24 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 902/670/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,
за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
Офісу Генерального прокурора - Єреп С. В.,
позивача-1 Могилів-Подільської міської ради - не з'явився,
позивача-2 Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області - не з'явився,
відповідача-1 Приватного підприємства «Ам Оіл Трейд» - Шкрабалюк Ю. В.,
відповідача-2 Могилів-Подільського міського комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств» - не з'явився,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Ам Оіл Трейд»
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 (колегія суддів: Грязнов В. В. (головуючий), Розізнана І. В., Павлюк І. Ю.) та рішення Господарського суду Вінницької області від 09.10.2024 (суддя Маслій І. В.)
у справі за позовом керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Могилів-Подільської міської ради та Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області
до Приватного підприємства «Ам Оіл Трейд» та Могилів-Подільського міського комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств»
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 747 871,00 грн надмірно сплачених коштів,
У червні 2024 керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Могилів-Подільської міської ради (далі - позивач-1, Міськрада) та Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області (далі - позивач-2, Держаудитслужба) звернувся до господарського суду з позовом до Приватного підприємства «Ам Оіл Трейд» (далі - відповідач-1, Приватне підприємство) та Могилів-Подільського міського комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств» (далі - відповідач-2, Комунальне підприємство), в якому просив: (1) визнати недійсними додаткові угоди від 17.07.2023, 10.08.2023, 19.09.2023 до договору про закупівлю від 26.06.2023 № 26/06/2023, укладеного між відповідачами (далі - оспорювані додаткові угоди); (2) стягнути з Приватного підприємства на користь Міськради кошти в сумі 747 871,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні оспорюваних додаткових угод не дотримано вимог п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабміну від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості), оскільки коливання ціни за одиницю товару на ринку товару не підтверджене належними доказами, внаслідок чого ціна за одиницю товару після укладення основного правочину була безпідставно збільшена на 43,7 %, а обсяги закупівлі - зменшені. Вказане є підставою для визнання недійсними оспорюваних додаткових угод відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та, як наслідок, стягнення з Приватного підприємства на користь Міськради в дохід місцевого бюджету надмірно сплачених Комунальним підприємством бюджетних коштів за приписами ст.ст. 216, 1212 цього Кодексу.
Також у позові прокурор з посиланням на ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закону № 1697-VII) мотивував наявність підстав представництва інтересів держави в особі Міськради та Держаудитслужби.
Господарський суд Вінницької області у рішенні від 09.10.2024, залишеним без змін Північно-західним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 22.01.2025, позов задовольнив повністю. Визнав недійсними додаткові угоди від 17.07.2023, 10.08.2023, 19.09.2023 до договору про закупівлю від 26.06.2023 № 26/06/2023, укладеного між відповідачами. Стягнув з Приватного підприємства на користь Міськради безпідставно надмірно сплачених коштів в сумі 747 871,00 грн.
Місцевий господарський суд виходив з того, що Міськрада є належним позивачем у цій справі, як і Держаудитслужба, а оспорювані додаткові угоди про зміну ціни за одиницю товару в загальному більш ніж на 10 % укладені без належного документального підтвердження коливання ціни товару на ринку в сторону збільшення (цінові довідки Львівської ТПП України не є належними доказами), а отже, з порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIIІ), підп. 2 п. 19 Особливостей та п. 11.3 договору, тому наявні підстави для визнання їх недійсними відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України та, як наслідок, повернення Міськраді, якій підпорядковується Комунальне підприємство, надмірно сплачених коштів у заявленому розмірі на підставі ст. 216 цього Кодексу.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду, додатково зазначивши, що: (1) оскільки законодавство у сфері публічних закупівель не визначає конкретної особи, наділеної повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку, то, враховуючи норми чинного законодавства, до суб'єктів надання такої інформації можна віднести, зокрема, Державну службу статистики України, ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», ТПП України, довідки та експертні висновки якої можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку за умови, якщо в них зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення. Водночас надані Приватним підприємством цінові довідки Львівської ТПП не містять такої інформації, а тому не можуть бути належним доказом коливання ціни; (2) отримана Приватним підприємством оплата за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню в межах заявленої прокурором суми на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України.
При цьому суди попередніх інстанцій врахували, зокрема, висновки Великої палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.
У поданій касаційній скарзі Приватне підприємство, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), просить скасувати постановлені у справі рішення, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
За доводами касаційної скарги прокурор не довів, а суди попередніх інстанцій не встановили, що сторони договору про закупівлю діяли не відповідно до його умов або порушили порядок зміни ціни при укладенні оспорюваних додаткових угод.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказав, що:
1) суди не врахували правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладених у низці постанов, у тому числі в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, стосовно допустимості підвищення ціни на реалізоване паливо до 10 %;
2) наявні підстави для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 щодо питання застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIIІ в аспекті питання про те, чи дозволяють норми вказаної статті Закону збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договору про закупівлю. На переконання скаржника, в цій частині висновок Великої Палати Верховного Суду у названій справі про те, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більш ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, є помилковим. При цьому відповідного клопотання в порядку ст. 302 ГПК України скаржник не заявляє;
3) відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування: (1) п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIIІ в частині збільшення ціни товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, про відсутність методики визначення відсотку коливання ціни такого товару на ринку, що може бути застосована, зокрема, для порівняння ціни палива на ринку. Адже для безперебійного забезпечення ринку паливом для транспортних засобів це є важливим, оскільки ринок нафтопродуктів є специфічним та перебуває у постійній динаміці і ціни на бензин та дизельне паливо змінюються дуже часто, а в період укладання додаткових угод майже щомісяця; (2) ст. 44 Закону № 922-VIIІ у подібних правовідносинах (в контексті покладення відповідальності за порушення вимог, установлених Законом «Про публічні закупівлі» та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону), у тому числі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIIІ.
Окрім того, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували наявності рішення Господарського суду Вінницької області від 02.05.2024 у справі № 902/36/24.
Верховний Суд в ухвалі від 26.02.2025 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
До Верховного Суду подали:
Держаудитслужба 07.03.2025 - заяву про проведення судового засідання за відсутності її представника за наявними матеріалами справи та відмову в задоволенні касаційної скарги Приватного підприємства; відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що в межах наданих повноважень вжила всіх заходів відповідно до Закону № 922-VIIІ для усунення порушень, виявлених під час моніторингу спірної закупівлі;
прокурор 18.03.2025 - відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін; 20.03.2025 - заяву про участь у судовому засіданні;
Приватне підприємство 25.03.2025 - клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні, яке Суд задовольнив, постановивши відповідну ухвалу;
Приватне підприємство 04.04.2025 - клопотання про зупинення касаційного провадження до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду подібної справи № 920/19/24.
Вбачається, що 29.01.2025 Верховний Суд постановив ухвалу про передачу справи № 920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків про застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, які врахували суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі, яка розглядається, та від яких скаржник просить відступити, мотивуючи підставу касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це насамперед формування обґрунтованих правових позицій щодо застосування всіма судами надалі у роботі конкретних норм матеріального права або дотримання норм процесуального права, що були неправильно використані судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому судам попередніх інстанцій результату вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики - це реалізація принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку, зокрема, об'єднаною палатою.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Ураховуючи підстави касаційного оскарження, доводи скаржника та передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 920/19/24 для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (стосовно питання застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII у подібних правовідносинах до аналогічних вимог прокурора), колегія суддів з метою дотримання єдності судової практики вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у справі № 902/670/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24, відповідно, клопотання Приватного підприємства від 04.04.2025 - задовольнити.
Керуючись ст.ст. 228, 229, 234, 235, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Клопотання Приватного підприємства «Ам Оіл Трейд» про зупинення провадження у справі № 902/670/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24 задовольнити.
2. Зупинити касаційне провадження у справі № 902/670/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. А. Ємець
Судді: І. М. Бенедисюк
І. Б. Колос