вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" квітня 2025 р. Справа№ 910/8655/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О.
представники:
від позивача: Проскурня Т.В.
від відповідача: Курдюмов М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 (повне судове рішення складено 20.11.2024)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 (повне судове рішення складено 25.11.2024)
у справі № 910/8655/24 (суддя Ярмак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДАР ПІВІ"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 40 790 024,06 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДАР ПІВІ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням остаточної заяви про збільшення позовних вимог) до Державного підприємства "Гарантований покупець" (відповідача) про стягнення 32 582 680,80 грн боргу, 4 099 426,85 грн інфляційних втрат та 1 633 363,23 грн 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань з оплати отриманої протягом жовтня 2021, лютого 2022 - грудня 2022 року, лютого - жовтня 2023 років електричної енергії за відповідачем виникла заборгованість у загальному розмірі 32 582 680,80 грн та у зв'язку з цим позивачем були нараховані відповідачу інфляційні втрати та 3 % річних.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/8655/24 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення 2 236 437,13 грн боргу. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДАР ПІВІ" 30 346 243,67 грн боргу, 4 099 426,85 грн інфляційних втрат, 1 633 363,23 грн 3% річних, 489 480,29 грн судового збору.
12.11.2024 до Північного апеляційного господарського суду представник позивача подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/8655/24 про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правову допомогу понесених позивачем у зв'язку з розглядом даної справи у сумі 200 000,00 грн.
Короткий зміст оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції
Додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/8655/24 задоволено частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДАР ПІВІ" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДАР ПІВІ" 100 000,00 грн витрати на правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішенням, Державне підприємство "Гарантований покупець" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд:
- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/8655/24 в частині задоволених позовних вимог, та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю;
- скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 по справі № 910/8655/24 в частині задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДАР ПІВІ" про ухвалення додаткового рішення, та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Короткий зміст апеляційної скарги відповідача та узагальнення її доводів
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом першої інстанції:
- невраховано настання строків виконання зобов'язання та внесення змін в Порядок № 641;
- прийнято рішення за нормами Порядку № 641, які втратили чинність;
- не взято до уваги положення п. 11.4 Порядку № 641 щодо розрахунку обсягу зобов'язань;
- помилково не враховано особливостей правового регулювання під час дії воєнного стану;
- невраховано висновків Верховного Суду в частині зменшення нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат;
- невірно визначено розмір витрат на професійну правничу допомогу.
До Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначив, що позивачем невірно визначено час виникнення зобов'язань позивачем щодо здійснення розрахунку за договором і тим самим,безпідставно збільшено період прострочення спірних платежів.
Поряд з цим, відповідач посилається на те, що оскільки за розрахункові місяці вересень - грудень 2022 та лютий - жовтень 2023 НЕК "Укренерго" не сплатило послугу в повному обсязі, зобов'язання відповідача перед позивачем за вказані розрахункові періоди у розумінні ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України відсутні.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.
Узагальнені доводи відзиву позивача зводяться до наступного:
- введення воєнного стану саме по собі не є автоматичною підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань за Договором, відповідачем має бути доведено не факт настання цих обставин, а саме їхню здатність впливати на реальну можливість виконання конкретного зобов'язання, чого ДП "Гарантований покупець" у даній справі не доведено;
- щодо наказів Міненерго від 28.03.2022 №140 і № 206 від 15.06.2022, на які посилається відповідач, то позивач наголошує, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 погодився з висновками, викладеними у постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 та від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, та вказав, що накази №140 та №206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641;
- накази не звільняють ДП "Гарантований покупець" від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.
Таким чином, на переконання позивача, місцевий господарський суд у справі, що розглядається, дійшов правильного висновку щодо наявності у відповідача обов'язку з повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100% вартості за поставлену електричну енергію за "зеленим тарифом";
- стосовно доводів відповідача про можливість зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат, позивачем зазначено, що у п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 вказано, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та 3% річних є додатковою до основної вимоги позивача.
Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
У відзиві позивач вказав також, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які буде заявлено до стягнення з відповідача за розгляд справи у суді апеляційної інстанції складає 100 000,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2024, апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/8655/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8655/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/8655/24 залишено без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі № 910/8655/24; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні 12.03.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 оголошено в судовому засіданні у справі № 910/8655/24 перерву до 02.04.2025.
В судове засідання, яке відбулося 02.04.2025, з'явилися представники позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
23.10.2013 між Державним підприємством "Енергоринок" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДАР ПІВІ" (позивачем) було укладено договір № 9951/09.
Відповідно до п. 1.1 договору позивач зобов'язується продавати, а Державне підприємство "Енергоринок" зобов'язується купувати електроенергію, вироблену позивачем та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.
30.06.2019 між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ), Державним підприємством "Гарантований покупець" (гарантований покупець, відповідач) та позивачем (виробник за "зеленим" тарифом) було укладено додаткову угоду № 285/01 до договору, в якій сторони дійшли згоди в преамбулі договору слова "Державне підприємство "Енергоринок" замінити на слова "Державне підприємство "Гарантований покупець" та замінити статті 1-10 договору статтями 1-8 у новій редакції.
Згідно з п. 1.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, за цим договором виробник за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, сторони визнають свої зобов'язання згідно з Законом України "Про ринок електричної енергії", Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.
У п. 2.2 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, визначено, що купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства виробника за "зеленим" тарифом в балансуючій групі виробників за "зеленим" тарифом.
Відповідно до п. 2.3 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, виробник за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Умовами п.п. 2.4, 2.5 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, погоджено, що виробник за "зеленим" тарифом продає Гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої Гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.
Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих Гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку на підставі даних обліку, наданих Гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку, відповідно до глави 7 Порядку (п. 3.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019).
Відповідно до п.п. 3.2. 3.3 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, розрахунок за куплену Гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої Гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.
У п. 4.5 договору унормовано, що Гарантований покупець зобов'язаний купувати у виробника за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену в позивача електричну енергію.
Додатковою угодою від 31.03.2020 № 988/01/20 до договору сторони виклали статті 1-7 цього правочину в новій редакції.
За умовами п. 1.1 договору, в редакції додаткової угоди від 06.05.2020, за цим договором продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а Гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804.
Крім того, 26.02.2021 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 848/01/21 до договору, в якій сторони дійшли згоди доповнити договір рядом пунктів та викласти його певні умови в новій редакції.
Згідно з п. 1.2 договору, в редакції додаткової угоди від 05.03.2021, за цим договором Гарантований покупець зобов'язується надавати, а продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується отримувати частку відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку або Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Відповідно до п. 3.3 договору, в редакції додаткової угоди від 05.03.2021, оплата електричної енергії, купленої Гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за "зеленим" тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії Гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії Гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
За умовами п. 3.3 договору, в редакції додаткової угоди від 26.02.2021, оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої Гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалося на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань з оплати отриманої протягом жовтня 2021, лютого 2022 - грудня 2022, лютого - жовтня 2023 електричної енергії за Гарантованим покупцем виникла заборгованість у загальному розмірі 30 346 243, 67 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні за змістом положення містяться у ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до яких за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Статтею 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, до яких належать, зокрема: забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії; виконання функцій постачальника універсальних послуг; виконання функцій постачальника "останньої надії"; надання послуг із забезпечення розвитку генеруючих потужностей; підвищення ефективності комбінованого виробництва електричної та теплової енергії. Спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії покладаються на гарантованого покупця, постачальників універсальних послуг, оператора системи передачі на строк застосування "зеленого" тарифу, строк дії підтримки виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії, які за результатами аукціону набули право на підтримку. Для забезпечення загальносуспільних інтересів відповідно до частини третьої цієї статті Кабінет Міністрів України може покладати на учасників ринку інші спеціальні обов'язки з дотриманням норм цієї статті.
При цьому нормами спеціального законодавства, зокрема, ч. 2 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено "зелений" тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм "зеленим" тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування "зеленого" тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об'єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Гарантований покупець зобов'язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками споживачів, у тому числі енергетичних кооперативів, встановлена потужність яких не перевищує 150 кВт, за "зеленим" тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими споживачами.
Згідно з частинами 4-5 статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець зобов'язаний купувати весь обсяг електричної енергії, відпущеної виробниками, які за результатами аукціону набули право на підтримку, за аукціонною ціною з урахуванням надбавки до неї протягом всього строку надання підтримки, якщо такі виробники входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. Обсяг відпущеної такими виробниками електричної енергії у кожному розрахунковому періоді (місяці) визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Купівля-продаж такої електричної енергії здійснюється на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії між гарантованим покупцем та суб'єктом господарювання, який за результатами аукціону набув право на підтримку, що укладається відповідно до частини п'ятої статті 71 цього Закону. Гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.
Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно з п.п. 3.1-3.3 договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих Гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку на підставі даних обліку, наданих Гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку, відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Розрахунок за куплену Гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої Гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Згідно з пунктом 10.1. Порядку передбачено, що:
- до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної кваліфікованим електронним підписом (далі - КЕП), за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію;
- до 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Згідно з п. 10.2 Порядку з урахуванням положень глави 8 цього Порядку гарантований покупець протягом перших трьох робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, здійснює розрахунок вартості електричної енергії, за яку здійснюється оплата продавцю за розрахунковий місяць, та направляє йому два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони.
У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії гарантований покупець протягом двох робочих днів з дня отримання сертифікованих даних комерційного обліку електричної енергії від адміністратора комерційного обліку здійснює розрахунок відповідної вартості електричної енергії та направляє продавцю акт купівлі-продажу в електронному вигляді, підписаний зі своєї сторони КЕП уповноваженої особи, на електронну адресу.
Відповідно до пункту 10.3 Порядку після отримання від гарантованого покупця двох примірників акта купівлі-продажу відповідно до п. 10.2 цієї глави, підписаних з його сторони, продавець повертає протягом перших п'яти робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, гарантованому покупцю один примірник акта купівлі-продажу, підписаний зі своєї сторони.
Гарантований покупець у п'ятиденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі своєї сторони та надсилає продавцю один примірник поштою. У разі наявності у продавця зауважень до акта купівлі-продажу, наданого гарантованим покупцем, продавець письмово повідомляє про це гарантованого покупця.
За наявності зауважень до акта купівлі-продажу та/або ненадання продавцем акта купівлі-продажу, підписаного зі своєї сторони, остаточний розрахунок за відпущену продавцем електричну енергію здійснюється в розмірі, визначеному в наданому гарантованим покупцем акті купівлі-продажу, з подальшим коригуванням сплачених коштів після врегулювання розбіжностей.
Відповідно до вже згаданого п. 10.4 Порядку купівлі після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, у рамках виконання Договору мало місце постачання позивачем електричної енергії відповідачу протягом жовтня 2021, лютого - грудня 2022, лютого - жовтня 2023, яке супроводжувалось підписанням щомісячних актів купівлі-продажу електроенергії на загальну суму 30 346 243, 67 грн.
Із урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції, керуючись п. 10.4 Порядку купівлі, дійшов висновку, що остаточними термінами оплати ДП "Гарантований покупець" електричної енергії, відпущеної ТОВ "ТЕПЛОДАР ПІВІ" у місяцях, за які виникла заборгованість, є:
- за жовтень 2021, лютий-червень 2022 розмір вартості послуг було затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 09.09.2022 №117. Дана постанова оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора 12.09.2022. Отже, кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за жовтень 2021, лютий-червень 2022 припав на 15.09.2022;
- за липень 2022 розмір вартості послуг було затверджено постановою НКРЕКП від 20.09.2022 № 1190. Дана постанова оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора 21.09.2022. Отже, кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за липень 2022 припав на 26.09.2022;
- за серпень 2022 року розмір вартості послуг було затверджено постановою НКРЕКП від 14.03.2023 № 473. Дана постанова оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора 15.03.2023. Отже, кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за серпень 2022 припав на 20.03.2022;
- за вересень-листопад 2022 та жовтень 2023 розмір вартості послуг було затверджено постановою НКРЕКП від 16.05.2024 № 946. Дана постанова оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора 16.05.2023. Отже, кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за вересень-листопад 2022 та жовтень 2023 припав на 21.05.2024;
- за грудень 2022 та березень-червень 2023 розмір вартості послуг було затверджено постановою НКРЕКП від 08.05.2024 № 896. Дана постанова оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора 10.05.2024. Отже, кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за грудень 2022 та березень-червень 2023 припав на 15.05.2024;
- за лютий, липень, вересень 2023 розмір вартості послуг було затверджено постановою НКРЕКП від 30.04.2024 № 858. Дана постанова оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора 01.05.2024. Отже, кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за лютий, липень, вересень 2023 припав на 06.05.2024.
Доводи відповідача про те, що судом першої інстанції не враховано, що в Порядок № 641 внесені зміни щодо строків остаточного розрахунку та порядку розрахунку, що набули чинності 26.01.2024 року, і до періоду вересень-грудень 2022 та лютий-грудень 2023, поширюються уже п. 11.4 Порядку № 641, не беруться судом до уваги, виходячи з наступного.
Предметом позовних вимог позивача є стягнення заборгованості за період жовтень 2021, лютий - грудень 2022, лютий - жовтень 2023. Позивачем не заявляється про стягнення заборгованості за 2024 рік.
Згідно з положеннями п. 3.3 договору (у редакції до змін, внесених додатковою угодою від 25.01.2024 № 500/07/24) та пунктом 10.4 Порядку відповідач мав сплатити позивачу суму заборгованості за актами купівлі-продажу за жовтень 2021, лютий - грудень 2022, лютий - жовтень 2023 протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Згідно з п. 6 постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178 "Про внесення змін до деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", якою внесено зміни до Порядку зазначено, що ця постанова набирає чинності з 26.01.2024, але не раніше дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, крім пп. 3 та абз. 2 пп. 5 п. 1 цієї постанови, які набирають чинності з дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідачем було направлено на підписання позивачу додаткову угоду від 25.01.2024 № 500/07/24 до договору (додаток 1 до позовної заяви). Отже, після підписання зазначеної додаткової угоди розрахунки між позивачем та відповідачем мають бути проведені з урахуванням змін до Порядку, що набрали чинності 26.01.2024.
Отже, до правовідносин відповідача з виробниками альтернативної електроенергії, які відбулись до внесення змін до Порядку (до 26.01.2024), застосовуються положення пункту 10.4 Порядку у редакції від 15.01.2021, що діяла з 16.01.2021 до 26.01.2024.
Така позиція колегії апеляційного суду узгоджується з нормами частини першої статті 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, враховуючи те, що предметом позовних вимог, заявлених позивачем, є період заборгованості за Договором з жовтня 2021 року по жовтень 2023 року, то зміни до Порядку, що відбулись 26.01.2024 року, не можуть змінювати порядок реалізації прав позивача, що виникли до цієї дати.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France), від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine)).
Відповідно до Висновку №20 (2017) Консультативної ради європейських суддів - єдине застосування закону є визначальним задля принципу рівності перед законом. Окрім того, питання правових визначеності та передбачуваності є невід'ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності; неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію правової невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, у той час, як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за період жовтень 2021, лютий-грудень 2022 та лютий-жовтень 2023 є таким, що настав, як у розумінні умов укладеного договору, так і ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України та глави 10 Порядку купівлі.
Проте, у визначений строк відповідач взяті на себе зобов'язання за договором про купівлю-продаж електричної енергії виконав неналежним чином, сплатив вартість електроенергії частково, що підтверджується доказами, наданими позивачем до матеріалів справи та не спростовується відповідачем.
Колегією суддів встановлено, що станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції несплаченим є основний борг загалом у розмірі 30 346 243 грн і доказів його оплати станом на момент вирішення спору судом першої інстанції - відповідач не надав, а тому вимога позивача про стягнення вказаної суми заборгованості є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Стосовно посилань скаржника про відсутність прострочення виконання зобов'язання з огляду на необхідність врахування при вирішенні спору наказів Міністерства енергетики України № 140 від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" та № 206 від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом", тобто спеціального нормативного врегулювання розрахунків з виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом, в тому числі й з позивачем, на період дії воєнного стану в Україні, то такі судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.
Так, метою наказів № 140 та № 206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.
Міністерство енергетики України змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу було покладено на ДП "Гарантований покупець" у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
У свою чергу, правову оцінку змісту вказаних наказів, надала Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/4439/23, яка у постанові від 21.06.2024 виснувала, що наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" № 206, як і попередній наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" № 140 ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з п. 10.4 Порядку № 641.
Враховуючи наведені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 висновки, Об'єднана палата погодилась з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень ч. 8 ст. 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 10.4. Порядку № 641, Наказу № 206, згідно з якими положення Наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов'язок ДП "Гарантований покупець" здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641.
Враховуючи, що за висновками об'єднаної палати положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за договором, укладеним з виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100% оплати за поставлену електричну енергію виробника за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП "Гарантований покупець" коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4. Порядку № 641.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що Міністерство енергетики Наказом № 136 від 01.04.2024 скасувало дію Наказу № 206 від 15.06.2022, яким встановлювались для ДП "Гарантований покупець" мінімальні відсотки виплат виробникам електроенергії з ВДЕ (відновлювальні джерела електроенергії) вартості отриманої електроенергії.
Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені пунктом 10.1 Порядку № 641.
З огляду на викладене, колегія суддів вказує на наявність у відповідача обов'язку з повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100% вартості за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану та Наказів № 140 та № 206.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, підлягає застосуванню саме Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.09.2019 № 641.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 30 346 243,67 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних та зазначає наступне.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені законом наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи доведеність факту прострочення виконання основного зобов'язання за Договором, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат (доданий до відповіді на відзив на позовну заяву), судом встановлено, що такий є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Скаржник в апеляційній скарзі посилається на настання форс-мажорних обставин з 24.02.2022 внаслідок ведення воєнного стану, як наслідок, на наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень п.п. 5.1, 5.2 договору, ст. 617 Цивільного кодексу України та звільнення відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Зазначені доводи колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені статтею 617 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
У Договорі сторонами погоджено, що:
- обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, що спричиняють неможливість виконання однією зі сторін зобов'язань за договором (п. 5.1);
- при настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов'язань за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків (п. 5.2);
- наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства (пункт 5.3.);
- потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв'язку повідомлення другій стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події (п. 5.4).
Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв'язку із цим виконати договірні зобов'язання.
Також колегія суддів зазначає, що за умовами, узгодженими сторонами у договорі, настання форс-мажорних обставин повинно бути документально підтверджено Торговельно-промисловою палатою України або її територіальними підрозділами, однак відповідного сертифікату згідно положень ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати" відповідачем позивачу надано не було.
Торгово-промисловою палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Однак, лист Торгово-промислової палати № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за договором, а матеріали справи, як уже вказано вище, не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленої енергії.
При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов'язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов'язків по оплаті отриманої електричної енергії, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.
Крім того, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що порушення Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" зобов'язань щодо оплати вартості електричної енергії за "зеленим" тарифом, виключає фактичну можливість здійснення повних розрахунків відповідача з виробниками.
Суд апеляційної інстанції вказані доводи скаржника відхиляє як необґрунтовані, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, та відповідно до статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У свою чергу, умовами укладеного між сторонами Договору (з урахуванням додаткової угоди) саме на відповідача покладено обов'язок здійснювати оплату відпущеної електричної енергії, виробленою продавцем за "зеленим" тарифом, а також відповідно до Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКЕКП від 26.04.2019 № 641.
Доводи скаржника стосовно того, що порушення грошового зобов'язання сталося не з його вини, відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на те, що недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника без підтвердження цього належними доказами, яких відповідачем надано не було, не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов'язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за "зеленим" тарифом.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність обумовлених законом підстав для застосування у спірних правовідносинах приписів статті 617 Цивільного кодексу України.
Відповідач в апеляційній скарзі наголошує також на наявності підстав для зменшення нарахованих 3% річних, посилаючись при цьому на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 902/417/18.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.
Водночас, у даній справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) - 3%, при цьому, до відповідача не застосовувалася відповідальність у вигляді стягнення пені. Отже, в даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №921/94/21.
Відповідачем в апеляційній скарзі належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів в підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, а тому суд відхиляє посилання скаржника на те, що в даному випадку зменшення 3% річних відповідало б цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.
Водночас, нормами чинного законодавства не передбачено право суду на зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат, які полягають у відшкодуванні позивачу матеріальних втрат від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів і гарантують отримання компенсації від боржника за використання утримуваних ним грошових коштів за весь час прострочення в їх сплаті.
З урахуванням наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу в сумі 4 099 426,85 грн інфляційних втрат та 1 633 363,23 грн 3% річних, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, п. 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10.05.2011, п. 58).
З приводу частини апеляційної скарги щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням ч.ч. 2, 3 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.
Аналогічні висновки наведені у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
У позовній заяві позивач навів попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які він поніс та очікує понести під час розгляду справи у розмірі 690 480,29 грн, у тому числі 489 480,29 грн - судовий збір та 201 000,00 витрати на професійну правничу допомогу.
11.11.2024, тобто протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду в даній справі, представник позивача подав заяву про розподіл судових витрат у справі та просив відшкодувати 200 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
На підтвердження заявлених витрат позивачем до суду подані копії: договору про надання правової допомоги від 14.05.2024 № 251/2024 з додатками, заявки про надання правової допомоги від 14.05.2024 № 14/05-01, рахунку від 26.06.2024 № 179, платіжної інструкції від 26.06.2024 № 237, акта приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 08.11.2024, ордера адвоката на представництво інтересів ТОВ "Теплодар ПІВІ" у Господарському суді міста Києва адвокатом Проскурнею Т.В. серії АІ № 1653617 від 09.072024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Проскурні Т.В.
Колегією суддів не приймаються доводи скаржника, що заявлені позивачем витрати є непідтвердженими, у зв'язку з дефектом оформлених між позивачем та адвокатським об'єднанням документів, оскільки виконання інших дій, окрім підготовки позову, не передбачено умовами договору та поставленими завданнями.
У матеріалах справи міститься заявка позивача від 14.05.2024 № 14/05-01 до договору про надання правової допомоги від 14.05.2024 р. № 251/2024, з тексту якої вбачається, що ТОВ "ТЕПЛОДАР ПІВІ" звернулося до адвокатського об'єднання за правовою допомогою щодо стягнення заборгованості з контрагента ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ", у тому числі підготовки вимоги на адресу ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" та позовної заяви щодо стягнення заборгованості з ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ".
З п. 1 додатку № 2 від 14.05.2024 до договору про надання правової допомоги від 14.05.2024 № 251/2024 "РОЗМІР ВИНАГОРОДИ АДВОКАТСЬКОГО ОБ'ЄДНАННЯ ТА ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ" вбачається, що сторони за договором домовились, що вартість послуг (гонорар) адвокатського об'єднання за Договором щодо підготовки вимоги про задоволення кредиторських вимог на адресу контрагента клієнта - ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" та позовної заяви щодо стягнення заборгованості з ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" з наданням правничої допомоги у судах всіх інстанцій по справі складає 400 000,00 грн, у тому числі: у суді першої інстанції - 200 000,00 грн, у суді апеляційної інстанції - 100 000,00 грн, у суді касаційної інстанції - 100 000,00 грн. До вартості послуг адвоката також включено правовий супровід клієнта у виконавчому провадженні.
Первинні документи (договір, рахунок та акт) передбачають комплексне надання правової допомоги адвокатським об'єднанням, що включає правовий супровід клієнта у судовій справі у всіх інстанціях щодо стягнення заборгованості з ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ". Позивач також цей факт не заперечував, про що свідчить підписаний акт виконаних робіт (наданих послуг) між клієнтом та адвокатським об'єднанням.
Таким чином, вищезазначені аргументи скаржника спростовуються доказами, що містяться у матеріалах справи.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, та зважаючи на викладені відповідачем заперечення щодо розміру адвокатських витрат, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим дійшов висновку стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" витрати на правову допомогу адвоката у розмір 100 000,00 грн.
При цьому, визначаючи розмір витрат на правову допомогу адвоката, які підлягають відшкодуванню відповідачем, суд врахував критерій необхідності їх понесення, що виражається, в тому числі, у необхідності "реагувати" представником позивача на подані відповідачем заяви/клопотання.
Колегією суддів встановлено, що в апеляційній скарзі відповідач не погоджується з присудженою до стягнення з нього сумою правничої допомоги у розмірі 100 000,00 грн, при цьому, наводить доводи аналогічні тим, що були викладені у запереченнях на заяву про розподіл судових витрат, та які були враховані судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення.
Колегією суддів встановлено, що дії представника позивача були спрямовані на прагнення до якнайшвидшого вирішення спору, розмір витрат на професійну правничу допомогу належним чином підтверджений, обґрунтований та пропорційний до предмета спору, з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін. Присуджена судом до стягнення з відповідача сума витрат на правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн становить приблизно 0,3% від присудженої до стягнення за основним рішенням суду суми та не може вважатися неспівмірною із предметом спору в даній справі.
За наведених обставин, колегія суддів, враховуючи рівень складності справи та обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, дійшла висновку про обґрунтованість присуджених додатковим судовим рішенням до стягнення з відповідача 100 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Підсумовуючи викладене, доводи відповідача щодо безпідставності стягнення з нього витрат позивача на професійну правничу допомогу, покладені в обґрунтування його апеляційної скарги, є безпідставними та спростовуються вищенаведеними обставинами.
Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного додаткового рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, чого скаржниками зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість задоволених судом позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного підприємства "Гарантований покупець" є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Враховуючи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, судовий збір за її подання згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Що стосується заяви позивача про розподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції у розмірі 100 000,00 грн, що міститься у розділі IV та пункті 3 прохальної частини відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає наступне.
Судові витрати у суді апеляційної інстанції у розмірі 100 000,00 грн підтверджені позивачем договором про надання правової допомоги від 14.05.2024 № 251/2024, рахунком від 26.06.2024 № 179, платіжною інструкцією від 26.06.2024 № 237, актом приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 26.06.2025. Здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що сума заявлених позивачем витрат підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 100 000,00 грн.
Підсумовуючи вищевикладене, за результатами апеляційного перегляду, судовою колегією не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час винесення оскаржуваного рішення та оскаржуваного додаткового рішення і підстав для їх зміни чи скасування, за мотивів наведених у апеляційних скаргах, колегія суддів теж не вбачає, у зв'язку з чим апеляційні скарги відповідача задоволенню не підлягають.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судові рішення з додержанням норм процесуального права та матеріального права.
Скаржниками не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування судових рішень та для задоволення апеляційних скарг, таких підстав колегією суддів також не встановлено.
Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
Судові витрати
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/8655/24 - без змін.
Матеріали справи № 910/8655/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повна постанова складена 23.04.2025.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська