24 квітня 2025 р.Справа № 520/2028/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.02.25 року по справі № 520/2028/25
за позовом ОСОБА_1
до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа Військова частина НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа Військова частина НОМЕР_1 , в якому просив суд: визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бомбер Юлії Анатоліївни від 28.01.2025 про відкладення проведення виконавчих дій, винесену у виконавчому провадженні №75689741.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки на його думку, обґрунтованих підстав та мотивів для вчинення спірних виконавчих дій відповідач не мав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі №520/7494/21 від 17.07.2024 про зобов'язання В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за весь час затримки повного розрахунку грошового забезпечення при звільненні 14.08.2021 з військової служби по день ухвалення судом рішення у даній справі середній заробіток відповідно до ст. 117 КЗ про працю України.
02.08.2024 старшим державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бомбер Ю.А., розглянуто заяву стягувача про примусове виконання виконавчого листа та прийнято постанову про відкриття виконавчого провадженння №75689741. Відповідно до п. 2 вказаної постанови боржнику надано 10 робочих днів для виконання рішення.
З наданих матеріалів ВП №75689741 встановлено, що 03.01.2025 старшим державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бомбер Ю.А. винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. за невиконання без поважних причин боржником рішення про нарахування та виплати ОСОБА_1 за весь час затримки повного розрахунку грошового забезпечення при звільненні 14.08.2021 з військової служби по день ухвалення судом рішення у даній справі середній заробіток відповідно до ст. 117 КЗ про працю України. .
23.01.2025 Військова частина НОМЕР_1 звернулась до відповідача з листом Вих. № 105/106 відповідно до якого просила скасувати постанови про накладення штрафу від 03.01.2025 ВП № 7568998 та від 03.01.2025 ВП 7568974. Заява мотивована відсутністю відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, відсутності бюджетного призначення на перерахування коштів по рішенню суду по КЕКВ/ККК 2800, що на думку боржника обґрунтовує причини невиконання судового рішення.
В якості додатків до вказаного листа боржником надано: основа заявка - розрахунок ВЧ НОМЕР_1 на липень НОМЕР_2 ; розрахунок потреби в книгах для військовослужбовців звільнених з військової служби (переміщення до іншої військової частини), виконання рішення судів та видатків по КЕКВ/ККК 2800 "інші поточні видатки" по напрямом грошового забезпечення ВЧ НОМЕР_1 на липень НОМЕР_2 ; заявка № 1 на додаткові асигнування на 2025 за КПКВ 2101020/1/2 за загальним фондом; лист за підписом директора Департаменту соціального забезпечння МОУ полкеовника ОСОБА_2 № 220/13/9088 від 04.11.2024, який адресований й зокрема командирам військових частин про вжиття заходів щодо пошуку додаткового фінансування ресурсу для забезпечення виділення бюджетних призначень для виконання рішення судів; лист заявка на січень 2025 ВЧ НОМЕР_1 № 151/7 від 07.01.2025 про виділення кошторисних коштів та асигнувань по КПКВ 2101020/1/2 КЕКВ 2800 у сумі 1623789,00 грн.
Так, в п.п. 13,14 вказаної заявки міститься посилання на рішення ХАОС від 02.09.2021 та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2024 про справі 520/7494/21.
27.01.2025 ВЧ НОМЕР_1 повторно звернулося до відповідача з листом № 105/117 від 27.01.2025 відповідно до якого зазначила, що усі залежні дії, як від боржника, були нею виконані. Однак фактичне надходження коштів на рахунок ОСОБА_1 залежить виключно від надходження бюджетного фінансування, яке відсутнє задля виконання рушення суду по КЕКВ/ККК 2800. Боржник зауважив на усіх діях, які вчиняв задля виконання судового рішення по ВП № 75689741, зокрема вказав на те, що 03.07.2024 за вих. № 632/239 направляв розрахунок протебу у коштах до забезпечувального фінансового органу за підпорядкованістю та у подальшому щомісячно. З посилання на вищевказані обставини та лист - роз'яснення від Департаменту соціального забезпечення МОУ від 04.11.2024 № 220/13/9088, боржник просив відкласти проведення виконавчих дій, зокрема, по ВП № 75689741 на підставі виконавчого листа № 520/7494/21.
З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження своїх обґрунтувань, боржник додав в якості додатків до листа від 27.01.2025 № 105/117: основну заявка - розрахунок потреб у коштах на липень 2024 № 632/329.
28.01.2025 головним державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бомбер Юлією Анатолієвною, за заявою боржника, на підставі ст. 32 ЗУ "Про виконавче провадження" прийнято постанову про відкладення проведення виконавчих дій до 10.02.2025 у ВП №75689741 з примусового виконання виконавчого листа № 520/7494/21 від 17.07.2024 .
Позивач не погодившись постановою відповідача від 28.01.2025 про відкладення проведення виконавчих дій до 10.02.2025 у ВП №75689741 з примусового виконання виконавчого листа № 520/7494/21 від 17.07.2024 на підставі ст. 32 ЗУ "Про виконавче провадження" ініціював даний спір.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бомбер Юлії Анатоліївни від 28.01.2025 про відкладення проведення виконавчих дій, винесену у виконавчому провадженні №75689741.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі також - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом першим частини першої ст .3 Закону України «Про виконавче провадження» вказано про те, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою ст. 26 зазначеного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.
Положення вищевказаної норми права не містить чітких критеріїв наявності чи відсутності підстав для відкладення виконавчих дій, залишаючи вирішення цього питання на розсуд самого державного виконавця. Відкладення виконавчих дій невід'ємно пов'язується з наявністю обставин, які не дозволяють стороні виконавчого провадження скористатися правами, передбаченими Законом України "Про виконавче провадження".
За ч. 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
За ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що виконавець прийняв рішення про відкладення проведення виконавчих дій саме за заявою стягувача на строк, визначений ст. 32 ЗУ «Про виконавче провадження».
Крім того, боржником при зверненні до державного виконавця із заявою про відкладення проведення виконавчих дій по ВП №75689741 з примусового виконання виконавчого листа № 520/7494/21 від 17.07.2024 були наведені як аргументовані причини щодо необхідності відкладання проведення виконавчих дій, так і надані документи на підтвердження вчинення останнім дій щодо виконання рішення суду у примусовому порядку.
Станом на час розгляду справи судом першої інстанції спірна постанова прийнята на визначений строк - до 10.02.2025 року, тобто строк дії сплинув.
При прийнятті рішення по справі в контексті спірних правовідносин, судом враховуються факт, що військова частина НОМЕР_1 фінансується з Державного бюджету України, а отже відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України являється бюджетною неприбутковою установою, яка входить до складу Міністерства оборони України.
Також, відповідно до п.1.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 14.02.2020 №44 (далі - Правила №280)) ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення, зокрема військових частин.
При цьому, відповідно до п.1.3 Правил №280 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є, зокрема командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів).
Відповідно до п. 1.1 розділу І Правил № 280 ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
За визначенням, наведеним в п. 1.2 розділу І Правил № 280, фінансове забезпечення система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог законодавства, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.
Відповідно до п. 1.3 Правил № 280 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:
Міністр оборони України головний розпорядник;
командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня);
командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (для - розпорядники коштів третього рівня).
Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:
головний розпорядник через Департамент фінансів Міністерства оборони України;
розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту;
розпорядники коштів третього рівня через фінансові органи військових частин.
Згідно з п. 1.4 розділу І Правил № 280 забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.
Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.
До основних завдань фінансового забезпечення військової частини, з-поміж іншого, належить своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат.
Аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів вважає, що державний виконавець за наявності аргументованих причин щодо необхідності відкладення проведення виконавчих дій, прийняв оскаржувану постанову.
Також, слід звернути увагу, що сформульовані Верховним Судом у постанові від 19.03.2024р. по справі №340/11/23 ознаки публічного інтересу суспільства, котрий у спірних правовідносинах полягає у збереженні існування Держави Україна як такої і тому вважає, що усі наявні фінансові ресурси мають бути першочергово спрямовані саме на досягнення цієї цілі, що є легітимним чинником (фактором) справедливого зменшення обсягу юридичної відповідальності.
Правовий режим воєнного стану в Україні був запроваджений Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/22 (який був затверджений Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ) та з урахуванням Указів Президента України №133/2022 від 14.03.2022р., №259/2022 від 18.04.2022р., №341/2022 від 17.05.2022р., №573/2022 від 12.08.2022р., №757/2022 від 07.11.2022р., №58/2023 від 06.02.2023р., №254/2023 від 01.05.2023р., №451/2023 від 26.07.2023р., №734/2023 від 06.11.2023р., №49/2024 від 05.02.2024р., №271/2024 від 06.05.2024р. (затверджених відповідними законами України) безперервно діє досі.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У силу п.57 постанови Верховного Суду від 07.06.2024р. у справі №420/25804/23 воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб'єктами стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас пов'язане з небезпекою для життя і здоров'я.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.04.2024р. у справі №380/17239/22 із початком широкомасштабної військової агресії РФ фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Оскільки боржник - є військовим формуванням, котре бере безпосередню участь у відбитті збройної агресії ворога проти України, фінансове забезпечення якого здійснюється за рахунок бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України, то суд вважає, що у спірних правовідносинах з 24.02.2022р. фактор збройної агресії Російської Федерації проти України є додатковою обставиною непереборної та нездоланної сили, котра з огляду на абсолютність публічного інтересу суспільства у збереженні існування Держави Україна як суб"єкта міжнародного права у контексті положень, може бути кваліфікована у якості підстави для звернення до виконавчої служби із заявою про відкладення виконавчих дій.
Також, при прийняті рішення по даній справі також слід врахувати правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а та від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а про те, що відсутність бюджетного та іншого фінансування та коштів на виплату грошових сум на виконання судового рішення є поважною причиною, яка унеможливлює проведення відповідних виплат.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бомбер Юлії Анатоліївни від 28.01.2025 про відкладення проведення виконавчих дій, винесену у виконавчому провадженні №75689741.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року по справі № 520/2028/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 по справі № 520/2028/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 24.04.2025 року