Справа № 420/36382/24
22 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо затягування розгляду та погодження звільнення старшого вожатого службових собак кінологічного відділення взводу охорони 138 роти охорони ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті абзацу 12 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про погодження звільнення старшого вожатого службових собак кінологічного відділення взводу охорони 138 роти охорони ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті абзацу 12 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в червні 2024 року його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була оглянута спеціалізованою МСЕК КУ «Одеський обласний центр Медико-соціальної експертизи», за результатом огляду якій було призначено ІІ групу інвалідності, за загальним захворюванням, строком на один рік з 05.06.2024 року до 01.07.2025 року з черговим переоглядом 09.06.2025 року. Після чого, матір позивача була додатково оглянута ЛКК при КНП «Центр первинної медикосанітарної допомоги №18 ОМР», за результатом цього огляду 24.06.2024 року було видано висновок №225 про наявність у неї, порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Оскільки матір перебувала і досі перебуває в край нестабільному стані та не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися та потребує постійного стороннього догляду, а також з огляду на те, що у матері окрім ОСОБА_1 більше немає близьких родичів першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за нею догляд, позивач звернувся наприкінці червня 2024 року до Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті абзацу 12 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - у зв?язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду. Військовою частиною НОМЕР_2 повідомлено, що рішення про звільнення військовослужбовців Військовою частиною НОМЕР_2 в період воєнного стану приймається командиром Військової частини НОМЕР_1 (Повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 »). 30.06.2024 року був отриманий юридичний висновок, яким документи позивача були повернуті, оскільки необхідність у матері позивача потреби у постійному сторонньому догляді, не підтверджена, та відсутні документи, які підтверджують факт відсутності інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення. 26.07.2024 року був поданий новий рапорт, до якого було долучено нотаріально засвідчені копії всіх необхідних документів. 31.07.2024 року позивач отримав відмову у задоволенні рапорту в усній формі, яка мотивована тим, що належним підтвердженням наявності у матері позивача потреби у постійному сторонньому догляді є не висновок лікарсько-консультативної комісії, а висновок МСЕК, а також зазначено про необхідність надання Акту про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). З огляду на це, 12.09.2024р. позивачем був отриманий медичний висновок ЛКК № 39/41, виданий ЛКК при КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №18 ОМР» з підтвердженням, що мати позивача потребує постійного стороннього догляду. 18.09.2024 року поданий новий рапорт та оновлений пакет документів до Військової частини НОМЕР_2 за вх. №43/2186. 19.11.2024 року на електронну адресу адвоката позивача отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_2 про направлення рапорту та документів за належністю до Військової частини НОМЕР_1 (вих. № 12162/312/40/2537/пс від 04.10.2024 року). Однак, до сьогодення питання щодо звільнення позивача не вирішено.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/36382/24, а також визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
18.12.2024 року до суду від Військової частини НОМЕР_1 (вхід. № ЕС75356/24) надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач наголосив, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки не підтверджені належними доказами. Також зазначив, що саме позивачем не надано всіх документів, що підтверджують підстави для звільнення за обставинами, передбаченими абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Враховуючи аргументацію та документи надані позивачем, відсутні документи на підтвердження факту відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за матір'ю позивача. Факт розірвання шлюбу між матір'ю позивача та його батьком, який відбувся 13 років тому та наявність сина ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного догляду не спростовує можливої наявності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за матір'ю позивача. Більше того, зазначено, що в протидію положень пп. 26 п. 5 додатку 19 до Наказу № 170, яким передбачено обов'язкість документу, який належним чином підтверджує наявність такого факту як відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує постійного догляду - акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Однак, як серед документів, що надавалися позивачем із рапортом, так і серед документів долучених останнім до адміністративного позову вищенаведений акт обстеження, який зазначає про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд - відсутній. Крім того, зазначено, що долучений медичний висновок ЛКК №39/41 від 12.09.2024, виданий Комунальним некомерційним підприємством “Центр первинної медико-санітарної допомоги №18» Одеської міської ради на підтвердження необхідності постійного догляду за матір'ю позивача. не є допустимим доказом, оскільки винесений за відсутності повноважень ЛКК на його видання та не відповідає встановленим формам первинної облікової медичної документації, яка використовується в закладах охорони здоров'я, а тим паче не є підтвердженням наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, передбачених частиною 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за його матір'ю, яка віднесена до числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2024р. у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 (від 12.12.2024 року вхід. № ЕС73918/24) про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство охорони здоров'я України до участі у справі № 420/36382/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, відмовлено.
16.12.2024р. третьою особою - Військовою частиною НОМЕР_2 до суду надані пояснення (вх. № ЕС/7446/24 від 16.12.2024р.), та зазначено, що позивачем до стройової частини Військової частини НОМЕР_2 надійшов рапорт старшого вожатого службових собак кінологічного відділення взводу охорони 138 роти охорони військової частини НОМЕР_2 старшого солдата ОСОБА_4 (вх. № 43/2186 від 18.09.2024р.), в якому він просив звільнити його з лав Збройних Сил України на підставі пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою із інвалідністю ІІ групи, при цьому долучені такі додатки: нотаріально завірені паспорт позивача, матері позивача; РНОКПП позивача та його матері; копію Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19.09.2011р. по справі № 2 - 4435/11, про розірвання шлюбу між матір'ю та ОСОБА_5 ; свідоцтва про народження позивача; свідоцтво про зміну імені ОСОБА_6 (брата позивача) на ім'я ОСОБА_7 ; свідоцтва про народження брата позивача - ОСОБА_8 ; довідки про наявність інвалідності І групи у брата позивача; оригінал довідки про склад сім'ї матері позивача; довідки до акту МСЕК Серія 12 ААГ № 886764 від 05.06.2024р. матері позивача; висновку № 225 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 18» ОМР щодо матері позивача; довідки до акту МСЕК Серія 10 ААВ № 789 533 від 29.01.2016р. брата позивача - ОСОБА_9 ; довідки до акту МСЕК Серія 12 ААГ № 886764 від 05.06.2024р. щодо матері позивача - ОСОБА_2 ; медичного висновку ЛКК протокол № 39/41 матері позивача. В доданих до рапорту позивача документах наявний комісійний висновок за формою 080-4/о Міністерства охорони здоров'я України від 24.06.2024р. № 225, що є підтвердженням необхідного догляду за хворою особою, в якому зазначено про рекомендацію матері позивача отримати соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі. Однак в довідці до акту МСЕК Серія 12 ААГ ААГ № 886764 від 05.06.2024р. не зазначено чи потребує мати позивача постійного догляду. Також встановлено, що у позивача є брат ОСОБА_10 , однак останній є особою з інвалідністю 1 групи, який сам потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується доданою довідкою до акту МСЕК Серія 10 ААВ № 789 533 від 29.01.2016р., що створює неможливість здійснення ним догляду за матір'ю позивача. За цих обставин, позивач фактично є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, в розумінні роз'яснень Міністерства охорони здоров'я України. Третьою особою - Військовою частиною НОМЕР_2 після розгляду рапорту позивача з додатками поданий пакет документів був направлений до Військової частини НОМЕР_1 для прийняття рішення про звільнення позивача з лав Збройних Сил України на підставі пункту 2 частини 4 статті абзацу 12 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки згідно з пп. 2 п. 225 Указу Президента «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008р. № 1153/2008, під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
З 06.09.2022 року ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді старшого вожатого службових собак кінологічного відділення взводу охорони 138 роти охорони ВЧ НОМЕР_2 , у званні «старший солдат».
05.06.2024р. була отримана довідка до акту МСЕК Серія 12 ААГ № 886764 від 05.06.2024 року, відповідно до якої матері позивача призначено ІІ групу інвалідності, за загальним захворюванням, строком на один рік з 05.06.2024 року до 01.07.2025 року з черговим переоглядом 09.06.2025 року.
09.06.2024р. отримано Виписку з акту огляду медико-соціальною експертною комісією № 886764, що є додатком до довідки до акту МСЕК Серія 12 ААГ № 886764 від 05.06.2024 року, згідно якої матері позивача встановлено ІІ групу інвалідності, за загальним захворюванням, строком на один рік з 05.06.2024 року до 01.07.2025 року з черговим переоглядом 09.06.2025 року
24.06.2024р. за результатами огляду Лікарською кваліфікаційною комісією при КНП «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКОСАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ № 18 ОМР» матері позивача був наданий Висновок № 225 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі форми №080-4/о. Рекомендовано: отримання соціальної послуги із догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
При цьому, у позивача є брат ОСОБА_10 , що є особою з інвалідністю І групи та сам потребує постійного, стороннього догляду, що підтверджується доданою довідкою до акту МСЕК Серія 10 ААВ № 789533 від 29.01.2016 року, що створює неможливість здійснення ним догляду за матір'ю позивача.
Наприкінці червня 2024 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті абзацу 12 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Стройовою частиною Військової частини НОМЕР_2 позивача повідомлено, що рішення про звільнення військовослужбовців Військової частини НОМЕР_2 в період дії воєнного стану приймається командиром Військової частини НОМЕР_1 (Повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), оскільки Військова частина НОМЕР_2 перебуває у безпосередньому підпорядкуванні до Військової частини НОМЕР_1 .
30.06.2024 року до стройової Військової частини НОМЕР_2 надійшов юридичний висновок, підготовлений помічником командира Військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальником юридичної служби, з якого вбачається, що документи щодо звільнення позивача повертаються на доопрацювання, оскільки відсутні документи на підтвердження наявності у матері позивача потреби у постійному сторонньому догляді, та відсутні документи, які підтверджують факт відсутності інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення.
25.07.2024 року позивачем поданий оновлений пакет документів, оновлений рапорт, до якого було долучено нотаріально засвідчені копії документів про те, що другий син матері позивача - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю І групи, яка потребує постійного стороннього догляду. Було також зазначено, що зі своїм чоловіком та батьком позивача ОСОБА_2 розірвала шлюб ще 19.09.2011 року, що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.09.2011 року у справі № 2-4435/11 про розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5
31.07.2024р. позивачем подано звернення до Повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з приводу надання відповіді щодо відмови Військової частини НОМЕР_3 у звільненні за сімейними обставинами.
12.08.2024р. позивачем отримано відповідь Повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » № 174/174/25/29724пс, що згідно доданої довідки ЛКК № 225 від 24.06.2024р. рекомендовано отримання соціальної послуги із догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, а тому, для законого звільнення з лав Збройних Сил України запропоновано звернутись до МСЕК для отримання матір'ю позивача довідки, яка б підтверджувала необхідність постійного догляду.
16.08.2024р. надані позивачем документи з рапортом були повернуті Військовою частиною НОМЕР_1 командиру Військової частини НОМЕР_4 із зазначенням, що рапорт на звільнення через сімейні обставини у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, не підлягає задоволенню, оскільки відсутній документ, який підтверджує потребу у постійному догляді матері вказаного військовослужбовця.
12.09.2024р. після проходження матір'ю позивача медичного огляду, був отриманий Медичний висновок ЛКК №39/41 від 12.09.2024 року, виданий ЛКК при КНП «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ №18 ОМР», із зазначенням висновку: потребує постійного стороннього догляду.
З 21.08.2024 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 930 від 16.08.2024. було скасовано потребу в отриманні Акту про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), форма якого затверджена як додаток 8 до постанови №560 для осіб, які здійснюють такий догляд для підтвердження цих обставин.
18.09.2024 року до Військової частини НОМЕР_2 позивачем поданий рапорт, зареєстрований вх. № 43/2186 від 18.09.2024 року, на звільнення з лав Збройних Сил України на підставі пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року (зі змінами) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи.
До рапорту позивачем були долучені наступні документи:
· копія паспорту позивача, завірений нотаріально;
· копія паспорту матері позивача, завірений нотаріально;
· копія РНОКПП позивача, завірений нотаріально;
· копія РНОКПП матері позивача, завірений нотаріально;
· копія Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2011 року по справі № 2-4435/11, про розірвання шлюбу між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ;
· копія свідоцтва про народження позивача, завіреного нотаріально;
· копія свідоцтва про зміну імені ОСОБА_13 (брата позивача) на ім'я ОСОБА_7 , завіреного нотаріально;
· копія свідоцтва про народження брата позивача, завіреного нотаріально;
· копія довідки про наявність інвалідності I групи у брата позивача, завірена нотаріально;
· довідка про склад сім'ї позивача;
· копія довідки до акту МСЕК Серія 12 ААГ № 886764 від 05.06.2024 року, матері позивача, завірена нотаріально;
· копія Висновку № 225 КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги № 18» Одеської міської ради матері позивача;
· копія довідки до акту МСЕК Серія 10 ААВ № 789533 від 29.01.2016 року брата позивача, завірена нотаріально;
· копія довідки до акту МСЕК Серія 12 ААГ № 886764 від 05.06.2024 року, матері позивача, завірена нотаріально;
· копія медичного висновку ЛКК № 39/41 від 12.09.2024р. матері позивача, завірена нотаріально.
25 вересня 2024 р. адвокатом позивача Афанасьєвим С.О. був направлений адвокатський запит № 25/09/24-1 до Військової частини НОМЕР_2 щодо надання інформації про розгляд рапорту позивача від 18.09.2024р. (вх. № 43/2186 від 18.09.2024 року), просив у разі відмови у задоволенні рапорту надати розгорнуту відповідь щодо підстав для відмови із посиланням на норми чинного законодавства.
09.10.2024 року на електронну адресу адвоката позивача надійшла відповідь від Військової частини НОМЕР_2 , з якої вбачається, що рапорт позивача разом з клопотанням про звільнення та додатками було направлено на розгляд командуванню Військової частини НОМЕР_1 (вих. № 12162/312/40/2537/пс від 04.10.2024 року), так як повноваженнями щодо звільнення старшого солдата ОСОБА_1 під час дії правового режиму воєнного стану наділений саме командир Військової частини НОМЕР_1 .
09.11.2024 року адвокатом був направлений повторний адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_2 та адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 про надання інформації про розгляд рапорту позивача від 18.09.2024р., просив у разі відмови у задоволенні рапорту надати розгорнуту відповідь щодо підстав для відмови із посиланням на норми чинного законодавства.
19.11.2024 року на електронну адресу адвоката позивача надійшла відповідь від Військової частини НОМЕР_2 , яка містила аналогічну інформацію, що була зазначена раніше, з якої вбачається, що рапорт ОСОБА_1 разом з клопотанням про звільнення та додатками було направлено на розгляд командуванню Військової частини НОМЕР_1 (вих. № 12162/312/40/2537/пс від 04.10.2024 року), оскільки повноваженнями щодо звільнення старшого солдата ОСОБА_1 під час дії правового режиму воєнного стану наділений саме командир Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідь на адвокатський запит від 09.11.2024р. Військовою частиною НОМЕР_1 не надано, та рапорт позивача від 18.09.2024р. не розглянуто.
Вважаючи вказану бездіяльністю протиправною, позивач звернувся з позовом до Одеського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232).
Згідно ч.1 ст.1 Закону № 2232, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.3 ст.1 Закону №2232, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно ч.1 ст.2 Закону №2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 3 Закону №2232 визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232 передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232.
При цьому підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період звільняються на підставах ч.4 ст. 26 Закону №2232 та з огляду на період застосування: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2); під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 р. №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15.03.2022 р. №2119-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18.04.2022 р. №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 18.04.2022 р. №2212-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 р. №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22.05.2022 р. №2263-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12.08.2022 р. №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15.08.2022 р. №2500-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 р. №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22.05.2022 р. №2263-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 07.11.2022 р. №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 17.11.2022 р. №2738-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06.02.2023 р. №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 07.02.2023 р. №2915-ІХ продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01.05.2023 р. №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 02.05.2023 р. №3057-ІХ продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26.07.2023 р. №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 27.07.2023 р. №3275-ІХ продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Тобто, з огляду на введення в Україні воєнного стану та, приймаючи до уваги вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення ОСОБА_1 з військової служби визначені у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті абзацу 12 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до положень ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Отже, підставою для звільнення військовослужбовців з військової служби на період дії воєнного стану є зокрема необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи. При цьому необхідність постійного догляду повинна підтверджуватися відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Статтею 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 р. №2961-IV (далі за текстом Закон №2961) визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я. Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медикосоціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу «особа з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю» у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані. Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Медико-соціальні експертні комісії визначають:
- групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності;
- види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров'я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною); - причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою; - ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;
- ступінь втрати здоров'я, групу інвалідності, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи, військової агресії Російської Федерації проти України; - медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним. Медико-соціальні експертні комісії:
- встановлюють компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації;
- складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;
- вивчають виробничі, медичні, психологічні, екологічні, соціальні причини виникнення інвалідності, її рівня і динаміки та беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо профілактики і зниження рівня інвалідності серед повнолітніх осіб, удосконалення реабілітаційних заходів;
- забезпечують своєчасний огляд (переогляд) повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, осіб з інвалідністю. У разі якщо особа, яка звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров'я згідно з висновком лікарськоконсультативної комісії, огляд (переогляд) проводиться за місцем її проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров'я, в яких така особа перебуває на лікуванні;
- вносять до централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про повнолітніх осіб, яких визнано особами з інвалідністю. Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров'я:
- визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;
- складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; - надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю; - забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей з інвалідністю.
Відповідно до роз?яснення МОЗ України, опублікованого 09.02.2024 року на Єдиному вебпорталі органів виконавчої влади України відомо, що людям з інвалідністю I групи такий догляд призначають медико-соціальні експертні комісії в обов'язковому порядку через виключно високий ступінь втрати здоров'я, який спричиняє виникнення такої потреби (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України 30.07.2012 № 577). Ця норма стосується як людей I групи інвалідності категорії А, що фактично не здатні до самообслуговування, так і людей I групи інвалідності категорії В, які частково можуть обслуговувати себе. У всіх інших випадках потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії. Їхні рішення повинні бути підтверджені відповідними висновками.
Аналогічні положення містяться у постанові Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 року «Питання медико-соціальної експертизи».
Таким чином, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я є самостійною підставою для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті абзацу 12 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу».
Відповідно до Медичного висновку ЛКК №39/41 від 12.09.2024 року, виданого Лікарсько-консультаційною комісєю при КНП «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ №18 ОМР» мати позивача - ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Як вже зазначалося судом, доданими до рапорту позивача від 18.09.2024р. доказами підтверджується факт того, що окрім позивача відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за нею догляд, оскільки другий син ОСОБА_2 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю І групи, та, є особою, що також потребує постійного стороннього догляду; а зі своїм чоловіком та батьком позивача ОСОБА_2 шлюб розірваний ще 19.09.2011 року, що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.09.2011 року у справі № 2-4435/11 про розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Також подана довідка про склад сім'ї,відповідно до якої інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості у позивача немає.
Суд враховує, що у відповідності до частини 1 статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Водночас, враховуючи, що другий син матері позивача - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як з'ясовано судом, не може здійснювати догляд за своєю матір'ю, оскільки є особою з інвалідністю 1 групи, позивачем, на думку суду, подано достатньо доказів, для розгляду рапорту щодо звільнення його з військової служби, з урахування всіх додатків.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії)
Згідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Вчинення органом державної влади дії (прийняття рішень) з порушенням приписів Конституції України та Закону, який регулює відповідні правовідносини, призводить до визнання таких дій (рішень) незаконними.
Таким чином, зважаючи на викладене, суд доходить висновку щодо наявності протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо не розгляду рапорту старшого вожатого службових собак кінологічного відділення взводу охорони 138 роти охорони ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_1 та погодження його звільнення, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті абзацу 12 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.
Отже, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Враховуючи, що факт встановлення матері позивача ІІ групи інвалідності підтверджено наявними у справі належними доказами, а також те, що Медичним висновком ЛКК № 39/41 від 12.09.2024р. встановлено, що мати позивача потребує постійного стороннього догляду та допомоги, суд погоджується з доводами позовної заяви щодо наявності у позивача права на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
При цьому, відповідно до норм чинного законодавства, прийняття рішення за рапортом належить суто до повноважень відповідача, а отже суд не може перебирати на себе функцію державного органу та приймати рішення за наслідками розгляду поданого позивачем рапорту. До того ж, прийняттю рішення передує певна процедура, а саме прийняття та реєстрація рапорту, доданих до нього документів; перевірка документів та відомостей необхідних для правильного його розгляду.
Відтак, з урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби по суті, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно достатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як узаконі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до частини першоїстатті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другоюстатті 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положеньстатті 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другоїстатті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другоїстатті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позовних вимог ОСОБА_1 частково, позаяк судом обрано інший спосіб захисту та відновлення прав позивача.
Відносно вимоги позивача стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Разом з тим, відповідно до ч.ч.4, 5 ст.134 КАС України законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічні критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Афанасьєвим Сергієм Олександровичем укладено договір про надання правової допомоги від 24.11.2024 р. № 14/11/24 - 1, за змісто якого доручення - надання правової допомоги у справі Клієнта, пов'язаній із реалізацією права військовослужбовця на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, а саме оскарження протиправної бездіяльності командування ВЧ НОМЕР_1 та НОМЕР_2 в Одеському окружному адміністративному суді, П?ятому апеляційному адміністративному суді, Касаційному адміністративному суді. За умовами додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги № 14/11/24-1 від 24.11.2024 року гонорар Адвоката становить 17000 гривень. Зазначено, що позивачем було понесено витрати, пов'язані із надання професійної правової допомоги у розмірі 12000 гривень, що підтверджується витягом із договору про надання професійної правової допомоги, актом приймання-передачі наданих послуг, квитанцією про сплату наданих послуг.
В пункті 3 акту приймання-передачі наданих послуг за Договором про надання правової допомоги № 14/11/24-1 від 14.11.2024 р. зазначено, що підписанням цього акту Сторони підтверджують факт оплати Клієнтом наданих послуг на загальну вартість 8000 гривень. Разом з тим, слід внести ясність, що акт було підписано 22.11.2024 року в першій половині дня, а квитанція про сплату за договором про надання правової допомоги № 14/11/24-1 від 14.11.2024 року була складена та підписана Сторонами наприкінці дня, після того як позивач довніс 4000 гривень на оплату послуг Адвоката. Тобто, підтверджено сплату позивачем витрат на правову допомогу у сумі 12 000 гривень.
Так, суд зазначає, що в постанові від 24.01.2019 р. у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Зокрема, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що визначений представником позивача розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи, суті виконаних послуг, затраченим адвокатом часом на надання правничої допомоги, а отже доходить висновку, що заявлена до відшкодування сума на професійну правничу допомогу, є надмірною, неспівмірною зі складністю справи, та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Таким чином, виходячи з наведеного, з урахування критеріїв пропорційності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00грн.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту старшого вожатого службових собак кінологічного відділення взводу охорони 138 роти охорони ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_1 та погодження його звільнення, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті абзацу 12 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
3. Зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт старшого вожатого службових собак кінологічного відділення взводу охорони 138 роти охорони ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті абзацу 12 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме на підставі наявної необхідності здійснювати постійний догляд за матір'ю з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду..
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 22.04.2024 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 08.01.2025 р. по 24.01.2025 р., з 14.04.2025 р. по 18.04.2025 р., а також на лікарняному з 03.02.2025 р. по 21.02.2025 р., та з 26.02.2025 р. по 07.03.2025р., включно.
Суддя Ю.В. Харченко
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
22.04.25.