вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" квітня 2025 р. Справа№ 910/14104/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Інагротех» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025
у справі № 910/14104/24 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Приватного підприємства «Інагротех»
до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
про визнання права власності,
за участю представників сторін згідно з протокол судового засідання, -
У листопаді 2024 року Приватне підприємство «Інагротех» (далі - позивач, Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач, Банк) про визнання права власності на транспортний засіб марки «MAZDA», модель СХ-5 2.5L 6AT 4WD STYLE+ (BLACK), 2021 року виробництва, серійний номер - НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем 08.09.2021 укладено договір фінансового лізингу № ZPS1FLOWXA5XW-1, відповідно до умов якого останній передав позивачу у лізинг транспортний засіб марки «MAZDA», модель СХ-5 2.5L 6AT 4WD STYLE+ (BLACK), 2021 року виробництва, серійний номер - НОМЕР_1 .
Позивачем виконано свої зобов'язання за вказаним договором, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 12.02.2024, який підписаний сторонами. Крім того, 12.02.2024 між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу предмету лізингу та акт приймання-передачі транспортного засобу.
Однак, позивачу було відмовлено в перереєстрації вказаного транспортного засобу в Регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях в особі територіального сервісного центру МВС №2341, оскільки відповідач, як власник предмету лізингу, перебуває в Єдиному реєстрі боржників.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі №910/14104/24 в позові відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано позов до неналежного відповідача та обрано неефективний спосіб захисту, оскільки відповідач визнає право власності на транспортний засіб за позивачем та зі своєї сторони вчинив усі дії щодо передачі транспортного засобу позивачу, як новому власнику.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Приватне підприємство «Інагротех» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що скаржником виконано свої зобов'язання за договором фінансового лізингу, підписано акт приймання-передачі транспортного засобу (предмету лізингу), однак апелянт позбавлений можливості здійснити державну перереєстрацію транспортного засобу, оскільки за даними реєстрів МВС власником зазначеного транспортного засобу є відповідач, який внесений до Єдиного реєстру боржників.
За твердженнями апелянта, він не вважається власником автомобіля у розумінні Закону України «Про дорожній рух» через відсутність у нього державної реєстрації транспортного засобу.
Скаржник звертався до відповідача з вимогою про усунення перешкод для перереєстрації транспортного засобу, однак останнім не було здійснено жодних дій.
Враховуючи зазначене апелянт вважає, що його право власності на транспортний засіб порушено, оскільки останній не може розпоряджатися транспортним засобом у зв'язку з відсутністю реєстрації.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інагротех» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Інагротех» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 910/14104/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.04.2025. Задоволено клопотання представника Приватного підприємства «Інагротех» Нагірняк Я.В. про участь у судовому засіданні 17.04.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 04.04.2025. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14104/24 за позовом Приватного підприємства «Інагротех» до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання права власності.
24.03.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін у зв'язку з її безпідставністю та необґрунтованістю апеляційної скарги позивача.
Відзив мотивований тим, що відповідач не заперечує право власності позивача на транспортний засіб, усі документи, які необхідні для перереєстрації автомобіля, надані позивачу.
Відповідач наголошує на тому, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки рішення суду про визнання права власності не вплине на перереєстрацію транспортного засобу у регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях.
Також відповідач зазначає про те, що позивачем обрано неналежного відповідача, оскільки АТ КБ «Приватбанк» не порушував та не оспорював прав позивача щодо транспортного засобу, а також не відмовляв у реєстрації такого транспортного засобу. Позивачу було відмовлено у здійсненні державної реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів саме територіальним органом МВС, а не відповідачем.
24.03.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Пономарь С.Г. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 задоволено вказане клопотання.
27.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/14104/24.
У судове засідання 17.04.2025 з'явився представник відповідача.
Представник позивача вважається таким, що не прибув у судове засідання, оскільки з останнім не вдалося встановити відеозв'язок через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему з підстав, які не залежали від суду.
Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до п. 5 ст. 197 ГПК України передбачено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
Згідно з частиною 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, який просив здійснювати розгляд справи у режимі відеоконференції та не зміг під'єднатися, який несе ризики неможливості участі у відеоконференції, а також враховуючи, що явка позивача у судове засідання обов'язковою не визнавалась, наявних в матеріалах справи доказів достатньо для розгляду апеляційної скарги без заслуховування пояснень позивача, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі представника позивача.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 - залишити без змін.
17.04.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як правильно встановлено судом першої інстанції 08.09.2021 між Приватним підприємством «Інагротех» (далі за текстом договору - Лізингоодержувач) та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі за текстом договору - Банк) було укладено договір фінансового лізингу №ZPS1FLOWXA5XW-1, відповідно до пункту 1.1. якого Банк зобов'язується набути у власність у ТОВ «Ніко Істлайн Запоріжжя (далі за текстом договору - «Продавець») предмет(ти) лізингу (далі - Майно) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій (далі - Додаток №1), та передати його в користування Лізингоодержувачу на строк, що зазначений в цьому Договорі, а Лізингоодержувач зобов'язується сплатити Банку лізингові платежі в розмірі та порядку, визначеними цим Договором.
Згідно із додатком №1 до договору фінансового лізингу Майно - транспортний засіб марки «MAZDA», моделі СХ-5 2.5L 6АТ4WD Style+(Black), колір - 47С (сірий), виробництво - Імпортне, серійний номер НОМЕР_4, рік виробництва 2021.
Відповідно до п. 2.1. договору фінансового лізингу загальна вартість Майна за цим договором становить 1 046 415, 62 грн (разом із ПДВ), у т.ч. вартість пристрою GPS зі встановленням у розмірі 1 527,62 грн.
Пунктами 4.1. та 4.3. договору фінансового лізингу передбачено, що протягом усього строку цього Договору Майно є власністю Банка. Майно переходить у власність Лізингоодержувача після сплати Банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим Договором, але не раніше одного року з моменту передачі Майна Лізингоодержувачу. Цей Договір є належною і достатньою підставою для переходу Майна у власність Лізингоодержувача після сплати Банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим Договором. Укладення додаткових договорів тощо для переходу Майна у власність Лізингоодержувача не вимагається.
12.02.2024 позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по предмету фінансового лізингу №ZPS1FLOWXA5XW-1, відповідно до якого сторони засвідчили належним чином виконані зобов'язання за договором фінансового лізингу, сплату усіх платежів та передачу предмета лізингу у власність позивачу.
Крім того, 12.02.2024 позивачем та відповідачем підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі транспортного засобу марки «MAZDA», моделі СХ-5, кузов № НОМЕР_1 , свідоцтва про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_2 , видане TSC 2341.
На виконання умов договору фінансового лізингу від 08.09.2021 №ZPS1FLOWXA5XW-1, 29.02.2024 між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі за текстом договору - Продавець) та Приватним підприємством «Інагротех» (далі за текстом договору - Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №ZPS1FLOWXA5XW-1, відповідно до пункту 1.1. якого у зв'язку з повним розрахунком між Покупцем і Продавцем за Предмет лізингу до дати укладення цього договору шляхом виплати Покупцем усієї вартості Предмету лізингу за Договором лізингу, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю Товар, що вказаний в Таблиці 1, а Покупець зобов'язується прийняти Товар на умовах, визначених цим договором.
Згідно з Таблицею 1: марка, модель транспортного засобу: «MAZDA», СХ-5, VIN-код: № НОМЕР_1 , рік випуску: 2021, реєстраційний номер: НОМЕР_3 .
Продавець підтверджує, що Товар на момент укладання даного договору належить йому на праві власності, Товар не новий та був у використанні, що у відношенні його, на момент укладення даного Договору, немає прав третіх осіб, Товар не перебуває в заставі, під арештом, на нього немає яких-небудь інших існуючих зобов'язань та обтяжень (пункт 1.2. договору купівлі-продажу).
Відповідно до пунктів 2.1.-2.3. договору купівлі-продажу, передача Товару здійснюється на умовах самовивозу зі складу Продавця. Продавець зобов'язаний передати Покупцю Товар у строк не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання даного Договору. Приймання-передача Товару здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання Угоди (Акту) про перехід права власності на ТЗ, який підтверджує належні якість, комплектність та кількість Товару на момент його приймання-передачі. Покупець зобов'язаний у десятиденний строк з дня підписання цього Договору здійснити перереєстрацію Товару на своє ім'я.
Пунктом 4.1. договору купівлі-продажу встановлено, що загальна вартість Товару становить 1 044 888,00 грн.
АТ КБ «ПриватБанк» видало наказ № ZPS1FLOWXA5XW-1 щодо перереєстрації транспортного засобу «MAZDA», СХ-5, VIN-код: № НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.02.2024 № 48/331 транспортний засіб «MAZDA», СХ-5, VIN-код: № НОМЕР_1 , знятий з військового обліку в межах військово-транспортного обов'язку.
Довідкою №б/н від 05.03.2024 відповідач підтвердив відсутність заборгованості у позивача за договором фінансового лізингу.
Як правильно зазначено судом першої інстанції відповідачем визнається належне виконання позивачем умов вищезазначених договорів та право власності позивача на транспортний засіб.
02.10.2024 позивач звернувся із заявою до Територіального сервісного центру МВС №2341 (ТСЦ МВС №2341) щодо перереєстрації транспортного засобу на своє ім'я.
Листом №31/29/2341/26-10069-2024 від 12.10.2024 Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, відмовив у здійсненні перереєстрації транспортного засобу, посилаюсь на те, що власником зазначеного транспортного засобу є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», яке перебуває в Єдиному реєстрі боржників.
Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на транспортний засіб.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію щодо застосування статті 392 ЦК України і звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачається у статті 16 ЦК України.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Наведений правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №344/16879/15-ц та від 13.07.2022 у справі №645/6151/15-ц.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17 та в пункті 14 постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №923/1283/16.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Суд звертається до власних правових позицій з цього приводу (mutatis mutandis пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17).
Твердження апелянта про те, що у зв'язку з відсутністю державної реєстрації транспортного засобу Підприємство не вважається його власником, відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов'язковою, виходячи з нормативного регулювання (частина четверта статті 334 ЦК України).
Відповідно до статті 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.
Отже, правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі загальних положень ЦК України про перехід права власності за договором, спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух» та прийнятих на його виконання нормативних актів відповідних органів, що регламентують порядок державної реєстрації окремих видів транспортних засобів.
Зокрема, постановою Кабінету міністрів №1388 від 07.09.1998 затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції транспортних засобів установленим вимогам правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій. Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється (п.7 Порядку).
Отже, як положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статтей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
Подібний правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №911/1278/20.
Крім того, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що погоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 278/3640/18 (провадження № 61-11481св20), в якій, аналізуючи положення статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», суд зазначив: «…правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу. Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує». Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» викладено Верховним Судом також у постановах від 13 грудня 2018 року у справі № 910/11266/17, від 21 травня 2019 року у справі № 912/1426/18 та від 30 липня 2019 року у справі № 905/1053/18.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент вирішення спору позивач набув право власності на транспортний засіб марки «MAZDA», модель СХ-5, 2021 року виробництва, VIN-код - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 , на підставі належного виконання умов договору фінансового лізингу №ZPS1FLOWXA5XW-1 від 08.09.2021 та договору купівлі-продажу №ZPS1FLOWXA5XW-1 від 29.02.2024, укладених між позивачем та відповідачем, а також у зв'язку з підписанням 12.02.2024 сторонами акту приймання-передачі вказаного транспортного засобу.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем визнається та не заперечується право власності позивача на вищезазначений транспортний засіб.
Згідно з частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як вже зазначалося судом, листом №31/29/2341/26-10069-2024 від 12.10.2024 Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях повідомив про неможливість здійснення перереєстрації транспортного засобу за позивачем, оскільки власником зазначеного транспортного засобу є відповідач, який перебуває у Єдиному реєстрі боржників.
Апеляційний суд відзначає, що позивачу було відмовлено у перереєстрації транспортного засобу саме через перебування відповідача у Єдиному реєстрі боржників, а не через наявність сумнівів щодо права власності позивача на транспортний засіб або відсутність документів для підтвердження права власності позивача на транспортний засіб.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для звернення позивача за захистом свого права власності в судовому порядку відповідно до статей 16, 392 ЦК України.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у вказаному листі зазначено про можливість його оскарження до вищестоящого органу або до суду, у разі незгоди з прийнятим рішенням щодо відмови у перереєстрації транспортного засобу.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем подано позов до неналежного відповідача та обрано неефективний спосіб захисту свого права власності на транспортний засіб.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 ГПК України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції щодо невизнання або оспорювання відповідачем права власності, за захистом якого він звернувся до суду.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства «Інагротех» необхідно відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інагротех» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 910/14104/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 910/14104/24 залишити без змін.
3.Матеріали справи 910/14104/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.
Повний текст складено 23.04.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко