Справа № 465/4477/24 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.
Провадження № 22-ц/811/3857/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
24 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року, -
у червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що інспектором Управління патрульної поліції у Львівській області Сидорчуком О.В. складено постанову серії ЕАС № 7045651 від 24 травня 2023 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч .1 ст. 122 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. Стверджує, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності винесена за відсутності доказів вчинення ним вищезазначеного правопорушення. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2023 року постанову серія ЕАС № 7045651 від 24 травня 2023 року скасовано, а провадження у справі закрито. Незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності йому завдано моральної шкоди, що полягала у душевних стражданнях, пов'язаних з приниженням його честі та гідності, а відчуття несправедливості не полишало його впродовж усього судового розгляду справи щодо оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності. Крім того, у нього виникло стійке почуття незахищеності від свавілля органів державної влади у відношенні будь-якої особи та відчуття страху бути незаконно притягнутим до відповідальності знову. Вважає, що стягнення з Державного бюджету України на його користь 1000 грн. буде справедливим відшкодування завданої йому моральної шкоди. Факт стягнення з держави Україна суми компенсації моральної шкоди буде тим заходом, який стимулюватиме органи державної влади та їх посадових осіб відповідальніше ставитися до виконання своїх посадових обов'язків.
З наведених підстав просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1000 грн. компенсації моральної шкоди.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року у позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди - задоволено.
Стягнуто з держави в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1000 грн. завданої моральної шкоди
Судовий збір залишено за рахунок держави.
Стягнуто з держави в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в розмірі 4000.00 грн.
Рішення суду оскаржив Департамент патрульної поліції, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що необхідними умовами для притягнення держави до відповідальності за дії чи бездіяльність органу державної влади у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Судом першої інстанції не встановлено факту незаконних дій з боку Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, зокрема інспектором, який виніс постанову про притягнення до адміністративної відповідальності позивача. Позивач не витрачав часу для вивчення законодавства, оскільки, як вбачається з рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2023 року у справі №753/9501/23, яким скасовано постанову про притягнення до адміністративної відповідальності серія ЕАС № 7045651 від 24 травня 2023 року, його інтереси представляв представник. Права позивача були захищені шляхом закриття відносно нього справи про адміністративне правопорушення. Крім того, ч. 2 ст. 1167 ЦК України не передбачено відшкодування моральної шкоди у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення. Патрульна поліція не здійснює оперативно-розшукову діяльність та не є органом досудового розслідування, тому не є суб'єктом за рішенням якого передбачено відшкодування моральної шкоди. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Сам факт скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у виді штрафу не свідчить про заподіяння йому моральної шкоди. Крім того, не будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування, а покладення обов'язку відшкодовувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обгрунтовність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. З наведених підстав просить рішення суду скасувати.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що протиправне притягнення позивача до адміністративної відповідальності спричинило у нього негативні моральні переживання та занепокоєння, а для відновлення порушеного права позивач змушений був витрачати свій час та зусилля, у зв'язку з чим змінився сталий спосіб та ритм його життя, що в сукупності завдало йому моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави в особі Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України в розмірі 1000 грн., оскільки такий розмір відшкодування моральної шкоди є співмірним із завданими моральними переживаннями.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що інспектор Управління патрульної поліції у Львівській області Сидорчук О.В. 24 травня 2023 року склав постанову серії ЕАС № 7045651 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП у виді накладення штрафу в розмірі 340.00 грн.
Згідно з вищезазначеною постановою, 24 травня 2023 року у селі Ков'ярі Львівського району Львівської області ОСОБА_1 керував транспортним засобом зі швидкістю 86 км/год., чим порушив п. 12.4. Правил дорожнього руху «Порушення швидкісного режиму в населених пунктах». Швидкість вимірювалася приладом TruCamLTI 20/20 tc008380.
Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності незаконною, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАС № 7045651 від 24 травня 2023 року.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 вересня 2023 року у справі №753/9501/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано постанову інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області Сидорчука О.В. серії ЕАС № 7045651 від 24 травня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП.
Вищезазначене рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.
Під час розгляду адміністративної справи № 753/9501/23, суд першої інстанції встановив, що в оскаржуваній ОСОБА_1 постанові наявна інформація про фіксацію правопорушення лазерним вимірювачем швидкості транспортних засобів ТruCam LTI 20/20 tc008380, проте при дослідженні в суді відеозапису з цього приладу установлено, що швидкість руху керованого позивачем транспортного засобу ним не зафіксовано. Фото з приладу та будь - які інші докази на спростування тверджень позивача про те, що швидкість керованого ним транспортного засобу відповідала вимогам пункту 12.4 ПДР України, суду не було надано.
І зважаючи на викладене, Дарницький районний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, зазначена у постанові інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області Сидорчука О.В. серії ЕАС № 7045651 від 24 травня 2023 року інформація про порушення ОСОБА_1 швидкісного режиму в населеному пункті, не відповідала дійсності, фактичним обставинам, не знайшла свого підтвердження належними та допустимими доказами в суді при розгляді Дарницьким районним судом м. Києва адміністративної справи.
За встановлених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постановою інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області Сидорчука О.В. серії ЕАС № 7045651 від 24 травня 2023 року ОСОБА_1 було безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП у виді накладення штрафу за адміністративне правопорушення, яке він фактично не вчиняв.
За таких обставин, з огляду на те, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності таких дій, враховуючи те, що інспектор Управління патрульної поліції у Львівській області Сидорчук О.В. 24 травня 2023 року склав на ОСОБА_1 постанову серії ЕАС № 7045651, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв, зазначив в постанові неправдиву інформацію, колегія суддів вважає такі дії інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області Сидорчука О.В. при складанні постанови серії ЕАС № 7045651 від 24 травня 2023 року та притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, протиправними.
Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 покликається на те, що протиправні дії інспектора поліції, протиправне складання ним постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, призвели до значних душевних переживань, поганого самопочуття, порушення звичного ритму життя та його зміни у зв'язку з необхідністю вжиття дій щодо оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, доведення своєї невинуватості в суді, чим йому завдано моральну шкоду.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Для покладення на державу відповідальності у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дій посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди.
Обов'язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв'язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).
Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов'язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК Україн).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
Колегія суддів враховує те, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодилася колегія суддів, що внаслідок протиправних дій інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області Сидорчука О.В., що проявилися у незаконному притягненні позивача до адміністративної відповідальності, який будучи впевненим у тому, що не вчиняв адміністративного правопорушення, у зв'язку з притягненням його до адміністративної відповідальності зазнав психологічного напруження, переживань, розчарувань, був змушений доводити свою невинуватість в судовому порядку, витрачаючи на це свій час та кошти, у зв'язку з чим зазнавав незручностей, що свідчить про завдання йому моральної шкоди.
Оскільки провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме внаслідок неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності на підставі постанови інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області Сидорчука О.В. серії ЕАС № 7045651, складеної 24 травня 2023 року на ОСОБА_1 , якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв, позивачу завдано моральну шкоду.
Розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен проводити до її безпідставного збагачення.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.
Враховуючи обставини справи, характер та обсяг моральних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок неправомірного притягнення його до адміністративної відповідальності, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно посилався на статті 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України.
Шкода, що завдана працівниками Управління патрульної поліції у Львівській області, які виконують свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень в межах Закону України «Про національну поліцію», відшкодовується державою за рахунок коштів Державного бюджету України, при цьому відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
А відтак,кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , що є підставою для зміни оскаржуваного рішення суду та викладення абзацу другого резолютивної частини рішення викласти в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1000.00 грн. компенсації моральної шкоди.»
При цьому, колегія суддів не може погодитися з судом першої інстанції, який вирішуючи спір посилався на статтю 1176 ЦК України та Закон України №266/94-ВП, які не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з огляду на таке.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до статтей 1 та 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім'ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
А відтак, інспектор Управління патрульної поліції не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22.
У зв'язку з наведеним з оскаржуваного рішення суду слід виключити посилання суду на статтю 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду».
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З матеріалів справи вбачається, що 02 червня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Євсюковим Федорем Борисовичем укладено договір про надання правової допомоги № 02/06/24.
Пунктом 3.1 договору про надання правової допомоги № 02/06/24 від 02 червня 2024 року передбачено, що клієнт оплачує адвокату винагороду (гонорар) за надання правничої (правової) допомоги у фіксованому розмірі у наступному порядку:
-10 000 грн. за складання та подачу до суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди за фактом незаконного накладення на клієнта адміністративного стягнення;
-10 000 грн. за здійснення представництва інтересів клієнта та супроводження цивільної справи на стадії її розгляду в суді першої інстанції;
-10 000 грн. за здійснення представництва інтересів клієнта та супроводження цивільної справи на стадії її розгляду в суді апеляційної інстанції;
-10 000 грн. за здійснення представництва інтересів клієнта та супроводження цивільної справи на стадії її розгляду в суді касаційної інстанції
Винагорода (гонорар) виплачується на підставі виставлених адвокатом рахунків шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок адвоката, який перебуває на обліку державної податкової служби як фізична особа-підприємець (п. 3.2 договору про надання правової допомоги № 02/06/24 від 02 червня 2024 року).
Згідно з детальним описом та розрахунком наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 02/06/24 від 02 червня 2024 року, складеним 04 вересня 2024 року, адвокатом надано наступні послуги: складання позовної заяви та здійснення представництва інтересів клієнта в цивільній справі № 465/4477/24 на стадії її розгляду судом першої інстанції, загальна вартість яких становить 20000 грн.
Крім того, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 02/06/24 від 02 червня 2024 року, підписаний ОСОБА_1 та адвокатом Євсюковим Ф.Б. 04 вересня 2024 року, в якому зазначено, що клієнт отримав у повному обсязі послуги з професійної правничої допомоги в повному обсязі та не має претензій та зауважень до адвоката.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позовні вимоги підлягають до задоволення, такі витрати заявника були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 1000 грн. задоволено повністю, позивач до закінчення судових дебатів звернувся із заявою про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу та надав докази на їх підтвердження, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для стягнення з державного бюджету на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, однак колегія суддів не погоджується розміром стягнутих таких витрат.
Враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, беручи до уваги, що стягнута судом першої інстанції сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. значно перевищує ціну позову, що становить 1000 грн., зважаючи на те, що такі витрати стягуються з Державного бюджету України в умовах воєнного стану, у зв'язку з чим не повинні бути надмірними, відтак з огляду на вимоги положень статтей 137, 141 ЦПК України, колегія суддів вважає стягнуту суму витрат на професійну правничу допомогу завищеною, а відтак приходить до висновку про наявність підстав для її зменшення та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним в суді першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн., що відповідає критеріям реальності, розумності та справедливості.
Крім того, представник ОСОБА_1 - Євсюков Федір Борисович подав заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, крім договору про надання правової допомоги № 02/06/24 від 02 червня 2024 року, надано також детальний опис та розрахунок наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 02/06/24 від 02 червня 2024 року, складений 26 грудня 2024 року та акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 02/06/24 від 02 червня 2024 року, підписаний ОСОБА_1 та адвокатом Євсюковим Ф.Б. 26 грудня 2024 року.
З вищезазначеного детального опису та розрахунку наданих послуг та акту приймання-передачі наданих послуг вбачається, що надані в суді апеляційної інстанції послуги з правничої допомоги полягали в підготовці відзиву на апеляційну скаргу.
При цьому, умовами договору про надання правової допомоги № 02/06/24 від 02 червня 2024 року передбачено фіксований розмір гонорару адвоката за здійснення представництва інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, що узгоджений між позивачем та адвокатом гонорар не відповідає критеріям реальності та розумності його розміру, виходячи з конкретних обставин справи, понесені витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними з обсягом наданої правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, а їх повне відшкодування матиме надмірний характер.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2000.00 грн. на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції- задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року- змінити.
Абзац другий резолютивної частини рішення викласти в такій редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1000.00 грн. компенсації моральної шкоди.»
Абзац четвертий резолютивної частини рішення викласти в такій редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.»
Виключити з мотивувальної частини рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року посилання на статтю 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду».
В решті рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року суду залишити без змін.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2000.00 грн. на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 24.04.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк