Справа № 463/10504/24
Провадження № 2/463/128/25
24 квітня 2025 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Мармаша В.Я.,
з участю секретаря судових засідань Гавц О.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області, Головного управління Національної поліції України у Львівській області, третя особа: Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення безпідставно набутих коштів, -
представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення безпідставно набутих коштів. Позов мотивує тим, що постановою серії БАБ №198636 від 18.09.2023 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване не в автоматичному режимі, його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 126 КУпАП та накладено штраф у розмірі 20 400,00 грн. Оскільки ним не було сплачено штраф протягом 15 днів, його сума подвоїлась та під час примусового виконання відділом державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вказаної постанови по справі про адміністративне правопорушення серії БАБ №198636 від 18.09.2023, з нього на користь Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області було стягнуто 40800 грн, що підтверджується листом №АСВП 73249981 від 16.09.2024 року та платіжною інструкцією № 16087 23.11.2023 року. Відповідно до квитанції №125 від 21.11.2023 року вбачається, що на рахунок відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції примусовому виконанні виконавчого документа постанови БАБ №198636 від 18.09.2023 року надійшли грошові кошти у сумі 45149,00 гривень (платник: ОСОБА_2 , призначення платежу: оплата по ВП 73249981 ІПН3587805336 ОСОБА_1 ), а тому 23.11.203 винесено постанову про закриття виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням. 15.07.2024 рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області по справі №442/4906/24 постанову серії БАБ №198636 від 18.09.2023 про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення штрафу скасовано. На даний час вказане рішення набрало законної сили, а тому він має право на повернення сплачених на підставі вказаної постанови про застосування штрафу грошових коштів в розмірі 40 800,00 грн.
Ухвалою суду від 19.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
10.12.2024 на адресу суду від представника відповідача Державної казначейської служби України у Львівській області надійшов відзив, у якому просив відмовити у задоволення позовних вимог. Зазначив, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав), оскільки кошти було зараховано не на рахунок Державної казначейської служби України, а на користь Державного Бюджету.
31.03.2025 від представника відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області надійшов відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що жодною посадовою особою ГУНП у Львівській області жодних протиправних дій відносно позивача у спірних правовідносинах вчинено не було, оскільки ГУНП у Львівській області рішення про стягнення в користь держави 40800 грн штрафу не приймало та будь-яких коштів від ОСОБА_1 не отримувало.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, суд вважає, що позов слід частково задовольнити, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
За змістом ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України являється завданням цивільного судочинства.
Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції, відключень світла, завдання масований ракетних ударів) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.
Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням (викликом) представників сторін.
За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, постановою поліцейського СРПП відділення поліції №1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Довгея Андрія Васильовича серії БАБ № 198636 від 18.09.2023 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн \ 40 800 грн (подвійний розмір).
Державним виконавцем Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сидор Христиною Михайлівною на виконання постанови серії БАБ № 198636 від 18.09.2023 відкрито 09.11.2023 виконавче провадження ВП №73249981.
21.11.2023 позивач у межах виконавчого провадження сплатив штраф у розмірі 40 800 грн, мінімальні витрати виконавчого провадження та виконавчий збір на загальну суму 45 149,00 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №125 від 21.11.2023, що також підтверджується листом Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №АСВП73249981 від 16.09.2024.
23.11.2023 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за №73249981.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 липня 2024 року у справі № 442/4906/24, яке набрало законної сили 31.07.2024 скасовано постанову серії БАБ № 198636 від 18.09.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 грн.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі №3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).
Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18, від 08 вересня 2021 року у справі №206/2212/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №910/9072/17.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі №6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а за частиною 3 цієї ж статті - держава відповідно до закону відшкодовує шкоду завдану фізичній особі під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно положень частини 3 статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» за якою держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішенням, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.
Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
Згідно з п.п 2 п. 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
При цьому, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. Разом з тим, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКС України чи її територіальний орган не є суб'єктом, який порушив права чи інтереси позивача.
Аналогічний висновок викладено у Постанові Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року у справі № 490/9579/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21 з аналогічними фактичними обставинами викладені такі висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах.
«39.Позивач обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого ним адміністративно-господарського штрафу тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили позов на підставі статті 1212 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вважає висновок про задоволення позову по суті правильним. Сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.
….
41.Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).
42.Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).
43.Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).
44.З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.
45.За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
46.Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 БК України у редакції, чинній на час звернення до суду).
47.Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абзаци перший і п'ятий пункту 5 розділу І Порядку № 787 у редакції, чинній на час звернення до суду).
48.У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).
….
51.Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому неможна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.
52.Порядок № 787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.
53.Велика Палата Верховного Суду вважає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
….
57.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.
…
62.Беручи до уваги наявність протилежної практики Великої Палати Верховного Суду (у справах № 910/15295/18 і №910/5880/21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду(№ 489/6624/15-ц) щодо застосування приписів Порядку № 787 іЦК України, з огляду на висновки, викладені у цій постанові, задля гарантування юридичної визначеності у подібних правовідносинах стосовно повернення з бюджету коштів, які утримуються без достатньої правової підстави (після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про накладення штрафу) Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення цих коштів має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.»
Оскільки, Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 липня 2024 року у справі № 442/4906/24, яке набрало законної сили 31.07.2024 скасовано постанову серії БАБ № 198636 від 18.09.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 грн (подвійна сума 40 800,00 грн), то отримані Державою на підставі вказаної постанови кошти сумі 40 800,00 гривень підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, за якою вони були отримані, відпала.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19).
Отже, в даному випадку відповідачі мали доводити факт неотримання коштів списаних державним виконавцем із банківського рахунку боржника, чого зроблено не було.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №623/363/20.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку щодо необхідності задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 40 800,00 грн.
Оскільки в силу положень п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за даним позовом не справлявся, а тому розподілу між сторонами не підлягає.
Керуючись ст.ст.5, 12, 13, 81,158, 258, 263-265, 268 Цивільно-процесуального Кодексу України, суд,-
позов ОСОБА_1 до Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області, Головного управління Національної поліції України у Львівській області, третя особа: Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 40 800,00 (сорок тисяч вісімсот) гривень безпідставно отриманих коштів, які були перераховані на підставі платіжної інструкції №16087 від 23 листопада 2023 року.
Текст рішення складено та підписано суддею 24.04.2025.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: Головне управління державної казначейської служби України у Львівській області, 79005, місто Львів, вул. К. Левицького, буд. 18, Код ЄДРПОУ 38008294;
відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, 79007, місто Львів, пл. Генерала Григоренка, будинок 3, Код ЄДРПОУ 40108833;
третя особа: Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 82100, Львівська область, Дрогобицький район, м.Дрогобич, вул. 22 Січня, 43, Код ЄДРПОУ 35019539.
Суддя: Мармаш В. Я.