23 квітня 2025 року Чернігів Справа № 620/1900/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Інформаційного агентства, в якому просить:
визнати протиправними дії Інформаційного агентства щодо не надання обґрунтованої письмової відповіді на його звернення від 01.01.2025 з направленням на його адресу детального розрахунку належного йому грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року по справі 620/14415/23 з 29.12.2018 по 01.09.2023 включно і суть прийнятого рішення;
зобов'язати Інформаційне агентство об'єктивно, всебічно і вчасно розглянути звернення позивача від 01.01.2025 з направленням на його адресу детального розрахунку належного позивачу грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року по справі 620/14415/23 з 29.12.2018 по 01.09.2023 включно і суть прийнятого рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно з формальних причин відмовив позивачу у наданні відповіді на його звернення щодо детального розрахунку грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому останній заперечує проти задоволення позову, в обґрунтування позиції по справі вказує, що звернення позивача було опрацьовано та встановлено, що звернення оформлено без дотримання вимог частини 7 статті 5 Закону України «Про звернення громадян», а саме не зазначено місце проживання у розумінні п.4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, а тому відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 393/96-ВР, таке звернення розгляду не підлягає.
Також вказує, що є підстави для залишення позову без руху, оскільки перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі- Закон № 3551-XII). Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.
Окрім зазначеного відповідач вказує, що він не є суб'єктом владних повноважень в значенні п.7 ч.1 ст.4 КАС України, спір не стосується прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, позовні вимоги не пов'язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації у частині доступу до публічної інформації, відповідно спір не має ознак публічно правового в значенні п.2 ч.1 ст.4 КАС України. Будь-яких обґрунтувань належності спору до публічно правового позов не містить. Оскільки відповідач не є суб'єктом владних повноважень, право вибору підсудності, передбачене ч.1 ст.25 КАС України, у позивача відсутнє і спір має розглядатись за підсудністю відповідно до ст.26 КАС України.
Позивач подав до суду відповідь на відзив у якому наполягає на задоволені позову та вказує, що ст. 29 ЦК України визначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання. Тобто, особа може мати постійне, переважне та тимчасове місце проживання та не обов'язково постійно знаходитись в одному місці. Вільний вибір перебування також передбачений Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Так, позивачем зазначено своє фактичне місце проживання у зверненні, вважає, що відповідач не мав правових підстав для його не розгляду.
Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі №600/3723/24-а та зазначає, що особа, яка має статус учасника бойових дій, звільняється від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI та частини другої статті 22 Закону №3551-XII у справах, що стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у сфері соціального захисту, зокрема, щодо нарахування, перерахунку та виплати пенсій, компенсацій та інших соціальних виплат, незалежно від того, чи пов'язані ці правовідносини безпосередньо із набуттям такого статусу. А оскільки зі змісту позовних вимог вбачається, що позов стосуються оскарження протиправних дій відповідача щодо надання інформації з питання отримання грошового забезпечення, то спір у цій справі стосується соціальних прав позивача.
Окрім вказаного, позивач зазначає, що перелік суб'єктів владних повноважень, вказаних у п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України не є вичерпним (абсолютним) оскільки у адміністративно-правові відносини можуть вступати й інші суб'єкти владних повноважень, не передбачені цією нормою. Наприклад, такими суб'єктами владних повноважень є військова частина, митниця, прикордонний загін тощо. Тож, очевидно, що норми Кодексу адміністративного судочинства України, іншого національного законодавства визначають організаційно-правову форму, правовий статус й інших суб'єктів владних повноважень. Тож звернення саме до Чернігівського окружного адміністративного суду відповідно до ст. 25 КАСУ є таким, що відповідає вимогам законодавства.
У поясненнях на відповідь на відзив відповідач наполягає, що під час опрацювання звернення ним не порушено норм діючого законодавства.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
ОСОБА_1 , проходив військову службу у Інформаційному агентстві.
01.01.2025 позивач звернувся до начальника Інформаційного агентства щодо надання вказівки відповідним посадовим особам щодо підготовки та направлення на його поштову або електронну адресу оновленої довідки-розрахунку належного йому грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року по справі 620/14415/23 з 29.12.2018 по 01.09.2023 включно.
Відповідач листом від 23.01.2025 № 522/ВихЗВГ/2 повідомив позивача, що його звернення розгляду не підлягає і повертається з відповідними роз'ясненнями.
Позивач, не погодившись з такою відповіддю відповідача, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Щодо доводів відповідача, що згідно з вимогами частини другої статті 26 КАС України позов у цій справі повинен був розглядатися адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 26 КАС України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача (частина друга статті 25 КАС України).
У цій справі судом встановлено, що позивач проходив військову службу (публічну службу) в Інформаційному агентстві, предметом позову у цій справі є оскарження дій відповідача щодо повернення без розгляду звернення позивача щодо підготовки та направлення на його поштову або електронну адресу оновленої довідки-розрахунку належного йому грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року по справі 620/14415/23 з 29.12.2018 по 01.09.2023 включно.
Верховний Суд у справі 480/8761/21 (постанова від 02.05.2023) дійшов висновку, що підсудність такої категорії справи є альтернативною і визначення суду віднесено на розсуд позивача або за його зареєстрованим місцезнаходженням або за місцезнаходженням відповідача.
Згідно з матеріалами справи зареєстроване місце проживання позивача є м. Чернігів.
Враховуючи викладене, ця справа, вирішуються адміністративними судами за вибором позивача, а тому доводи відповідача з приводу порушення правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 25-26 КАС України, є безпідставними.
Щодо покликання відповідача, що позивач не може бути звільненим від сплати судового збору в даній справі на підставі наявності статусу учасника бойових дій, то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI) судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Таким чином, судовий збір - це обов'язковий грошовий платіж на користь суду за розгляд справи в суді або за окремі процесуальні дії, вчинені судом. Метою запровадження судового збору є, зокрема, встановлення законодавчого обмежувального заходу для регулювання доступу до суду, а також захист суду від перенавантаження у зв'язку із поданням необґрунтованих або безпідставних позовів та апеляційних і касаційних скарг.
Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, пільги та гарантії їх соціального захисту визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
За змістом частини 2 статті 22 Закону №3551-XII ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.
Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону №3551-XII.
Аналогічний висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №9901/311/19 та від 20.01.2021 у справі №9901/258/20.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що останні стосуються оскарження дій Інформаційного агентства щодо ненадання відповіді на звернення щодо детального розрахунку належного позивачу грошового забезпечення.
Суд вважає, що спір у даній справі стосується соціальних прав позивача.
У зв'язку з викладеним, суд, враховуючи обставини цієї справи та предмет спору, дійшов висновку про те, що позивач звільняється від сплати судового збору за розгляд цієї справи в судах усіх інстанцій на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VI та частини 2 статті 22 Закону №3551-XII.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.02.2022 у справі №200/1654/21-а, від 21.11.2023 у справі №520/10453/23, від 12.12.2023 у справі №600/1927/23-а, від 29.01.2025 у справі №600/3723/24-а.
Крім того, в ухвалі про відкриття провадження у справі від 24.02.2025 суд встановив, що позовна заява подана з дотриманням вимог процесуального законодавства.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).
Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно із положеннями частин 1, 6, 7 статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
За приписами частин 3, 4 статті 7 Закону № 393/96 якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Відповідно до статті 8 Закону №393/96 письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Статтею 15 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно із статтею 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З аналізу положень Закону №393/96 випливає, що в разі надходження до органу звернення такий орган повинен об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в ньому обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №815/1178/17, від 30 листопада 2020 року у справі №280/4698/19.
За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб'єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п'ятиденний строк.
Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 р. у справі № 804/9185/15.
Суд бере до уваги, що відповідно до Закону України Про звернення громадян з метою організації роботи зі зверненнями громадян, їх прийому в системі Міністерства оборони України Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 затверджено Інструкцію про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (далі Інструкція № 735).
Відповідно до пунктів 2-3 розділу ІІ Інструкції №735 письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця. Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів військового управління або їх заступниками відповідно до їх повноважень.
Відповідно до абзаців 5-6 пункту 5 Розділу ІІ Інструкції №735 відповідь за результатами розгляду звернень в обов'язковому порядку дається тим органом військового управління, військовою частиною, які отримали ці звернення і до компетенції яких входить вирішення порушених у зверненнях питань, за підписом керівника, командира або осіб, які виконують його обов'язки згідно з письмовим наказом.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на правову норму Закону України «Про звернення громадян» і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно з пунктом 14 розділу ІІ Інструкції №735 щодо кожного звернення не пізніше ніж у п'ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до провадження; передати на вирішення до іншого органу військового управління; надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України "Про звернення громадян".
Відповідно до пунктів 6-8 розділу III Інструкції №735 звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
Відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
Аналіз викладених положень Інструкції № 735 свідчить, що стосовно кожного звернення, не пізніше ніж у п'ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень:
1) прийняти до провадження;
2) передати на вирішення до іншого органу військового управління;
3) надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику;
4) залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України «Про звернення громадян» ( пункт 14 розділу ІІ Інструкції №735).
Відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань (пункт 7 розділу III Інструкції №735) .
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 квітня 2020 року у справі № 813/4351/16, надання будь-якої відповіді на звернення громадянина у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов'язку суб'єктом владних повноважень. Так, істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування й вирішення порушених у зверненні питань, із урахуванням суті відповідного звернення й на підставі його ґрунтовного й усебічного вивчення.
Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із зверненнями від 01.01.2025, але відповідач залишив вказане звернення без розгляду.
Як підставу для залишення звернення без розгляду відповідач вказав, що відповідно до ч. 7 ст. 5 Закону №393/96, у зверненні має бути зазначено місце проживання громадянина.
Дослідивши звернення позивача суд встановив, що в звернені вказана адреса проживання, а саме АДРЕСА_1 .
Отже у звернення позивача зазначено місце проживання, а тому доводи відповідача, що звернення підлягає поверненню без розгляду є необґрунтованим.
Суд відхиляє доводи відповідача, що в листі від Позивача, датованого 01.01.2025 зазначення місця проживання заявника (Позивача) в розумінні п.4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 на підставі такого.
Згідно з пунктом 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Водночас приписи закону № 393/96 не містять обов'язку зазначати у звернені саме задеклароване/зареєстроване місця проживання особи.
У заявах по суті відповідач зазначив, що він повідомляв заявника (позивача) раніше про аналогічний недолік у відповіді за вихідним №522/1780 від 13.12.2024 на звернення від 12.11.2024 (вх. № Б-8 від 21.11.2024)
Суд звертає увагу, що повторюваність відповідно до вимог статті 8 Закону № 393/96-ВР в рамках неодноразовості звернення має місце тоді, коли особі було надано відповідь по суті на її перше звернення. Тому якщо особа не отримала відповідь на ті питання, які були сформовані у її першому зверненні і вона звертається вдруге чи втретє, таке звернення не може розцінюватися як повторне.
Відповідач не надав до суду доказів надання позивачу відповіді по суті звернення.
Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, відповідач відповіді на звернення позивача не надав.
За своєю правовою природою бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була вчинити відповідно до вимог чинного законодавства.
Наведене свідчить про бездіяльність відповідача щодо розгляду звернення позивача, оскільки існує встановлений законом порядок для його розгляду.
З огляду на вищевикладені положення, а також беручи до уваги обставини, встановлені в ході розгляду цієї справи, суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо надання відповіді на звернення.
Суд наголошує, що відповідач звернення не розглянув, а повернув без розгляду, а тому ефективним способом захисту права позивача на отримання відповіді на запит є спонукання відповідача надати таку відповідь в порядку та строки, визначені законом.
Відтак, позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Інформаційного агентства щодо надання обґрунтованої письмової відповіді позивачу на звернення від 01.01.2025 та зобов'язання Інформаційного агентства об'єктивно, всебічно розглянути звернення позивача від 01.01.2025 та надати йому відповідь, у строк визначений Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Інформаційного агентств про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо не надання обґрунтованої письмової відповіді ОСОБА_1 на звернення від 01.01.2025.
Зобов'язати Інформаційне агентство об'єктивно, всебічно розглянути звернення ОСОБА_1 від 01.01.2025 та надати ОСОБА_1 відповідь у строк визначений Законом України «Про звернення громадян».
У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Інформаційне агентство (вул. Князів Острозьких, 45/1, корп. 33, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 26622615).
Повне судове рішення складено 23 квітня 2025 року.
Суддя Олена ЛУКАШОВА