Справа № 559/997/25
Провадження № 2/559/632/2025
16 квітня 2025 року місто Дубно
Дубенський міськрайонний суд Рівненської області
в складі головуючого судді Макеєва С.В.
секретаря судового засідання Франчук А.О.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором-
І. Стислий виклад позиції позивача.
Представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивує тим, що 24.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) №24.07.2024-100002469. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 4000 грн. строком на 124 дні. Процентна ставка «Економ» у розмірі 1 % за один день користування кредитом, процентна ставка «Стандарт» - у розмірі 1,5% за один день користування кредитом, застосовується протягом всього строку кредитування, окрім первинного періоду «Економ», та не може бути збільшена в односторонньому порядку. Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі. В свою чергу відповідач свої зобов'язання за Договором не виконує належним чином, у зв'язку з чим, станом на 18.03.2025 утворилася заборгованість у розмірі 13280 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4000 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 6200 грн., комісії 1080 грн., неустойки 2000 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також сплачений судовий збір.
Відповідачка подала відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги визнає частково в частині стягнення основної суми боргу та обґрунтованих процентів.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі
Ухвалою Дубенського міськрайонного суду від 31.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження.
Представник позивача просить розгляд справи без їх участі, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечив щодо заочного розгляду справи.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, згідно поданої заяви, просить розглянути справу без її участі.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч. 4 ст. 248 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 24.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) №24.07.2024-100002469, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Даний Договір складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки та Підтвердження позичальника про укладення кредитного договору. Відповідно до умов вказаного Договору, відповідачу було надано кредит у розмірі 4000 грн. строком на 124 дні. Процентна ставка «Економ» у розмірі 1% за один день користування кредитом, процентна ставка «Стандарт» - у розмірі 1,5% за один день користування кредитом, застосовується протягом всього строку кредитування, окрім первинного періоду «Економ», та не може бути збільшена в односторонньому порядку. Дата повернення кредиту 24.11.2024 (а.с. 11-17).
ОСОБА_1 отримала грошові кошти в сумі 4000,00 грн., що підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» (а.с. 18).
Згідно із довідкою - розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором №24.07.2024-100002469 від 24.07.2024, заборгованість ОСОБА_1 складає 13280 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4000 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 6200 грн., комісії 1080 грн., неустойки 2000 грн., які нараховані за період з 24.07.2024 по 24.11.2024.
IV. Норми права, які застосував суд.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір та інші правочини.
В частині 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»(в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Згідно з ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Як регламентовано в ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
У відповідності до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановленихст.11 цього Кодексу.
Зобов'язання, згідно із ст.526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Крім того, ч.2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.
Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Частиною 4 ст. 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг, як це закріплено вимогами ч. 3 ст. 55 вказаного Закону.
Як унормовано положеннями ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного суду, викладеного в постанові від 20.07.2022, прийнятій по справі № 343/557/15-ц, провадження № 61-10414св20, умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Умовами укладеного між сторонами договору встановлено комісію за надання кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання фінансового інструменту.
Частиною 1 статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (постанова Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №320/8618/15-ц).
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 06.09.2023 в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 18.10.2023 в справі № 706/68/23).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан було неодноразово продовжено.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
V. Мотивована оцінка і висновки суду.
Суд робить висновок, що 24.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 виникли договірні відносини у зв'язку з укладенням Договору про надання кредиту. ОСОБА_1 , будучи вільною в укладенні кредитного договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, будучи обізнаною з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, підписала електронним одноразовим ідентифікатором кредитні документи, таким чином погодивши умови сплати процентів за користування кредитними коштами. Даний договір був укладений в електронній формі у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», що повністю підтверджується матеріалами справи. ОСОБА_1 отримала кредитні кошти і неї виникло зобов'язання повернути їх, у розмірах та у строки, зазначеними в кредитному договорі.
Проте наданий позивачем розрахунок не повністю відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Договір №24.07.2024-100002469 про надання кредиту був укладений 24 липня 2024 року на 124 дні, тобто, після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому дані правовідносини регулюються пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування».
З урахуванням пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» кредитор за період з 24 липня 2024 року по 19 серпня 2024 року мав право нараховувати відповідачу відсотки у розмірі 1,5% в день, а з 20 серпня 2024 року по 24 листопада 2024 року по 1% в день.
Заборгованість відповідача по Договору №24.07.2024-100002469 про надання кредиту від 24 липня 2024 позивачем визначена не правильно. Так, за період з 24 липня 2024 року по 19 серпня 2024 року заборгованість по несплачених відсотках становить 1620,00 грн (4000,00 грн х 1,5% х 27 днів), за період з 20 серпня 2024 року по 24 листопада 2024 року заборгованість по несплачених відсотках становить 3880,00 грн (4000,00 грн х 1% х 97 днів). Сумарна заборгованість по несплачених відсотках становить 5500,00 грн.
З приводу нарахування комісії за надання кредиту в сумі 1080 грн та неустойки 2000 грн, то суд вважає, що вказані нарахування здійснені позивачем без належних на те правових підстав, а тому в зазначеній частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення заборгованості в загальному розмірі 9500,00 грн, з яких: 4000 грн - тіло кредиту та 5500 грн - заборгованість за відсотками.
Відповідно до статті ст.141ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1720, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 274, 275, 279, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд -
позов задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором №24.07.2024-100002469 від 24.07.2024 у розмірі 9500 (дев'ять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання до Рівненського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22.04.2025.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя: С.В. Макеєв