24 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 915/817/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Ємця А.А., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" - Єсипенко О.В. (самопредставництво),
відповідача - Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області - не з'явились,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області (далі - Регіональний офіс)
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.09.2024 (суддя Ільєва Л.М.) та
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 (головуючий Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Ярош А.І.)
у справі № 915/817/24
за позовом державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - Державне підприємство)
до Регіонального офісу
про стягнення заборгованості на суму 6 368 125,03 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Державне підприємство звернулося до суду з позовом до Регіонального офісу про стягнення заборгованості на суму 6 368 125,03 грн, з яких: основна заборгованість за поставлену електричну енергію у розмірі 5 538 292,31 грн, 15% річних у розмірі 604 776,58 грн та інфляційні втрати у розмірі 225 056,14 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторонами укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (далі - Договір) на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та відповідно до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", положень Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14.03.2018 № 312 (із змінами) (далі - Правила ринку), по оператору системи розподілу акціонерного товариства "Миколаївобленерго" (далі - АТ "Миколаївобленерго"). Відповідач за період з серпня 2023 року по жовтень 2023 року спожив електричну енергію постачальника "останньої надії" за даними ОСР в загальному обсязі 1 681 800 кВт, однак, на порушення умов Договору, не здійснив своєчасну та повну оплату спожитої (купленої) електричної енергії та не здійснив інші платежі згідно з умовами цього Договору, внаслідок чого утворилась основна заборгованість, яка на дату подання позовної заяви складає 5 538 292,31 грн (з ПДВ), та підлягає стягненню на користь позивача в судовому порядку з урахуванням інфляційних втрат, а також процентів річних, розмір яких збільшено у Договорі до 15% відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.09.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2025, позов задоволено.
Судові рішення мотивовано обґрунтованістю та доведеністю належними доказами існування основної заборгованості відповідача перед позивачем у заявленій сумі за поставку електричної енергії за Договором. З огляду на порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленої електричної енергії у спірний період, суди обох інстанцій визнали правомірним нарахування 15% річних та інфляційних втрат в означеному розмірі.
Рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку лише в частини вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів річних та інфляційних втрат, із наслідками розгляду яких не погодився відповідач. В частині стягнення суми основної заборгованості за Договором рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку відповідачем не оскаржувалося та, відповідно, апеляційним судом не переглядалося.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог про стягнення процентів річних та інфляційних втрат і постановою суду апеляційної інстанції, Регіональний офіс звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій:
- на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування статті 96 ГПК України, викладеного у постанові від 12.03.2019 у справі № 910/1234/18, у подібних правовідносинах, про те, що скановані копії документів у форматі PDF можуть вважатися допустимими доказами за наявності підтвердження їх направлення;
- на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема: статей 633, 634, ЦК України, статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, зокрема, у випадку, коли: сторона заперечує погодження ціни як істотної умови договору з постачальником "останньої надії"; докази повідомлення споживача про ціну чи її включення до умов публічної оферти відсутні; суди ігнорують вимогу статті 180 ГК України, спираючись лише на факти споживання товару.
Узагальнено Регіональний офіс не погоджується із висновками судів про стягнення процентів річних та інфляційних втрат, з посилання на недоведеність обставин прострочення оплати поставленої електричної енергії, внаслідок неотримання ним рахунків на оплату та, відповідно, неможливості визначення періоду прострочення оплати цих рахунків зі сторони споживача. Факт направлення рахунків (листування засобами електронного зв'язку) та період прострочення, на думку скаржника, судами встановлено на підставі неналежних доказів.
Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат і прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Державне підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень в оскаржуваній частині, непідтвердженість заявлених підстав касаційного оскарження, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державне підприємство, яке виконує функції постачальника "останньої надії" та діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 06.11.2018 № 1344, та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р (із змінами), відповідно до положень статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил ринку, та Регіональний офіс (споживач) уклали Договір, за умовами якого:
- постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція). Обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу/передачі електричної енергії. Побутовий споживач використовує електричну енергію виключно на власні побутові потреби, у тому числі для освітлення, живлення електроприладів тощо, що не включає професійну та комерційну діяльність (пункти 2.1, 2.2);
- умови надання послуг "останньої надії" споживачу повинні передбачати наступне: ціни на електроенергію для споживача повинні бути економічно обґрунтованими, прозорими, недискримінаційними і формуватися постачальником відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором; споживач має право змінювати постачальника без сплати будь-яких штрафних санкцій на користь такого постачальника у разі дострокового розірвання цього договору (пункт 3.3);
- електрична енергія постачається до електроустановок споживача протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Якщо після закінчення зазначеного строку постачання електричної енергії споживач не розпочав процедуру зміни електропостачальником, постачання електричної енергії на об'єкт призупиняється (пункт 3.4);
- з першим рахунком за електричну енергію, який надає постачальник споживачу, постачальник має надати споживачу інформацію про: ціни (тарифи) та термін дії договору (не більше 90 діб); право споживача змінити постачальника. Постачальник не має права вимагати від споживача будь-якої іншої оплати за електричну енергію, що не визначена цим договором (пункт 3.5);
- початок постачання електричної енергії споживачу починається з факту споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого Правилами ринку. У разі фактичного споживання електричної енергії за відсутності договору про постачання електричної енергії з іншим електропостачальником умови договору з постачальником "останньої надії" вважаються прийнятими споживачем (пункти 3.6, 3.7);
- споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є додатком до цього договору (комерційна пропозиція) (пункт 5.1);
- спосіб визначення ціни (тарифу) за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни за електричну енергію. Ціна (тариф) на електричну енергію визначається постачальником, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором. Інформація про діючу ціну (тариф) на електричну енергію постачальника має бути розміщена на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до дати її застосування із зазначенням порядку її формування. Ціна (тариф) на електричну енергію має зазначатися постачальником у рахунках на оплату спожитої електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункти 5.2, 5.3, 5.6-5.8);
- оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційної веб-сторінки для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо комерційної якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки (пункт 5.10);
- споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору (пункт 6.2);
- за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством (пункт 9.1);
- договір приєднання споживача набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого Правилами ринку, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб (пункт 13.1).
За умовами Комерційної пропозиції № 6 від 09.06.2023 (далі - Комерційна пропозиція), яка є невід'ємним додатком до Договору:
- ціна, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії" формується згідно Порядку формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", затвердженою постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1179 (пункт 1.1);
- постачальник оприлюднює порядок формування ціни на електричну енергію на своєму веб-сайті www.uie.kiev.ua за посиланням: Головна/Постачальник "останньої надії"/Порядок формування ціни, за якою здійснюється постачання електроенергії споживачам постачальником "останньої надії" (пункт 1.7);
- оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку (пункт 4.2);
- розмір попередньої оплати визначається споживачем самостійно (без отримання рахунку від постачальника), виходячи зі свого прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді ціни. Постачальник, за вимогою споживача, може виставити споживачу рахунок на попередню оплату за розрахунковий або інший період (декада, тиждень, інший період), який споживач повинен оплатити протягом 5 (п'яти) робочих днів від дня отримання рахунка, але в будь в якому разі не пізніше чим за 1 (один) день до початку розрахункового періоду (пункт 4.3);
- 100% попередня оплата здійснюється споживачем не пізніше чим за 1 (один) день до початку розрахункового періоду (пункт 4.4);
- оплата за фактично спожиту у розрахунковому періоді електричну енергію (остаточний розрахунок) здійснюється споживачем в строк до 20-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, незалежно від отримання рахунку від постачальника. Вартість фактично спожитої в розрахунковому періоді електричної енергії визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період (пункт 4.5);
- постачальник надсилає споживачу рахунок за фактично спожиту у розрахунковому періоді електричну енергію до 14-го числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим. У разі неотримання споживачем рахунку від постачальника, споживач самостійно визначає суму, яка підлягає оплаті, шляхом множення обсягу фактично спожитої електричної енергії у розрахунковому періоді на ціну, яка діяла у відповідному розрахунковому періоді. В разі здійснення споживачем оплати за розрахунковий період, сума, яка підлягає оплаті, зменшується на суму такої оплати. У разі неотримання рахунку від постачальника споживач має про це письмово повідомити постачальника та зазначити електронну адресу, на яку постачальник може відправити рахунок споживачу. У разі незвернення споживачем до постачальника про необхідність надання рахунку, споживач, у разі несплати спожитої електричної енергії, не має права посилатися на відсутність рахунку або іншого документу по цьому договору (пункт 4.6);
- рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або на адресу, надану ОСР або споживачем постачальнику або засобами електронного зв'язку на електронну пошту споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, або зазначену ОС, або зазначену в листуванні між сторонами та/або засобами систем електронного документообігу, зокрема, але не виключно системами "М.Е.Doc" (якщо споживач використовує таку систему). У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв'язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення (пункт 4.7);
- акт купівлі-продажу електричної енергії складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем. Обсяг фактично спожитої електричної енергії споживачем визначається ОСР. У разі наявності зауважень до акта купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності (пункт 4.8);
- споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов'язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також п'ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання (пункт 7.4).
За положеннями розділу 16 Комерційної пропозиції, інформування споживача, з яким укладено договір, про зміни в умовах договору, про закінчення терміну його дії, зміну цін, надсилання рахунків на оплату (із вкладенням сканованої копії рахунку у форматі PDF), попереджень про припинення постачання електричної енергії (із вкладенням сканованої копії попередження у форматі PDF) може здійснюватися шляхом надсилання інформації/документів засобами електронного зв'язку на електронну адресу споживача. У випадку надсилання повідомлень і документів електронною поштою сторони використовують наступні адреси електронної пошти: постачальника - pon@uie.kiev.ua; споживача - зазначена на веб-сайті споживача та/або надана постачальнику споживачем у будь-який спосіб (офіційним листом, в довільній формі на адресу постачальника, телефонограмою), та/або надана постачальнику оператором системи розподілу (передачі) та/або зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Такі документи вважаються направленими однією стороною та офіційно отриманими іншою стороною без додаткового оформлення на паперовому носії.
За даними АТ "Миколаївобленерго", на якого покладені функції адміністратора комерційного обліку відповідно до положень постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 та Правил ринку, Регіональний офіс було віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник "останньої надії" з 25.08.2023 по 25.10.2023, що підтверджується листом з додатком від 25.08.2023 № 01.01/26-4351. При цьому ОСР - АТ "Миколаївобленерго" листом від 26.10.2023 № 01.01/01-26-5426 повідомило постачальника "останньої надії" про відновлення постачання електричної енергії Регіональному офісу з 26.10.2023.
Відповідно до інформації, отриманої від оператора системи розподілу - АТ "Миколаївобленерго" в повідомлені оператора системи про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником "останньої надії", зазначена наступна контактна інформація відповідача як споживача, а саме:
- поштова адреса: 54030, Україна, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 14;
- тел.: 380512379157; 380979852902; 380990518733; 380977153647;
- е-mail адреса: ndgv@meta.ua; rovrenergo@ukr.net; energ_mkuvg@ukr.net.
Державне підприємство як постачальник "останньої надії" здійснено надсилання документів Регіональному офісу як споживачу за допомогою засобів електронного зв'язку на адреси електронної пошти: ndgv@meta.ua; rovrenergo@ukr.net; energ_mkuvg@ukr.net, а також на поштову адресу: м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, буд. 14, 54030. Також на прохання споживача постачальник направив 05.10.2023, 18.10.2023 та 16.11.2023 примірник Договору з додатками, підписані зі сторони Державного підприємства, на електронну адресу Регіонального офісу.
Направлений Договір з додатками Регіональний офіс не повернув і не підписав, що, утім, не свідчить про його неукладеність у встановленому законом порядку. З 25.08.2023 Регіональний офіс як споживач приєднався до умов публічного договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (Договору).
На підтвердження фактичного споживання Регіональним офісом активної електричної енергії за Договором, Державним підприємством надано до матеріалів справи звіти АТ "Миколаївобленерго" щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) постачальника (Державного підприємства) за серпень - жовтень 2023 року. На підставі Договору та отриманих від ОСР даних (звіту АТ "Миколаївобленерго") про фактичне споживання Регіональним офісом електричної енергії, Державним підприємством складено:
- рахунок № 000001038921/12/О08/53268 від 13.09.2023 та акт № 045631 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період серпень 2023 року від 31.08.2023 на обсяг споживання електричної енергії - 469 110 кВт.*год. (І класу напруги - 81 375 кВт.*год. та ІІ класу напруги - 387 735 кВт.*год.) на загальну суму 2 756 165,74 грн (у т.ч. ПДВ 459 360,96 грн), які було отримано Регіональним офісом 25.09.2023;
- рахунок № 000001038921/12/О09/54287 від 10.10.2023 та акт № 046648 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період вересень 2023 року від 30.09.2023 на обсяг споживання електричної енергії - 1 045 172 кВт.*год. (І класу напруги - 270 810 кВт.*год. та ІІ класу напруги - 774 362 кВт.*год.) на загальну суму 6 965 799,64 грн (у т.ч. ПДВ 1 160 966,61 грн), які було отримано Регіональним офісом 07.11.2023;
- рахунок № 000001038921/12/О10/55858 від 09.11.2023 та акт № 048197 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період жовтень 2023 року від 31.10.2023 на обсяг споживання електричної енергії - 167 518 кВт.*год. (І класу напруги - 115 974 кВт.*год. та ІІ класу напруги - 51 544 кВт.*год.) на загальну суму 1 056 688,13 грн (у т.ч. ПДВ 176 114,69 грн), які було отримано Регіональним офісом 04.12.2023.
На прохання Регіонального офісу, викладеного у листі від 19.12.2023 № 2692/04, Державним підприємством було розбито суму по акту № 046648 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період вересень 2023 року від 30.09.2023 на дві частини, у зв'язку з чим надіслано на адресу відповідача 21.12.2023 (супровідним листом № 44/10-3604 від 20.12.2023) рахунок № 000001038921/12/П09/0059023 від 20.12.2023 та акт № 046648/1 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період вересень 2023 року від 30.09.2023 на обсяг споживання електричної енергії - 214 188 кВт.*год. (І класу напруги), на загальну суму 1 427 507,33 грн (з ПДВ), а також рахунок № 000001038921/12/П09/0059024 від 20.12.2023 та акт № 046648/2 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період вересень 2023 року від 30.09.2023 на обсяг споживання електричної енергії - 830 984 кВт.*год. (І класу напруги - 56 622 кВт.*год. та ІІ класу напруги - 774 362 кВт.*год.), на загальну суму 5 538 292,31 грн (з ПДВ).
Виконуючи функції постачальника "останньої надії", у період з 25.08.2023 до 25.10.2023, Державне підприємство поставило, а Регіональний офіс прийняв 1 681 800 кВт. електричної енергії, на загальну суму 10 778 653,51 грн.
Однак, розрахунки за отриману електричну енергію були проведені Регіональним офісом лише частково, на загальну суму 5 240 361,20 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 24.10.2023 № 1965, від 26.12.2023 № 2572 та від 26.12.2023 № 2573, згідно з якими сплачено:
- вартість спожитої електроенергії за серпень 2023 року в сумі 2 756 165,74 грн по рахунку № 000001038921/12/О08/53268 від 13.09.2023 (платіжна інструкція № 1965 від 24.10.2023),
- вартість спожитої електроенергії за вересень 2023 року частково в сумі 1 427 507,33 грн по рахунку № 000001038921/12/П09/0059023 від 20.12.2023 (платіжна інструкція № 2572 від 26.12.2023);
- вартість спожитої електроенергії за жовтень 2023 року в сумі 1 056 688,13 грн по акту № 048197 (платіжна інструкція № 2573 від 26.12.2023).
За наслідками проведеної оплати електричної енергії, поставленої Державним підприємством за Договором Регіональному відділенню, у останнього існує заборгованість на суму 5 538 292,31 грн, виходячи із загального обсягу спожитої електричної енергії у 1 681 800 кВт, та її загальної вартості у розмірі 10 778 653,51 грн.
Водночас, у зв'язку з невиконанням належним чином Регіональним відділенням своїх грошових зобов'язань за Договором з оплати електричної енергії, поставленої з 25.08.2023 по 25.10.2023, Державним підприємством відповідно до пункту 6.1 Комерційної пропозиції нараховано 15% річних в загальному розмірі 604 776,58 грн, а також відповідно до частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 225 056,14 грн, які заявлені до стягнення за період з 21.09.2023 до 31.05.2024.
З метою досудового врегулювання спору 16.04.2024 Державним підприємством направлено на електронні адреси Регіонального офісу (vodhoz@nikol.mk; ndgv@meta.ua; rovrenergo@ukr.net; energ_mkuvg@ukr.net) вимогу про сплату штрафних санкцій та боргу за спожиту електричну енергію (претензію) від 15.04.2024 № 44/11-007651 щодо погашення заборгованості та повторно направлено рахунки за вересень-жовтень 2023 року, однак відповіді на цю вимогу позивач не отримував.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", а також нарахованих на цю заборгованість процентів річних та інфляційних втрат. У касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються виключно в частині результатів розгляду судами спору про стягнення процентів річних та інфляційних втрат.
Задовольняючи позовні вимоги в оскаржуваній частині, суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з такого.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р Державне підприємство визначено постачальником "останньої надії" з 1 січня 2019 року до 1 січня 2021 року; територією провадження діяльності зазначеного підприємства визначено територію України, крім території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Постачальник "останньої надії", виконуючи покладений на нього Кабінетом Міністрів України, спеціальний обов'язок на ринку електричної енергії України, не має права відмовити споживачу у постачанні йому електричної енергії на визначений строк (стаття 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Отже, постачальник "останньої надії" зобов'язаний постачати електричну енергію будь-якому споживачу. Особливості діяльності постачальника "останньої надії" чітко визначені законодавством і Державне підприємство здійснює свою діяльність згідно визначених норм.
Договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" укладається на підставі дій споживача - споживання електричної енергії (акцепт договору) без договору з іншим електропостачальником. У такому разі договір вважається укладеним (момент укладення договору) з постачальником "останньої надії" у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником.
Згідно зі статтею 633 ЦК України, публічним є договір в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспорт загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитись від укладання публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).
Положеннями статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному Правилами ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором (НКРЕКП), та є публічним договором приєднання.
Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті. Договір регулює порядок та умови продовження постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" споживачу, у разі, якщо обраний споживачем електропостачальник не спроможний постачати електричну енергію, до моменту обрання споживачем нового електропостачальника або до припинення у передбачених чинним законодавством чи Договором випадках та є укладеним сторонами, керуючись статтями 633, 634, 641, 642 ЦК України з початку фактичного постачання електричної енергії споживачу (пункт 3.4.4 Правил ринку).
Державним підприємством як постачальником "останньої надії" на своєму офіційному веб-сайті у мережі Інтернет за адресою www.uie.кiev.ua розміщено: порядок приєднання до умов договору; договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; комерційна пропозиція № 5 до договору; додаток №1 до комерційної пропозиції № 5. Відповідно до статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", яка кореспондується з умовами, що зазначені в додатку 1 до договору Комерційна пропозиція № 5, договір вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.
Згідно з пунктом 4.12 Правил ринку розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Судами з'ясовано, що за даними АТ "Миколаївобленерго", на якого покладені функції адміністратора комерційного обліку, Регіональний офіс водних ресурсів було віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник "останньої надії" з 25.08.2023 по 25.10.2023. Отже, з 25.08.2023 Регіональний офіс як споживач приєднався до умов публічного договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" і у наведений період, як встановлено судами, прийняв 1 681 800 кВт електричної енергії, на загальну суму 10 778 653,51 грн, розрахунки за яку були проведені Регіональним офісом лише частково, на загальну суму 5 240 361,20 грн.
Обсяг спожитої електричної енергії Регіональним офісом у суді першої інстанції визнавався, її вартість не оспорювалася.
Несплатою Державному підприємству заборгованості за спожиту за Договором електричну енергію у встановлені строки, Регіональний офіс порушив прийняті на себе договірні зобов'язання, що є недопустимим згідно статті 525 ЦК України. Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем спожитої електроенергії), згідно зі статтею 610 ЦК України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Згідно з пунктом 7.4 Комерційної пропозиції споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов'язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також п'ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
Відповідно до пункту 4.3 Комерційної пропозиції розмір попередньої оплати визначається споживачем самостійно (без отримання рахунку від постачальника), виходячи зі свого прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді ціни. Постачальник, за вимогою споживача, може виставити споживачу рахунок на попередню оплату за розрахунковий або інший період (декада, тиждень, інший період), який споживач повинен оплатити протягом 5 (п'яти) робочих днів від дня отримання рахунка, але в будь в якому разі не пізніше чим за 1 (один) день до початку розрахункового періоду
Дослідивши умови Комерційної пропозиції що стосуються способу (порядку) та строків оплати за постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", суди встановили, що інформування споживача, з яким укладено договір, зокрема, надсилання рахунків на оплату (із вкладанням сканованої копії рахунку у форматі PDF, попереджень про припинення постачання електричної енергії (із вкладанням сканованої копії попередження у форматі PDF) також може здійснюватися шляхом надсилання інформації/документів засобами електронного зв'язку на електронну адресу споживача. У випадку надсилання повідомлень і документів електронною поштою сторони використовують наступні адреси електронної пошти: постачальника - pon@uie.kiev.ua; споживача - зазначена на веб-сайті споживача та/або надана постачальнику споживачем у будь-який спосіб (офіційним листом, в довільній формі на адресу постачальника, телефонограмою), та/або надана постачальнику оператором системи розподілу (передачі) та/або зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Такі документи вважаються направленими однією стороною та офіційно отриманими іншою стороною без додаткового оформлення на паперовому носії.
Судами з'ясовано, що Державне підприємство як постачальник "останньої надії" надіслало Регіональному офісу як споживачу документи, у тому числі акти купівлі-продажу електроенергії за спірний період та рахунки на їх оплату, за допомогою засобів електронного зв'язку на адреси електронної пошти: ndgv@meta.ua; rovrenergo@ukr.net; energ_mkuvg@ukr.net, а також на поштову адресу: м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, буд. 14, 54030. Такі дії Державного підприємства відповідають умовам Комерційної пропозиції, оскільки постачальник "останньої надії" може надсилати в сканованому вигляді копію рахунку у форматі PDF. Що й було ним здійснено у цьому випадку.
За висновками судів, рахунок за серпень 2023 року отримано відповідачем на електронну пошту 13.09.2023 (середа), відповідно датою початку прострочення є 21.09.2023 (четвер); рахунок за вересень 2023 року рахунок отримано відповідачем на електронну пошту 12.10.2023 (четвер), тому початок прострочення - 20.10.2023 (п'ятниця); рахунок за жовтень 2023 року отримано відповідачем на електронну пошту 09.11.2023 (четвер), тому початком прострочення оплати за даним рахунком є 17.11.2023 (п'ятниця). При цьому, адреси електронної пошти, на які здійснено направлення документів Державним підприємством, на підставі наявних у справі доказів, судами визнано належними.
Обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з положень статті 625 ЦК України, зокрема, частиною другою цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановивши факт порушення відповідачем строків оплати вартості поставленої позивачем електричної енергії за Договором у спірний період, суди попередніх інстанцій виснували правомірність додаткового нарахування позивачем 15% річних та інфляційних втрат на суму основної заборгованості за Договором. Перевіривши надані позивачем розрахунки цих нарахувань, суди обох інстанцій визнали їх правильними та арифметично вірними, з огляду на що задовольнили позовні вимоги в цій частині.
Натомість Регіональний офіс не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та, зокрема, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування статті 96 ГПК України, викладеного у постанові від 12.03.2019 у справі № 910/1234/18, у подібних правовідносинах, про те, що скановані копії документів у форматі PDF можуть вважатися допустимими доказами за наявності підтвердження їх направлення.
Надаючи оцінку цим доводам скаржника Верховний Суд зазначає, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, відповідно до цих положень ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Однак, як з'ясовано колегією суддів, судове рішення Верховного Суду, від висновків у якому просить відступити скаржник (від 12.03.2019 у справі № 910/1234/18), не приймалося Верховним Судом та відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Більше того, справа № 910/1234/18 взагалі не розглядалася господарськими судами України, що також підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.
З метою уникнення надмірного формалізму, Верховним Судом перевірено обставини можливого допущення скаржником описки у номері справи при складанні тексту касаційної скарги, однак постанов Верховного Суду із висновком, від якого просить відступити скаржник, та подібним номером справи не виявлено.
З огляду на наведене, підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
У якості іншої підстави касаційного оскарження судових рішень, Регіональний офіс посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема: статей 633, 634, ЦК України, статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", статті 180 ГК України, за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, зокрема, у випадку, коли: сторона заперечує погодження ціни як істотної умови договору з постачальником "останньої надії"; докази повідомлення споживача про ціну чи її включення до умов публічної оферти відсутні; суди ігнорують вимогу статті 180 ГК України, спираючись лише на факти споживання товару.
У контексті цієї підстави касаційного оскарження, скаржник зазначає про те, що: "відсутність чіткого висновку Верховного Суду щодо необхідності явного погодження ціни у договорах із постачальником "останньої надії" створює правову невизначеність у подібних правовідносинах. Це особливо актуально в умовах реформування ринку електроенергії, коли споживачі можуть автоматично переходити до постачальника "останньої надії" без активного волевиявлення. Без такого висновку суди нижчих інстанції (як у даній справі) застосовують норми ЦК України про публічні договори (статті 633, 634) без належного врахування вимог ГК України, що призводить до неоднакового тлумачення законодавства. Наприклад, апеляційний суд припустив, що державно регульована ціна автоматично стає частиною договору, хоча стаття 180 ГК України вимагає її погодження сторонами.
У даній справі це призвело до того, що скаржник був зобов'язаний оплачувати заборгованість за ціною, з якою він не погоджувався і про яку не був належним чином поінформований, що суперечить принципу свободи договору (стаття 627 ЦК України) та визначеності господарських зобов'язань (стаття 172 ГК України).".
Однак, Верховний Суд відхиляє наведені посилання Регіонального офісу, обґрунтовані підставою касаційного оскарження, визначеною пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на таке.
За змістом частин першої та третьої статті 165 ГПК України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.
Однак, як вбачається з поданих Регіональним офісом у справі процесуальних документів, у тому числі відзиву на позовну заяву Державного підприємства, відповідачем під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції не заперечувалася вартість електричної енергії, яка поставлялася Державним підприємством як постачальником "останньої надії" (умова договору щодо ціни, його неукладеність внаслідок непогодження сторонами істотної умови тощо).
У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що акти купівлі-продажу електроенергії, рахунки на оплату, договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", комерційну пропозицію, претензію-вимогу про сплату боргу позивач направляв несвоєчасно, тому це унеможливило повну своєчасну оплату за поставлену електричну енергію відповідачем. Крім того відповідач заперечував проти розрахунку процентів річних та інфляційних нарахувань, який позивач додав до позовної заяви, вважав розрахунок неповним у частині незазначення розрахункового періоду (календарного місяця) та невірним (завищені суми штрафних санкцій) у частині занадто раннього (на 1 та 4 дні) початку розрахунку.
Обсяг спожитої електричної енергії Регіональним офісом у суді першої інстанції визнавався, її вартість не оспорювалася, про що зазначив і суд першої інстанції у своєму рішенні. Доводи щодо необґрунтованості вартості електричної енергії за Договором у спірний період, неузгодженості цієї умови сторонами, вперше заявлені лише у суді апеляційної інстанції та правомірно залишені без оцінки апеляційним судом.
Відповідно до частини четвертої статті 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Не наводячи жодних доводів щодо неможливості надання заперечень проти вартості електричної енергії за Договором, неузгодженості цієї умови сторонами, скаржник у касаційній скарзі саме цими обставинами обґрунтовує свої заперечення проти стягнення з нього процентів річних та інфляційних втрат. У цьому контексті Верховний Суд враховує, що наведені доводи фактично направлені на заперечення існування основної заборгованості за Договором, стягнення якої відповідачем визнано те не оскаржується у цій справі в касаційному порядку.
Отже, судами попередніх інстанцій позов в оскаржуваній частині розглянуто у межах заявлених позовних вимог, з наведених позивачем підстав, з урахуванням наданих відповідачем заперечень, які оцінені судами з відповідним обґрунтуванням. Відповідач, у свою чергу, не скористався процесуальним правом заперечити в порядку, передбаченому ГПК України, з підстав незгоди з вартістю електричної енергії за Договором, неузгодженості цієї умови сторонами, проти заявлених позивачем вимог, у тому числі в оскаржуваній частині, у зв'язку з чим такі доводи скаржника, обґрунтовані підставою касаційного оскарження, визначеною пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не приймаються Верховними Судом у силу положень частини четвертої статті 165 ГПК України.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п'ята статті 236 ГПК України).
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова апеляційного суду наведеним вимогам відповідають, а доводи касаційної скарги Регіонального офісу не знайшли свого підтвердження за результатами їх перегляду в касаційному порядку.
Аргументи ж скаржника в цілому зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог частини другої статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
З огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Державного підприємства на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і приймає письмові, усні пояснення в тій мірі, в якій вони узгоджуються з мотивуванням цієї постанови.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, а тому касаційну скаргу Регіонального офісу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Регіональним офісом у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.09.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 915/817/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя А. Ємець
Суддя І. Колос