22 квітня 2025 року № 320/12447/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання незаконним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати незаконним і скасувати рішення сесії Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 18.08.2021 за №55/11;
- зобов'язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області надати громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,15 га, за рахунок земель комунальної форми власності на території с. Лісне, Бучанського району Київської області з подальшою передачею у власність згідно поданого графічного матеріалу до клопотання від 28.07.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем згідно рішення від 18.08.2021 за №55/11 відмовлено позивачу в наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно поданого клопотання у зв'язку з тим, що бажана земельна ділянка перебуває у власності третьої особи. Вказує, що обставина, яка стала підставою для прийняття оскаржуваного рішення, фактично не відображена в останньому, а сама відмова є немотивованою.
Зазначає, що Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Стверджує, що оспорюване рішення відповідача від 18.08.2021 не містить посилань на наявність підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, а саме: невідповідності бажаного місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншій містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
28.07.2021 представник позивача адвокат Романюк І.М. звернувся до голови Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області з клопотанням, в якому просив надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,15 га, за рахунок земель комунальної форми власності на території с. Лісне Дмитрівської територіальної громади.
Також позивачем в клопотанні зазначено, що відповідно до пункту 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів бойових дій, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_2 , як учасник бойових дій, має право на першочергове відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель комунальної власності. Право безоплатної передачі у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням ОСОБА_1 не використав.
До вказаного клопотання позивачем було додано: графічний матеріал, на якому зазначено земельної ділянки; копія паспорту та РНОКІІП; копія посвідчення учасника бойових дій; документи на підтвердження повноважень.
Рішенням від 18.08.2021 за № 55/11, розглянувши вказану вище заяву позивача про надання земельної ділянки, Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області вирішила в наданні дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки (вказаної на графічному матеріалі) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с. Лісне Бучанського району Київської області гр. ОСОБА_1 - відмовити в зв'язку із перебуванням даної ділянки у власності третьої особи.
Вважаючи протиправними такі дії відповідача позивач і звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 9 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Приписами підпунктів "а", "б" частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Так, згідно пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Статтею 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно у власність земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у відповідних розмірах в залежності від місця розташування земельної ділянки.
Відповідно частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає заяву у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації заяви Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Із системного аналізу вищезазначених норм вбачається виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Також, згідно приписів частини п'ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Водночас, з аналізу приписів частини шостої статті 118 ЗК України вбачається, що у разі перебування бажаної для заявника ділянки у власності чи користуванні третіх осіб, до клопотання додається погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), адже безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.
Як вбачається з матеріалів справи позивач 28.07.2021 звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,15 га, за рахунок земель комунальної форми власності на території с. Лісне Дмитрівської територіальної громади.
Судом встановлено, що рішення Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 18.08.2021 № 55/11 відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,15 га, за рахунок земель комунальної форми власності на території с. Лісне Дмитрівської територіальної громади, у зв'язку з перебуванням даної ділянки у власності третьої особи.
Однак оскаржуване рішення відповідача від 18.08.2021 № 55/11 не містить посилання на докази, які підтверджують, що заявлена на графічних матеріалах позивача земельна ділянка знаходиться у користуванні третіх осіб.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Водночас, в силу приписів статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Керуючись статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.
Згідно частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до статті 22 ЗК України від 18.12.1990, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували, що на бажану для позивача земельну ділянку видані правовстановлюючі документи, які б підтверджували її перебування у власності чи користуванні іншої особи.
При цьому, за відсутності визначених законом доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки у власності чи користуванні інших осіб, доводи відповідача про необхідність згоди таких осіб на вилучення земельної ділянки не є обґрунтованими.
З огляду на вищезазначене, відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою є протиправною, а відтак рішенням Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 18.08.2021 № 55/11 про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,15 га, за рахунок земель комунальної форми власності на території с. Лісне Дмитрівської територіальної громади підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі №274/1717/17, від 14.08.2018 у справі №820/5134/17, від 17.10.2019 у справі №826/521/16, від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Відповідно до п. «а» та «д» частини першої статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; д) організація землеустрою.
Згідно п. «а» частини першої статті 19 Закону України «Про землеустрій» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності.
Статтею 35 вказаного Закону передбачено, що інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Тобто, із урахуванням обставин цієї справи, передумовою для зобов'язання відповідача надати бажаний для позивача дозвіл, є встановлення того, що земельна ділянка вказана у його клопотанні є вільною.
Умовою реалізації судом повноваження про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача є встановлення того, що для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.
Із урахуванням встановлених при розгляді цієї справи обставин, суд доходить висновку, що при вирішенні ініційованого позивачем земельного питання, відповідач - орган який вправі розпоряджатися землею та зобов'язаний вести її облік, інвентаризацію, достовірно встановлювати місце розташування та правовий режим земельних ділянок, вказаних нормативних приписів не дотримався.
Це проявилося у тому, що відмовивши позивачу у задоволенні клопотання та наданні бажаного дозволу, Дмитрівська сільська ради Бучанського району Київської області, маючи на це повноваження, достеменно, повно та об'єктивно не встановила правового режиму земельної ділянки щодо якої звернувся позивач, не дослідивши дійсного правового режиму цієї землі.
Такі недоліки у реалізації суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, крім того що характеризують оскаржене рішення як неправомірне, позбавляють суд можливості перевірити факт дотримання позивачем усіх умов, що є необхідними для надання йому бажаного дозволу.
Тому порушені права позивача підлягають захисту у спосіб шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача.
Для виправлення раніше допущених недоліків, Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області повинна повно, об'єктивно та достовірно встановити правовий режим бажаної для позивача земельної ділянки, використовуючи при цьому належні, допустимі правовстановлюючі документи і лише із їх урахуванням ґрунтувати власний висновок про наявність чи відсутність прав інших осіб на земельну ділянку щодо якої звернувся позивач.
Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,15 га, за рахунок земель комунальної форми власності на території с. Лісне Дмитрівської територіальної громади.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Згідно частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.
Також у позовній заяві позивач просить стягнути витрати на оплату правничої допомоги адвоката, проте зазначає, відповідні докази будуть ним подані в порядку статті 139 КАС України.
Таким чином, на даній стадії суд не розглядає питання відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу адвоката.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -
. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 18.08.2021 № 55/11 «Про надання дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівельних споруд в с. Лісне гр. ОСОБА_1 ».
3. Зобов'язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області (08112, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Дмитрівка, вул. Садова, буд. 2; код ЄДРПОУ 04362125) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,15 га, за рахунок земель комунальної форми власності на території с. Лісне Дмитрівської територіальної громади, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду зроблених у цьому рішенні.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.