22 квітня 2025 року № 320/7119/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання рішення протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №152-06-VIII сесії 8 скликання Гостомельської селищної ради від 10.02.2021 «Про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1961 га, згідно з графічними матеріалами розташованої в с. Озера;
- зобов'язати Гостомельську селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1961 га, згідно з графічними матеріалами розташованої в с. Озера.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно поданого клопотання у зв'язку з тим, що бажана земельна ділянка перебуває у власності третьої особи.
Вказує, що докази підтвердження права користування зазначеної земельної ділянки третіми особами відповідачем не надано.
Зазначає, що Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив. Зазначає, що під час розгляду клопотання позивача було встановлено, що земельна ділянка, яку просив відвести у власність позивач, перебуває у приватній власності гр. ОСОБА_2 , однак внаслідок помилкових даних в публічно-кадастровій карті (даних Державного земельного кадастру) бажана земельна ділянка у відповідності до доданих графічних матеріалів значиться як вільна. Вказана ситуація утворилася внаслідок того, що фактично, місце розташування земельних ділянок приватної власності не співпадають з інформацією бази даних Державного земельного кадастру. А оскільки, бажана земельна ділянка перебуває у приватній власності, селищна рада не уповноважена нею розпоряджатися.
Крім того, відповідач стверджує, що вирішення питання про надання земельної ділянки є виключним правом ради, рішення ради, за приписами статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» приймається на її пленарному засіданні.
Позивачем надано відповідь на відзив, а відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
30.01.2020 представник позивача адвокат Казачук І.В. звернувся до Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області з клопотанням, в якому просив забезпечити реалізацію визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в межах та/або поза межами с. Озера, Бородянського району, Київської області: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - орієнтовним розміром 0.1961 гектара та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах та/або поза межами с. Озера, Бородянського району.
До вказаного клопотання позивачем було додано копію паспорта та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Рішенням Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області № 152-03-VІІІ від 10.02.2021, розглянувши вказане вище клопотання, відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1961 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Озера (згідно поданих графічних матеріалів). Рішення обґрунтовано тим, що земельна ділянка, заявлена на графічних матеріалах заявника, знаходиться у користуванні третіх осіб.
Вважаючи протиправними такі дії відповідача позивач і звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 9 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Приписами підпунктів "а", "б" частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Так, згідно пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Статтею 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно у власність земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у відповідних розмірах в залежності від місця розташування земельної ділянки.
Відповідно частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає заяву у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації заяви Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Із системного аналізу вищезазначених норм вбачається виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Також, згідно приписів частини п'ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Водночас, з аналізу приписів частини шостої статті 118 ЗК України вбачається, що у разі перебування бажаної для заявника ділянки у власності чи користуванні третіх осіб, до клопотання додається погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), адже безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах та/або поза межами с. Озера, Бородянського району, Київської області: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - орієнтовним розміром 0.1961 гектара. До вказаного клопотання позивачем було додано копію паспорта та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Відповідач рішенням №152-03-VІІІ від 10.02.2021 відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку з тим, що земельна ділянка, заявлена на графічних матеріалах заявника (позивача), знаходиться у користуванні третіх осіб.
Однак оскаржуване рішення відповідача №152-03-VІІІ від 10.02.2021 не містить посилання на докази, які підтверджують, що заявлена на графічних матеріалах позивача земельна ділянка знаходиться у користуванні третіх осіб.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Водночас, в силу приписів статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Керуючись статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.
Згідно частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до статті 22 ЗК України від 18.12.1990, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували, що на бажану для позивача земельну ділянку видані правовстановлюючі документи, які б підтверджували її перебування у власності чи користуванні іншої особи.
При цьому, за відсутності визначених законом доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки у власності чи користуванні інших осіб, доводи відповідача про необхідність згоди таких осіб на вилучення земельної ділянки не є обґрунтованими.
Суд зазначає, що відповідачем до відзиву додано акт обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 14.07.2021.
Проте вказаний акт не є доказом перебування земельної ділянки у власності чи користуванні третіх осіб, з підстав зазначений вище.
Крім того, з вказаного Акту неможливо чітко ідентифікувати земельну ділянку та встановити її межі.
З огляду на вищезазначене, відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою є протиправною, а відтак рішенням Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області №152-03-VІІІ від 10.02.2021, про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1961 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Озера підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі №274/1717/17, від 14.08.2018 у справі №820/5134/17, від 17.10.2019 у справі №826/521/16, від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Відповідно до п. «а» та «д» частини першої статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; д) організація землеустрою.
Згідно п. «а» частини першої статті 19 Закону України «Про землеустрій» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності.
Статтею 35 вказаного Закону передбачено, що інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Тобто, із урахуванням обставин цієї справи, передумовою для зобов'язання відповідача надати бажаний для позивача дозвіл, є встановлення того, що земельна ділянка вказана у його клопотанні є вільною.
Умовою реалізації судом повноваження про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача є встановлення того, що для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.
Із урахуванням встановлених при розгляді цієї справи обставин, суд доходить висновку, що при вирішенні ініційованого позивачем земельного питання, відповідач - орган який вправі розпоряджатися землею та зобов'язаний вести її облік, інвентаризацію, достовірно встановлювати місце розташування та правовий режим земельних ділянок, вказаних нормативних приписів не дотримався.
Це проявилося у тому, що відмовивши позивачу у задоволенні клопотання та наданні бажаного дозволу, Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області, маючи на це повноваження, достеменно, повно та об'єктивно не встановила правового режиму земельної ділянки щодо якої звернувся позивач, не дослідивши дійсного правового режиму цієї землі.
Такі недоліки у реалізації суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, крім того що характеризують оскаржене рішення як неправомірне, позбавляють суд можливості перевірити факт дотримання позивачем усіх умов, що є необхідними для надання йому бажаного дозволу.
Тому порушені права позивача підлягають захисту у спосіб шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача.
Для виправлення раніше допущених недоліків, Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області повинна повно, об'єктивно та достовірно встановити правовий режим бажаної для позивача земельної ділянки, використовуючи при цьому належні, допустимі правовстановлюючі документи і лише із їх урахуванням ґрунтувати власний висновок про наявність чи відсутність прав інших осіб на земельну ділянку щодо якої звернувся позивач.
Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1961 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Озера із урахуванням висновків суду, зроблених у цьому рішенні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Згідно частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
У позові позивач просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд звертає увагу, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов'язком, тому таке процесуальне питання приймається з урахуванням обставин справи.
У даному випадку, позивачем не доведено, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду.
Більш того, відповідно до положень статті 373 КАС України та Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 законодавчо забезпечена можливість позивача, як стягувача, на ефективне примусове виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частинами четвертою та п'ятою статті 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
У постановах Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 05.03.2021 у справі №200/10801/19-а, від 16.03.2021 у справі №520/12065/19, від 21.01.2021 у справі №280/2635/20, сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17 та від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У позові представник позивача просить стягнути понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Для підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем разом з позовною заявою було подано договір про надання правової допомоги № 02-06/20-1-ЗД-1/20 від 02.06.2020, додаткову угоду № 1 від 08.06.2021, квитанцію від 08.06.2021 № 0.0.2153375412.1 про сплату 5000,00 грн., ордер № 1111975, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю РН № 1640.
Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подано.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд присуджує на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 454,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 10.02.2021 №152-03-VIII «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 »
3. Зобов'язати Гостомельську селищну раду Бучанського району Київської області (08290, Київська обл., селище Гостомель, вулиця Свято-Покровська, буд. 125; код ЄДРПОУ 04360617) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1961 га, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду зроблених у цьому рішенні.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.(дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області (08290, Київська обл., селище Гостомель, вулиця Свято-Покровська, буд. 125; код ЄДРПОУ 04360617).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.