Справа № 580/12788/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО
23 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
за участі секретаря Дудин А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної міграційної служби України, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України щодо нерозгляду по суті скарги ОСОБА_1 від 18.09.2024, поданої через представника - адвоката Тарасенко Д. Ю., щодо протиправних дій ЦПМУ ДМС;
- зобов'язати Державну міграційну службу України об'єктивно та всебічно розглянути по суті скаргу ОСОБА_1 від 18.09.2024, подану через представника - адвоката Тарасенко Д. Ю., з перевіркою всіх викладених в ній обставин та вжити невідкладних заходів для припинення неправомірних дій або бездіяльності, які були підставою для подання скарги.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати останню та розглянути справу по суті. В обґрунтування скарги позивачка зазначила, що фактично відповідач відмовив у розгляді скарги по суті та в реалізації закріпленого в законодавстві України права особи оскаржити протиправні дії чи бездіяльність державного органу чи посадової особи до вищестоящого оргну. Апелянт зазначив, що в даній справі позивач не просить примусити відповідача виконати рішення суду, а просить належним чином розглянути скаргу, розгляд якої належить до компетенції відповідача, але в розгляді якої було протиправно відмовлено.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що обраний позивачем у цій частині спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що виконання судового рішення не може бути предметом нового спору, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень, тому вимоги щодо невжиття відповідачем заходів для виконання підпорядкованим органом постанови Шостого апеляційного адміністративного суду судом перевірці не підлягають. Суд вказав, що обраний позивачем у цій частині спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Згідно п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст.5 КАС України).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст.19 КАС України Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».
Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Таким чином, суду необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Згідно ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В ч.1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог ст.383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наведене свідчить, що вчинені на виконання судового рішення дії можуть бути досліджені судом на предмет їх відповідності вимогам законодавства та дотримання прав позивача в рамках процедури судового контролю, ініційованої у відповідності до ст.383 КАС України.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, або встановлення протиправності дій, рішень або бездіяльності позивача, вчинених (допущених) на виконання такого рішення, в окремому судовому провадженні.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його належного виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З матеріалів справи вбачається, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог.Ухвалено в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задоволено. Зобов'язано Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства від 03.11.2023, замість документа про припинення громадянства Російської Федерації.
02.09.2024 адвокат Тарасенко Д.Ю. звернулась в інтересах ОСОБА_1 до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби з адвокатським запитом, в якому просила повідомити про результати виконання постанови ШААС від 30.08.2024.
Листом від 16.09.2024 Центральне-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби повідомило, що подана ОСОБА_1 декларація від 03.11.2023 не відповідає зразку, а припинення діяльності закордонних дипломатичних установ рф на території України не впливає на здійснення російськими уповноваженими органами процедури припинення російського громадянства, отже не може вважатися незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення громадянства рф.
18.09.2024 адвокат Тарасенко Д.Ю. звернулась в інтересах ОСОБА_1 до ДМУ України зі скаргою в якій зазначила, що на виконання судового рішення ЦПМУ ДМС повторно відмовив ОСОБА_1 у прийнятті декларації, що явно суперечить резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції та свідчить про явне нехтування та ігнорування висновків суду. Адвокат послалась на пп.3 п.5 Положення, яким передбачено, що ДМС з метою організації діяльності контролює та координує діяльність територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. У підсумку адвокат просила зобов'язати ЦПМУ ДМС виконати постанову ШААС від 30.08.2024 та повідомити про результат розгляду даної скарги.
Листом №Т-9840-24/6.4/6139-24 від 24.09.2024 Державна міграційна служба України повідомила, що згідно з Положенням про Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби зазначений територіальний орган приймає рішення відповідно до покладених на нього завдань. Вважаючи протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України щодо нерозгляду по суті скарги ОСОБА_1 від 18.09.2024, поданої через представника - адвоката Тарасенко Д. Ю., щодо протиправних дій ЦПМУ ДМС позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Таким чином, в даній справі позивачка не погоджується саме з діями та доводами відповідача (ДМС України) наведеними у листі №Т-9840-24/6.4/6139-24 від 24.09.2024, а не з діями ЦПМУ ДМС щодо невиконання рішення суду апеляційної інстанції.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що спір у даній справі не стосується неналежного виконання іншого судового рішення, а саме постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024, а стосується саме дій Державної міграційної служби України щодо належного розгляду скарги позивача на бездіяльність територіального органу ДМС.
У спірних правовідносинах відсутні обставини з якими ст.383 КАС України пов'язує наявність підстав для вирішення питання щодо визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Отже висновок суду першої інстанції про те, що обраний позивачем у цій частині спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, є помилковим.
Закриваючи провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, суд першої інстанції помилково не врахував зазначених обставин.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного та необґрунтованого висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у даній адміністративній справі.
Підсумовуючи встановлені обставини у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спірного питання, а тому, враховуючи межі розгляду судом апеляційної інстанції та його повноваження щодо перегляду ухвал суду першої інстанції, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Згідно з частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 23 квітня 2025 року.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких