24 квітня 2025 р. Справа № 520/2032/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., по справі № 520/2032/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 за 2013-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013 - 2017 роки та грошової допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2014, 2015, 2017 роки, які отримував під час проходження військової служби за 2013 - 2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2013 - 2017 роки та грошову допомогу на вирішення соціально - побутових питань за 2014, 2015, 2017 роки, які отримував під час проходження військової служби за 2013 - 2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при не повному з'ясуванні обставин справи та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
Вказує, що щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі п. 2 ст. 15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові,
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
На підставі автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений склад колегії: головуючий суддя ОСОБА_2 , судді Бегунц А.О., Мельнікова Л.В.
У зв'язку зі смертю судді ОСОБА_3 , на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Бегунц А.О., Присяжнюк О.В.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підполковник ОСОБА_1 з 29.01.2003 по 05.03.2022 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , звільнений з військової служби у запас за п.п. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключений зі списків особового складу частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 11 від 05.03.2022 (а.с. 5).
Позивачу нараховано та виплачено:
- у січні 2013 року матеріальну допомогу у розмірі 3545,38 грн.;
- у травні 2013 року грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 3588,78 грн., без урахування щомісячної додаткової грошової допомоги у розмірі 717,76 грн. (далі - ЩДГВ);
- у серпні 2014 року грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 3545,38 грн., без урахування ЩДГВ у розмірі 2127,23 грн.;
- у грудні 2014 року матеріальну допомогу у розмірі 3545,38 грн., без урахування ЩДГВ 2127,23 грн.;
- у червні 2015 року грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 3588,78 грн., без урахування ЩДГВ у розмірі 2153,27 грн.;
- у грудні 2015 року матеріальну допомогу у розмірі 3588,78 грн., без урахування ЩДГВ у розмірі 2153,27 грн.;
- у березні та червні 2016 року грошову допомогу на оздоровлення у загальному розмірі 7494,78 грн., без урахування ЩДГВ 4875,00 грн.;
- у травні 2017 року грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 7585,90 грн., без урахування ЩДГВ 4875,00 грн.;
- у вересні 2017 року матеріальну допомогу у розмірі 8125,00 грн., без урахування ЩДГВ 4875,00 грн., що підтверджується довідкою, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 від 07.12.2024 (а.с.77)
Не погоджуючись з діями відповідача щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо розрахунку позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення та грошової допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2013 - 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував у період проходження військової служби, є протиправними.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у січні 2013 року позивачу виплачено грошову допомогу на вирішення соціально - побутових питань, але не виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду, а за 2016 рік позивачу не виплачено взагалі грошову допомогу на вирішення соціально - побутових питань, то позивач не має права на отримання грошової допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2013,2016 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, тому у задоволенні вказаної частини позовних вимог суд першої інстанції відмовив.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 за № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Вказана Інструкція діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 30.1 розділу ХХХ зазначеної Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пункт 30.3 встановлює, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з пунктом 33.1 розділу ХХХІІІ Інструкції, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" (далі Постанова № 889) закріплено питання грошового забезпечення, зокрема, окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил.
Пунктом 2 ч. 1 Постанови № 889 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
На виконання зазначеної Постанови КМУ, Наказом Міністра оборони від 15.11.2010 за № 595 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України (далі по тексту - Інструкція № 595), яка відповідно до пункту 1 визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Пунктами 5, 8 Інструкції № 595 передбачено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Інструкція № 595 втратила чинність на підставі Наказу Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року за № 550, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі за текстом - Інструкція № 550), відповідно до пункту 1 якої Інструкція визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Пунктами 5, 8, 9 Інструкції № 550 встановлено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачу нараховано та виплачено:
- у січні 2013 року матеріальну допомогу у розмірі 3545,38 грн.;
- у травні 2013 року грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 3588,78 грн., без урахування щомісячної додаткової грошової допомоги у розмірі 717,76 грн. (далі - ЩДГВ);
- у серпні 2014 року грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 3545,38 грн., без урахування ЩДГВ у розмірі 2127,23 грн.;
- у грудні 2014 року матеріальну допомогу у розмірі 3545,38 грн., без урахування ЩДГВ 2127,23 грн.;
- у червні 2015 року грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 3588,78 грн., без урахування ЩДГВ у розмірі 2153,27 грн.;
- у грудні 2015 року матеріальну допомогу у розмірі 3588,78 грн., без урахування ЩДГВ у розмірі 2153,27 грн.;
- у березні та червні 2016 року грошову допомогу на оздоровлення у загальному розмірі 7494,78 грн., без урахування ЩДГВ 4875,00 грн.;
- у травні 2017 року грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 7585,90 грн., без урахування ЩДГВ 4875,00 грн.;
- у вересні 2017 року матеріальну допомогу у розмірі 8125,00 грн., без урахування ЩДГВ 4875,00 грн., що підтверджується довідкою, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 від 07.12.2024 (а.с.77)
Підставою неврахування щомісячної додаткової винагороди при обчисленні одноразової грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за 2013-2017 роки слугувало застосування відповідачем приписів Інструкцій № 595, № 550 в частині не включення вказаної винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що застосовуючи вказані Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, які визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Так, ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Тобто, при визначенні розміру грошового забезпечення застосування підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, від 26.02.2021 у справі 620/3346/19, від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20, від 30.04.2021 у справі № 620/561/20.
Крім того, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17.
Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889 нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця з травня 2013 року по лютий 2018 року, що підтверджується грошовими атестатами. (а.с.32-49)
Отже, спірна щомісячна винагорода відповідає ознакам додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер, а підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, яка з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування при розгляді цієї справи.
Таким чином, у спірних правовідносинах розрахунок грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивача мав проводитися відповідачем з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена Постановою № 889, яку позивач отримував під час проходження військової служби, проте відповідачем протиправно не було здійснено відповідних дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013 - 2017 роки та грошової допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2014, 2015, 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за 2013-2017 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Колегією суддів встановлено, що позовні вимоги стосуються нарахування та виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Тобто спірні правовідносини виникли до 19.07.2022.
Колегія суддів звертає увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями ст. 1, 12 Закону України “Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття “заробітна плата» і “оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд в постанові від 28.09.2023 по справі №140/2168/23, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода», “одноразова грошова допомога при звільненні» та “оплата праці» і “заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч.1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, до “усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належать такі додаткові види грошового забезпечення військовослужбовця як матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, грошова допомога на оздоровлення, які є складовою заробітної плати.
Проте, на момент виникнення спірних правовідносин, ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду у зв'язку з виникненням спірних правовідносин до 19.07.2022, оскільки право позивача на звернення до суду відповідно до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 року у справі №420/14777/22 та від 28.09.2023 по справі №140/2168/23.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд в постанові від 28.09.2023 по справі №140/2168/23 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 по справі № 520/2032/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді О.В. Присяжнюк А.О. Бегунц