24 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 160/26814/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 року в адміністративній справі №160/26814/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 , в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 3 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 3 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за контрактом. Зазначає, що звертався до Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про його звільнення з військової служби, з підстав наявності у нього батька інваліда ІІ групи, який потребує постійного стороннього догляду. Однак відповідачем, за результатами розгляду рапорту відмовлено у звільненні з військової служби. Листом від 15.07.2024 року Військова частина НОМЕР_2 посилається на приписи Постанови КМУ №560 від 16.05.2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Позивач вважає протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , наявні підстави для його звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідач надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін як законне та обґрунтоване.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач ОСОБА_1 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 за контрактом, що підтверджується довідкою форми 5, в якій зазначено, що ОСОБА_1 з 04.06.2018 року і по теперішній час перебуває на службі у Військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008:
військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. Примітка: Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999 року №548-ХIV) передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
На підставі зазначеного, позивач звертався до Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення з військової служби з підстав наявності у нього батька інваліда ІІ групи, який потребує постійного стороннього догляду.
Листом від 15.07.2024 року Військова частина НОМЕР_2 з посиланням на приписи Постанови КМУ за №560 від 16.05.2024 р. «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (третя особа по справі) відмовила у звільнення з військової служби.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Підстави для звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, підпункт «г» пп. 3 ч.5 ст. 26 Закону в редакції на момент розгляду рапорту позивача передбачав, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Так, спірним у цих правовідносинах є питання, яким саме документом підтверджується підстава для звільнення з військової служби, передбачена абз.3 пп «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», (а саме, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав Військовій частині НОМЕР_2 (третя особа у справі) рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту пункту 3 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за батьком (інвалідом ІІ групи), позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком про наявність порушення функцій організму через які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією; посвідченням інваліда.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджено Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 р. за № 438/16454, затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач станом на дату прийняття рішення у справі, перебуває на службі у Військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).
При цьому, з рапортом до Військовій частині НОМЕР_1 (відповідач) щодо звільнення його з військової служби не звертався, в прохальній частині позовної заяви звертається з вимогою саме до Військової частини НОМЕР_1 , а Військова частина НОМЕР_2 , до якої позивач звернувся з рапортом, має статус третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
При цьому, що згідно з частиною першою статті 42 КАС України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи та відповідно до частини першої статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач і відповідач, отже, третя особа у справі не є стороною в адміністративному процесі та до неї не можуть бути заявлені позовні вимоги.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для відмови у задоволенні адміністративного позову.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року в адміністративній справі №160/26814/24 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року в адміністративній справі №160/26814/24- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко