24 квітня 2025 р.Справа № 520/5768/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/5768/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , в особі командира військової частини НОМЕР_1 у непогодженні рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 08.03.2024 про звільнення з військової частини НОМЕР_1 , протиправною;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 ухвалити рішення по суті рапорту відповідно до законодавства, чинного на момент його подання, та офіційно повідомити про це ОСОБА_1 у письмовій формі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 .
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм процесуального права. Зауважив, що суд неправильно застосував положення п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, зокрема, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про ідентичність предмета та підстав позову у справі № 520/18193/24 та у нинішньому провадженні. Так, у попередній справі позивач оскаржував відмову у задоволенні рапорту, тоді як у новому позові йдеться про фактичну бездіяльність відповідача щодо ухвалення офіційного рішення по суті поданого рапорту від 08.03.2024. Таким чином, предмет доказування в цих справах є різним, що виключає можливість застосування судом першої інстанції положень про відмову у відкритті провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч. 4 ст. 229, ст. 313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що позовні вимоги у справі №520/5768/25 є ідентичними вимогами позовної заяви від 28.06.2024 заявленими у справі №520/18193/24. Дана обставина, згідно із пунктом 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала суду про закриття провадження в адміністративній справі.
Така підстава для відмови у відкритті провадження у справі як існування рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі (закрити провадження, якщо воно вже відкрито).
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 20 березня 2024 по справі № 320/225/23 та від 08 травня 2024 у справі № 420/28651/23.
Судовим розглядом встановлено, що позивач, в межах даної справи, звернувся до суду з позовом, в якому просив суд: визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , в особі командира військової частини НОМЕР_1 у непогодженні рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 08.03.2024 про звільнення з військової частини НОМЕР_1 , протиправною; зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 ухвалити рішення по суті рапорту відповідно до законодавства, чинного на момент його подання, та офіційно повідомити про це ОСОБА_1 у письмовій формі.
В обґрунтування позову зазначив, що ним 08.03.2024 було подано рапорт. При цьому він керувався абзацом 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року, який передбачає можливість звільнення у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими батьками, що підтверджується відповідним медичним висновком. Однак, йому було надано відповідь виключно через засоби месенджера, що не має юридичної сили та не є офіційною відповіддю на рапорт військовослужбовця. Також, позивач зазначив, що замість прийняття рішення по суті рапорту, командування військової частини фактично ухилилося від виконання своїх обов'язків, що є порушенням права позивача на звільнення. Звернувшись до Харківського окружного адміністративного суду, позивач отримав відмову у задоволенні вимог через нібито неналежні докази, а саме відсутність офіційної відповіді на рапорт. Після відмови позивач подав апеляційну скаргу до Харківського адміністративного апеляційного суду, який своєю постановою скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду. З огляду на викладене та з метою захисту прав позивача, він повторно звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з проханням про об'єктивний розгляд його справи.
З матеріалів справи та комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)", судом також встановлено, що позивач 28.06.2024 звертався до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд: визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , в особі командира Військової частини НОМЕР_1 у не прийнятті рішення по суті рапорту від 08.03.2024 про звільнення з військової частини НОМЕР_1 , протиправною; зобов'язати прийняти рішення по суті рапорту та повідомити у письмовій формі ОСОБА_1 про прийняте рішення по суті його рапорту (справа № 520/18193/24).
В обґрунтування позовних вимог, заявлених в межах справи №520/18193/24, позивач зазначив, що згідно акту встановлення факту здійснення догляду від 19.01.2024 № 609, він зазначений особою, яка здійснює догляд над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На його рапорт який наданий військовій частині НОМЕР_1 , про звільнення із військовій служби у зв'язку з необхідністю постійного догляду за матір'ю, через засоби месенджеру він був повідомлений про залишення рапорту без реалізації. Вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №520/18193/24 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погодившись зі вказаним рішенням, позивач подав 02.10.2024 апеляційну скаргу.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі № 520/18193/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 по справі № 520/18193/24 - скасовано. Ухвалено постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Другий апеляційний адміністративний суд, ухвалюючи постанову про залишення позову без задоволення, зазначив, що положеннями чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не встановлено форми рішення у випадку залишення без задоволення рапорту військовослужбовця про звільнення, відтак колегія суддів дійшла висновку про відсутність з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо не прийняття рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 08.03.2024 про звільнення з військової частини НОМЕР_1 .
При цьому колегія суддів врахувала, що рішення відповідача про залишення рапорту ОСОБА_1 від 08.03.2024 без реалізації позивачем не оскаржується, тому вказане рішення на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, судом не перевірялась, оскільки це виходить за межі предмету позову.
Отже, як слідує за наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 від 08.03.2024 прийняте рішення про залишення рапорту без реалізації.
Постанова набрала законної сили 20.02.2025.
Проаналізувавши предмети та підстави позовів у справах № 520/5768/25 та № 520/18193/24, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені у справі № 520/5768/25 є ідентичними вимогам позовної заяви від 28.06.2024, заявленими у справі № 520/18193/24, оскільки в межах даної справи позивач фактично просить зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 ухвалити рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 08.03.2024 про звільнення з військової частини НОМЕР_1 , що було предметом розгляду у справі № 520/18193/24.
Підстави позову в обох випадках зводяться до одних і тих же обставин: на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) № 2054 від 11 грудня 2023 мати позивача потребує постійного стороннього догляду. Згідно з актом встановлення факту здійснення догляду від 19.01.2024 № 609, особою, яка здійснює цей догляд, є позивач - ОСОБА_1 . Позивач, керуючись абзацом 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року, який передбачає можливість звільнення у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими батьками, 08.03.2024 подав рапорт про звільнення із військової служби у зв'язку з необхідністю постійного догляду за матір'ю. Однак, як зазначає позивач, йому через засоби месенджера було повідомлено про залишення рапорту без реалізації. Вважаючи свої права порушеними, зокрема відсутність офіційної відповіді на рапорт військовослужбовця, позивач звернувся до суду.
З урахуванням викладено, колегія суддів зазначає, що рішенням (постановою) у справі № 520/18193/24 судом було вирішено спір між тими ж сторонами, який виник з аналогічних підстав та по суті тих же спірних правовідносин (з того ж предмету позову) відповідно до заявлених позовних вимог (матеріально-правових вимог), у зв'язку із чим у відкритті провадження у даній справі необхідно відмовити на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України.
Отже, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми процесуального права, а тому не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 по справі № 520/5768/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.А. Спаскін О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 24.04.2025 року