79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"15" квітня 2025 р. Справа №914/511/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Матущак О.І.
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання Процевич Р.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова від 07.03.2025 року (вх. № ЗАГС 01-05/6322/25 від 10.03.2025)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.02.2025 (суддя Бортник Ю.О.) про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову
за заявою: Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області про забезпечення позову
у справі № 914/511/25
за позовом: Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі
позивача: Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача-1: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Львів
про: визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації,
зобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
від прокуратури: Кульчицький Є.Г.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Фартушок Т.Б.
26.02.2025 Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради, Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне підприємство “ЦЕОЛ», Товариство з обмеженою відповідальністю “СІ ФУД ЛЬВІВ» про визнання недійсним договору № 3426 купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна способом продажу на аукціоні від 18.08.2021, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2600798846060), зареєстровану 13.06.2022 та зобов'язання ОСОБА_1 повернути Львівській міській раді придбані за договором № 3426 купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна способом продажу на аукціоні від 18.08.2021 нежитлові приміщення першого поверху під індексами 2-1, 2-2 загальною площею 25 кв.м, що розташовані у будинку під літерою А-4 за адресою: АДРЕСА_2 .
Одночасно із поданням позовної заяви Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області подав до місцевого господарського суду заяву про забезпечення позову у справі №914/511/25, у якій заявник просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони суб'єктам владних повноважень, відповідачам, іншим фізичним та юридичним особам вчиняти будь-які дії (поділ, об'єднання, виділ часток, реєстрацію права власності, відчуження на користь третіх осіб) об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2600798846060), зареєстровану 13.06.2022, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення 63912359 від 20.06.2022.
Заява обґрунтована тим, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_3 загальною площею 20,3 кв.м житлова площа 20,3 кв.м. з коморою в підвалі IV площею 7,6 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1547478346101). 14.12.2019 на підставі висновку ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 19.11.2019 №2/13667 щодо поділу об'єкта, державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_4 , без комори у підвалі. Внаслідок проведених реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закрито розділ на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1547478346101. 18.08.2021, за результатом проведення електронного аукціону № UA-PS-2021-06-25-000132-2, між Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та ОСОБА_1 укладено договір № 3426 купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна способом продажу на аукціоні. За цим договором покупець придбав нежитлові приміщення першого поверху під індексами 2-1, 2-2 загальною площею 25 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 . 22.09.2021 проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на придбані приміщення під індексами 2-1, 2-2 загальною площею 25 кв.м. Водночас, рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановлено, що на всіх стадіях підготовки пропозицій та безпосередньо під час участі в аукціоні ФОП Бекиш В.Я. та ТзОВ “Іммобільяре Фамільяре» були обізнані щодо участі кожного з них в аукціоні і координували свою поведінку, пов'язану з такою участю. На думку прокурора (заявника), накладення арешту на спірне майно забезпечуватиме адекватність та розумність обраного позивачем заходу забезпечення позову, а накладення заборони на відчуження майна узгоджується з усталеною практикою розгляду подібних справ Верховним Судом (постанова від 09.12.2021 у справі № 175/1480/21, постанова 31.03.2021 у справі №161/13664/20, постанова від 11.03.2021 у справі №757/63060/19-ц).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.02.2025 у справі №914/511/25 (суддя О.Ю. Бортник) відмовлено у задоволенні заяви Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області про забезпечення позову.
При прийнятті ухвали суд першої інстанції, надавши оцінку обґрунтованості доводів прокурора щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, наявності зв'язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, дійшов висновку, що прокурором до заяви про забезпечення позову не додано доказів, які б підтверджували наявність підстав, встановлених ч.2 ст.136 ГПК України, за яких допускається вжиття заходів до забезпечення позову. Прокурор у позовній заяві визнає, що кв. АДРЕСА_5 площею 20,3 м. кв у 2019 році та до укладення спірного договору належала ОСОБА_1 на праві приватної власності. Проте, прокурор не наводить мотивів та не подає доказів на підтвердження законності своїх вимог щодо накладення арешту на цю частину квартири АДРЕСА_5 з теперішньою площею 48 кв. м, яка до укладення спірного договору належала громадянину ОСОБА_1 і якої не стосується спірний договір.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова подав апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.02.2025 року у справі №914/511/25, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Скаржник вважає оскаржувану ухвалу прийнятою при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не враховано набуття ОСОБА_1 спірних приміщень площею 25 кв.м з недотриманням Закону України «Про захист економічної конкуренції» та вчиненням антиконкурентних узгоджених дій, порушенням ст.ст. 19, 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єднання придбаних приміщень із квартирою АДРЕСА_3 всупереч пам'яткоохоронного законодавства, охоронного договору, проведенням реєстраційних дій та внесенням відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідач-2 у письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а ухвалу суду першої інстанції законною, постановленою з дотриманням вимог, як матеріального так і процесуального права. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що прокурором не тільки не додано доказів, але і не обгрунтовано ні в заяві про забезпечення позову, ні в апеляційній скарзі, якими доказами він підтверджує, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. До того ж, ні в заяві про забезпечення позову, ні в апеляційній скарзі прокурор не наводить мотивів та не подає доказів на підтвердження законності своїх вимог щодо накладення арешту на частину квартири АДРЕСА_5 з теперішньою площею 48 кв. м, яка до укладення спірного договору належала громадянину ОСОБА_1 і якої не стосується спірний договір. Тобто, прокурором не наведено жодних доводів, мотивів та підстав, як і не подано доказів в обгрунтування можливості вжиття заходів до забезпечення позову в частині неоспореного ним права власності ОСОБА_1 на частину квартири АДРЕСА_5 площею 20,3 м. кв, яка належала ОСОБА_1 до укладення оспорюваного договору та якої цей договір не стосується. Відповідач-2 наголошує, що проведення реєстраційних дій, про які говорить прокурор, мало місце близько п'яти років тому. Ні в заяві про забезпечення позову, ні в апеляційній скарзі та навіть у позовній заяві прокурор не наводить жодних доводів, які б вказували не тільки на поведінку (дії), але і на намір Бекиша В.Я. вчинити будь-які з дій, які прокурор просить заборонити. Просить апеляційну скаргу Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.02.2025 у даній справі залишити без змін.
Позивач та відповідач-1 не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу.
Прокурор в судовому засіданні підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача-2 заперечив проти доводів, наведених прокурором.
Позивач та відповідач-1 не делегували уповноважених представників в судове засідання, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що явка сторін у справі не визнавалася судом обов'язковою, участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, справу може бути розглянуто при відсутності уповноважених представників позивача та відповідача-1 у справі.
При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
У відповідності до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Суд може застосовувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 та ч. 4 статті 137 ГПК України).
Забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Отже, заява про забезпечення позову повинна бути обгрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, забезпеченні ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом залежно від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Згідно правових висновків наведених Верховним Судом у постанові від 05.07.2024 справа № 910/6287/23 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
До того ж, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (наведедний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2023 справа № 917/453/23).
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (наведедний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 917/453/23, від 26.09.2023 у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23).
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись на самих лише припущеннях позивача. Позивач повинен довести наявність обставин для забезпечення позову та необхідності забезпечення судом збалансованості інтересів усіх учасників процесу.
З метою мінімізації можливих зловживань із забезпеченням позову, процесуальним законодавством визначено наступне: по-перше, суду має бути надане підтвердження існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; по-друге, забезпечення позову має бути обґрунтованим, тобто заявник повинен обґрунтувати, чому невжиття заходів забезпечення може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, та як саме; по-третє, вид забезпечення позову повинен відповідати позовним вимогам та їхньому обсягу.
При цьому, вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а ще й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Як зазначалось вище, у поданій заяві про забезпечення позову прокурор просив застосувати такі заходи забезпечення позову, як накладення арешту та заборони суб'єктам владних повноважень, відповідачам, іншим фізичним та юридичним особам вчиняти будь-які дії (поділ, об'єднання, виділ часток, реєстрацію права власності, відчуження на користь третіх осіб) об'єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2600798846060), зареєстровану 13.06.2022, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення 63912359 від 20.06.2022.
Водночас, прокурор у позовній заяві зазначає, що кв. АДРЕСА_5 площею 20,3 м. кв у 2019 році та до укладення договору № 3426 купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна способом продажу на аукціоні від 18.08.2021, який прокурор просить визнати недійсним, належала ОСОБА_1 на праві приватної власності. При цьому, прокурор не наводить мотивів та не подає доказів на підтвердження законності своїх вимог щодо накладення арешту на цю частину квартири АДРЕСА_5 з площею 48 кв. м, яка до укладення договору № 3426 купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна способом продажу на аукціоні від 18.08.2021 належала громадянину ОСОБА_1 і якої не стосується спірний договір.
Прокурором не подано доказів в обгрунтування можливості вжиття заходів до забезпечення позову в частині неоспореного ним права власності ОСОБА_1 на частину квартири АДРЕСА_5 площею 20,3 м. кв, яка належала ОСОБА_1 до укладення оспорюваного договору.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши зміст заяви, встановив, що заявником не наведено достатніх обґрунтувань та не долучено жодних доказів, які б вказували не тільки на поведінку (дії), але і на намір ОСОБА_1 вчинити будь-які дії, які прокурор просить заборонити.
Подана прокурором заява про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника і при цьому ним не обґрунтовано та не доведено необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, не надано доказів в підтвердження ймовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення господарського суду в майбутньому у разі невжиття таких заходів. При цьому, зроблені заявником висновки не можуть ґрунтуватись на самих лише побоюваннях та припущеннях, а лише на належних доказах.
Частинами 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.11.2020 справа № 910/1200/20, від 13.01.2021 справа №910/9855/20.
Водночас, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Прокурором не тільки не обгрунтовано те, що вжиття заходів до забезпечення позову не призведе до погіршення стану майна чи зниження його вартості, але і не обгрунтовано відсутність будь-яких інших негативних наслідків для сторін.
Поряд з цим, вказуючи на наслідки без обгрунтування збалансованості інтересів сторін, прокурор жодним чином не обгрунтовує адекватність.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема з вимог статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданої Керівником Галицької окружної прокуратури міста Львова заяви про забезпечення позову, з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Підсумовуючи вищевказане, враховуючи встановлені обставини, суд апеляційної інстанції констатує, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги, ці доводи не спростовують висновків, покладених в основу оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду. Наведені в апеляційній скарзі аргументи ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм процесуального права.
За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для даної справи, надав належну оцінку дослідженим доказам.
Ухвала Господарського суду Львівської області від 28.02.2025 у справі №914/511/25 прийнята у відповідності до норм процесуального права, яку необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 136, 137, 140, 255, 269, 270, 271, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.02.2025 року у справі №914/511/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий-суддя Н.М. Кравчук
Судді О.І. Матущак
О.С. Скрипчук