16 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/3602/21
1. Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (далі - ТОВ "Укрбуд Забудова") на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 у справі за позовом ТОВ "Укрбуд Забудова" до Управління капітального будівництва Бориспільської міської ради (далі - Управління), Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (далі - Банк) про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню та зобов'язання вчинити дії, касаційну скаргу задовольнив частково, а оскаржувану постанову скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
2. Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.
3. У цій справі ТОВ "Укрбуд Забудова" звернулося до суду з позовом до Управління та Банку про визнання такою, що не підлягає виконанню банківської гарантії від 18.05.2020 №10516/20-ГВ в забезпечення зобов'язань за договором про закупівлю робіт від 28.05.2020 №22.
4. Господарський суд Київської області рішенням від 05.04.2024 позов задовольнив: визнав такою, що не підлягає виконанню банківську гарантію №10516/20-ГВ від 18.05.2020, що видана Банком.
5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.01.2025 рішення Господарського суду Київської області від 05.04.2024 скасував та ухвалив нове про відмову у задоволення позову.
6. ТОВ "Укрбуд Забудова" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
7. Підставами касаційного оскарження ТОВ "Укрбуд Забудова" визначило пункти 1 та 4 ч.2 ст.287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), зазначаючи:
- про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 04.03.2021 у справі №910/3500/19, від 27.11.2019 у справі №910/20306/17, від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, щодо застосування статей 564, 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК); при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією;
- суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п.4 ч.3 ст.310 ГПК, що кореспондується з п.4 ч.2 ст.287 ГПК);
- суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що саме з ініціативи Управління Договір №22 був припинений в односторонньому порядку за 9 днів до завершення його дії (строк дії до 01.12.2021, припинено 21.11.2021); на момент припинення Договору будівельні роботи по об'єкту були виконані на 85%, що підтверджується рішенням судів; враховуючи укладення між сторонами мирової угоди, наявністю заборгованості Управління перед ТОВ "Укрбуд Забудова" за виконані будівельні роботи, правові підстави для настання гарантійного випадку, вказаного у банківській гарантії від 18.05.2020 №10516/20-ГВ, відсутні; суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги доводи ТОВ "Укрбуд Забудова", надав свідомо перевагу аргументам Управління, не врахував правові позиції з подібних правовідносин та не оцінив належно докази у справі в цілому.
8. 03.04.2025 Управління через систему Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу, в якому виклало текст постанови апеляційного суду у цій справі та просило "Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.04.2024 по справі № 911/3602/21 від 05.04.2024 повністю і ухвалити нове рішення по справі №911/3602/21".
9. 09.04.2025 Банк через систему Електронний Суд подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
10. У відзиві Банк вказував, що:
- після ухвалення постанови судом апеляційної інстанції на його адресу повторно надійшла вимога від Управління про сплату грошових коштів за банківською гарантією; Банк повідомив про це ТОВ "Укрбуд Забудова", яке в свою чергу просило відмовити у задоволенні вимоги, зокрема, через те, що 07.07.2023 воно уклало з Управлінням мирову угоду у справі №911/766/22, в якій заявили, що не матимуть претензій один до одного за договором про закупівлю робіт №22; з огляду на це Банк відмовив Управлінню у задоволенні вимоги;
- відмовляючи у задоволенні вимоги Бенефіціара (Управління) за банківською гарантією, Банк діяв виключно в межах діючого законодавства.
11. Верховний Суд постановою від 16.04.2025 касаційну скаргу задовольнив частково, а оскаржувану постанову скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, виходячи з таких мотивів:
- обраний позивачем спосіб захисту інтересу у правовій визначеності шляхом звернення до суду з позовом про визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню, може бути належним лише у випадку, коли невизначеність триває, зокрема, коли кредитор не ініціював вирішення спору про стягнення сум, забезпечених гарантією;
- підставами для сплатити кредиторові грошової суму відповідно до умов гарантії у спірних правовідносинах є не будь які порушення ТОВ "Укрбуд Забудова" умов договору, а саме існування невиконаних ТОВ "Укрбуд Забудова" зобов'язань, щодо яких надана гарантія, прямо передбачених умовами п.10.5 договору;
- суд апеляційної інстанції мав з'ясувати, чи триває правова невизначеність щодо стягнення сум, які забезпечуються гарантією відповідно до п.10.5 договору, чи було ініційовано відповідні спори про стягнення та які саме, і в залежності від цього установити чи є обраний позивачем спосіб захисту належним;
- у разі встановлення судом апеляційної інстанції під час вирішення справи №911/3602/21 обставин наявності спорів щодо стягнення деяких з сум, які забезпечуються гарантією, відсутні підстави для задоволення судом вимог про визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню з підстав, які стосуються суті обґрунтованості такої вимоги, адже відповідні обставини мають з'ясовуватися у спорі про стягнення зазначених сум;
- суд апеляційної інстанції не врахував зазначеного, не з'ясував щодо яких сум, які забезпечені гарантією, існує правова невизначеність, чи існують спори у сторін та/або щодо яких сум зобов'язання сторін є припиненими, у зв'язку з чим не перевірив чи є обраний позивачем спосіб захисту належним та передчасно відмовив у задоволенні позову з підстав необґрунтованості заявлених вимог по суті.
12. Не погоджуюсь із цією позицією, вважаю, що доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі є необґрунтованими з огляду на таке.
13. За змістом частин 1, 2, 4 ст.200 Господарського кодексу України гарантія (банківська гарантія) є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження банком, іншою фінансовою установою задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов'язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК.
14. Статтею 560 ЦК передбачено, що за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
15. Відповідно до ст.562 ЦК зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
16. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частини 1, 2, 3 ст.563 ЦК).
17. Загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання визначений підзаконним актом - Положенням про порядок здійснення банками та фінансовими компаніями операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах №639, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 №639 (далі - Положення №639).
18. Згідно з п.62 Положення №639 бенефіціар для отримання платежу за гарантією подає до банку-гаранта безпосередньо або через банк бенефіціара (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу за гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).
19. Вимога - лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта/банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією/контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту. Вимога за контргарантією складається банком-гарантом (або іншим банком-контргарантом) і подається за довільною, якщо інше не визначено умовами контргарантії, формою або надсилається у формі повідомлення банку-контргаранту (пп.7 п.2 розд.І Положення №639).
20. У Положенні №639 (пп.7 п.3) відповідно до ч.3 ст.563 ЦК зазначено, що у вимозі має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією. Це положення корелюється з ч.1 ст.564 ЦК, відповідно до якої після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Зазначені положення спрямовані на інформування боржника про дії його контрагента - кредитора щодо одержання коштів за гарантією (зокрема, для запобігання подвійної сплати боргу як гарантом, так і боржником).
21. Як встановили суди попередніх інстанцій, за умовами банківської гарантії №10516/20-ГВ від 18.05.2020, гарант (Банк) цією гарантією безвідклично та безумовно зобов'язується протягом 5 банківських днів заплатити бенефіціару (Управлінню) суму у розмірі, що не перевищує 1 148 564,00 грн.
22. У постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Об'єднана палата) наголосила, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування не входить дослідження наявності чи відсутності порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
23. У справі №910/17772/20 перед судом постало питання, чи вправі гарант робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, чи гарант зобов'язаний платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. За результатами касаційного розгляду Об'єднана палата дійшла висновку, що гарант не вправі робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.
24. Призначенням інституту гарантії (пар.4 гл.49 ЦК) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов'язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (гл.83 ЦК) з огляду на відсутність боргу принципала.
25. Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб'єкти - бенефіціар, принципал та гарант, правочини не зв'язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов'язання, зв'язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв'язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов'язки лише для гаранта (ч.3 ст.202 ЦК), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні. Забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії (постанова Об'єднаної палати від 17.05.2024 у справі №910/17772/20).
26. У цій справі скаржник посилався на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 04.03.2021 у справі №910/3500/19, від 27.11.2019 у справі №910/20306/17, від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, щодо застосування статей 564, 655 ЦК (при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією).
27. Втім, Об'єднана палата у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 відступила від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19 (на неврахування якого посилається скаржник у касаційній скарзі), що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
28. За висновками Великої Палати Верховного Суду незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
29. Аналогічно незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Об'єднаної палати (схожий висновок викладено в пунктах 9.27, 9.28 постанови Об'єднаної палати від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, від 17.01.2025 у справі №916/4954/23).
30. З огляду на те, що Об'єднана палата у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 відступила від висновків щодо застосування норм права, на неврахування яких посилається скаржник у цій справі, вважаю, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК, не була належно обґрунтована та не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
31. Щодо визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої п.4 ч.2 ст.287 ГПК, п.4 ч.3 ст.310 ГПК, про яку вказано в ухвалі про відкриття касаційного провадження (суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).
32. У тексті касаційної скарги скаржник не наводить жодних мотивів щодо того, 1) які докази, на його думку, є недопустимими; 2) в чому полягає недопустимість цих доказів; 3) які саме фактичні обставини справи були встановлені на підставі доказів, які, на думку скаржника, є недопустимими.
33. Скаржник вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки судів не відповідають обставинам справи.
34. Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.2 ст.287 ГПК.
35. За змістом п.1 ч.3 ст.310 ГПК достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.2 ст.287 цього Кодексу.
36. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.
37. Оскільки визначена скаржником підстава касаційного оскаржена, передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК, на мою думку, є необґрунтованою, то визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.4 ч.2 ст.287 ГПК, також є необґрунтованою.
38. З огляду на це, вважаю, що Верховний Суд у справі №911/3602/21 повинен був касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Окрему думку складено відповідно до ч.3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. Кібенко