Справа № 607/8536/24Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М.
Провадження № 22-ц/817/307/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
24 квітня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
cуддів - Храпак Н.М., Костіва О.З.
за участю секретаря - Панькевич Т.І.,
у відсутності сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/8536/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2024 року (ухвалене суддею Братасюком В.М.) в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції про відшкодування завданої моральної шкоди, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 , в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан у зв'язку з початком війни, яку російська федерація розпочала на території незалежної держави Україна відносно громадян України.
Зазначала, що результатом збройної агресії особисто для неї та її малолітньої доньки стала втрата нормального мирного життя без щоденних побоювань за своє життя та життя рідних, за збереження майна, за безпеку пересування Україною, постійні відключення світла, у зв'язку з пошкодженням ворогом об'єктів цивільної інфраструктури, постійні сигнали повітряної тривоги, тощо.
Вказувала на те, що до війни вона була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, проживали разом з батьком і чоловіком. Проте, з початком збройної агресії рф проти України вони позбавлені таких можливостей.
Зазначала, що на даний час, її чоловік та батько дитини перебуває у ЗСУ, і вона знаходиться в постійних побоюваннях за його життя.
Все вищевказане безпосередньо вплинуло на її життя, оскільки довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, перебувати у бомбосховищах, коли сигнали повітряної тривоги лунають звідусюди, відновлювати прийнятний для себе рівень життя.
Вказувала на те, що, вона була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення з бомбосховища додому, налагодженого побуту.
Стверджувала, що ці обставини відобразились на її матеріальному і моральному стані.
Зазначала, що внаслідок саме збройної агресії рф було порушено низку її прав, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.
Вказувала на те, що внаслідок збройної агресії рф вони періодично мешкають у бомбосховищах, чим позбавлені можливості постійно користуватися належним майном та вилучати його корисні властивості для задоволення власних потреб. Відповідно це завдало їм моральної шкоди.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 35 000 євро кожному, вважала, що це є справедливою компенсацією з агресора - рф за факт порушення основоположних прав людини в Україні, через що їй завданий власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну.
На підставі наведеного, просила позов задовольнити та стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завданої моральної шкоди у розмірі 35 000 євро (еквівалент 1 473 185 грн.) кожній.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації в користь ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 17 500 євро, що еквівалентно 736 592 грн. 50 коп.
Стягнуто з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації в користь малолітньої ОСОБА_2 , моральну шкоду у розмірі 17 500 євро, що еквівалентно 736 592 грн. 50 коп.
Стягнуто з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації в користь держави 29 463 грн. 70 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , просить рішення суду першої інстанції змінити в частині відмовлених позовних вимог та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.
Посилається на те, що всі наведені обставини у позовній заяві давали підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки рф не довела відсутності своєї вини.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судове засідання сторони не з'явилися без поважних причин, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи.
Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині відмовлених позовних вимог малолітньої ОСОБА_2 в інтересах якої діє ОСОБА_1 та в іншій частині не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 10 вересня 2019 року, ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Із довідки № 224 від 06.09.2022 року вбачається, що ОСОБА_3 проходить військову службу та безпосередньо бере участь у бойових діях.
Задовольняючи частково позовні вимоги малолітньої ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, однак вирішуючи питання щодо розміру завданої моральної шкоди вважав, що саме 17 500 євро, що еквівалентно 736 592 грн. 50 коп., буде достатнім та справедливим розміром компенсації за заподіяну відповідачем моральну шкоду.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За змістом частин третьої та п'ятої статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію (частини п'ята та дев'ята).
Як передбачено частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема внаслідок правопорушень (деліктів), у зв'язку з чим потерпіла сторона має право вимагати відшкодування завданих збитків, а на правопорушника покладається обов'язок відшкодувати ці збитки.
В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.
Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім'ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.
У разі вирішення спору судом розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються моральні втрати особи, що призвели до порушення її нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Також враховуються обставини, що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода відшкодовується потерпілому (позивачеві) одноразовим платежем, а також іншим майном або в інший спосіб.
За загальним правилом шкода, завдана фізичним та юридичним особам внаслідок військової агресії російської федерації та тимчасової окупації суверенної території України відшкодовується російською федерацією (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17).
Військова агресія та окупація російською федерацією території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (статті 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй). Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Оскільки внаслідок здійснення збройної агресії проти України російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, вчинила акт неповаги до суверенітету та територіальної цілісності іншої держави, то вона не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17).
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України малолітній ОСОБА_2 завдано моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди, судом враховано, що з початком військової агресії російської федерації проти України порушено цивільне право позивача, яка періодично мешкає у бомбосховищах, позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що належить їм, а також втрачено можливості розпоряджатись ним. Ці обставини відобразились на моральному стані позивача.
Враховуючи характер та обсяг завданих малолітній ОСОБА_2 моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що саме 17 500 євро, що еквівалентно 736 592 грн. 50 коп., буде достатнім та справедливим розміром компенсації за заподіяну відповідачем моральну шкоду.
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 не надала жодних належних та допустимих доказів, які б давали підстави для спростування висновку суду першої інстанції про визначення розміру моральної шкоди, який колегія суддів вважає правильним.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід залишити без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2024 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 24 квітня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді:
Костів О.З.
Храпак Н.М.