Справа № 182/6135/24
Провадження № 2/0182/1124/2025
Іменем України
24.04.2025 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач 18.10.2024 року звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.
23.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем було укладено Кредитний договір № 116050026.
28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу №28/1118-01 відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах , визначених цим договором.
31.12.2020 року додатковою угодою №26 до договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції .
Відповідно до реєстру боржників №153 від 28.09.2021 до договору факторингу №28/1118-01 укладеного між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 116050026.
20.10.2022 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №20102022, у відповідності до умов якого, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.
Відповідно до Реєстру прав вимоги №1 від 21.10.2022 до договору факторингу №20102022 від 20.10.2022, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 19207,80 грн., з яких: 5400,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13807,80 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.
Таким чином, позивач вказує, що відповідач має непогашену заборгованість за кредитним договором № 116050026 в розмірі 19207,80 грн., з яких: 5400,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13807,80 грн. - сума заборгованості за відсотками.
У зв'язку з викладеним, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 116050026 в розмірі 19207,80 грн. та судові витрати.
У прохальній частині позову представник позивача просив розглянути справу за його відсутності, проти винесення заочного рішення по справі не заперечує.
Ухвалою про відкриття провадження від 06.11.2024 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що відповідає вимогам ст. 279 ЦПК України. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.
Вказана ухвала з копією позову та додатками до нього була направлена за зареєстрованим місцем проживання відповідача (а.с.33) до суду повернувся конверт з копією цієї ухвали, як не вручений у зв'язку із закінченням терміну зберігання (а.с.38). Ухвала про відкриття провадження у відповідності до ч. 8 ст. 128, ч. 1 ст. 131 ЦПК України, вважається доставленою. Клопотань до суду не надійшло, відповідач не скористався правом на відзив.
Клопотань до суду не надійшло, відповідач не скористався правом на відзив.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши в сукупності письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, суд доходить наступного.
Судом встановлено, що 23.07.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №116050026 (а.с.5-9).
В позовній заяві зазначено, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Талліон плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
31.12.2020 Додатковою угодою № 26 до Договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст Договору факторингу №28/1118-01 у новій редакції (а.с.10-12).
20.10.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №20102022, у відповідності до умов якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язується їх прийняти, що підтверджується копією вказаного договору (а.с.13-14).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №1 до Договору факторингу №20102022 від 20.10.2022 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №116050026 в сумі 19207,80 грн., з яких: 5400,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 13807,80 грн. - заборгованість за відсотками (а.с.15).
З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 21.10.2022 року позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій, що вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №116050026 за період з 21.10.2022 року по 31.08.2024 року (а.с.16).
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини 1 цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Щодо переходу прав вимоги, які перейшли до позивача, як нового кредитора, від ТОВ «Таліон Плюс», а до ТОВ «Таліон Плюс» від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», судом встановлено наступне.
Так, з Договору факторингу №20102022 вбачається, що договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28.11.2018 року, тобто майже за три роки до укладання Кредитного договору №116050026 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 за яким пред'явлено вимогу про стягнення заборгованості.
Тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 . Відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018 року. Також слід зауважити, що Договір факторингу №20102022 наданий суду не в повному обсязі, а саме, після аркушу під № 3, який закінчується п. 4.6, слідує аркуш без нумерації, який розпочинається п.11.9, а тому договір факторингу є неналежним доказом у справі. Також, дослідивши витяг з реєстру прав вимоги №1 до договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 року, згідно якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» нібито набув права грошової вимоги до Відповідача за договором позики № 116050026 у сумі 19207,80 грн., з яких: 5400,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 13807,80 грн. - заборгованість за відсотками, суд звертає увагу на те, що він завірений лише представником позивача без печатки протилежної сторони угоди. За такого суд не приймає до уваги наданий позивачем витяг з реєстру прав вимоги №1 до договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 року.
Також, згідно Додаткової угоди №26 до Договору факторингу №28/1118-01, вбачається, що її сторонами фактично здійснено передачу одній від одної невизначених вимог, оскільки жодної визначеної вимоги, що існувала б у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо відповідача ОСОБА_1 на момент укладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 та Додаткової угоди №26 від 31.12.2020 року, в цих договорах не вказано.
Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язанні, не набуло, таке право не могло бути в подальшому відступлене на підставі договору факторингу від 20.10.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту належного відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №116050026 від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки Договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступило право вимоги ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», був укладений 28.11.2018 року, тобто задовго до того, як був укладений безпосередньо сам кредитний договір, а відтак відсутні докази належного переходу права вимоги від Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» та відповідно від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «ЄАПБ», що вказує на безпідставність доводів позивача.
Враховуючи встановлені за наслідками розгляду справи обставини та досліджені на їх підтвердження докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 526, 549, 610, 611, 625, 626, 628, 629, 638, 1048, 1054, 1055 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 247, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О. В. Рунчева