ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" квітня 2025 р. справа № 300/7520/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справуза позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) в інтересах якої діє адвокат Кандиба Т.О. (далі - представник позивача) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідачі) в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №932250162022 від 13.09.2024 про відмову в перерахунку, яким відмовлено у переводі ОСОБА_1 , на пенсію за Законом України «Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 , період роботи з 06.08.2001 по 09.03.2018 в органах місцевого самоврядування;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках про складові заробітної плати від 19.06.2024 №03-39/17, від 19.06.2024 №87, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Позивач 06.09.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перехід на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», до якої додала, зокрема, довідки про складові заробітної плати за 03-39/17 та №87, видані 19.06.2024Управлінням освіти і науки Бориспільської міської ради. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №932250162022 від 13.09.2024 ОСОБА_1 відмовлено у такому переведенні у зв'язку тим, що у позивача відсутній необхідний стаж державної служби станом на 01.05.2016, а робота на посаді в органах місцевого самоврядуванні не зарахована до стажу державної служби, оскільки така згідно чинного законодавства може бути зарахована до 04.07.2001. Вважає, що прийняте рішення є протиправним, та підлягає скасуванню, так як упозивача (враховуючи відомості трудової книжки та призначення пенсії за віком) наявний необхідний вік та страховий стаж, передбачений абзацом 1 частини 1статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому, за умови зобов'язання відповідача2 зарахувати до стажу державної служби позивача період роботи в органах місцевого самоврядування, стаж державної служби позивача на день набрання чинності Законом № 889-VІІІ становить більше 10 років. Тобто, на позивача поширюється дія пункту 10 Прикінцевих і перехідних положень вказаного Закону України «Про державну службу» № 889- VIII. Враховуючи, що станом на 01 травня 2016 року позивач працювала на посаді, робота на якій зараховується до державної служби, то позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". Разом з тим представник вказала на те, щоза змістом рішення Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по зразковій справі №822/524/18 належним способом захисту прав позивача є зобов'язання пенсійного органу призначити та здійснити нарахування і виплату позивачу пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у відповідній довідці.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.9-10).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подано відзив на позовну заяву (а.с.52-56), в якому представник заперечуючи проти позовних вимог, зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення №932250162022 від 13.09.2024 про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу», оскільки станом на 01.05.2016 позивач на посадах державної служби не працювала та не набула 20 років стажу державної служби достатнього для призначення пенсії за віком згідно Закону № 889-VIII. Окрім цього, позовна вимога щодо врахування зазначених позивачем довідок про заробітну плату є передчасною, оскільки таке право на час подання позову не порушено.
Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.84-86), в якому представник заперечуючи проти позовних вимог, зазначила, що позивач не має права для переходу на пенсію за віком за нормами Закону «Про державну службу» від 01.05.2016 №889-VIII у зв'язкуз відсутністю 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету міністрів України. Стаж державної служби позивача становить 5 років 10 місяців 19 днів.Просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Позивач із метою переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу», 06.09.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із відповідною заявою, до якої, серед іншого, було долучено довідки про складові заробітної плати від 19.06.2024 №03-39/17, від 19.06.2024 №87.
Заяву позивача про переведення за принципом екстериторіальності передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яке за результатами розгляду документів, доданих до заяви прийняло рішення №932250162022 від 13.09.2024 (а.с.54-55) про відмову в перерахунку. Обґрунтовуючи відмову пенсійний орган зазначив про те, що у позивача відсутній необхідний стаж державної служби станом на 01.05.2016, а робота на посаді в органах місцевого самоврядуванні не зарахована до стажу державної служби, оскільки така згідно чинного законодавства може бути зарахована до 04.07.2001.Відповідно до змісту зазначеного рішення, стаж державної служби заявника становить 5 років 10 місяців 19 днів.
Вважаючи таку відмову протиправною, з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, позивач через уповноваженого представника звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення права позивача на призначення пенсії державного службовця), Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723; Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058; постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 "Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби".
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Статтею 6 Закону України “Про пенсійне забезпечення» також передбачено право вибору пенсії.
Так, згідно вказаної статті особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України “Про державну службу».
01.05.2016 набув чинності Закон України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Так, частиною 1 статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
Таким чином, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто до набрання чинності Законом України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII - 01.05.2016, право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
З огляду на зміст зазначених норм чинного законодавства, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після набрання чинності Законом України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII - 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 за результатом розгляду зразкової справи №822/524/18.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Так, Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283, був чинний до 01.05.2016.
Згідно з п. 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283) документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Відповідно до п. 2 Порядку №283 робота на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби.
Відповідно до записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у спірний період з 06.08.2001 по 09.03.2018працювала на посадах в органах місцевого самоврядування (а.с.31-46).
Отже, доводи відповідача про те, що станом на 01.05.2016 позивач не обіймала посаду державного службовця є безпідставними та необґрунтованими.
Для призначення пенсії державного службовця відповідно до Закону №3723-ХІІ стаж державної служби до 01.05.2016 обраховується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 "Про порядок обчислення стажу державної служби".
Згідно з пунктом 2 цього Порядку, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України від 07.06.2001 №2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Тобто, посади на яких позивач перебувала в органах місцевого самоврядування, віднесені до переліку, визначеного статтею 14 Закону України від 07.06.2001 №2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Згідно записів№14,15,16,17та 24 і 25 трудової ОСОБА_2 ,01.09.1995 призначена на посаду інспектора шкіл міського відділу освіти шляхом переводу з посади методистаміськво;01.09.1995 прийняла присягу державного службовця;01.09.1995 присвоєно 12 кваліфікаційний ранг державного службовця; 08.12.1997 присвоєно 11 ранг державного службовця;20.07.2001 присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування; 06.08.2001 прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування.
Згідно записів № 26, 29 трудової книжки ОСОБА_1 ,у період з 01.05.2002 по 29.04.2006 працювала на посаді заступника начальника управління освіти та науки.
Згідно записів № 29, 31 трудової книжки ОСОБА_1 , у період з 29.04.2006 по 16.11.2006 працювала на посаді секретаря Бориспілської міської ради 5 скликання.
Згідно записів №32, 34, 35 трудової книжки ОСОБА_1 , у період з 17.11.2006 по 09.03.2018 працювала на посаді начальника управління освітита науки.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт роботи ОСОБА_1 на посадахв органах місцевого самоврядування у спірний період з 06.08.2001 по 09.03.2018, який підлягає зарахуванню до стажу державної служби.
Так, згідно оскаржуваного рішення підставою для відмови у переведенні позивача на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», стало відсутність у позивача необхідного стажу державної служби.
Водночас, враховуючи те, що ОСОБА_1 станом на 01.05.2016 обіймала посаду начальника управління освіти та науки, на зазначену дату у позивача з урахуванням висновків суду щодо зарахування до стажу держаного службовця періоду роботи з 06.08.2001 по 09.03.2018, наявний стаж державного службовця більше 10 років, позивач досягнула необхідного віку та набула необхідний страховий стаж,позивач має право на переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України«Про державну службу».
На підставі наведеного, з урахуванням наявності у позивача необхідного стажу державної служби в сукупності із досягненням відповідного віку та достатнім страховим стажем, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у переведенні позивача на пенсію державного службовця, відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправною.
Підсумовуючи зазначене, суд уважає за необхідне зобов'язати пенсійний орган зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 06.08.2001 по 09.03.2018до стажу державної служби та перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця, відповідно до пункту 10 розділу XI Закону № 889-VIII та статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Щодо зобов'язання відповідачанарахувати і виплатити пенсію (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених у довідках від 19.06.2024 №03-39/17, від 19.06.2024 №87.
Суд звертає увагу на те, що у справі, яка розглядається, спір виник щодо права позивача на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ сукупно з пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України не визнав цього права за позивачем.
За результатами розгляду заяви позивача пенсійним органом зроблено висновок, що вона не має права на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», переведення на пенсію державного службовця здійснено не було, і питання щодо сум заробітної плати, які мають враховуватися при визначенні розміру пенсії державного службовця на час звернення позивача у цій справі пенсійним органом не вирішувалося.
Тобто, вимоги позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування і виплату пенсії (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених у довідках від 19.06.2024 №03-39/17, від 19.06.2024 №87 є передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб'єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, а, отже, така вимога спрямована на майбутнє, через, що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.
Вищевказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 560/8328/22.
Відтак, суд вважає в частині позовних вимог щодо здійснення нарахування і виплати пенсії (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених у довідках від 19.06.2024 №03-39/17, від 19.06.2024 №87 відмовити у зв'язку з передчасністю.
Водночас, суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у цьому провадженні), сформовану у рішенні від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії". Зокрема, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року, тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із відповідною заявою та необхідними документами 06.09.2024. Отже, позивача слід перевести на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з дати звернення із відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про переведення на інший вид пенсії, а саме з 06.09.2024.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії щодо розгляду заяви позивача від 06.09.2024 за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову у переводі на пенсію за іншим законом №932250162022 від 13.09.2024, прийнятого Головним управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 06.09.2024.
Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.
Стосовно прохання позивача допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає таке.
Вирішення питання щодо допущення до негайного виконання рішення суду є процесуальним питанням, пов'язаним з виконанням судових рішень, передбаченим розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць - виконуються негайно.
Згідно з частиною другою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення.
Водночас, умовою допущення рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення за місяць відповідно до вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України є визначення конкретної суми, яка підлягає сплаті.
В спірному випадку, з огляду на те, що відповідно до позовної заяви та письмових доказів, наявних у матеріалах справи, відсутній конкретний розрахунок суми пенсії, що підлягає виплаті позивачу, суд вказує на відсутність підстав для звернення до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 700 грн, сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №932250162022 від 13.09.2024 про відмову у переводі ОСОБА_1 на пенсію за Законом України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 , період роботи в органах місцевого самоврядування з 06.08.2001 по 09.03.2018 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу"з 06.09.2024.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 700 (сімсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018;
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, (ідентифікаційний код юридичної особи 22933548), адреса: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.