Провадження № 22-ц/803/4275/25 Справа № 185/5954/24 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
23 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Гвоздєва М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» та представника ОСОБА_1 - адвоката Повалій Олени Василівни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року у складі судді Болдирєвої У.М. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я,-
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я (а.с. 1-4), в обґрунтування якого посилався на те, що він протягом тривалого часу працював у шкідливих умовах на виробничих структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», під час роботи з ним стався нещасний випадок, що підтверджується актом форми Н-1 від 16 липня 1993 року.
На адвокатський запит КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» ДОР надана інформація про первинне визначення позивачу 40 відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом довідкою від 23 грудня 1993 року.
В подальшому довідкою МСЕК від 24 лютого 2010 року позивачу встановлено повторно безстроково 60 відсотків втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності за трудовим каліцтвом.
Позивач вважає, що за таких обставин відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, оскільки він втратив здоров'я саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці.
На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком, пов'язаного з виробництвом 245 000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року задоволено частково позов ОСОБА_1 .
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 120 000 (сто двадцять тисяч) грн з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп (а.с. 64-68).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Повалій О.В., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про зміну оскарженого рішення шляхом збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 245 000,00 грн без відрахування податків та інших обов'язкових платежів (а.с. 70-72).
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду в частині задоволених вимог зменшивши розмір моральної шкоди до 60 000,00 грн з утриманням податків та інших обов'язкових платежів (а.с. 82-86, 106-111).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам, та позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди.
Учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Повалій О.В. залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити враховуючи наступне.
Суд, частково задовольняючи позов позивача до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що нещасний випадок, внаслідок якого відповідачу встановлено втрату професійної працездатності, стався з позивачем на підприємстві відповідача і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999р. №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992р. №2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 23 грудня 1993 року, тобто встановлено наявність ушкодження здоров'я на виробництві внаслідок нещасного випадку, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.
У відповідності до положень п. 11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року та п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України №6-156цс14, №6-188цс14 та №6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 8 000 грн, тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 40 000 грн, а максимальний 1 600 000 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у постанові №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі №1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 з 13.04.1993 року по 09.09.2022 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах на шахті «Першотравнева», правонаступником якої є відповідач та ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Позивач звільнився з підприємства 09.09.2022 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (а.с. 16-18).
14 липня 1993 року під час роботи на шахті «Першотравнева», правонаступником якої є відповідач, ОСОБА_1 був травмований внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, що підтверджується актом форми Н-1 № 74 від 16 липня 1993 року (а.с. 14-15).
Згідно якого причинами нещасного випадку зазначено: «1. невиконання ПБ при при виїмці вугілля комбайном у лаві та пересуванні контейнера у лаві; 2. Недоліки у навчанні безпечним прийомом праці»; особи, які допустили порушення законодавства з охорони праці та Правил з охорони праці: ОСОБА_1 , порушення Інструкції з охорони праці.
23 грудня 1993 року ОСОБА_1 пройшов первинний огляд медико-соціальною експертною комісією, якою встановлено третю групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва та 40 відсотків втрати професійної працездатності (а.с. 7).
Довідкою серії 10 ААА №005506 від 24 лютого 2010 року ОСОБА_1 встановлено повторно безстроково 60 відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, за актом форми Н-1 №74 від 16 липня 1993 року (а.с. 6).
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки втрата працездатності позивача сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення безпечних умов праці відповідно до нормативно-правових актів, саме на відповідача покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду позивачу.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманим трудовим каліцтвом, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває незручності в зв'язку з отриманим професійним каліцтвом.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з нещасним випадком на виробництві відповідача, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, станом на 23 грудня 1993 року втратив професійну працездатність у розмірі 40%, згодом втрата професійної працездатності позивачу встановлена у розмірі 60% безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, періодично проходить лікування.
Зокрема, враховуючи характер отриманого каліцтва на підприємстві відповідача, наявність вини самого позивача, що підтверджується Актом №74 від 16.07.1993р. (а.с. 14-15), відсоток втрати позивачем професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва у розмірі 40 %, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків отриманого каліцтва, наявність фізичних страждань позивача, що в свою чергу викликають моральні страждання, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди та відхиляє доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначеного судом розміру морального відшкодування із зменшенням його розміру з 120 000 грн до 60 000 грн, який буде відповідати засадам розумності, справедливості та виваженості.
При цьому колегія суддів вважає, що не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги відповідача про те, що не позивач не довів наявність причинного зв'язку між шкодою здоров'ю, заподіяною йому нещасним випадком, та діями відповідача, і внаслідок чого відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки згідно Акту про нещасний випадок за формою Н-1 хоч і відсутній висновок про наявність вини саме відповідача у його настанні, але, джерелом нещасного випадку зазначено тяговий ланцюг комбайна МК-67, який належить відповідачу, та нещасний випадок стався на підприємстві відповідача.
Доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди без відрахування податків та інших обов'язкових платежів є обґрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно правових висновків Верховного Суду, питання щодо оподаткування чи неоподаткування сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, заподіяних платникові податків внаслідок спричинення шкоди здоров'ю, регламентуються тим законодавством, яке діяло на час заподіяння шкоди (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №180/683/13-ц, від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21).
Судом встановлено, що у даній справі позивачу первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності 23 грудня 1993 року.
Так, згідно п. “л» ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26 грудня 1992 року, в редакції від 07.07.1993, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин (23.12.1993 року), до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами в період, за який здійснюється оподаткування, не включаються суми, одержувані працівниками на відшкодування шкоди, заподіяної їм каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, а також у зв'язку із втратою годувальника.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 120 000 грн до 60 000 грн, який підлягає стягненню без відрахування податків та інших обов'язкових платежі.
За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ “Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
За положеннями частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, оскаржуване рішення також необхідно змінити в частині розміру стягнутого з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судового збору, з 968,96 грн на 600,00 грн.
Судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги підлягають компенсації відповідачу за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі 1 453,44 грн, згідно платіжної інструкції №3821281 від 24.01.2025.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Повалій Олени Василівни - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 120 000,00 грн з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів - змінити, визначити відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, яке підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у розмірі 60 000,00 грн, без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року в частині розміру стягнутого з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судового збору змінити з 968,96 грн на 600,00 грн.
В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року - залишити без змін.
Приватному акціонерному товариству «ДТЕК Павлоградвугілля» (код ЄДРПОУ 00178353) компенсувати за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі 1 453,44 грн, згідно платіжної інструкції №3821281 від 24.01.2025.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “23» квітня 2025 року.
Повний текст постанови складено “25» квітня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна