65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"22" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/467/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: адвокат Шелудько С.М.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/467/25
за позовом: Комунального підприємства «Парки Херсона» Херсонської міської ради (просп. Незалежності, № 37, м. Херсон, 73000)
до відповідача: Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради (вул. Вишнева, № 4, м. Херсон, 73032)
про стягнення 189 812,18 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Комунальне підприємство «Парки Херсона» Херсонської міської ради звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради про стягнення заборгованості за надані послуги по вивезенню та захороненню сміття з житлового фонду, що знаходиться на обслуговуванні замовника, в загальній сумі 189812,18 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що між КП «Парки Херсона» Херсонської міської ради та Житлово-експлуатаційною котрою № 1 Суворовського району було укладено договір № 182 від 12.04.2023, предметом якого є надання послуг по вивезенню та захороненню сміття з житлового фонду, що знаходиться на обслуговуванні замовника. При цьому позивач зазначає, що згідно з додатковою угодою № 1 від 01.04.2024 строк дії договору було продовжено до 31.12.2024, а також найменування відповідача наразі змінено на Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради.
Як вказує позивач, відповідно до умов договору замовник здійснює оплату за послуги з вивезення твердих побутових відходів протягом 10-календарних днів з дати підписання сторонами акту наданих послуг, а також замовник зобов'язується своєчасно, у встановлений договором термін (п. 3.1) та в повному обсязі оплачувати надані послуги.
За ствердженнями позивача, КП «Парки Херсона» належним чином виконує свої зобов'язання по наданню послуг з вивезення твердих побутових відходів відповідно до умов договору, що підтверджується актами наданих послуг, підписаними сторонами, проте всупереч положенням п. 3.1, п.п. 4.2.2 п. 4.2 договору відповідач неодноразово порушував умови договору, не здійснює своєчасної та повної оплати за надані йому послуги з вивезення твердих побутових відходів.
Наразі позивач наголошує, що станом на 31.01.2025 за відповідачем обліковується заборгованість за надані послуги з вивезення ТПВ за травень - грудень 2024 року в загальному розмірі 189812,18 грн, що підтверджується актами наданих послуг та актом звіряння розрахунків між сторонами.
Між тим позивач додає, що неодноразово звертався на адресу КП «Житлово-експлуатаційна контора № 1» з проханням сплатити суму боргу, однак відповідач оплату заборгованості у добровільному порядку не здійснив.
Також позивачем додає, що з метою досудового врегулювання спору КП «Парки Херсона» 10.01.2025 за вих. № 01-10/23 було направлено претензію на адресу відповідача з вимогою сплатити суму боргу, однак до теперішнього часу заборгованість за надані послуги з вивезення твердих побутових відходів відповідачем не сплачено.
Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 позовна заява вх.№ 483/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
17.02.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№483/25 від 10.02.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/467/25. Справу № 916/467/25 постановлено розглядати за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на "13" березня 2025 року об 11:40 год.
19.02.2025 за вх.№ 5620/25 до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від представника Комунального підприємства «Парки Херсона» Херсонської міської ради надійшла заява, відповідно до якої позивач просив суд забезпечити його участь у судовому засіданні, призначеному на 13.03.2025 об 11:40 год та у наступних судових засіданнях, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
21.02.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області в задоволенні заяви Комунального підприємства «Парки Херсона» Херсонської міської ради (вх. 5620/25 від 19.02.2025) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі № 916/467/25 було відмовлено.
25.02.2025 від представника Комунального підприємства «Парки Херсона» Херсонської міської ради до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. № 6236/25) про його участь у справі № 916/467/25 в судовому засіданні, яке призначене на 13.03.2025 об 11:40 год., та в усіх наступних судових засіданнях, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена в повному обсязі відповідною ухвалою від 03.03.2025.
13.03.2025 у судовому засіданні по справі № 916/467/25 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "27" березня 2025 року о 12:20 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 14.03.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
27.03.2025 у судовому засіданні по справі № 916/467/25, з огляду на неявку у судове засідання представника відповідача та неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву, в межах розумного строку, до "22" квітня 2025 року об 11:40 год.
Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради було повідомлено про дату, місце та час судового засідання по суті відповідною ухвалою суду від 01.04.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України
07.04.2024 до Господарського суду Одеської області від Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради надійшла заява (вх. № 11071/25) про визнання позову, в якій відповідач визнає позовні вимоги у справі № 916/467/25 та не заперечує щодо задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Парки Херсона» Херсонської міської ради про стягнення заборгованості на загальну суму 189812,18 грн. Вказана заява була прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.
Представник позивача - КП «Парки Херсона» Херсонської міської ради » під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, зазначив, що заявлений позов підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та просив позов задовольнити в повному обсязі
Відповідач - КП «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, надав суду заяву про визнання позову, з огляду на що суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.
Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, КП «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради є користувачем ЄСІТС, зареєстроване в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».
Ухвали суду були надіслані відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та відповідно доставлені йому, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку документу до електронного кабінету.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 916/467/25 та подальший хід розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Водночас, необґрунтоване подальше відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності відповідача.
В процесі розгляду справи подані сторонами клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішені відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка..
В судовому засіданні, 22.04.2025 господарським судом був завершений розгляд справи по суті, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні, та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України в присутності представника позивача було проголошено скорочене судове рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
12.04.2023 між Комунальним підприємством «Парки Херсона» Херсонської міської ради (замовник, КП «Парки Херсона» ХМР, позивач) та Житлово-експлуатаційною котрою № 1 Суворовського району (виконавець, відповідач, наразі КП «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради) укладено договір № 182, відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги по вивезенню та захороненню сміття з житлового фонду, що знаходиться на обслуговуванні замовника, код за ДК 90510000-5 утилізація сміття та поводження зі сміттям (вивезення сміття твердих побутових відходів).
За умовами п.п. 2.1. - 2.3. договору від 12.04.2023 вартість послуг з вивезення та захоронення 1 куб.м сміття становить 131,92 грн. Замовлений об'єм сміття для вивезення та захоронення розраховується з фактично наданих послуг з вивезення та захоронення твердих побутових відходів. Загальна сума до сплати за послуги з вивезення та захоронення сміття складається з вартості фактично наданих послуг з вивезення та захоронення ТПВ та визначається сторонами в акті наданих послуг.
Відповідно до п. 3.1. договору від 12.04.2023 замовник здійснює оплату за послуги з вивезення ТПВ протягом 10-ти календарних днів з дати підписання сторонами акту наданих послуг.
В пункті 3.2. договору від 12.04.2023 визначено, що якщо протягом 3 календарних днів з моменту отримання замовником акту наданих послуг, заперечень щодо його змісту не надійшло, він вважається прийнятим у повному обсязі. У разі якщо протягом 10-ти календарних днів з дати отримання акту наданих послуг замовник не надав виконавцеві обґрунтовану письмову відмову від підписання акту наданих послуг, а також не надав виконавцеві підписаний акт наданих послуг, послуги вважаються наданими належним чином та в повному обсязі, а акт наданих послуг - підписаним.
Згідно з п. 3.3. договору від 12.04.2023 оплата за послуги здійснюється замовником в безготівковій формі на поточний рахунок виконавця згідно акту виконаних робіт.
Положеннями п/п 4.2.2. п. 4.2. договору від 12.04.2023 передбачено, що замовник зобов'язується своєчасно, у встановлений договором термін (п. 3.1) та в повному обсязі оплачувати надані послуги.
Відповідно до п/п 5.2.1. п. 5.2 договору виконавець зобов'язується надавати послуги в обсязі та терміни, що передбачені договором.
Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно з п.п. 7.1., 7.2. договору будь-які зміни та доповнення до цього договору мають юридичну силу лише в тому випадку, якщо вони оформлені у письмовій формі і підписані обома сторонами. Усі спори або розбіжності, що виникають між сторонами за цим договором, або у зв'язку з ним, вирішуються у суді в установленому законодавством порядку.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків та фінансових зобов'язань до повного його виконання (п. 8.1. договору від 12.04.2023).
Додатком до вказаного договору є дислокація контейнерних майданчиків, кількість контейнерів, графік вивезення ТПВ 2023
01 квітня 2024 року між Комунальним підприємством «Парки Херсона» Херсонської міської ради (виконавець) та Житлово-експлуатаційною конторою № 1 Суворовського району (замовник) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 182 від 12.04.2023, відповідно до п. 1 якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору № 182 від 12.04.2023 до 31 грудня 2024 року.
Умовами п. 2 додаткової угоди № 1 від 01.04.2024 пункт 8.1. договору № 182 від 12.04.2023 викладено в новій редакції: « 8.1 Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині розрахунків до повного виконання замовником своїх зобов'язань за договором».
Матеріали справи містять підписані між КП «Парки Херсона» Херсонської міської ради та КП Житлово-експлуатаційна контора № 1 Суворовського району, а також скріплені відповідними печатками підприємств, акти надання послуг з поводження з побутовими відходами за період травня-грудня 2024 року на загальну суму 237812,18 грн, зокрема: № 2834 від 31.05.2024 за травень 2024 року на суму 32333,59 грн; № 3434 від 30.06.2024 за червень 2024 року на суму 30156,91 грн; № 4177 від 31.07.2024 за липень 2024 року на суму 34114,51 грн; № 4555 від 31.08.2024 за серпень 2024 року на суму 30763,74 грн; № 5312 від 30.09.2024 за вересень 2024 року на суму 28230,88 грн; № 5958 від 31.10.2024 за жовтень 2024 року на суму 26885,30 грн; № 6406 від 30.11.2024 за листопад 2024 року на суму 25988,24 грн; № 7207 від 31.12.2024 за грудень 2024 року на суму 29339,01 грн.
На виконання умов договору № 182 від 12.04.2023 позивачем були виставлені рахунки на оплату послуг з поводження з побутовими відходами за спірний період на загальну суму 237812,18 грн, а саме: № 2835 від 31.05.2024 на суму 32333,59 грн; № 3437 від 30.06.2024 на суму 30156,91 грн; № 4181 від 31.07.2024 на суму 34114,51 грн; № 4559 від 31.08.2024 на суму 30763,74 грн; № 5316 від 30.09.2024 на суму 28230,88 грн; № 5962 від 31.10.2024 на суму 26885,30 грн; № 6409 від 30.11.2024 на суму 25988,24 грн; № 7208 від 31.12.2024 на суму 29339,01 грн.
Наразі, як свідчать матеріали справи, відповідачем була частково здійснена оплата за надані позивачем послуги з вивезення ТПВ за спірний період, а саме сплачено кошти у загальному розмірі 48000,00 грн, що підтверджується наданими позивачем копіями платіжних інструкцій та банківських виписок по рахунку позивача.
Також із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем був підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2024 - 10.01.2025 за договором № 182 від 12.04.2023, згідно з яким станом на 10.01.2025 заборгованість КП «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради перед КП «Парки Херсона» ХМР становить 189812,18 грн.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що 10.01.2025 Комунальне підприємство «Парки Херсона» Херсонської міської ради звернулось до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради із претензією за вих. № 01-10/23, в якій просило протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання претензії сплатити суму боргу за надані послуги згідно з договором № 182 від 12.04.2023 у розмірі 189812,18 грн.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
За умовами ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із статтею 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Слід зазначити, що в основі поділу договорів взагалі і договорів про надання послуг у певній сфері зокрема, можуть лежати різні критерії, що обираються залежно від переслідуваних цілей. Поділ договорів на окремі види дозволяє учасникам правовідносин використовувати в своїй діяльності найбільш істотні властивості договорів, удаватися на практиці до такого договору, який найбільшою мірою відповідає їх потребам.
Згідно зі статтею 638 ЦК України загальним для всіх договорів про надання послуг є те, що всі вони, незалежно від суб'єктного складу, порядку укладення і змісту договору, вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами усіх істотних умов, кожна сторона договорів набуває права і одночасно несе зобов'язання щодо до іншої сторони.
Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Господарський суд, дослідивши текст укладеного між позивачем та відповідачем договору № 182 від 12.04.2023 та проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами у справі виникли господарські зобов'язання, підставою яких є письмовий договір, досліджений в описовій частині рішення.
Як вище встановлено господарським судом, між сторонами у справі укладений договір № 182 від 12.04.2023, який став підставою виникнення у відповідача зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг по вивезенню та захороненню сміття з житлового фонду, що знаходиться на обслуговуванні відповідача, щомісячно на підставі оформленого відповідного акту наданих послуг протягом 10 календарних днів з дати їх підписання сторонами.
Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов до висновку, що укладений між сторонами правочини за своїм змістом і правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст. 901-903 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, суд враховує презумпцію правомірності правочину, передбачену статтею 204 Цивільного кодексу України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами договору матеріали справи не містять.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Як свідчать фактичні обставини справи, спірний договір № 182 від 12.04.2023, а також додаткову угоду № 1 від 01.04.2024 до нього, підписано представниками сторін, містить суттєві умови для такого виду договорів визначені законом, недійсним не визнано, а отже є таким, що породжує права та обов'язки для його сторін.
За змістом статей 901, 903 Цивільного кодексу України, оплаті зі сторони замовника підлягає саме надана послуга, факт реального надання якої підлягає доведенню належними та допустимими доказами відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, згідно умов вказаного договору № 182 від 12.04.2023 та на підставі вищезазначених актів надання послуг, а також акту звірки відповідачем були прийняті виконані позивачем роботи на загальну суму 237812,18 грн. З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що позивачем в повній мірі представлено докази виконання взятих на себе зобов'язань перед відповідачем по договору згідно вищевказаних актів.
Отже, суд констатує, що позивач, вимагаючи в судовому порядку стягнення з відповідача вартості наданих ним послуг, при цьому в повній мірі надав суду належні докази того, що відповідні послуги відповідачем протягом травня - грудня 2024 року дійсно були отримані, та їх надання відбувалося в відповідному обсязі, тобто на суму заявлених в позові вимог.
Відтак, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вартість вказаних послуг відповідно до умов договору та чинного законодавства протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами акту наданих послуг.
При цьому, як встановлено судом, відповідач на виконання умов договору № 182 від 12.04.2023 та на підставі наданих позивачем актів та рахунків частково здійснив погашення існуючої заборгованості в загальній сумі 48000,00 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Отже, періодична часткова сплата вартості наданих послуг, свідчить про вчинення відповідачем конклюдентних дій, які підтверджують наявність перед позивачем заборгованості та необхідність її сплати в силу погоджених між сторонами умов договору та наведених положень законодавства.
Відтак, за висновком суду, заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості з оплати послуг за період з травня по грудень 2024 року розрахована з урахуванням первинних документів, які містяться у матеріалах справи, а під час розгляду справи відповідач не надав доказів того, що у нього відсутні підстави для відшкодування позивачу вартості отриманих послуг по вивезенню та захороненню ТПВ.
З огляду на викладене суд вважає, що відповідач несумлінно поставився до виконання зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до позивача.
При цьому судом враховано, що відповідачем не спростовано визначені позивачем обсяги наданих послуг, контррозрахунок до матеріалів справи не надано, а навпаки позовні вимоги відповідачем визнані в повному обсязі.
Станом на момент ухвалення судом цього рішення в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані суду докази на підтвердження погашення КП «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради заборгованості по оплаті відповідних послуг в розмірі 189812,18 грн, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надання послуг за договором № 182 від 12.04.2023.
За таких обставин, враховуючи, що відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження відсутності вище зазначеної заборгованості перед позивачем, господарський суд вважає позовні вимоги Комунального підприємства «Парки Херсона» Херсонської міської ради цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч. 4 ст. 191 ГПК України).
Так, як вже зазначалось вище, відповідачем було визнано в повному обсязі заявлені позивачем позовні вимоги, про що подано заяву (вх. № 11071/25 від 07.04.2025), яка підписана директором КП «Житлово-експлуатаційна контора № 1» ХМР - Віктором Яригою, повноваження якого підтверджуються наявною в матеріалах справи відповіддю № 1124885 від 17.02.2025 на запит суду з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Наразі слід зазначити, що визнання відповідачем позову у даному випадку не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, а також те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані в справу докази свідчать щодо порушення відповідачем умов описаного вище договору та вимог чинного законодавства, що призвело до стягнення суми існуючої заборгованості в розмір 189812,18 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.
Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач визнав позовні вимоги, проте не надав суду доказів, які б підтверджували сплату заборгованості у сумі 189812,18 грн, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вказаної заборгованості правомірними, законними та обґрунтованими, отже такими, що підлягають задоволенню в повному бсязі.
Щодо розподілу судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що розподіл судових витрат у разі визнання позову визначено статтею 130 ГПК України та ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Як зазначалося судом вище, ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.02.2025 позовну заяву Комунального підприємства «Парки Херсона» Херсонської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/467/25 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 13.03.2025 об 11:40 год.
Відтак, перше судове засідання по даній справі № 916/467/25 відбулося 13.03.2025, з огляду на що розгляд справи по суті почався з відкриттям такого судового засідання. Разом з тим, із заявою про визнання позову відповідач звернувся до суду 07.04.2025, а відтак після початку розгляду справи по суті. З огляду на викладене, господарський суд зазначає, що у даному випадку під час розподілу судових витрат не підлягають застосуванню положення ст. 130 ГПК України та ст. 7 Закону України «Про судовий збір», а судовий збір підлягає розподілу на загальних підставах.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 191, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 1» Херсонської міської ради (вул. Вишнева, № 4, м. Херсон, 73032, код ЄДРПОУ 14114233) на користь Комунального підприємства «Парки Херсона» Херсонської міської ради (просп. Незалежності, № 37, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 40713306) заборгованість зі сплати послуг в розмірі 189 812 (сто вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот дванадцять) грн 18 коп та судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 25 квітня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський