Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
24 квітня 2025 р. Справа № 640/29213/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просить суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації щодо залучення ОСОБА_1 до надурочних робіт, що привело до погіршення здоров'я, незаконної відмови в наданні частини щорічної відпустки, матеріальної допомоги та примушення до звільнення;
- стягнути з Управління соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 спричинену матеріальну шкоду в сумі 50 000,00 грн та моральну шкоду в сумі 30 000,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом направлено адміністративну справу №640/29213/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди - до Харківського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2025 дана справа передана на розгляд судді.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.
Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду 25.02.2025 була направлена позивачу на електронну адресу, зазначену у позовній заяві, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду направлена відповідачу засобами поштового зв'язку та вручена 04.03.2025, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що діяв в межах повноважень та в порядку, встановленому законодавством України, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом установлено наступне.
Позивач у період з 01.12.2017 по 16.07.2021 займав посаду головного спеціаліста відділу правового забезпечення та управління персоналом в Управлінні соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державного адміністрації (далі - УСЗН Печерської РДА), що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с.16-17).
Позивач зазначає, що начальник УСЗН Печерської РДА Мозгова Ольга Вікторівна у січні 2021 неодноразово змушувала виконувати вантажні роботи в холодному ангарі по завантаженню "пакунків малюка" та розвантаженню памперсів, що не входило до посадових обов'язків та було категорично протипоказано за станом здоров'я як інваліду.
Протягом 2020 року позивач перебував на лікуванні у КНП "Київська міська клінічна лікарня №1" з легеневою хворобою, що підтверджується заключенням №298 від 17.11.2020 (а.с.11).
Позивач зазначає, що неодноразово особисто попереджав начальника УСЗН Печерської РДА Мозгову О.В. про те, що примушення до виконання вантажних робіт у холодному ангарі створює небезпеку погіршення стану здоров'я та через факс КНП "Київська міська клінічна лікарня №1" надавав Мозговій О.В. копію заключення головного експерта з імунології Департаменту охорони здоров'я КМДА ОСОБА_2 від 14.11.2018 №492, однак ОСОБА_3 , зі слів позивача, проігнорувала його попередження.
Позивач вказує, що внаслідок протиправних дій начальника УСЗН Печерської РДА ОСОБА_3 потрапив у лікарню з двосторонньою пневмонією, що підтверджується випискою з медичної карти №12648 КНП "Київська міська клінічна лікарня №1".
Відповідно до експертного висновку Київського міського дитячого центру клінічної імунології постановлено діагноз: "Первинний імунодефіцит, спадкова гіпогамаімуноглубулінемія (D 80/0)...".
Позивач 14.01.2009 за призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 був визнаний непридатним за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.02.2008 №96 (а.с.124).
У позовній заяві вказано, що у 2019 році позивачу була призначена замісна терапія кожної п'ятниці, про що було повідомлено УПСЗН Печерської РДА, однак, зі слів позивача, його змусили за ці поїздки на лікування відпрацьовувати кожного робочого дня додаткову годину, що відображено у книзі обліку робочого часу працівників, де зафіксовано час приходу на роботу та уходу з роботи. Крім того, вказує, що ОСОБА_3 примушувала брати участь у суботниках. Начальник УСЗН Печерської РДА Мозгова О.В. виявляла упереджене ставлення, принижувала честь, гідність та ділову репутацію. Крім того, здійснювався постійний психологічний тиск, у зв'язку з чим позивач 16.07.2021 під тиском начальника був змушений звільнитися за угодою сторін відповідно до ст. 36 КЗпП України.
Позивач зазначає, що внаслідок сильного душевного хвилювання йому стало зле з серцем, у зв'язку з чим був доставлений бригадою "Швидкої допомоги" до КНП "Київська міська клінічна лікарня №1", де був госпіталізований з 01.08.2021 по 08.08.2021.
У позовній заяві позивач вказує, що у червні 2021 року він використав першу частину щорічної відпустки, під час якої витратив на лікування велику частину коштів та зазнав великих фінансових затрат, у зв'язку з чим звернувся до ОСОБА_3 із заявою за матеріальною та соціальною допомогою, але йому було відмовлено.
Позивач вказує, що спричинену матеріальну та моральну шкоду оцінює у 80000 грн, з них моральна шкода - 30000 грн та 50000 матеріальної шкоди.
З приводу врегулювання зазначеної вище ситуації позивач звертався із заявами та скаргами до державних установ, зокрема, до Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, Печерської окружної прокуратури міста Києва, Міністерства соціальної політики України, Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), однак безрезультатно.
У зв'язку із викладеним вище, позивач вважає, що начальник УПСЗН Печерської РДА Мозгова О.В. спричинила погіршення стану його здоров'я та позбавила доходу.
Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо надурочних робіт.
Відповідно до ст. 50 Кодексу законів про працю України (у редакції від 10.06.2021) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.
Відповідно до ст. 57 Кодексу законів про працю України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.
Відповідно до ст. 62 Кодексу законів про працю України надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.
Відповідно до ст. 64 Кодексу законів про працю України надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.
Відповідно до ч.2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" (у редакції від 13.02.2020) роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
У позовній заяві вказано, що у 2019 році позивачу була призначена замісна терапія кожної п'ятниці, про що було повідомлено УПСЗН Печерської РДА, однак, зі слів позивача, його змусили за ці поїздки на лікування відпрацьовувати кожного робочого дня додаткову годину, що відображено у книзі обліку робочого часу працівників, де зафіксовано час приходу на роботу та уходу з роботи. Крім того, вказує, що ОСОБА_3 примушувала брати участь у суботниках.
З цього приводу суд зазначає, що відповідач долучив до матеріалів справи витяг з табелю робочого часу ОСОБА_1 із січня 2020 по липень 2021, з якого не вбачається факту відпрацювання позивачем додаткової години кожного робочого дня. Із вказаного витягу встановлено факт перебування позивача на роботі 7-8 годин. Протилежного позивачем не доведено, а судом не встановлено, відтак суд не приймає до уваги вказані доводи позивача.
Також, відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що в Управлінні соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації тривалість робочого часу державного службовця становить 40 годин на тиждень відповідно до чинного законодавства. Наказами управління інший графік роботи не передбачено.
Щодо встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня та створення пільгових умов праці, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 172 Кодексу законів про працю України у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.
Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63).
Так, позивач у позовній заяві зазначив, що він неодноразово особисто та попереджав начальника УСЗН Печерської РДА Мозгову О.В. про те, що примушення до виконання вантажних робіт у холодному ангарі створює небезпеку погіршення стану здоров'я та через факс КНП "Київська міська клінічна лікарня №1" надавав Мозговій О.В. копію заключення головного експерта з імунології Департаменту охорони здоров'я КМДА ОСОБА_2 від 14.11.2018 №492.
Також, 25.11.2021 до матеріалів справи було долучено заяву, з якої вбачається таке: "Я, ОСОБА_4 , мати ОСОБА_1 дає письмове пояснення, що до конкретної дати та обставин звернення до ОСОБА_3 . Я присягаюсь, що особисто віддала ОСОБА_3 заключення від 17 листопада 2020 року головного спеціаліста з імунології ОСОБА_2 , в якому частично прописано, що введення препарату 1 раз на тиждень в лікарні №1 і по 3 флакона щотижня, Мозгова у себе в кабінеті при мені зроблено ксерокопію документа та погодилась, що п'ятниці після обіду ОСОБА_1 може їхати до лікарні №11 на введення препарату. ОСОБА_3 дійсно дозволила кожної п'ятниці після обіду (це короткий робочий день) їздити Богдану до лікарні. Потім через деякий час я дізналась, що мій син кожен день приходить на годину раніше відпрацьовував цей лікарняний час..." (а.с.181).
Однак, суд критично ставиться до вказаної заяви ОСОБА_5 , яка стверджує, що особисто віддала ОСОБА_3 заключення від 17 листопада 2020 року головного спеціаліста з імунології ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_4 є матір'ю позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження, яке міститься в матеріалах справи (а.с.183), а отже вона перебуває у тісних взаємовідносинах із позивачем та є зацікавленою особою. З огляду на приписи ч.2 ст.76 КАС України не приймається судом до уваги.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що заяви щодо створення пільгових умов праці відповідно до медичних рекомендацій, копія заключення головного експерта з імунології Департаменту охорони здоров'я КМДА ОСОБА_2 від 14.11.2018 №492 та копія експертного висновку Київського міського дитячого центру клінічної імунології Департаменту охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації позивачем не подавались.
Доказів подання таких документів та відповідної заяви до відповідача матеріали справи також не містять.
Щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 50000 грн.
У позовній заяві позивач вказує, що у червні 2021 року він використав першу частину щорічної відпустки, під час якої витратив на лікування велику частину коштів та зазнав великих фінансових затрат, у зв'язку з чим звернувся до ОСОБА_3 із заявою за матеріальною та соціальною допомогою, але йому було відмовлено.
Позивач вказує, що спричинену матеріальну шкоду оцінює у 50000 грн. Зазначив, що зазначене підтверджується відповідними чеками.
З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції від 30.06.2021) ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також необхідні види медичної та соціальної допомоги.
Огляд потерпілого, складання та корегування індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються види реабілітаційних заходів та строки їх виконання, проводиться МСЕК за умови подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту профпатології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду, суду чи прокуратури.
Так, судом установлено, що позивачу з 01.01.2014 року було встановлено другу групу інвалідності з дитинства довічно, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ №0419203 (а.с.13).
Доказів визначення МСЕК професії, з якою пов'язане ушкодження здоров'я (а саме в Управлінні соціального захисту населення Печерської РДА м. Києва) матеріали справи не містять.
Акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту профпатології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання або робочого органу виконавчої дирекції Фонду, суду чи прокуратури матеріали справи також не містять.
Отже, до суду не подано доказів наявності встановленої МСЕК матеріальної шкоди, завданої позивачу під час його перебування на державній службі в Управлінні соціального захисту населення Печерської РДА м. Києва.
Щодо доводів позивача, що у червні 2021 року він звернувся із заявою за матеріальною та соціальною допомогою, але йому було відмовлено, а також відмовлено у наданні другої частини щорічної відпустки, яка була запланована з 19.07.2021 по 03.08.2021, суд зазначає таке.
Судом установлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання частини щорічної основної відпустки терміном 12 календарних днів з 14.06.2021.
Наказом від 03.06.2021 №178-В позивачу було надано відпустку з 14.06.2021 по 26.06.2021.
З цього приводу суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів подання до відповідача заяви щодо отримання грошової допомоги. Заява від 03.06.2021 такої інформації не містить.
Щодо доводів позивача про те, що йому було відмовлено у наданні другої частини щорічної відпустки, яка була запланована з 19.07.2021 по 03.08.2021, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачем така заява була подана до відповідача. Окрім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що заява на частину щорічної основної відпустки, що запланована графіком відпусток з 19.07.2021, не подавалася.
Окрім того, позивача було звільнено із займаної посади 16.07.2021 за угодою сторін (підстава: заява позивача від 15.07.2021), а тому відсутні підстави для надання відпустки у період з 19.07.2021 по 03.08.2021.
Відповідно п. 2, 3 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 №500 (у редакції від 15.11.2018) державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
Суд зазначає, що у матеріалах справи містяться витяги з наказів:
- витяг з наказу Управління соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.04.2018 №46-А;
- витяг з наказу Управління соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 22.04.2019 №38-А;
- витяг з наказу Управління соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 03.10.2020 №129-А.
Так, вказаними витягами із наказів було передбачено виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати (підстави: заява ОСОБА_1 ).
Наказу щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань як і заяви позивача за відповідний календарний рік (2021), на підставі якої приймається відповідний наказ, матеріали справи не містять.
Окрім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що заява на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2021 році від позивача до Управління не надходила.
Матеріали справи не містять жодного документального підтвердження оплати придбання ліків, тощо, про що зазначає позивач в обґрунтування позовних вимог.
Також, у матеріалах справи наявний лист, в якому зазначено, що за період праці погіршилось здоров'я ОСОБА_1 , що призвело до багаторазових лікувань і витрат коштів на лікування (а.с.27-28), однак суд не приймає до уваги вказаний лист, оскільки він не містить жодних ознак офіційності (відсутні дата та підпис, є знеособленим та не підтверджений жодними доказами).
Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги вказані доводи позивача, як такі, що не підтверджені жодними доказами.
Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 30000 грн.
Відповідно до статті 23 ЦК України (у редакції від 01.07.2021) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 641/5005/20 (провадження № № 61-19219св21) зазначено, що «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач вказує, що йому було спричинено моральну шкоду, яка полягає у тому, що йому були завдані душевні страждання.
Однак, як було вже встановлено судом, відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №04192023 вбачається, що позивачу повторно було встановлено другу групу інвалідності з 01.11.2014, причина інвалідності - "з дитинства", що спростовує факт погіршення стану здоров'я внаслідок дій відповідача.
Суд приймає до уваги факт інвалідності та хвороби позивача, однак ознак протиправності в діях відповідача (причинно-наслідкового зв'язку між хворобою позивача та діями відповідача) судом не встановлено, а позивачем жодним чином не доведено. Окрім того, позивач перебував на лікуванні (палатний режим) ще з листопада 2018 року, що підтверджено матеріалами справи (а.с.21), а отже суд критично ставиться до доводів позивача щодо його перебування на лікарняному через дії начальника УСЗН Печерської РДА у 2020-2021 роках.
При цьому, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між діями начальника Управління соціального захисту населення Печерського РДА м. Києва та моральною шкодою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.01.2023 року по справі № 454/287/22.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Суд не приймає до уваги наявний у матеріалах справи акт №1 про відсутність працівника на робочому місці 16.07.2021 з 13:25 годин впродовж 2 годин 20 хвилин без поважної причини (а.с.88), оскільки відповідно до наказу від 15.07.2021 №85-А позивача було звільнено із займаної посади 16.07.2021 за угодою сторін на підставі заяви від 15.07.2021 (а.с.86, 87).
Вказаний висновок не спростовує інші висновки викладені судом у рішенні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН