Справа № 344/16290/23
Провадження № 11-кп/4808/119/25
Категорія ст. 185 ч.4 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
24 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано - Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Івано - Франківського міського суду від 11 грудня 2024 року, відносно ОСОБА_9 за ст. 185 ч.4 КК України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вікторів, Галицького району Івано - Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз : 13.10.2022 року Івано - Франківським міським судом за ст.15 ч.2, ст. 185 ч.2, ст. 15 ч.3, ст. 185 ч.2, ст. 185 ч.3 КК України, -
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 , не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації його дій, вважає, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного.
Зазначає, що призначаючи йому покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував пом'якшуючі обставини, а саме те, що він повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував завдану шкоду потерпілій, на його утримані перебуває малолітня дочка та дружина.
Просить вирок Івано - Франківського міського суду від 11 грудня 2024 року змінити та призначити йому покарання в межах відбутого строку ув'язнення.
Вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч.4 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України та призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі.
Запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили залишено раніше обраний - тримання під вартою.
Строк відбуття покарання ОСОБА_9 , вказано обчислювати з моменту його фактичного затримання, а саме 25 квітня 2024 року.
Відповідно до ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_9 в строк відбуття покарання термін його попереднього ув'язнення з 25.04.2024 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави 6058 гривень 24 копійки процесуальних витрат у кримінальному провадженні за проведення експертиз.
Питання речових доказів вирішено у відповідності до положень ст. 100 КПК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно в умовах воєнного стану, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_9 , маючи не зняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення злочинів проти власності, на шлях виправлення та перевиховання не став та повторно вчинив новий умисний корисливий злочин при наступних обставинах. Так, 15.04.2024 року близько 14 год. ОСОБА_9 , з метою вчинення крадіжки направився до під'їзду №1, корпусу № 3, будинку АДРЕСА_2 , та через відчинені двері зайшов в середину під'їзду. Піднявшись на перший поверх вказаного під'їзду, ОСОБА_9 побачив велосипед марки «McKenzie», білого кольору, який належав потерпілій ОСОБА_10 . Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_9 , переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно та повторно, таємно викрав велосипед марки «McKenzie», білого кольору, вартість якого, згідно висновку експерта, становить 7683 гривень.
В подальшому, ОСОБА_9 з викраденим майном покинув місце вчинені злочину та розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_10 майнову шкоду на вказану вище суму.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_8 , підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити, а вирок суду першої інстанції змінити та призначити обвинуваченому покарання в межах відбутого строку;
- прокурор з приводу поданої апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_9 заперечив, вважає, що її слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вирок суду, слід залишити без змін, з наступних підстав.
Ухвалений вирок судом першої інстанції в силу ст. 370 КПК України є законним, обґрунтованим і вмотивованим, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, і відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 розглянуто в порядку ст.349 ч.3 КПК України, де судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, оскільки під час судового розгляду в суді першої інстанції обвинувачений правильно зрозумів зміст обставин кримінального провадження, і у зв'язку із повним визнанням вини, вважав недоцільним дослідження в судовому засіданні доказів, зібраних на досудовому розслідуванні, і що в подальшому він не матиме права оскаржити фактичні обставини кримінального провадження в апеляційному порядку. Інші учасники судового розгляду проти цього не заперечили.
Колегія суддів не вбачає порушень проведення судом судового розгляду в порядку ст.349 ч.3 КПК України, а тому вирок суду у цій частині не переглядатиметься судом апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 404 ч.1 КПК України.
Висновок суду першої інстанції про винуватість обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні таємного викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій повторно, в умовах воєнного стану та про кваліфікацію таких дій обвинуваченого за ст. 185 ч.4 КК України за обставин, викладених у вироку - є обґрунтованим.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_9 наведені в апеляційній скарзі з приводу того, що судом першої інстанції при призначенні йому покарання було не в повній мірі враховано всі пом'якшуючі обставини та призначено надто суворе покарання, на думку колегії суддів є безпідставними та необгрунтованими.
За правилами кримінального закону покарання, призначене особі за скоєний злочин, має бути законним і справедливим. Законність покарання означає, що його має бути призначено особі відповідно до вимог цього закону, а справедливість покарання визначається принципом його домірності, тобто необхідності його визначення судом саме у тому вигляді й розмірі, яке з урахування ступеня тяжкості скоєного злочину, даних про особу винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, буде необхідним та достатнім для її виправлення й попередження скоєння нових злочинів.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, та й іншими особами.
Згідно ст. 65 КК України, суд призначає покарання за вчинений злочин відповідно до загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка скоїла злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових злочинів.
Вимоги цієї норми є імперативними, тобто обов'язковими для застосування судом. Наведені в ній положення зобов'язують суд при призначені покарання врахувати не лише ступінь тяжкості скоєного злочину та обставини, що обтяжують покарання, а й особу винного та обставини, що пом'якшують покарання.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції призначаючи покарання обвинуваченому дотримався вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання і врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання в силу ст. 66, 67 КК України.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що судом першої інстанції визнано обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 : визнання вини, щире каяття та добровільне відшкодування завданих збитків потерпілій.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 судом не встановлено.
Окрім цього, судом враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який раніше неодноразово судимий, його вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, (офіційно не працевлаштований, одружений, на утриманні має одну малолітню дитину), має постійне місце проживання за яким характеризується посередньо, на обліках в наркологічному та психіатричному кабінетах не перебуває, його поведінку до і після вчинення кримінальних правопорушень.
З висновку досудової доповіді, складеної провідним інспектором Івано - Франківського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Івано - Франківській області від 19.07.2024 року, вбачається, що уповноважений орган з питань пробації вважає, що у обвинуваченого встановлено високий ризик вчинення повторного кримінального правопорушення. Беручи до уваги інформацію, що характеризує особу обвинуваченого, спосіб життя, а особливо історію правопорушень та високу ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення, уповноважений орган з питань пробації вважає, що виправлення ОСОБА_9 без ізоляції від суспільства неможливе.
Також судом враховано думку потерпілої ОСОБА_10 , яка будь - яких претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого немає, з приводу міри покарання покладається на розсуд суду.
Статтею 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
З огляду на вказані обставини, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання є необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, а також справедливим щодо досягнення мети покарання виходячи з вимог ст. 50 КК України.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Застосування ст. 69 КК України можливе лише за наявності у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому, наявні обставини, що пом'якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого. Ці обставини надають специфічних особливостей, які свідчать, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження судом першої інстанції призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 за ст. 185 ч.4 КК України було встановлено обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, застосовано вимоги ст. 69 ч.1 КК України та призначено основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 185 ч.4 КК України.
Апеляційний суд вважає, що призначення більш м'якого покарання за інкримінований злочин не відповідатиме ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, не буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, як необґрунтовану. Доводи апеляційної скарги поданої обвинуваченим ОСОБА_9 повністю спростовуються висновками суду першої інстанції, які є обґрунтованими належними доказами, яким дана вичерпна правова оцінка.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405,407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 , залишити без задоволення.
Вирок Івано - Франківського міського суду від 11 грудня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_9 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч.4 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, засудженим у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5