ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" квітня 2025 р. справа № 300/414/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування рішень
Адвокат Дрогомирецький І.М., в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (надалі - відповідач) про:
визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA206050/2025/000002/2 від 07.01.2025;
визнання протиправною та скасування картки відмови у митному оформленні товарів №UA206050/2025/000007.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що відповідачем протиправно, в порушення норм Митного кодексу України та за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару та обраний метод його визначення, а саме основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), здійснено визначення митної вартості товару, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за другорядним методом (резервним), внаслідок чого прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA206050/2025/000002/2 від 07.01.2025. На переконання представника позивача, відповідач безпідставно поставив під сумнів подані документи, що підтверджують вартісні характеристики товару, і необґрунтовано витребував додаткові документи. На підставі викладеного, представник позивача просить суд визнати протиправними та скасувати вищенаведені картку відмови та рішення про коригування вартості товарів.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 66, 67).
Відповідач правом подання відзиву на позов скористався. Згідно відзиву на позовну заяву Івано-Франківська митниця заперечує щодо заявлених позовних вимог. Так, відповідач зазначає, що під час митного оформлення позивачем товару, останнім не подано документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині 3 статті 53 Митного кодексу України (надалі - МК України), що унеможливлює визначення митної вартості такого товару за ціною договору. Зокрема, під час здійснення Івано-Франківською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом встановлено, що надані позивачем документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Зокрема, у банківських платіжних документах від 23.08.2024 та 15.10.2024 відсутні вказівки на належні документи на підставі яких здійснено оплату та відсутні відомості, в яких було б виділено складові митної вартості щодо вартості ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар (згідно підпункту б пункту 1 частини 10 статті 58 МК України), що унеможливлює перевірку складових митної вартості. Враховуючи наведене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а оскаржувані рішення прийнятими відповідно до закону та з урахуванням усіх обставин (а.с. 69-75).
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому вказав на те, що відповідач у відзиві посилається на формальні причини, які не впливають на митну вартість товару та не були підставою для прийняття оскаржуваних рішень (а.с. 129-132).
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.
22.08.2024 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) та компанією «ХЕФЕЙ МЕРРІБОДІ СПОРТС КО, LTD» (Китайська Народна Республіка (Продавець) укладено зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу №22082024 (а.с.42-46).
Відповідно до пункту 1.1. Договору, Продавець продає Покупцю спортивне обладнання (надалі "Товари") відповідно до Специфікації до цього договору. Специфікація є невід'ємною частиною цього договору.
Продавець надасть товари Покупцю на умовах, визначених у специфікації до цього Договору після отримання платежу Продавцем у сумі, визначеній у Специфікації до цього договору за товари відповідно до умов оплати, визначених у розділі 5 цього Договору (пункт 3.1.).
Поставка товарів здійснюється на умовах FOB (доставка вантажу, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до місця (Нантонг, Китай) (“Порт призначення») відповідно до правил Інкотермс 2010 (пункт 3.3).
Умови оплати та порядок оплати для поставки Товарів визначені у Специфікації до цього Договору (пункт 5.1.).
Згідно з підпунктом 5.2 пунктом 5 Договору оплата здійснюється у доларах США за договором відповідно до специфікації до цього договору на банківський рахунок.
ФОП ОСОБА_1 , за допомогою брокера, для здійснення митного оформлення товару подано до Івано-Франківської митниці електронну митну декларацію №25UA206050000101U0, згідно якої було визначено митну вартість товару за основним методом визначення митної вартості - за ціною договору (а.с. 55-58).
Разом із митною декларацією, митним брокером надано відповідачу документи для підтвердження митної вартості товару, зокрема:
- пакувальний лист б/н від 28.10.2024;
- рахунок-проформа MB24215 від 28.10.2024;
- коносамент UTRUST 24101716 від 28.10.2024;
- автотранспортна накладна 455388 від 02.01.2025;
- декларація про походження товару МВ24215 від 28.10.2024;
- банківський платіжний документ, що стосується товару Б/Н від 23.08.2024;
- банківський платіжний документ, що стосується товару Б/Н від 15.10.2024;
- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги №LS-4613499 від 02.01.2025;
- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) (специфікація) №SP22082024 від 22.08.2024;
- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі - продажу, стороною якого є виробник товару, що декларується, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ними посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 22082024 від 22.08.2024;
- договір про надання послуг митного брокера 09/05/23 від 09.05.2023;
- копія митної декларації країни відправлення №230220240024548773 від 28.10.2024.
Подання вищенаведених документів відповідач не заперечує.
Митним органом повідомлено про необхідність надання відповідно до частини 2 статті 53 Митного кодексу України додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: висновки про вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Представником позивача повідомлено про неможливість надати інші документи для підтвердження митної вартості товару.
За наслідком процедури консультацій посадовими особами Івано-Франківської митниці відмовлено в митному оформленні (випуску) товарів з причин коригування митної вартості. Вказану відмову оформлено карткою відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2025/000007 (а.с.21-23).
Згідно мотивувальної частини оскаржуваної Картки "Митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за вартістю заявленою декларантом, у зв'язку з невідповідністю обраного декларантом…методу визначення митної вартості товару. Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. Заявлена вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів. Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана: експертний висновок про вартість підготовлений спеціалізованою експертною організацією. Документи не надано. Відповідно до вимог частини 6 статті 54 Митного кодексу України, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 Митного кодексу України, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Проведено консультації з декларантом згідно зі статтею 57 Митного кодексу України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (стаття 59 Митного кодексу України) та методу 2б (статті 60 Митного кодексу України) з причин відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в (статті 62 Митного кодексу України) та методу 2г (статті 63 Митного кодексу України) з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу». В картці відмови у прийнятті митної декларації також зазначено, що джерелом інформації для коригування митної вартості слугували митні декларації №UA100190/2024/68951 від 06.11.2024, №UA100350/2024/735518 від 12.11.2024, №UA100440/2024/327964 від 05.12.2024.
У зв'язку із вищенаведеним, здійснено коригування митної вартості товарів та прийнято оскаржуване рішення № UА206050/2025/000002/2 від 07.01.2025, яким визначено митну вартість товарів за резервним методом (стаття 64 Митного кодексу України).
В мотивувальній частині рішенні (графа 33) визначено обставини прийняття оскаржуваного рішення та джерела інформації, що використовувались митним органом для визначення митної вартості зазначені ті ж самі що й в Картці відмови (а.с. 18-20).
Не погоджуючись з відмовою відповідача у прийнятті митної декларації та коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права шляхом визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України №4495-VІ від 13.03.2012 (надалі по тексту також МК України).
Митне оформлення за правилами регулювання положень частини 1 статті 248 коментованого Кодексу розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина 1 статті 257 МК України).
Положеннями статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частина 2 статті 51 МК України).
Відповідно до частини 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, відповідно до частини 2 статті 52 МК України, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 МК України).
Згідно частини 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу вимог частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин 1 та 2 статті 53 Кодексу слідує, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
У частині 3 статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3)рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Як визначено частиною 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 статті 58 МК України визначено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. В частині другій цієї статті передбачено, коли такий метод не застосовується. А саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання частини 4 і 5 статті 58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями статті 64 МК України.
Так, згідно зі статтею 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
Із наведених положень слідує, що митний орган досліджує документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості, у тому числі якщо декларант самостійно визначає митну вартість за резервним методом. Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині 3 статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.
Суд зазначає, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. З цією метою вони мають повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товарів у разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.
Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності заявленої митної вартості товару.
При цьому суд зазначає, що приписи митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Проте, судом встановлено, що митний орган ні під час проведення процедури консультацій, ні під час прийняття рішення про коригування митної вартості товарів не зазначив, яка саме інформація щодо складових митної вартості була відсутня в документах наданих позивачем під час митного оформлення, чи які саме розбіжності, неточності містять подані до митного оформлення документи, та які конкретно документи можуть усунути сумніви митного органу.
Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, виключають можливість застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Як встановлено судом, декларантом в інтересах позивача, подано до відповідача декларацію №25UA206050000101U0, згідно якої було визначено митну вартість товару за основним методом визначення митної вартості - за ціною контракту та надано документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення, а саме: пакувальний лист б/н від 28.10.2024; рахунок-проформа №MB24215 від 28.10.2024; коносамент UTRUST №24101716 від 28.10.2024; автотранспортна накладна №455388 від 02.01.2025; декларація про походження товару №МВ24215 від 28.10.2024; банківський платіжний документ, що стосується товару Б/Н від 23.08.2024; банківський платіжний документ, що стосується товару Б/Н від 15.10.2024; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги №LS-4613499 від 02.01.2025; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) (специфікація) №SP22082024 від 22.08.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі - продажу, стороною якого є виробник товару, що декларується, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ними посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 22082024 від 22.08.2024; договір про надання послуг митного брокера 09/05/23 від 09.05.2023; копія митної декларації країни відправлення №230220240024548773 від 28.10.2024 (а.с. 24-54, 117-124).
На думку суду, подані декларантом відповідно до частини 2 статті 53 МК України документи підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом, містять усі необхідні реквізити сторін: продавця - компанії «ХЕФЕЙ МЕРРІБОДІ СПОРТС КО, LTD» (Китайська Народна Республіка) та покупця - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , особисті підписи, а також відтиск печатки фірми (нерезидента) продавця. Окрім цього, такі документи містять детальний опис товару, який дає можливість ідентифікувати його, а також кількість та ціну товару.
Суд зазначає, що банківські платіжні документи від 23.08.2024, від 15.10.2024 та митна декларація країни відправлення №230220240024548773 від 28.10.2024, які стосуються товару, підтверджують факт виконання покупцем зобов'язання щодо оплати за товар, що відповідає правовій природі договору-купівлі продажу та реальному характеру його виконання.
Відтак, вказаними документами підтверджується, що вартість оцінюваного товару становить 32846,30 дол. США, згідно двох банківських платежів за товар (а.с. 34-37).
Відтак, аналіз змісту вищевказаних документів, свідчить про те, що вони містять всі реквізити, необхідні для ідентифікації придбаних ФОП ОСОБА_1 товарів, та підтверджує заявлену митну вартість ввізного товару.
Крім того, відповідач не довів наявності розбіжностей у документах, поданих позивачем, також не довів ознак підробки в них або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.
Таким чином, суд зазначає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 Митного кодексу України.
Стосовно тверджень, представника відповідача, що подані декларантом документи містять розбіжності у відомостях, що підтверджують митну вартість товару, а саме, що у банківських платіжних документах від 23.08.2024 та 15.10.2024 відсутні вказівки на належні документи на підставі яких здійснено оплату та відсутні відомості, в яких було б виділено складові митної вартості щодо вартості ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар (згідно підпункту б пункту 1 частини 10 статті 58 МК України), що унеможливлює перевірку складових митної вартості, суд зазначає, що вказані обставини не були підставою для прийняття оскаржуваних рішень і будь-яких документів на усунення вказаних розбіжностей митним органом не витребовувалися.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас митниця не довела наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого товару та протиправність оскаржуваного рішення про таке коригування.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA206050/2025/000002/2 від 07.01.2025 та картка відмови у митному оформленні товарів №UA206050/2025/000007, є протиправними та такими, що підлягають до скасування.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
В зв'язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За визначенням частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно платіжних інструкцій №99 та №100 від 17.01.2025 позивачем сплачено судовий збір у сумі 6056,00 грн. за подання до суду даного адміністративного позову, які за наслідками розгляду справи підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Окрім цього, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 132 КАС України).
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат надано Договір за №2025/4 про надання професійної правничої допомоги від 01.01.2025, який укладено між ФОП ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Дрогомирецьким І.М. (далі - Адвокат (а.с. 62-64).
Відповідно до п. 1.1 вищезазначеного договору Адвокат зобов'язується надавати послуги з професійної правничої допомоги по захисту прав та законних інтересів Клієнта під час, серед іншого, адміністративного судочинства, а Клієнт зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити надані адвокатом послуги.
Сторони домовились про те, що ціна цього договору, відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначається у фіксованому розмірі. Остаточний розмір витрат Клієнта та фактично надані Адвокатом послуги відповідно до умов цього Договору підтверджуються оформленими Сторонами у встановленому законодавством порядку Актами приймання-передачі наданих послуг (пункти 3.3, 3.4 Договору).
Окрім того, до позовної заяви долучено ордер на надання правничої (правової) допомоги від 01.12.2025 (а.с. 59), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 61), акт приймання-передачі послуг від 13.02.2025 за Договором про надання професійної правничої допомоги №2025/4 від 01.01.2025 (а.с. 140) та платіжну інструкцію від 13.02.2025 на суму 10000,00 грн (а.с. 139).
Відповідно до акту приймання-передачі послуг вартість адвокатської послуги у вигляді “ 1. Проведення попереднього аналізу справи, у тому числі ознайомлення з матеріалами, збір інформації та документів, оформлення доказової бази відповідно до вимог КАС України, підготовка позовної заяви. 2. Опрацювання поданого відповідачем відзиву на позов та підготовка відповіді на відзив» в загальному становить 10000,00 грн.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас, частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Отже, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд вважає, що покладені на відповідача судові витрати за правничу допомогу мають бути співмірними з сумою коштів, що підлягають сплаті як судовий збір за розгляд цього спору професійним суддею.
Підсумовуючи свої міркування, суд не зменшуючи значення і роль професійності фахівця у галузі права, кваліфікованості адвоката та не зменшуючи його право на самостійне визначення і оцінку вартості власних знань, здобутого досвіду і авторитету, як представника у даній справі, надання в інтересах позивача правничої консультації, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи і судової практики щодо регулювання спірних відносин, на переконання суду, потребує певної затрати часу та зусилля, втім суд вважає заявлену суму витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн неспівмірною із обсягом наданих послуг щодо підготовки, формування матеріалів та консультації клієнта.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Щодо стягнення на користь позивача понесених витрат на послуги перекладача в розмірі 5210,00 грн, сплачених відповідно до платіжної інструкції №98 (а.с. 10), то суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, пункт 3 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, серед іншого, відносить витрати пов'язанні із залученням перекладача.
Спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов'язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків (частина 3 статті 137 Кодексу)
Згідно з частинами 6, 7 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пункту 1 частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має з'ясувати, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено на користь ФОП ОСОБА_2 5210,00 грн за послуги перекладу документів з англійської, німецької, китайської мов на українську. Вказане підтверджується платіжною інструкцією №98 (а.с. 10), а також актом приймання-передачі виконаних робіт від 17.01.2025 (а.с. 60). Так, згідно вказаного акту, Виконавець виконав переклад на українську мову з англійської, німецької та китайської мов документів для подання до суду. Таким чином, витрати на перекладача знайшли своє підтвердження на суму 5210,00 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розмір понесених позивачем витрат в сумі 5120,00 грн. є співмірним із обсягом наданих перекладачем послуг та підтверджується належними та допустимими доказами.
З матеріалів справи вбачається, що переклад документів замовлений позивачем безпосередньо при підготовці позову до суду та наданий суду з метою доведення своєї позиції. Тобто понесені позивачем витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
За таких обставин вказані витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA206050/2025/000002/2 від 07.01.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2025/000007 від 07.01.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних Івано-Франківської митниці (код ЄДРПОУ 43971364, вул.. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., 76005) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачені судові витрати, пов'язані з перекладом документів в розмірі 5210,00 (п'ять тисяч двісті десять) грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн 00коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Григорук О.Б.