Справа № 638/14727/18
Провадження № 2/638/292/25
15 квітня 2025 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Цвіри Д.М.,
за участю: секретаря судового засідання - Пухно М.С.,
представника позивача- ОСОБА_1 ,
позивача- ОСОБА_2 ,
представника відповідача- ОСОБА_3 ,
відповідача- ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського районного суду м. Харкова, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Луніна Тетяна Анатоліївна про визнання недійсним заповіту,-
встановив:
08 жовтня 2018 року позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом.
В обґрунтування позовної заяви зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 виданим 03 липня 2018р. Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області.
У встановлений законом 6-ти місячний термін, а саме 27.07.2018р. з відповідною заявою про прийняття спадщини позивач звернулась до Третьої Харківської державної нотаріальної контори, що підтверджується Витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 52773054 від 27.07.2018р. та була заведена спадкова справа № 62771544.
В останні дні вересня, коли спливав вже 6-ти місячний термін на прийняття спадщини позивач звернулася до нотаріуса з приводу її подальших дій з оформлення спадщини. Але нотаріус повідомила, що права на спадщину позивач не має, оскільки 27 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луніною Тетяною Анатоліївною від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 був посвідчений заповіт реєстровий N?1605, яким усе належне їй майно мати заповіла на користь сестри.
Зазначає, що відповідач ОСОБА_4 є рідною сестрою позивача. З майна, яке належить ОСОБА_5 і яке є спадщиною залишилася квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 46,7 кв.м., житловою 30,9 кв.м., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження №139786858 від 01.10.2018р.
Вважає, що зазначений заповіт ОСОБА_5 недійсним виходячи з наступних доказів.
31 серпня 2015 року ОСОБА_5 на користь онуки - ОСОБА_6 був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Кошель Т.В., реєстровий № 4031 предметом якого стала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Але вже у грудні 2015р. ОСОБА_5 звернулася до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом про визнання зазначеного договору дарування не дійсним. Після проходження усіх інстанцій, остаточним рішенням по даний справі №645/10160/15-ц є рішення Апеляційного суду Харківської області від 11 жовтня 2016р. яким було визнано недійсним договір дарування квартири N? АДРЕСА_2 .
Підстави саме з яких суд апеляційної інстанції визнав недійсним договір дарування зазначені на 5-му аркуші рішення в 1-5 абзацах зверху. Вони є наступними:
"Як встановлено судовим розглядом, позивачка ОСОБА_5 є особою похилого віку (1931 року народження), яка за станом здоров?я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги.
Відповідно до консультаційного висновку офтальмолога клініки отоларингології офтальмології військово-медичного клінічного центру північного регіону міністерства оборони України від 23.11.2015р., для читання тексту шрифт №12 ОСОБА_5 необхідно змінити оптичну корекцію, текст шрифту №12 читає дуже не впевнено, окремі слова повністю не визначає. Без оптичної корекції зору читати не може.
Як вибачається з довідки лікаря невролога у ОСОБА_5 виявлені прояви розладу пам?яті, свідомості, запаморочення, шуми у голові, які впливають на волевиявлення позивача та можливість сприйняття інформації.
Відповідно до довідки Адміністрації центру охорони здоров?я центру екстреної медичної допомоги до ОСОБА_5 1931 року народження за 2015 рік надійшло 12 викликів.
Як зазначили свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 позивач є літньою особою, потребує сторонньої допомоги, має низку захворювань, притаманну людям похилого віку, постійно потребує медичної допомоги, сплачувала комунальні послуги, була проти оформлення договору дарування будь-якій особі, так як розуміла, що в наслідок такого правочину можна позбавитися житла та не радила цього робити іншим, після смерті бажала щоб квартира була поділена між двох дочок."
Довідки на які посилається суд в своєму рішенні містяться в матеріалах справи N? 645/10160/15- яка знаходиться в архіві Фрунзенського районного суду.
Таким чином, між укладанням договору дарування, який був посвідчений 31 серпня 2015р. і в подальшому визнаний недійсним, та заповітом, який був посвідчений 27 жовтня 2015 року минуло тільки два місяці, а от же всі хвороби ОСОБА_5 та її стан на який були посилання по справі N? 645/10160/15-ц нікуди не ділися та так саме мали місце на час посвідчення заповіту, як і договору дарування.
Крім того, як тільки ОСОБА_4 дізналась про наявність договору дарування на користь онуки, вона відразу забрала мати до себе зі всіма речами в кінці жовтня 2015р. Позов був поданий 24.12.2015р. Отже, в даному випадку має місце психічне насилля над ОСОБА_5 шляхом залякування, використовування її хворобливого стану, похилого віку та факту потребування сторонньої допомоги.
На підставі викладеного вважає зазначений заповіт недійсним.
Ухвалою суду від 15 січня 2019 року провадження у справі було відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче засідання.
24 травня 2019 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
Разом з тим, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 січня 2019 року було встановлено строк на подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Як вбачається з матеріалів справи, копію вказаної ухвали відповідач отримала 17.03.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відзив було подано без дотримання строку, встановленого судом, клопотання про поновлення строку на подання відзиву не подано. На підставі цього суд вирішує справу без урахування поданого відповідачем відзиву.
За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 11.03.2021 року у справі визначений новий суддя (Головуючий суддя (суддя-доповідач): Цвіра Д.М.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2023 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_2 про витребування доказів. Витребувано від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луніної Тетяни Анатоліївни, належним чином завірену копію заповіту від 27.10.2015 року, посвідченого від імені ОСОБА_5 на користь моєї сестри - ОСОБА_4 , реєстровий номер № 1605.
Витребувано з Третьої Харківської державної нотаріальної відомості, хто прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , хто відмовився від прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , чи видавалося свідоцтво про право на спадщину, після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 травня 2023 року задоволено звернення позивача ОСОБА_2 про долучення доказів. Долучено до матеріалів справи копії медичних документів та СД диск з записом судових засідань.
Ухалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 травня 2023 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року клопотання позивача про призначення експертизи в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Луніна Тетяна Анатоліївна про визнання недійсним заповіту - залишено без розгляду.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.
Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечували в повному обсязі.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, про причини неявки не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 жовтня 2015 року ОСОБА_5 було складено заповіт, який зареєстровано в реєстрі за № 1605. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_5 зробила таке розпорядження: «все моє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що я за законом матиму право, заповідаю своїй дочці, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , картка платника податків- НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ».
У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 не може сама прочитати текст заповіту, згідно зі ст. 1253 ЦК України заповіт посвідчено в присутності двох свідків: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Луніною Т.А. Записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_5 .
У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 погано бачить, не може особисто прочитати текст заповіту уголос, за її дорученням, в її та нотаріуса присутності текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними нею свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 від 03.07.2018.
На виконання ухвали суду від 14.03.2023 завідувачем Третьої Харківської державної нотаріальної контори Л. Лученко надано відповідь, з якої вбачається, що після смерті ОСОБА_5 до нотаріальної контори звернулися: ОСОБА_2 , дочка спадкодавиці, з заявою про прийняття спадщини; ОСОБА_4 , дочка спадкодавиці, з заявою про прийняття спадщини. Заведено спадкову справу № 191/2018.
Рішенням апеляційної суду Харківської області від 11 жовтня 2016 року визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т. В. від 31 серпня 2015 року за реєстровим номером 4035.
Мотивуючи своє рішення апеляційний суд зазначив: «Як встановлено судовим розглядом, позивачка ОСОБА_5 є особою похилого віку (1931р.народження), яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги.
Відповідно до консультаційного висновку офтальмолога клініки отоларингології та офтальмології військово-медичного клінічного центру північного регіону міністерства оборони України від 23.11.2015, для читання тексту шрифт №12 ОСОБА_5 необхідно змінити оптичну корекцію, текст шрифту №12 читає дуже не впевнено, окремі слова повністю не визначає. Без оптичної корекції гостроти зору читати не може.
Як вбачається з довідки лікаря невролога у ОСОБА_5 виявлені прояви розладу пам'яті, свідомості, запаморочення, шуми у голові, які впливають на волевиявлення позивача та можливість сприйняття інформації.
Відповідно до довідки Адміністрації центру охорони здоров'я центру екстреної медичної допомоги до ОСОБА_5 1931 року народження за 2015 рік надійшло 12 викликів.
Як зазначили свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , позивач є літньою особою, потребує сторонньої допомоги, має низку захворювань, притаманну людям похилого віку, постійно потребує медичної допомоги, сплачувала комунальні послуги, була проти оформлення договору дарування будь-якій особі, так як розуміла, що внаслідок такого правочину можна позбавитися житла та не радила цього робити іншим, після смерті бажала, щоб квартира була поділена між двох дочок. У ОСОБА_5 з ОСОБА_2 склалися складні стосунки, сварилися.
Суд першої інстанції залишив поза увагою доводи позивача щодо відсутності у неї волевиявлення на безоплатну передачу у власність ОСОБА_6 належної їй квартири, відносно якої позивач у 2014 р. скасувала заповіт, оскільки вона є особою похилого віку, тяжко хвора, у зв'язку з чим потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погодилася на передачу належної їй квартири, яке є її єдиним житлом та у якому вона проживала після укладення договору дарування та звернулась за правовою допомогою одразу ж після укладання договору. Отже, не з'ясувавши всіх обставин, що передували укладенню спірного договору дарування, та залишивши поза увагою доводи позивача, якими вона обґрунтовувала свої позовні вимоги, суд дійшов передчасного висновку про відсутність підстав застосування до спірних правовідносин положень ст. ст.203, 229 ЦК України».
Як на підставу обґрунтування позову позивач зазначає, що між укладенням договору дарування, який був посвідчений 31 серпня 2015 року і в подальшому визнаний недійсним, та заповітом, який був посвідчений 27 жовтня 2015 року минуло тільки два місяці, а отже всі хвороби ОСОБА_5 та її стан, на який були посилання по справі №645/10160/15-ц нікуди не ділися та так саме мали місце на час посвідчення заповіту, як і договору дарування.
З приводу цього суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч.ч. 4-5 ст. 82 ЦПК України).
Норми ч.ч. 4, 5 статті 76 ЦПК України, яка визначає, що преюдиціального значення мають лише обставини, а не правові висновки, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, оскільки вони не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Саме обставини, а не правові висновки, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2022 року у справі № 640/10625/21 вказано, що преюдиційними є факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення й окреслюється його суб'єктивними і об'єктивними межами, згідно з якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їхні правонаступники, не можуть знову оскаржувати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того самого питання між тими самими сторонами. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:
- обставина встановлена судовим рішенням;
- судове рішення набрало законної сили;
- у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 1257 ЦПК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Отже, підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).
Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
У Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 визначено наступне: системний аналіз норм ЦК свідчить, що відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК виключно підстави недійсності правочину, визначені у ст. 225, ст. 231 ЦК, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.
Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підстави припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст. 145 ЦПК). Суд не має права давати оцінку медичним документам, які потребують спеціальних знань.
Ухвалюючи рішення про визнання недійсним заповіту з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК, суди повинні враховувати, що для визнання такого правочину недійсним предметом доказування є та обставина, що особа-заповідач у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (ухвала колегії суддів ВССУ від 2 листопада 2011 року в справі № 36-29047св11). Висновок судово-психіатричної експертизи у такій категорії справ є лише одним із доказів, якому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами.
Для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України (постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18)).
Виходячи з викладеного, суд не приймає доводи позивача про те, що оспорюваний заповіт є недійсним через преюдиційність обставин, встановлених рішенням Апеляційного суду Харківської області від 11 жовтня 2016 року по справі № 645/10160/15-ц, оскільки вказаним рішенням встановлено факт потреби ОСОБА_5 стороннього догляду, матеріальної допомоги за віком та станом здоров'я, встановлено порушення зору та неможливість читання без оптичної корекції зору.
Суд наголошує, що у рішенні Апеляційного суду Харківської області від 11 жовтня 2016 року по справі № 645/10160/15-ц не було встановлено психічний стан заповідача на момент укладення заповіту, вказаним рішенням лише встановлено хворобливий стан ОСОБА_5 та порушення зору, що не є підставами для визнання оскаржуваного заповіту недійсним.
Доводи позивача у тексті позовної заяви про те, що заповіт є недійсним з огляду на показання свідків по справі №645/10160/15-ц у яких вони зазначали, що ОСОБА_5 після смерті бажала, щоб квартира була поділена між двох дочок, є безпідставними з огляду на не доведення зв'язку між вказаними показаннями свідків та психічним станом ОСОБА_11 .
Інших доказів на підтвердження психічного стану ОСОБА_11 , внаслідок якого вона у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, позивачем не надано.
Згідно вимог статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Відповідно до ч.1 ст. 1253 ЦК України, на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.
Відповідно до п. 1.11 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.
Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю.
Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Як вбачається з тексту заповіту від 27.10.2015, його складено у відповідності до вимог статей 1248, 1253 ЦК України, п. 1.11 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Судом не встановлено порушення нотаріусом вимог щодо форми та посвідчення заповіту.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, яка кореспондує з положеннями ч. 1 ст. ст. 81 ЦПК України, якою встановлений обов'язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Таким чином суд дійшов висновку, що оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном відповідає вимогам закону, а підстави його недійсності позивач належними та допустимими доказами не довела, зокрема і висновком судової медичної експертизи, про призначення якої заявлено позивачем з порушенням встановлених ЦПК України строків, на підставі чого у задоволенні вказаного клопотання відмовлено ухвалою суду від 30.04.2024. Будь-яких інших доказів, які б могли підтвердити абсолютну неспроможність ОСОБА_5 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивачем у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України не подано.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням відмови в задоволенні позову, судові витрати по справі покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 80, 81, 133, 141, 264, 265,354,355 ЦПК України, суд,-
вирішив:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Луніна Тетяна Анатоліївна про визнання недійсним заповіту- відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з моменту проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua).
Інформація щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце проживання: АДРЕСА_3 ).
Третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Луніна Тетяна Анатоліївна (адреса місцезнаходження: вул. Данилевського, буд. 22, м. Харків).
Повний текст рішення складено 23.04.2025.
Суддя Д.М. Цвіра