про забезпечення позову
23 квітня 2025 року Справа № 915/604/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 5959/25 від 21.04.2025) про вжиття заходів забезпечення позову до пред'явлення позову по справі
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Коларівський кар'єр», провулок Юності, буд. 1-А, селище Каравелове, Вітовський район, Миколаївська область, 57242 (код ЄДРПОУ 39537613)
до відповідача ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 )
до відповідача ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 (код РНОКПП НОМЕР_3 )
про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання недійсним договору купівлі-продажу
без повідомлення (виклику) учасників
До Господарського суду Миколаївської області звернулась ОСОБА_1 з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви (вх. № 5959/25 від 21.04.2025), в якій заявник просить суд заборонити третій особі, без самостійних вимог на предмет спору: Державній службі геології та надр України (код ЄДРПОУ 37536031) до ухвалення остаточного рішення у цій справі розглядати та приймати рішення щодо внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами на родовище Коларівське, що розташовано в Миколаївській області, Миколаївський район, 1.0 км на захід від селища Каравелове на площу 61,68 га, що отриманий ТОВ «Коларівський кар'єр» 21 лютого 2025 року.
1. Предмет та підстави майбутнього позову.
Заявник в заяві про забезпечення позову зазначає, що предметом майбутнього позову будуть наступні вимоги:
- про визнання недійсним рішення учасників ТОВ «Коларівський кар'єр» від 31.03.2025;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 6840 від 21.02.2025.
Підставою майбутнього позову заявником зазначено наступні обставини.
ТОВ «Коларівський кар'єр» (код ЄДРПОУ 39537613) створено 09.12.2014. Учасниками ТОВ «Коларівський кар'єр» станом на 01.04.2024 була позивач ОСОБА_1 , що володіла часткою у статутному капіталі в розмірі 51 %, номінальна вартість частки становила 122 400, 00 грн. та ОСОБА_2 , що володіла часткою в статутному капіталі в розмірі 49 %, номінальна вартість частки становила 117 600, грн.
Основним видом діяльності є 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну (основний).
Для здійснення господарської діяльності ТОВ «Коларівський кар'єр» отримано 21.02.2025 спеціальний дозвіл на користування надрами на родовище Коларівське, що розташовано в Миколаївській області, Миколаївський район, 1.0 км на захід від селища Каравелове на площу 61, 68 га.
Позивач зазначає, що директор ТОВ «Коларівський кар'єр» Леонтович О.М., перебуваючи в зговорі з учасником ТОВ «Коларівський кар'єр» ОСОБА_2 , діючи протиправно, маючи намір неправомірного заволодіння основним активом ТОВ, а саме спеціальним дозволом на користування надрами, вчинено дії на шкоду інтересам товариства, а саме:
- директором ТОВ «Коларівський кар'єр» Леонтовичем О.М. спільно з іншим учасником товариства «Коларівський кар'єр» ОСОБА_2 створено та зареєстровано 24.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Коларівський пісок" (код ЄДРПОУ 45882051), яке, як вважає заявник, є повною копією існуючого ТОВ «Коларівський кар'єр», оскільки: 1) керівником в обох товариствах є ОСОБА_3 ; 2) прямий вирішальний вплив має ОСОБА_2 ; 3) вид діяльності в обох товариств ідентичний; 4) адреса місцезнаходження в обох товариствах ідентична.
- директором ОСОБА_3 від імені ТОВ «Коларівський кар'єр» укладено договір купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 6840 від 21.02.2025, з ТОВ «Коларівський пісок» (код ЄДРПОУ 45882051) та у зв'язку з цим підписано 25.02.2025 лист-згоду надрокористувача на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 6840 від 21.02.2025.
- директором ТОВ «Коларівський пісок» подано до Державної служби геології та надр України заяви на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами, зокрема від 27.03.2025, від 31.03.2025 з метою передачі цього спеціального дозволу саме ТОВ «Коларівський пісок», позбавивши цього дозволу ТОВ «Коларівський кар'єр».
Щодо недійсності оспорюваного договору купівлі-продажу, то заявник зазначає, що вказаний правочин є правочином, вчиненим внаслідок зловмисної домовленості директора ОСОБА_3 , що вчинені ним в зговорі з іншим учасником ОСОБА_2 на шкоду ТОВ «Коларівський кар'єр» (ст. 232 ЦК України).
Заявник також зазначає, що укладення вказаного договору купівлі-продажу прав на користування надрами є відповідно до положень п.п. 14 п. 11.2 розділу 11 чинного Статуту ТОВ «Коларівський кар'єр» угодою, яка потребує затвердження загальних зборів товариства, однак, загальні збори не проводились, згода загальних зборів ТОВ «Коларівський кар'єр» на вчинення директором вказаних дій не надавалась.
Відчуження прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами, позбавить ТОВ «Коларівський кар'єр» можливості здійснювати свою основну діяльність, що заподіє значну матеріальну шкоду як товариству, так і його учасникам, що однозначно свідчить про вчинення таких дій на шкоду товариству.
Щодо визнання недійсними рішення учасників загальних зборів Товариства від 31.03.2025, то заявником зазначено наступне.
Враховуючи відчуження за договором купівлі-продажу прав на користування надрами, учасником товариства ОСОБА_1 ініційовано проведення загальних зборів та направлено директору відповідну вимогу, проте, отримано відмову директора товариства у проведенні зборів. Учасником товариства ОСОБА_1 розпочато підготовку зборів, дату проведення призначено на 04.04.2025.
Не зважаючи на те, що загальні збори ТОВ «Коларівський кар'єр» було призначено на 04.04.2025 учасником ТОВ «Коларівський кар'єр» ОСОБА_2 в зговорі з директором ТОВ «Коларівський кар'єр» ОСОБА_3 вчинено дії в порушення відповідних норм чинного законодавства та складено протокол загальних зборів від 31.03.2025, який підписано учасником ОСОБА_2 , підпис на якому засвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Чорною Л.С. Відповідно до протоколу № 1-2025 приймалось рішення про виключення із складу учасників ТОВ «Коларівський кар'єр» учасника з 51 % статутного капіталу - ОСОБА_1 .
Заявник зазначає, що вказаний протокол є підробкою, внесена до нього інформація не відповідає вимогам закону, оскільки загальні збори фактично не проводились. В порушення вимог чинного законодавства та Статуту іншого учасника не попереджено про дату та місце проведення загальних зборів в установлені строки; інформація щодо невнесення вкладу ОСОБА_1 не відповідає дійсності та не підтверджується жодними доказами, а навпаки спростовується відомостями з ЄДРЮОФОПГФ та документами, що подавались для вчинення державної реєстрації. В ЄДРЮОФОПГФ проведено реєстраційні дії щодо зміни складу засновників (учасників), зміни статутного капіталу, зміни структури власності (номер запису 1005111070011008597).
Заявник зазначає, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняють протиправні дії, що направлені на позбавлення позивача ОСОБА_4 , належного їй майна та завдання шкоди ТОВ «Коларівський кар'єр» у зв'язку з позбавленням його основного активу - а саме спеціального дозволу на користування надрами на родовище Коларівське, що розташовано в Миколаївській області, Миколаївський район, 1.0 км на захід від селища Каравелове на площу 61,68 га.
Правова позиція заявника по суті спору обґрунтована приписами ст. 232 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», ст. 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», судовою практикою та положеннями статуту товариства.
2. Підстави звернення до суду із заявою про забезпечення позову.
Підставами подання заяви про забезпечення позову зазначено наступні обставини.
Як зазначено вище, заявник зазначає, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняють протиправні дії, що направлені на позбавлення позивача ОСОБА_4 , належного їй майна та завдання шкоди ТОВ «Коларівський кар'єр» у зв'язку з позбавленням його основного активу - а саме спеціального дозволу на користування надрами на родовище Коларівське, що розташовано в Миколаївській області, Миколаївський район, 1.0 км на захід від селища Каравелове на площу 61,68 га.
Вбачається, що вчинення директором ТОВ «Коларівський кар'єр» Леонтовичем О.М. в зговорі з учасником ТОВ ОСОБА_2 дій направлених на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами фактично позбавить ТОВ «Коларівський кар'єр» вказаного дозволу, що до прийняття остаточного рішення у цій справі призведе до повного зупинення діяльності ТОВ, враховуючи, що основним видом його діяльності є саме 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну (основний) і без наявності спеціального дозволу діяльність ТОВ неможлива.
Вищевказані дії відповідачів є незаконними та такими, що порушують право позивача та зокрема призведуть до неможливості виконання рішення суду в майбутньому і неможливості відновлення майнового стану відповідача і ТОВ «Коларівський кар'єр» без подальших звернень до суду, зокрема щодо оскарження дій державного органу (третьої особи без самостійних вимог).
Заявник вважає, що в даному випадку дії відповідачів носять явно протиправний характер і в подальшому можливе вчинення незаконних дій, направлених на заволодіння активами (матеріальними та нематеріальними цінностями) ТОВ з метою уникнення можливого її повернення законному користувачу.
Саме вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона Державній службі геології та надр України розглядати та приймати рішення щодо внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами на родовище Коларівське, що розташовано в Миколаївській області, Миколаївський район, 1.0 км на захід від селища Каравелове на площу 61,68 га, що наданий ТОВ «Коларівський кар'єр» 21 лютого 2025 року забезпечить можливість ТОВ «Коларівський кар'єр» на здійснення законної господарської діяльності, оскільки втрата спеціального дозволу позбавить ТОВ «Коларівський кар'єр» можливості здійснювати господарську діяльність і фактично призведе до ліквідації.
Вказаний захід забезпечення є співмірним, не порушує нічиїх прав та законних інтересів, не позбавляє Державну службу геології та надр України її дискреційних повноважень, не заподіює жодної майнової чи немайнової шкоди ні сторонам цієї справи, ні іншим особам.
Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Відповідно до ст. 141 ГПК України запропоновано в якості зустрічного забезпечення внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом.
Повідомлено, що на думку заявника, в даному випадку для відповідачів відсутні будь- які негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення і тому не виникнуть можливі збитки у відповідачів, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Оскільки запропонований захід забезпечення направлений в тому числі і на забезпечення інтересів відповідачів, оскільки допоможе зберегти за ТОВ «Коларівський кар'єр» спеціальний дозвіл на користування надрами та надати можливість подальшої роботи та здійснення господарської діяльності товариством.
Заява обґрунтована приписами ст. 136, 137, 141 ГПК України та судовою практикою.
До заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивачем надано докази сплати судового збору у сумі 1 514, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1882-2470-9301-1778 від 18.04.2025.
3. Розгляд заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).
Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
4. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Згідно рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема:
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).
Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору (постанова КГС ВС від 09.09.2022 у справі № 904/7630/21).
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 137 ГПК України не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до абз. 1, 2 ст. 16 Кодексу України про надра спеціальний дозвіл на користування надрами надається за результатами аукціону (електронних торгів), а за наявності підстав, визначених частиною першою статті 16-2 цього Кодексу, - без проведення аукціону (електронних торгів).
Надання спеціального дозволу на користування надрами, продовження строку його дії, внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами та до угоди про умови користування надрами здійснюються відповідним дозвільним органом: центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, а щодо ділянок надр, що містять корисні копалини місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до абз. 1, 8, 9 ст. 16-1 Кодексу України про надра надрокористувач, що має спеціальний дозвіл на користування надрами, може повністю або частково відчужувати права на користування надрами, надані йому спеціальним дозволом на користування надрами, іншій юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю шляхом укладення договору купівлі-продажу таких прав або вносити такі права як вклад до статутного капіталу створеного за його участю суб'єкта господарювання, за умови що на таку юридичну особу чи фізичну особу - підприємця або суб'єкта господарювання не поширюються обмеження, встановлені частинами третьою - шостою статті 13 цього Кодексу. Надрокористувач також має право вносити права на користування надрами, надані йому спеціальним дозволом на користування надрами, як вклад у спільну діяльність.
Для набуття права на користування надрами особа, з якою власник спеціального дозволу на користування надрами уклав договір купівлі-продажу відповідних прав на користування надрами, або особа, до статутного капіталу якої внесено як вклад право користування надрами, звертається до відповідного дозвільного органу із заявою про внесення змін до такого спеціального дозволу на підставі пункту 9 частини першої статті 16-5 цього Кодексу.
Надрокористувач, який відчужив права на користування надрами, передбачені спеціальним дозволом на користування надрами, шляхом укладення договору купівлі-продажу або вніс їх як вклад до статутного капіталу створеного за його участю суб'єкта господарювання, продовжує мати усі права та обов'язки надрокористувача за відповідним спеціальним дозволом на користування надрами у повному обсязі до внесення до нього відповідних змін дозвільним органом у порядку, встановленому цим Кодексом. Відповідні права та обов'язки, зокрема щодо провадження планованої діяльності на підставі наявного за діючим спеціальним дозволом на користування надрами висновку з оцінки впливу на довкілля та (або) рішення про провадження планованої діяльності, у повному обсязі переходять до набувача прав на користування надрами за відповідним спеціальним дозволом на користування надрами з дати внесення змін до нього у встановленому цим Кодексом порядку з одночасним внесенням відповідної інформації до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами.
Відповідно до п. 9 ч. 1, 2 ст. 16-5 Кодексу України про надра внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами здійснюється на підставі заяви надрокористувача та доданих документів у разі відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу права на користування надрами або внесення його як вкладу до статутного капіталу створеного за його участю суб'єкта господарювання. При цьому відповідні зміни вносяться виключно в частині власника спеціального дозволу на користування надрами.
При цьому при внесенні змін до спеціального дозволу на користування надрами реквізити раніше наданого спеціального дозволу на користування надрами не змінюються, а відповідні зміни вносяться виключно в частині змін, передбачених пунктом, на підставі якого вносяться такі зміни.
Предметом розгляду цієї справи по суті є питання недійсності договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами від 24.01.1997 № 766, який укладений АТ "Малинський каменедробильний завод" та ТОВ "Новел Пром".
Отже, метою поданого позову є повернення права власності на спеціальний дозвіл на користування надрами від 24.01.1997 № 766 на користь АТ "Малинський каменедробильний завод", тобто, відновлення того становища, яке існувало до укладення спірного договору.
Суди вірно зазначили про те, що у подібних випадках за умови відчуження нерухомого майна суд зазвичай накладає арешт на таке майно, що забезпечує статус-кво до моменту розгляду справи, заморожуючи можливість подальших відчужень нерухомого майна або його обтяжень. Ці заходи вживають з метою попередження того, що будь-які подальші відчуження або обтяження ускладнять відновлення порушеного права позивача.
Водночас, предметом спірного правочину є спеціальний дозвіл на користування надрами від 24.01.1997 № 766, тому, як вірно вказав заявник, спеціальний дозвіл на користування надрами складає власність у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Megadat.com SRL v. Moldova, §§ 62-63; Bimer S.A. Moldova, § 49; Rosenzweig and Bonded Warehouses Ltd. v. Poland, § 49; Capital Bank AD v. Bulgaria, § 130; Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden, § 53; Vekony v. Hungary, § 29; Fredin v. Sweden (no. 1), § 40; Malik v. the United Kingdom, § 90).
В той же час чинне законодавство передбачає, що реєстрація такої власності - правомочностей на видобуток корисних копалин, виникає не у зв'язку із відчуженням такого дозволу, а внаслідок вчинення відповідних дій спеціальним органом державної влади - Державною службою геології та надр України.
Для початку діяльності по видобутку корисних копалин - покупець дозволу має ініціювати внесення змін до відомостей про власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами, укласти угоду про умови користування надрами, і, відповідно, має відбутися внесення змін до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами.
Таким чином, саме по собі накладання арешту на об'єкт спору, з огляду на його специфічність та передбачені законодавством особливості обігу/реєстрації, не буде ефективним заходом забезпечення позову.
Суд погоджується як з висновками судів попередніх судових інстанцій так і з доводами позивача про те, що для збереження статус-кво у спорах про оспорювання договорів відчуження спеціального дозволу на користування надрами ефективним заходом буде саме заборона Державній службі геології та надр України вчинення визначених дій (п. 25-28 постанови КГС ВС від 18.03.2025 у справі № 910/13192/24).
Особливість такого виду майна, як спеціальний дозвіл на користування надрами, полягає у його вичерпності, а цінність залежить від обсягу корисних копалин, складності їх добутку тощо. Іншими словами, після укладення угоди про умови користування надрами у надрокористувача виникає право видобутку корисних копалин і чим довше він видобуває корисні копалини, тим менше їх лишається на родовищі, а вартість їх видобутку дорожчає. Ці обставини впливають на вартість спеціального дозволу, що також є підставою у необхідності блокування оформлення нового власника. Відсутність цих дій призведе до неможливості відновлення права, про яке йде мова у позові і яке є предметом спірного правочину, у повному обсязі (у разі задоволення позову), адже у разі задоволення позову через певний час і повернення об'єкту спору його вартість може значно зменшитися (за рахунок вже видобутих корисних копалин) (п. 29 постанови КГС ВС від 18.03.2025 у справі № 910/13192/24).
5. Висновки суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Предметом майбутнього спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним рішення учасників ТОВ «Коларівський кар'єр» від 31.03.2025, а також про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 6840 від 21.02.2025.
Отже, предметом майбутнього позову є вимоги немайнового характеру.
Судом встановлено наступні обставини.
Відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОПГФ станом на 01.04.2025 засновниками ТОВ «Коларівський кар'єр» (код ЄДРПОУ 39537613) були: ОСОБА_1 , розмір частки статутного капіталу 122 400, 00 грн., відсоток частки статутного капіталу 51 % та ОСОБА_2 , розмір частки стутатного капіталу 117 600, 00 грн., відсоток частки статутного капіталу 49 %. Керівником Товариства був ОСОБА_3 .
Відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОПГФ станом на 03.04.2025 засновником ТОВ «Коларівський кар'єр» (код ЄДРПОУ 39537613) є ОСОБА_2 , розмір частки стутатного капіталу 117 600, 00 грн., відсоток частки статутного капіталу 100 %. Керівником Товариства є ОСОБА_3 .
Для здійснення господарської діяльності Державною службою геології та надр видано ТОВ «Коларівський кар'єр» спеціальний дозвіл на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 на видобування корисних копалин (видобування пісків, придатних для дорожнього будівництва і для використання як пісок-компонент в'яжучого для одержання щільного силікатного бетону, а також для рекультивації, благоустрою і планування) на об'єкті надрокористування - родовище Коларівське, що розташовано в Миколаївській області, Миколаївський район, 1.0 км на захід від селища Каравелове на площу 61,68 га. Відомості про власника - ТОВ «Коларівський кар'єр» (код ЄДРПОУ 39537613). Строк дії спеціального дозволу на користування надрами - 20 років. Додаток до спеціального дозволу на користування надрами - угода про умови користування ділянкою надр № 6840 від 11.02.2025.
Відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОПГФ станом на 23.04.2025 засновниками ТОВ «Коларівський пісок» (код ЄДРПОУ 45882051) є ОСОБА_2 , розмір частки статутного капіталу 80 000, 00 грн., відсоток частки статутного капіталу 80 % та ОСОБА_5 , розмір частки статутного капіталу 20 000, 00 грн., відсоток частки статутного капіталу 20 %. Керівником Товариства є ОСОБА_3 .
Відповідно до нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т. Л. листа-згоди надрокористувача на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 ТОВ «Коларівський кар'єр», від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , надало згоду на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 16-5 Кодексу України про надра у зв'язку із відчуженням шляхом укладення з ТОВ «Коларівський пісок» (код ЄДРПОУ 45882051) договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 6840 від 21.02.2025. Цим листом-згодою ТОВ «Коларівський кар'єр» підтвердило, що права на користування надрами, надані спеціальним дозволом на користування надрами № 6840 від 21.02.2025, не внесені як вклад до статутного капіталу будь-якого суб'єкта господарювання, не внесені як вклад у спільну діяльність, іншим способом не відчужені, не заставлені під забороною (арештом) не перебувають, судового спору щодо прав на користування надрами як в межах, так і за межами України не має.
28.03.2025 заявником ТОВ «Коларівський пісок» (код ЄДРПОУ 45882051) в особі керівника (директора) ОСОБА_3 подано до Державної служби геології та надр заяву на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 (родовище Коларівське, видобування корисних копалин, пісок) на підставі п. 9 ч. 1 ст. 16-5 Кодексу України про надра (вих. № 8471 від 28.03.2025).
Заяви ТОВ «Коларівський пісок» з доданими до неї документами на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами від 21.02.2025 № 6840 з метою видобування корисних копалин піску родовища Коларівське у Миколаївській області залишено без розгляду, що підтверджується листами Державної служби геології та надр № 2442/07/2-25 від 27.03.2025, № 2481/07/2-25 від 31.03.2025.
Судом з метою перевірки доводів заявника з інформації, яка розміщена на офіційному сайті Державної служби геології та надр та є загальновідомою, у розділі "Надрокористування" підрозділ "Стан розгляду заяв" за посиланням https://www.geo.gov.ua/ встановлено, що заяви ТОВ «Коларівський пісок» з доданими до неї документами на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами від 21.02.2025 № 6840 з метою видобування корисних копалин залишено без розгляду 27.03.2025, 31.03.2025. Крім того, у рядку 266 містяться відомості про звернення ТОВ «Коларівський пісок» (підписант Леонтович О. М.) із заявою № 8544 від 03.04.2025 щодо ділянки надр: родовище Коларівське, реєстраційний номер НОМЕР_4 /1-25. Стадія розгляду - на розгляді.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Як вказано вище, предметом майбутнього позову у даній справі зазначена вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 6840 від 21.02.2025, укладеного між ТОВ "Коларівський кар'єр" та ТОВ "Коларівський пісок". Отже, метою поданого позову є повернення права власності на спеціальний дозвіл на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 на користь ТОВ "Коларівський кар'єр", тобто відновлення того становища, яке існувало до укладення спірного договору.
Суд дійшов висновку про наявність зв'язку між заявленими до застосування заходами забезпечення позову і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із позовними вимогами, адже існує спір щодо законності відчуження спеціального дозволу, щодо якого вчиняються дії, спрямовані на його наступний продаж та оформлення на іншого суб'єкта, в той час як можливість збереження інтересів всіх учасників такого спору та попередження можливого порушення прав інших осіб знаходиться в прямій залежності в першу чергу від незмінності спірних правовідносин та їх суб'єктного складу, що буде утруднено наступною реалізацією спірного активу. Також судом враховано, що початок видобутку корисних копалин, який може реалізовуватися після вчинення Державної служби геології та надр України дій, про заборону яких просить заявник забезпечення, буде знецінювати вартість спеціального дозволу з часом.
Верховний Суд зазначив, що для збереження статус-кво у спорах про оспорювання договорів відчуження спеціального дозволу на користування надрами ефективним заходом буде саме заборона Державній службі геології та надр України вчинення визначених дій (п. 25-28 постанови КГС ВС від 18.03.2025 у справі № 910/13192/24).
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 137 ГПК України не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.
Враховуючи, що заявником не обґрунтовано необхідність заборони Державній службі геології та надр України розглядати та приймати рішення щодо внесення будь-яких змін до спеціального дозволу на користування надрами, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви та необхідність забезпечення позову шляхом встановлення заборони Державній службі геології та надр України вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Суд зазначає, що заборона Державній службі геології та надр України вносити зміни в частині власника цього спеціального дозволу не може вважатись наданням правової оцінки судом обставинам у справі, повним або частковим вирішенням спору по суті тощо.
Відповідно до ч. 5, абз. 1 ч. 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Частково задовольнити заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову до пред'явлення позову (вх. № 5959/25 від 21.04.2025).
2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 915/604/25, а саме:
Заборонити Державній службі геології та надр України, вул. Антона Цедіка, 16, м. Київ, 03057 (код ЄДРПОУ 37536031) до ухвалення остаточного рішення у цій справі вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 на родовище Коларівське, що розташовано в Миколаївській області, Миколаївський район, 1.0 км на захід від селища Каравелове на площу 61,68 га, що отриманий ТОВ «Коларівський кар'єр» 21 лютого 2025 року.
3. В решті заяви відмовити.
Стягувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
Боржник: Державна служба геології та надр України, вул. Антона Цедіка, 16, м. Київ, 03057 (код ЄДРПОУ 37536031)
Ухвала є виконавчим документом відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Строк пред'явлення ухвали до виконання відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 144 ГПК України).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256, 257, 258 ГПК України.
Суддя Е.М. Олейняш