Іменем України
22 квітня 2025 року
м.Харків
справа № 553/6821/22
провадження № 22-ц/818/1746/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участі секретаря Сізонової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства “Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лазорка Романа Йосифовича на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року, постановлене під головуванням судді Шиховцової А.О.,
У березні 2023 року Акціонерне товариство «Кредобанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 282 937,46 грн.
Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Кредобанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № CL-200022 від 24/06/2019 року у розмірі 282 937 грн 46 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 163 524 грн 70 коп. та заборгованості за відсотками у розмірі 119 412 грн 76 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» судовий збір у розмірі 4 244,06 грн.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лазорка Романа Йосифовича про перегляд заочного рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року - залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лазорко Роман Йосифович просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків в сумі 41525,24 грн з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» та в задоволенні вимог в цій частині відмовити. Також зазначає, що він є інвалідом ІІ групи, тому вважає безпідставним стягнення з нього судового збору та порушенням вимог чинного законодавства.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що судом не взято до уваги, що оскільки банк скористався своїм правом, як позикодавець на дострокове повернення позичальником заборгованості за кредитом, посилаючись на ст. 1050 ЦК України, у відповідності до якої, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Враховуючи лист - вимогу, АТ «Кредобанк» від 28 січня 2022 року №1707807, самостійно змінив строк виконання кредитного договору № CL-200022 від 24.06.2019 року на 30-ти денний строк з моменту направлення Відповідачу зазначеної вимоги, який сплив 27.02.2022 року, тобто, банк самостійно змінив строк виконання кредитного договору № CL-200022 від 24.06.2019 року з 24.06.2024 року на 27.02.2022 року. Після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитним договором № CL-200022 від 24.06.2019 року, договір припинив свою дію, а АТ «Кредобанк» втратив право нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором. Тому вважає, що вищевикладене є безумовною підставою для відмови у задоволенні Банку в частині позовних вимог, а саме стягнення відсотків в сумі 41525,24 грн.
Акціонерне товариство «Кредобанк» надало відзив на апеляційну скаргу, просить судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків у розмірі 41525,24 грн, тому в іншій частині рішення, судом апеляційної інстанції не переглядається.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач ОСОБА_1 не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, що має відображення в розрахунку заборгованості за договором, що свідчить про порушення відповідачем умов кредитного договору № CL-200022 від 24.06.2019 року, а також про невиконання відповідачем зобов'язання за договором. Суд погодився з розрахунком заборгованості, який надано позивачем, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № CL-200022 від 24.06.2019 року у розмірі 282 937,46 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 163 524,40 грн., заборгованості за відсотками - 119 412,76 грн.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 20.06.2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 підписано анкету-заяву № CL-200022 фізичної особи на отримання готівкового кредиту.
24.06.2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 підписано кредитний договір № CL-200022.
Між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № CL-200022 від 24 червня 2019 року (далі - Кредитний договір), за умовами якого відповідачу був наданий кредит в сумі 175 450.00 грн. на поточні потреби із строком користування 60 місяців, до 21 червня 2024 року, з оплатою процентів за користування кредитними коштами, виходячи зі ставки 36,99% річних.(а.с.7-9)
Відповідно до укладеного договору від 24.06.2019 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 175 450,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 041009 від 24.06.2019 року (а.с. 21).
Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, шляхом надання відповідачу можливості розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором.
Відповідно до п. 2.3. Договору встановлено термін кредитування.
Повернення суми кредиту, здійснюється щомісячно разом із нарахованими процентами, відповідно до п. 6.2 Договору.
Згідно з п. 4.5. вказаного договору, відповідач зобов'язався сплачувати 43.94% річних за користування кредитом.
Пунктом 4.3. Договору передбачено, що відповідач щомісячно сплачує комісію за управління кредитом відповідно до графіку платежів.
Пунктом 6.1. Договору, відповідач зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни передбачені цим Договором.
ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 22.12.2022 року становить 282 937,46 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 163 524,70 грн; заборгованість по відсоткам 119 412,76 грн.
Наявність заборгованості у зазначеному розмірі підтверджується розрахунками заборгованості (а.с.22-39).
28.01.2022 року на адресу відповідача позивачем направлено повідомлення- вимогу № 1707807 про добровільне погашення заборгованості. Однак вимоги зазначені в листі в 30-денний строк не виконані, заборгованість відповідачем добровільно не погашена.
Звертаючись до суду із позовом, Банк посилався на те, що 24 червня 2019 року був укладений кредитний договір № CL-200022, за який він отримав кредитні кошти в розмірі 175 450,00 грн. на поточні потреби на умовах строковості, платності та поворотності. Натомість ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі, в строк та на умовах, визначених кредитним договором. Позичальником ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором порушувались, внаслідок чого виникла заборгованість станом на 22.12.2022 року за договором в загальному розмірі 282 937,46 грн. На даний момент відповідачем борг не погашений, саме тому позивач був змушений звернутися з вказаним позовом до суду.
Відповідно до п.5 ч.1ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1статі 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Уст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору, датою остаточного повернення кредиту є 21 червня 2024 року.
Пунктом 6.9 Кредитного договору встановлено, що у випадках передбачених п.3.3 Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісії та інших платежів до сплати за цим Договором, про що письмово повідомляє позичальника, у випадку несвоєчасної сплати процентів, комісії, інших платежів та/або повернення кредиту (частини кредиту).
ОСОБА_1 було допущено порушення взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 22.12.2022 року становить 282 937,46 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 163 524,70 грн; заборгованість по відсоткам 119 412,76 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав у банку нараховувати відсотки при зверненні до суду із достроковою вимогою про погашення заборгованості, судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 4.2 кредитного договору визначено, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою визначеною п 4.1 кредитного договору з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту у повному обсязі.
Таким чином доводи апелянта про відсутність підстав для нарахування відсотків при зверненні до відповідача із вимогою про дострокове погашення кредиту спростовується вимогами чинного законодавства та фактичними обставинами справи.
Зазначений в апеляційній скарзі розмір заборгованості за відсотками не є обґрунтованим, оскільки суперечить наявним у справі доказам.
Згідно ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1,2 ст. 77, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
ОСОБА_1 не спростовано висновки суду щодо наявності підстав для дострокового стягнення заборгованості у заявленому розмірі.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Задовольняючи вимоги Банку про стягнення судового збору, суд першої інстанції застосував приписи ст. 141 ЦПК України.
Висновки суду першої інстанції в цій частині не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 30 березня 2023 року заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова позов Банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № CL-200022 від 24/06/2019 року у розмірі 282 937 грн 46 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» судовий збір у розмірі 4 244 грн 06 коп.
Під час звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення відповідачем було зазначено, що він є інвалідом ІІ групи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії посвідчення Серія НОМЕР_1 від 28 травня 2024 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи без строку.
За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (ст. 2 Закону).
Статтею 5 Закону встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, згідно з п. 9 ч. 1 даної норми від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю 1 та 2 групи.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Беручи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.
Зважаючи на те, що суд задовольнив позовну заяву Акціонерного товариства «Кредобанк», а ОСОБА_1 згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, відповідно до вищенаведених правил та положень ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України належить провести розподіл судових витрат, а саме, Акціонерному товариству «Кредобанк» належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 4 244 ,06 грн.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазорка Романа Йосифовича - задовольнити частково.
Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року в частині розподілу судових витрат - змінити.
Компенсувати Акціонерному товариству «Кредобанк» судові витрати у розмірі 4 244,06 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова
Повний тест постанови виготовлено 24.04.2025 року.