Провадження № 22-ц/803/552/25 Справа № 216/2569/18 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
25 квітня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 216/2569/18
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Корчистої О.І.
сторони:
позивач - Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ряснянська Інна Сергіївна, на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 квітня 2020 року, яке ухвалено суддею Кузнецовим Р.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 квітня 2020 року, -
У траввні 2018 року Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» (надалі - КПТМ «Криворіжтепломережа») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачам щомісячно, відповідно до тарифів на вказані послуги, здійснюється постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 .
Будинок АДРЕСА_2 є багатоповерховим, опалення до вказаної квартири здійснюється від транзитних трубопроводів житлового будинку і є невід'ємною частиною системи опалення вказаного будинку, це свідчить про те, що відповідачі отримують теплову енергію, що підтверджується актами про подачу теплоносія та про його відключення.
Однак, відповідачі в повному обсязі оплату за отримані послуги не здійснювали, в результаті чого виникла заборгованість за період з 01 жовтня 2014 року по 01 січня 2018 року за надані послуги з централізованого опалення в сумі 24 430,53 грн., яку позивач просить солідарно стягнути на свою користь з відповідачів та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 квітня 2020 року позовні вимоги КПТМ «Криворіжтепломережа» - задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» суму боргу по оплаті за централізоване опалення в розмірі 24430,53 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 440,50 грн. з кожного.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ряснянська І.С., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, застосувавши наслідки пропуску позовної давності.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції позбавив відповідача ОСОБА_3 права завити клопотання про застосування строку позовної давності, він не отримував, ані копії позовної заяви, ані копії ухвали про відкриття провадження у справі. Відповідач ОСОБА_3 не виключає можливості, що даний спір можна було вирішити шляхом укладення мирової угоди, з послідуючим закриттям провадження у справі.
Наполягає на тому, що вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.10.2014 по 01.05.2015 заявлені поза межами строку позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач КПТМ «Криворіжтепломережа» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що КПТМ «Криворіжтепломережа» надає населенню м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, а також підприємствам, установам і організаціям, теплову енергію для потреб опалення, у тому числі й за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , користуються послугами з постачання теплової енергії, які надаються КПТМ «Криворіжтепломережа», тобто, є споживачами теплової енергії.
З розрахунку, наданого позивачем, підтверджений факт наявності заборгованості відповідачів за централізоване опалення, яка, за період з 01.10.2014 по 01.01.2018, складає- 24430,53 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, у встановлені законом строки, не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.
Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання.
Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов'язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а тому зобов'язані нести витрати по її утриманню.
Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за опалення, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з 01 жовтня 2014 року по 01 січня 2018 року, у визначеному позивачем розмірі, що становить 24430,53гривень.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд справи без належного повідомлення відповідача ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2-6 ст.19 ЦПК України, в редакції станом на час розгляду справи судом першої інстанції, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у наступному порядку: спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; а також загальне позовне провадження - призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем КПТМ «Криворіжтепломережа» заявлено позовну вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 24430,53гривень, тобто, дана справа є малозначною в силу положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України.
Оскільки, предмет даного спору не включено до переліку справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, визначеного у ч. 4 ст. 274 ЦПК України, цивільна справа за позовом КПТМ «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно, ухвалою від 20 січня 2020 року, постановив розглядати даний спір у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 57).
За положеннями п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування рішення суду є розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, у випадку, якщо так повідомлення є обов'язковим, тобто неповідомлення відповідача ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи, у даному випадку, зважаючи на розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, не тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги в цій частині.
Разом з тим, відповідачем ОСОБА_3 заявлено про застосування позовної давності у суді апеляційної інстанції, й ця заява підлягає розгляду судом по суті, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів належного повідомлення останнього про розгляд справи судом першої інстанції.
Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).
Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.
У постанові Верховного Суду у складі колегіїсуддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб'єкта».
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплатаборжником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
Частиною 1 ст. 32 Закону "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.
Крім того, обов'язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України “Про теплопостачання».
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.
Позивач звернувся до суду з позовом травні 2018 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів по квітень 2015 року включно.
Разом з тим, як зазначено вище, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Матеріалами справи підтверджено, що споживачами житлово-комунальних послуг, які постачаються позивачем КПТМ «Криворіжтепломережа» за адресою: АДРЕСА_1 , щмісячно здійснювалася часткова оплата наданих послуг, зокрема, й у місяці, коли такі послуги не надавались (а.с.5), тобто своїми діями споживачі, у тому числі й відповідач ОСОБА_3 , визнали наявність зобов'язань перед КПТМ «Криворіжтепломережа», перебіг строку позовної даності перервався та почався заново, у зв?язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності та відмови у задоволенні позовних вимог з цих підстав.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ряснянська Інна Сергіївна, - залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 25 квітня 2025 року.
Головуючий:
Судді: