08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/1012/25
381/1399/25
Рішення
Іменем України
24 квітня 2025 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -
встановив:
18 березня 2025 року представниця позивача звернулася з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
В обґрунтування заявлених позовних вимог стверджувала, що 04.04.2024 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2267851.
Відповідно до умов укладеного договору кредитодавець надав позичальниці кредит у сумі 11 200,00 грн., а позичальниця зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти, на умовах та у порядку, визначені договором. Договором визначено термін повернення відповідачкою кредиту та нарахованих процентів, однак у вказаний термін відповідачка кредитні кошти не повернула, проценти не сплатила, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
14.06.2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21, відповідно до якого позивач набув право вимоги заборгованості за кредитним договором № 2267851 від 04.04.2024. Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу позивач набув права грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором в сумі 19 740,00 грн., з яких: 11 200,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 2 940,00 грн. - заборгованість за відсотками; 5 600,00 грн. - заборгованість по процентам за понадстрокове користування позикою.
На даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», як правонаступника.
Також, 04.04.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 06282-04/2024.
Відповідно до умов укладеного договору кредитодавець надав позичальниці кредит у сумі 19 500,00 грн., а позичальниця зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти, на умовах та у порядку, визначені договором. Договором визначено термін повернення відповідачкою кредиту та нарахованих процентів, однак у вказаний термін відповідачка кредитні кошти не повернула, проценти не сплатила, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
25.07.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 25072024, відповідно до якого позивач набув право вимоги заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 06282-04/2024 від 04.04.2024. Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу позивач набув права грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором в сумі 61 920,50 грн., з яких: 16 348,25 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 45 572,25 грн. - заборгованість за відсотками.
На даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», як правонаступника.
З урахуванням викладеного, позивач, діючи через свого уповноваженого представника, просить суд стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором позики № 2267851 від 04.04.2024 року у сумі 19 740,00 грн., за договором про надання фінансового кредиту № 06282-04/2024 від 04.04.2024 року у сумі 61 920,50 грн., а також судові витрати в сумі 3 028,00 грн.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін спору, судове засідання призначено на 24 квітня 2025 року на 11.00.
В судове засідання представниця позивача, будучи належним чином повідомленою про час і дату проведення судового засідання, не з'явилися, представниця позивача в прохальній частині позову просила провести розгляд справи без участі представника ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», позовні вимоги підтримують, просила позов задовольнити.
З урахуванням того, що судом не визнавалась обов'язковою явка представника позивача, керуючись приписами частини 1 статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити судове засідання без участі представника позивача.
В судове засідання відповідачка, будучи належним чином повідомленою про час і дату проведення судового засідання, не з'явилася, про причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подала, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
03 квітня 2025 року подала заяву про ознайомлення з матеріалами справи, того ж дня була ознайомлена з матеріалами справи, в тому числі з ухвалою про відкриття провадження, в якій зазначено час і дату проведення судового засідання.
Відповідачкою відзив на позовну заяву та докази для спростування заявлених позовних вимог не надані.
Крім того, конверт з ухвалою про відкриття провадження, із судовою повісткою, позовною заявою з додатками, повернувся без вручення із зазначенням працівником поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
З огляду на наведене, відповідачка вважається повідомленою належним чином про час і дату проведення судового засідання, її неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи наведені вище обставини та керуючись приписами частини 1 статті 223 ЦПК України, судом прийнято рішення проводити розгляд справи без участі представників позивача та відповідачки.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Ознайомившись зі змістом позову, та дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд вважає встановленими наступні обставини справи.
Зокрема, судом встановлено, що 04.04.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2267851, з додатком № 1 (а. с. 6-11).
Вказаний договір та додаток підписані позичальницею з використанням електронного підпису.
Згідно пунктів 2.1-2.3, 4 договору, сума кредиту - 11 200 гривень, строк кредитування -30 днів, денна процентна ставка - 0,875 % щоденно протягом строку користування позикою та 2,7 % щоденно за понадстрокове користування позикою.
У відповідності до договору факторингу № 14/06/2021 від 14.06.2021 року, з додатковими угодами до нього № 2 від 28.07.2021 року, № 7 від 13.06.2022 року та № 34 від 19.08.2024 року, право вимоги за наведеним вище договором позики № 2267851 передане від товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (а. с. 10-15).
Згідно розрахунку заборгованості за договором позики № 2267851 від 04.04.2024 року заборгованість за тілом кредиту - 11 200 гривень, за процентами в межах строку користування позикою - 2 940 гривень, за процентами за понадстрокове користування позикою - 5 600,00 грн. (а. с. 18-19).
Далі, 04.04.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 06282-04/2024, з додатком № 1 (а. с. 26-29).
Вказаний договір та додаток підписані позичальницею з використанням електронного підпису.
За змістом пункту 1.1, 1.2, 1.4.1 договору, сума кредиту складає 19 500 гривень, строк кредитування - 120 днів, денна процентна ставка - 2,5 % за день.
25.07.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» укладено договір факторингу № 25072024 (а. с. 33-35).
До матеріалів справи також долучено акт прийому-передачі реєстру боржників до договору факторингу та витяг з цього договору (а. с. 36-37).
Також, позивачем долучений розрахунок заборгованості за кредитом, згідно якому, заборгованість за тілом кредиту складає 16 348,25 гривень, заборгованість по відсоткам - 45 572,25 гривні (а. с. 38).
З урахуванням встановлених обставин справи, суду необхідно відповісти на наступні питання: 1. Чи були укладеними договори між фінансовими установами, як кредиторами та відповідачкою, як позичальницею, 2. Чи були надані відповідачці грошові кошти в борг, чи допустила відповідачка неналежне виконання зобов'язань за цими договорами та чи виникла заборгованість, якщо заборгованість виникла, то який її розмір, 3. Чи перейшло право вимоги до позивача, як нового кредитора, за наведеними вище кредитними договорами.
Відповідаючи на перше питання щодо того, чи були укладеними кредитні договори, суд виходить з наступного.
Суд вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносин сторін урегульовані положеннями ЦК України та Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію» (тут і надалі в редакціях, чинних на дату укладення договору).
Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.
При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру.
Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.
Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.
Згідно приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення договорів у спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію» та погодження істотних умов цього договору.
Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочинів та відсутності в суду даних про їхню нікчемність, суд приходить до висновку, що кредитні договори були укладені з первісними кредиторами та відповідачкою, як позичальницею та, відповідно, є регуляторами правовідносин сторін спору.
Далі, для вирішення спору по суті, суд повинен відповісти на наступні питання, чи надавалися за укладеними договорами відповідачці, як позичальниці, грошові кошти в борг, якщо так, то в якій сумі та чи допустила відповідачка порушення умов зобов'язання щодо повернення грошових коштів та сплати відсотків.
Так, для підтвердження факту існування боргу, представником позивача було надано примірники укладених договорів та розрахунки заборгованості станом на дату подання позову.
Згідно приписів частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом приписів статті 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Суд приходить до висновку, що надані позивачем документи не підтверджують факт отримання відповідачкою коштів за договором позики № 2267851 від 04 квітня 2024 року.
Зокрема, як слідує з пункту 1 цього договору, грошові кошти передаються шляхом перерахування на банківський рахунок позичальника.
Однак, позивачем в супереч приписам статті 12, 81 ЦПК України не надано доказів перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідачки, як позичальниці.
Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, а отже не є належними доказами наявності заборгованості.
Зазначені розрахунки щодо конкретного розміру заборгованості, є документами, що створені самим позивачем, а інформація в них зазначена, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені чи інших документів щодо надання коштів в борг, не можуть бути доказами наявності заборгованості
Враховуючи принцип процесуальної рівності сторін спору та керуючись приписами частини 7 статті 81 ЦПК України, суд констатує, що позбавлений можливості збирати докази з власної ініціативи, в тому числі й докази, що підтверджують доводи позивача щодо надання грошових коштів відповідачу в строкове платне користування та щодо розміру заборгованості.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем в супереч приписам статті 12, 81 ЦПК України не надано доказів для підтвердження обставин щодо надання коштів у борг відповідачці, як позичальниці за договором позики № 2267851 від 04 квітня 2024 року та, відповідно, існування заборгованості.
При цьому, позивачем не повідомлено про наявність перешкод у наданні таких доказів та у відповідності до приписів статті 84 ЦПК України клопотань про витребування доказів не заявлено.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги не доведені та, як наслідок, відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за договором позики № 2267851 від 04 квітня 2024 року.
Далі, згідно приписів частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зміст цієї норми свідчить про необхідність врахування саме висновків Верховного суду щодо застосування правових норм, які викладені у відповідних Постановах.
Проте, згідно пункту 45 Рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти України», національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження.
А отже, для обрання способу тлумачення правових норм, згідно наведеної позиції ЄСПЛ, може враховуватись і відповідна правозастосовна практика судів апеляційної інстанції, а не виключно Верховного суду.
Тому, ухвалюючи рішення в цій цивільній справі, суд враховує релевантні правові позиції, висловлені в Постановах Київського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року по справі № 759/5691/23 (номер рішення в ЄРДР 115246186), від 20 листопада 2024 року по справі № 759/9145/24 (номер рішення в ЄРДР 123277281), від 22 вересня 2023 року по справі № 752/10157/22 (номер рішення в ЄРДР 113656937), Постанові Хмельницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року по справі № 687/444/24 (номер рішення в ЄРДР 122032474).
В зазначених вище постановах судів апеляційної інстанції висловлено правову позицію з приводу того, що не надання товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів», як новим кредитором та позивачем, первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт перерахування коштів позичальнику в межах укладених з ним кредитних договорів, свідчить про недоведеність заявлених позовних вимог та, як наслідок, є підставою для відмови у задоволенні позову.
В межах цієї цивільної справи суд не вбачає підстав для підступу від наведених вище правових позицій.
При цьому суд не ставить під сумнів правомірність укладення з позивачем договору факторингу № 14/06/21 з додатками, однак зазначає, що за відсутності належних доказів надання первинними кредиторами грошових коштів в борг відповідачці, як позичальниці, укладення відповідного договору факторингу не свідчить про наявність достатніх підстав для задоволення позову.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
З урахуванням викладеного, оскільки позивачем не доведено існування обставин щодо отримання відповідачкою грошових коштів в борг за вказаним кредитними договором позики № 2267851, заявлені позовні вимоги не обґрунтовані та, як наслідок, не підлягають задоволенню в цій частині.
Далі, аналізуючи наявність правових підстав для стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 06282-04/2024, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за цим договором підлягають частковому задоволенню.
Так, судом встановлено, що за умовами договору відповідачці, як позичальниці, були надані грошові кошти у сумі 19 500 гривень строком на 120 днів.
Денна процентна ставка у межах строку кредитування - 2,5%.
Факт перерахування грошових коштів на банківську картку відповідачки у сумі 19 500 гривень в день укладення кредитного договору підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вихідний № 3466_250130191655 від 30 січня 2025 року (а. с. 32).
Відповідачка після ознайомлення з матеріалами справи заперечень щодо обставин отримання коштів у сумі 19 500 гривень не висловила та не надала доказів на спростування інформації, викладеної в зазначеному вище листі ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ».
Згідно релевантної правової позиції, висловленої в Постанові Київського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року по справі № 359/739/24, лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» є належним підтвердження факту отримання коштів позичальником, якщо останній, будучи належним чином обізнаним про розгляд справи в суді, не надав заперечень і спростувань щодо обставин отримання грошових коштів в борг.
Тому, суд вважає, що розмір заборгованості за тілом кредиту є доведеним і за відсутності доказів повного чи часткового повернення відповідачкою заборгованості існують підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту в примусовому порядку.
Далі, суд вважає, що існують достатні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за процентами, однак розмір процентів, визначених позивачем, є завищеним.
Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Отже, оскільки договір про надання фінансового кредиту № 06282-04/2024 від 04 квітня 2024 року укладено після 24 грудня 2023 року, то положення пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» на ці правовідносини не поширюються, а проценти за користування кредитом не можуть бути нарахованими у розмірі більшому, ніж денна процента ставка, визначена в статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», тобто у розмірі більшому ніж 1 % щоденно.
Релевантна правова позиція про непоширення на кредитні договори, що укладені після 24 грудня 2023 року, положень щодо перехідного періоду, встановленого у пункті 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», висловлена в Постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року по справі № 345/6160/24.
Тому, проценти за користування кредитом нараховуються за максимальним розміром денної процентної ставки - 1% щоденно.
Згідно наданого позивачем розрахунку, проценти нараховувались за період часу з 04 квітня 2024 року до 25 липня 2024 року, період нарахування 113 днів (а. с. 38-38, зворот).
Отже, розмір заборгованості за процентами становить 22 035 гривень (19 500 гривень х 1 % х 113 днів).
Оскільки позивач просить стягнути заборгованість за тілом кредиту у сумі 16 348, 25 гривень, суд, керуючись приписами статті 13 ЦПК України, не виходить за межі заявлених позовних вимог і стягує заборгованість у розмірі, вказаному позивачем.
Отже, загальний розмір заборгованості за договором становить 38 383,25 гривень (22 035 гривень + 16 348,25 гривень).
Далі, аналізуючи підстави для переходу до позивача, як нового кредитора, права вимоги за договором про надання фінансового кредиту № 06282-04/2024, суд виходить з наступного.
Згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зміст наведених правових норм свідчить про те, що договір є підставою для виникнення прав та обов'язків, правомірність договору, як двостороннього правочину презюмується, а заміна сторони договору може бути здійснена внаслідок відступлення права вимоги, в тому числі під час укладення договору факторингу.
З урахування встановлених обставин справи та наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», як до нового кредитора, перейшли права та обов'язки у зобов'язанні, що існує в межах кредитного договору № 06282-04/2024і позивач має достатні підстави для стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором.
Згідно приписів статті 141 ЦПК України, суд стягує з відповідачки понесенні позивачем судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволені на 47 % від первинно заявлених, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню 1 423 гривні, як компенсація сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -
Ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 06282-04/2024 від 04 квітня 2024 року у сумі 38 383,25 гривень, що включає: 16 348, 25 - заборгованість за тілом кредиту, 22 035 гривень - заборгованість за процентами.
В іншій частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1 423 гривні, як компенсацію витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Самуха В.О.