23 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 158/508/25 пров. № А/857/10635/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Волчанського А. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 березня 2025 року у справі №158/508/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення,
суддя в 1-й інстанції - Корецька В. В.,
час ухвалення рішення - 04 березня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Ківерці,
дата складання повного тексту рішення - 05 березня 2025 року,
Позивач - ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимов А. О., звернувся в суд з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про примусове видворення за межі території України.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 березня 2025 року позов задоволено частково. Скасовано рішення Військової частини № НОМЕР_1 від 17 вересня 2024 року про примусове видворення за межі України громадянина російської федерації ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що у позивача відсутні підстави, які б дозволяли визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (або особою, що перебуває в процедурі отримання захисту в Україні); у позивача відсутні законні підстави для перебування на території України, відсутні дійсні паспортні документи, а також віза для перетинання державного кордону з будь-якою із суміжних з Україною держав; прийняте 17 вересня 2024 року відносно позивача рішення про примусове видворення за межі України є таким, що вчинене в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Крім того, прийняте відносно позивача 17 вересня 2024 року рішення про примусове видворення за межі України ніяким чином не загрожує його життю, здоров'ю або свободі. Таким чином, з врахуванням наведеного просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що він подав заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту встановленого зразка (заява-анкета додаток до Наказу №649 та необхідним пакетом документів) про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Наказу № 649 через Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. Вказує, що особа, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, починає користуватись міжнародним захистом з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Сторони у судове засіданні не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15 вересня 2024 року був виявлений на території Устилузької ОТГ Володимирського району Волинської області близько 5000 м. до ліній державного кордону та близько 3500 м. до лінії прикордонних інженерних споруджень під час спроби незаконного перетинання державного кордону з України в Республіку Польща, поза пунктами пропуску через державний кордон України, що підтверджується постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 07 листопада 2024 року (а.с.29).
У судовому засіданні встановлено, що у позивача відсутні законні підстави для перебування на території України, відсутні дійсні паспортні документи, а також віза для перетинання державного кордону.
Рішенням відповідача від 17 вересня 2024 року, вирішено примусово видворити з України громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документ, що посвідчує особу - паспорт громадянина рф НОМЕР_2 , виданий 18 грудня 2013 року ФМС23002, строк дії - до 18 грудня 2023 року (а.с.8,12).
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції, беручи до уваги те, що на даний час не прийнято рішення щодо визначення статусу позивача, згідно з ч.8 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також те, що у разі повернення ОСОБА_1 до країни походження - рф, йому як учаснику бойових дій проти окупаційних військ росії в Україні, може загрожувати небезпека переслідування, катування, життя тощо, враховуючи оприлюднення сюжету про позивача на російському телеканалі, дійшов висновку, що рішення відповідача про примусове видворення позивача від 17 вересня 2024 року необхідно скасувати, як таке, що ухвалено без врахування вищевказаних обставин, а в іншій частині позовних вимог відмовити.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні. Нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Згідно з п.2 ст.25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
За змістом ч.1,2 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
Ч.3 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Відповідно до ч.5 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства/
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за № 806/21119 (далі - Інструкція).
Згідно з п.4, 6 І розділу Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
За змістом п.10 І розділу Інструкції рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Рішення суду про примусове видворення іноземця може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
Після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з'ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом.
Оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами другою-четвертою статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України, незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб'єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються.
З матеріалів справи вбачається, що 28 грудня 2024 року позивач отримав повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від УДМС в Волинській області.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Волинській області щодо відмови у прийнятті (розгляді) заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України у Волинській області розглянути заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Таким чином, наведені вище обставини свідчать про чітке бажання іноземця щодо співпраці з відповідними органами ДМС для вирішення питання його легалізації на території України.
Крім того, зі змісту копії військового квитка серії НОМЕР_3 від 12 вересня 2023 року, виданого на ім'я ОСОБА_1 , вбачається, що позивач 02 серпня 2023 року склав присягу у в/ч НОМЕР_4 та був прийнятий на військову службу за контрактом.
Частиною 1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що повернення ОСОБА_1 до країни походження може нести загрозу життю та здоров'ю через його політичні переконання.
Зокрема, позивач через свою політичну позицію залишив країну свого походження та прибув до України, де звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Поряд з цим, уклав контракт про проходження військової служби в ЗСУ та брав участь в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересу держави у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України. Після одержання вогнепального осколкового поранення кінцівок, сліпого поранення лівого стегна, з ушкодженням поверхневої стегнової артерії та вени, наявністю стороннього тіла (металевого осколка), наскрізного поранення м'яких тканин лівого передпліччя, вирішив звільнитися з лав ЗСУ.
Крім того, із відеозапису наявного в інтернет-ресурсі «Youtube», за посилання - https://www.youtube.com/watch?v=put6898sjyo вбачається, що на російському телеканалі «росія24» показано сюжет про позивача у даній справі, в якому розповідається про його участь в бойових діях в складі ЗСУ та вказано, що останній воював у «терористичному легіоні» проти окупаційних військ рф.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) регламентовано право на повагу до приватного і сімейного життя, що включає й право на громадянство та вибір місця проживання.
Стаття 13 Загальної декларації прав людини регламентує кожній людині право вільно пересуватись і обирати собі місце проживання в межах кожної держави.
Видворення іноземця Договірною державою може призвести до порушення питання за статтею 3 Конвенції, і, таким чином, стосуватися відповідальності цієї держави за Конвенцією, якщо буде доведено наявність суттєвих підстав вважати, що у випадку депортації у країні призначення відповідній особі загрожуватиме поводження, заборонене статтею 3 Конвенції.
Суд має дослідити передбачувані наслідки видачі заявника до запитуючої країни з огляду на загальну ситуацію там та його особисті обставини.
У справах, в яких заявник стверджує, що є членом групи, яка систематично піддається практиці жорстокого поводження, Суд вважає, що захист статті 3 Конвенції починає діяти, коли заявник у випадку необхідності підтверджує на підставі зазначених джерел наявність обґрунтованих причин вважати, що така практика існує, а він входить до складу відповідної групи.
Стаття 3 Конвенції не перешкоджає Договірним державам враховувати існування «альтернативи пошуку притулку всередині країни» під час своєї оцінки твердження особи, що повернення до країни походження реально загрожуватиме їй тим, що її буде піддано поводженню, забороненому цим положенням передумовами врахування альтернативи пошуку притулку всередині країни має бути наявність певних гарантій: особа, яка буде вислана, повинна мати можливість переїхати у відповідний регіон, бути прийнятою там і мати можливість поселитися там. Недотримання цієї передумови може порушити питання за статтею 3 Конвенції.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність скасування рішення відповідача від 17 вересня 2024 року про примусове видворення позивача.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.229, 243, 268, 271, 272, 288, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 березня 2025 року у справі №158/508/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 23 квітня 2025 року.