таке.
Як визначено ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з ст. 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм можна дійти висновку, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Схожі ситуації виникали у судовій практиці. Зокрема, у постанові від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 Верховний Суд дійшов наступного висновку:
« ..внаслідок невиконання ТОВ «Агрофірма «Удицький цукровий завод» обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо неналежної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи».
Цей правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а.
При цьому, слід зазначити, що ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV наділяє органи Пенсійного фонду правом вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Втім, до матеріалів справи не надано доказів того, що відповідачем вчинялись будь-які дії, спрямовані на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити або спростувати страховий стаж позивача.
Суд наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, відсутність у органу Пенсійного фонду відомостей про сплату страхових внесків роботодавцем не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 02.09.1991 по 31.12.1997 суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
За встановленими обставинами справи, позивач на момент звернення за призначенням пенсії за віком мав вік 59 років 11 місяців 21 день, тобто не досяг віку 60 років.
Відповідно до статті 45 Закону № 1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Водночас, відповідно до пунктів 1.7, 1.8 Порядку № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Судовим розглядом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач звернувся до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком менше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку 60 років, а тому за наявності страхового стажу більше 32 років мав право на призначення пенсії за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Слід зазначити, що за встановленими обставинами справи, за спірного періоду роботи з 02.09.1991 по 30.04.2007 відповідач 1 зарахував до страхового стажу позивача в розмірі 28 років 2 місяці 29 днів період з 01.01.1998 по 30.04.2007.
Таким чином, безпідставно незарахований період роботи становить з 02.09.1991 по 31.12.1997, тобто більше 6 років, що очевидно є достатнім для висновку про те, що позивач на момент подання заяви про призначення пенсії за віком мав необхідний страховий стаж не менше 32 років, передбачений ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV.
Враховуючи наведене, у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов'язання органу Пенсійного фонду зарахувати до страхового стажу позивача безпідставно незарахований період з 02.09.1991 по 31.12.1997 та призначити позивачу пенсію за віком з дня виникнення права на її призначення, а саме з 12.01.2025.
При цьому, підстави для зобов'язання органу Пенсійного фонду повністю зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 02.09.1991 року по 30.04.2007, відсутні, оскільки, як встановлено судом, відповідний період був частково зарахований до страхового стажу позивача, отже, в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідний обов'язок щодо призначення пенсії необхідно покласти на орган Пенсійного фонду, який був компетентним щодо вирішення відповідного питання за принципом екстериторіальності у відповідності до Порядку №22-1 ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Водночас, оскільки виплата пенсії здійснюється органом Пенсійного фонду за місцем проживання пенсіонера, обов'язок щодо виплати пенсії позивача необхідно покласти на ГУ ПФУ в м. Києві.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем понесено судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн, інших судових витрат не заявлено.
Враховуючи висновок суду про наявність підстав для часткового задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області в сумі 1211,20 грн, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в м.Києві в сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення №262540017743 від 07.01.2025, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.09.1991 по 31.12.1997 згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 29.05.1990.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 12 січня 2025 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком, призначену з 12 січня 2025 року.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати зі сплати судового збору сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368.
Повне судове рішення складено 24.04.2025.
Суддя М.О. Семененко