Справа № 303/5278/24
Іменем України
08 квітня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого - Джуги С.Д.
суддів - Кожух О.А., Мацунича М.В
з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стегура Наталія Романівна, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2024 року у складі судді Кость В.В., у справі за позовом ОСОБА_2 , від імені якого діє представник сектору судової роботи та міжнародної правової допомоги у Закарпатській області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Андращук Діана Степанівна до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - Виконавчий комітет Мукачівської міської ради про визнання незаконним переміщення та утримування малолітньої дитини на території України, зобов'язання повернути дитину до місця постійного проживання в Угорщину, відібрання дитини і передання батькові у випадку відмови відповідача повертати дитину до Угорщини,-
У червні 2024 року ОСОБА_2 , від імені якого діє представник сектору судової роботи та міжнародної правової допомоги у Закарпатській області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Андращук Діана Степанівна звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання незаконним переміщення та утримування малолітньої дитини на території України, зобов'язання повернути дитину до місця постійного проживання в Угорщину, відібрання дитини і передання батькові у випадку відмови відповідача повертати дитину до Угорщини.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3 (надалі - ОСОБА_4 ), яка з народження постійно проживала в Угорщині.
20 червня 2023 року відповідач разом з дитиною без попередньої домовленості з позивачем виїхала з Угорщини до України та наразі відмовляється надати можливість батькові спілкуватися з дитиною, а також не виконує його прохання щодо повернення дитини до Угорщини.
19 грудня 2023 року позивач через Міністерство юстиції Угорщини звернувся до Міністерства юстиції України із заявою від 01.09.2023 про сприяння поверненню дитини - ОСОБА_3 до місця її постійного проживання в Угорщині.
В свою чергу, на підставі зазначеної заяви позивача Міністерство юстиції України доручило сектору судової роботи та міжнародної правової допомоги у Закарпатській області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції звернутися до відповідача з метою роз'яснення їй положень Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року та отримання згоди на добровільне повернення ОСОБА_3 до Угорщини. Однак, як вбачається із наданих відповідачем письмових пояснень (заперечення) вона відмовляється добровільно повертати Дитину та наголошує, що позивач не підтримував її та Дитину фінансово, чинив моральне насильство щодо неї. Наразі Дитина почала жити у новому середовищі в Україні та перебуває в благополучному психоемоційному стані.
Таким чином, за доводами сторони позивача, відповідач неправомірно здійснила незаконне вивезення Дитини та утримує її на території України, а тому наявні підстави відповідно до ст.ст. 3, 4, 35 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року для повернення Дитини в державу її постійного проживання - Угорщину за законодавством якої мають вирішуватися питання щодо правовідносин між батьками і Дитиною, піклування про неї, в тому числі, визначення місця проживання.
За вказаних обставин позивач просив:
1. Визнати незаконним переміщення та подальше утримування відповідачем малолітньої дитини ОСОБА_3 на території України;
2. Зобов'язати відповідача повернути дитину ОСОБА_3 до місця постійного проживання в Угорщині за адресою: 5136, с. Яссентандраш, Ракоці ут, 76, протягом 10 днів з дати отримання повного тексту рішення;
3. Якщо відповідач відмовиться повертати малолітню дитину ОСОБА_3 до Угорщини, відібрати дитину і передати батькові ОСОБА_2 , який проживає за адресою: 5136, с. Яссентандраш, Ракоці ут, 76, Угорщина, для забезпечення повернення дитини до Угорщини за адресою: 5136, с. Яссентандраш, Ракоці ут, 76;
4. Покласти витрати пов'язані з поверненням дитини до Угорщини на позивача;
5. Винести рішення у цій справі протягом шести тижнів від дати отримання позовної заяви;
6. Допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Угорщини.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним переміщення та подальше утримування ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України.
Зобов'язано ОСОБА_1 повернути дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до місця постійного проживання в Угорщині за адресою: 5136, с. Яссентандраш, Ракоці ут, 76.
Покладено витрати пов'язані з поверненням дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Угорщини на ОСОБА_2 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Допущено негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Угорщини. Вирішено питання по судовим витратам.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стегура Наталія Романівна, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано, що дитина - ОСОБА_3 є громадянкою України, наразі дитина відвідує дитячий садок, перебуває на обліку у сімейного лікаря, має облаштоване місце для ігор у будинку батьків відповідача. На переконання ОСОБА_1 повернення доньки до її попереднього місця проживання без матері, враховуючи її малолітній вік, не відповідатиме найкращим інтересам дитини, а заява позивача ОСОБА_2 є способом перешкодити їй у стягненні з нього аліментів на утримання дитини. Суд першої інстанції при задоволенні позову про повернення дитини до постійного місця проживання Угорщини не прийняв до уваги пояснення матері дитини про те, що під час спільного проживання з позивачем вона зазнала морального насильства; не надав оцінку тій обставині, що позивач не вчиняв жодних дій з моменту виїзду відповідача із дитиною на територію України до моменту коли відповідач звернулася із заявою про стягнення аліментів, що він має заперечення проти перебування та проживання доньки на території України, не взяв до уваги рішення Виконавчого комітету Мукачівської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю, не врахував, що при вирішенні такої категорії справ необхідно дотримання найкращих інтересів дитини.
У відзиві на апеляційну скаргу представник сектору судової роботи та міжнародної правової допомоги у Закарпатській області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Андращук Діана Степанівна просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 та представник Міністерства юстиції України в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанцій залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату час, місце розгляду справи належним чином повідомлені.
На підставі ч.2 ст.372 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності нез'явившихся осіб.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, позицію сторін та представника Міністерства юстиції України, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що:
- переміщення Дитини матір'ю до України відбулось без згоди батька та є незаконним, а утримання відповідачем Дитини на території України порушує право позивача на піклування про доньку, а тому повернення Дитини до постійного місця її проживання в Угорщині відновить порушене право позивача;
- фактичні обставини у справі не свідчать про те, що Дитина прижилася в своєму новому середовищі настільки, що повернення її в країну постійного проживання не буде відповідати її найкращим інтересам, оскільки ОСОБА_3 з народження ІНФОРМАЦІЯ_2 до 20.06.2023 проживала на території Угорщини, а з 20.06.2023 до 10.10.2024 року (ухвалення судом даного рішення) мешкає на території України, тобто майже рівнозначні періоди свого життя вона проживала як в Угорщині так і в Україні;
- судом не встановлено обставин, які давали б підстави вважати про існування серйозного ризику того, що повернення Дитини до місця її проживання в Угорщині спричинить загрозу заподіяння психічної шкоди або створить для Дитини нетерпиму обстановку, з урахуванням того, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості супроводжувати доньку.
Однак, з таким висновком не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується угорським свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим мерією м. Ясапаті, 25.05.2023 (а.с. 13-14).
Згідно з даними нотаріально засвідченого акту №54011/К/47/2023/2, вчиненого в. м. Ясберень, 14 березня 2023 року нотаріусом доктором ОСОБА_6 , ОСОБА_2 заявив, що користується нерухомістю за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі принципу гостинності. Також у вказаному акті позивач заявив, що зобов'язується надати житло ОСОБА_7 та їх спільній Дитині, розмістити їх безстроково в цьому помешканні, яким він користується, а також погоджується, щоб вищезазначене помешкання було визначено як тимчасове або постійне місце проживання. Також він зобов'язується матеріально утримувати ОСОБА_8 та їх спільну Дитину громадянку Угорщини ОСОБА_3 та піклуватися про них, забезпечувати їхнє медичне обслуговування та лікування, а також покривати витрати на виїзд і в'їзд до країни під час їхнього перебування в Угорщині, таким чином, вони не створюватимуть фінансове навантаження для угорської держави (а.с. 20-23).
19.12.2023 через Міністерство юстиції Угорщини позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою від 01.09.2023 про сприяння поверненню Дитини до місця її постійного проживання в Угорщині.
Таким чином, судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з пред'явленням батьком малолітньої дитини вимоги про її повернення до Угорщини згідно з правилами Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року №3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».
Гаазька конвенція 1980 року захищає дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування на території іншої держави та спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання.
Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо:
a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та
b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.
За змістом частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року права піклування, про які йдеться у пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини потрібно встановити:
по-перше, що дитина постійно мешкала в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 цієї Конвенції);
по-друге, що переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції);
по-третє, що заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).
Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділеним правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулася зміна місця проживання дитини.
Згідно з частиною першою статті 12 Гаазької конвенції 1980 року визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
У частині другій статті 12, частинах першій, другій статті 13 та статтею 20 Гаазької конвенції 1980 року визначений вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.
Обов'язок доведення існування підстав для відмови у поверненні дитини зазначена Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).
За змістом частини другої статті 12 Гаазької конвенції 1980 року судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
На доведення того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть наводитися такі факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв'язки; відбулася зміна мови спілкування та інші факти, які підтверджують, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.
У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 Гаазької конвенції 1980 року може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави (тобто в якій дитина фактично перебуває) в галузі захисту прав людини й основних свобод, про що йдеться у статті 20 цієї Конвенції.
Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:
а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;
b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
При вирішенні цієї категорії справ необхідно керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини, перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 червня 2014 року у справі № 6-58цс14.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини 1989 року), держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонічний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року).
Відповідно до статті 8 цієї Конвенції 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М.С. проти України» ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції 1950 року, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
При цьому, при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
Стосовно питання про співвідношення між Конвенцією про права дитини 1989 року та Гаазькою Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року ЄСПЛ уже зазначав, що у сфері міжнародного викрадення дітей зобов'язання, які накладаються статтею 8 на Договірні держави, повинні тлумачитися у світлі вимог Гаазької конвенції 1980 року (справа «Ignaccolo-Zenide», § 95; «Iglesias Gil та A.U.I. проти Іспанії», № 56673/00, § 51; та «Maumousseau та Washington», § 60) і вимог Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (справи «Maire», § 72; «Maumousseau та Washington», і «Neulinger та Shuruk», § 132), а також відповідних норм і принципів міжнародного права, застосовних у відносинах між Договірними державами (справа «Demir та Baykara проти Туреччини», № 34503/97, § 67).
Цей підхід включає в себе комбіноване і гармонійне застосування міжнародних документів, зокрема, Конвенції про права дитини 1989 року та Гаазької Конвенції 1980 року, беручи до уваги їх мету і наслідки для захисту прав дітей та батьків.
Вирішальним питанням є те, чи було забезпечено в межах свободи розсуду, що надається державам у таких питаннях, справедливий баланс, який повинен існувати між конкуруючими інтересами, що стоять на кону: інтереси дитини, батьків та громадського порядку (справа «Maumousseau та Washington», § 62), беручи при цьому до уваги те, що найкращі інтереси дитини повинні отримати першочергову увагу і що цілі попередження та негайного повернення відповідають певній концепції «найкращих інтересів дитини». Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції 1980 року. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об'єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій Конвенції виключення, зокрема, у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди.
Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого судом на підставі належних, допустимих і достатніх доказів серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 (провадження № 14-21звц21) про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у зв'язку із встановленням ЄСПЛ у рішенні у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (Satanovska and Rodgers v. Ukraine, заява № 12354/19) порушення Україною міжнародних зобов'язань за статтею 8 Конвенції 1950 року при вирішенні судом справи.
У пункті 31 рішенні ЄСПЛ від 28 січня 2021 року у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (заява № 12354/19) суд звернув увагу, що стаття 8 Конвенції покладає на національні органи влади конкретний процесуальний обов'язок у контексті провадження за Гаазькою конвенцією: під час розгляду заяви про повернення дитини суди повинні не тільки розглянути небезпідставні твердження про існування «серйозного ризику» для дитини у випадку повернення, а й ухвалити рішення, в якому будуть наведені конкретні причини з огляду на обставини справи. Як відмова враховувати заперечення проти повернення, які можуть підпадати під сферу дії статей 12, 13 і 20 Гаазькій конвенції, так і недостатня аргументація у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечили б вимогам статті 8 Конвенції, а також меті та завданню Гаазькій конвенції. Необхідним є належний розгляд таких тверджень, продемонстрований національними судами в його аргументації, яка не є шаблонною та стандартною, а достатньо детальною з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією, які мають вузько тлумачитися. Це також дозволить суду, завдання якого полягає не у підміні собою національних судів, здійснювати доручений йому європейський нагляд (§ 31).
У рішенні ЄСПЛ від 26 листопада 2013 року (заява № 27853/09) у справі «Х проти Латвії», зазначено, що гармонійне тлумачення Європейської конвенції та Гаазької конвенції 1980 року може бути досягнуте за умови дотримання наступних двох умов. По-перше, запитуваний суд повинен по-справжньому брати до уваги фактори, які можуть становити виключення до негайного повернення дитини в застосування статей 12, 13 і 20 зазначеної Конвенції, особливо якщо вони згадуються однією із сторін судового провадження. Такий суд потім повинен ухвалити рішення, яке є достатньо аргументованим з цього питання, з тим щоб суд мав змогу перевірити, що ці питання були належним чином розглянуті. По-друге, ці фактори повинні бути оцінені у світлі статті 8 Конвенції 1950 року (справа «Neulinger та Shuruk», § 133) (§ 106).
Відповідно до висновків ЄСПЛ, викладених у справі «Шнеерсоне і Кампанелла проти Італії», рішення від 12 липня 2011 року (заява № 14737/09), рішення про повернення дитини до держави її постійного проживання на підставі Гаазької Конвенції не може прийматися автоматично без урахування усіх важливих обставин, про що свідчать встановлені Гаазькою конвенцією випадки, за яких компетентний орган може відмовити у наданні розпорядження про повернення дитини. При вирішенні таких справ суди повинні керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини. Під найкращими інтересами дитини варто розуміти можливість збереження зв'язків з сім'єю, якщо не буде встановлено небажаність таких зв'язків, і можливість розвитку в здоровому середовищі. Суд повинен детально перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення.
Апеляційний суд зазначає, що підстави для відмови у поверненні дитини, тобто факти, підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на сьогодні, так і в майбутньому, оцінкою сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
Колегія суддів констатує, що з моменту виїзду ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_3 з території Угорщини в України, а саме з 20 червня 2023 року і на даний час пройшло майже два роки, а тому апеляційний суд оцінює наявність даних про те, що дитина із врахуванням свого віку та часу проживання в Україні вже прижилася у своєму новому середовищі.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів, враховує, що на момент виїзду малолітній ОСОБА_3 було один рік та п'ять місяців, а на час ухвалення рішення апеляційним судом, такій є три роки та два місяці.
При цьому, апеляційний суд бере до уваги рівень розвитку півторарічної дитини та сприйняття нею навколишнього світу, в тому числі батьків, та осіб, які оточують дитину, на момент коли дитина покинула місце проживання в Угорщині та рівень розвитку дитини, що має понад три роки і сприйняття нею оточуючого світу та місця свого проживання.
Відповідно до довідки про реєстрацію особи громадянином України № НОМЕР_2 /КВ/19-536-267 від 11 травня 2023 року, виданої тимчасовим повіреним у справах України в ОСОБА_9 , слідує, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з рішенням Посольства України в Угорщині від 11 травня 2023 року набула громадянства України на підставі пункту 1 частини першої статті 6 Закону України та частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України». Відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянкою України з 17.01.2022 (а.с.121).
Рішенням Виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 13.02.2024 визначено місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 42, 122).
Згідно з довідкою №01-10/35 від 01.05.2024, виданою Мукачівським закладом дошкільної освіти №29 Мукачівської міської ради Закарпатської області, слідує, що Дитина відвідує даний заклад з 04.07.2023 по теперішній час. Оплату за відвідування Дитиною дошкільного закладу здійснює відповідач щомісячно без затримок згідно вказаної суми. Зазначено, що Дитина в дитячий садок ходить чисто одягнена, починає розмовляти (на українській мові), весела, активна, іде на контакт з дітьми, вихователями (а.с.43,123).
Відповідно до декларації №0001-950Т-Х6АО від 22.05.2023 вбачається, що ОСОБА_1 вибрано лікаря, який надаватиме первинну медичну допомогу малолітній ОСОБА_3 (а.с.44).
Згідно з актом обстеження умов проживання від 02.05.2024 слідує, що для виховання та розвитку дитини створені такі умови: окрема кімната для мами та дитини. Стосунки в сім'ї доброзичливі, чуйні, довірливі. Мама, ОСОБА_1 , добре виховує ОСОБА_3 , дитина відвідує ДНЗ №29 в м. Мукачево. Дитина знаходиться на обліку у сімейного лікаря, має всі щеплення, відповідні до її віку. Дитина весела, соціалізована, контактна, забезпечена матір'ю всім необхідним (а.с.45).
Таким чином, колегією суддів встановлено, що дитина проживає в сім'ї відповідача, за дитиною здійснюється належний побутовий та медичний догляд, дитина має сталі сімейні зв'язки, комфортне та звичне для неї місце проживання, що сформувалося за достатньо тривалий період перебування дитини в Україні, а відтак вказане свідчить про те, що дитина уже прижилася у своєму новому середовищі, в якому знаходиться з червня 2023 року, тобто вже майже 2 роки.
Апеляційний суд звертає увагу, що Дитина знаходиться у віці, коли потребує тісного емоційного контакту з матір'ю, що є запорукою її гармонійного розвитку, тому вона не повинна розлучатися з матір'ю. Можлива розлука Дитини, ІНФОРМАЦІЯ_2 , із матір'ю і зміна місця проживання з України на Угорщину, де дитина не знає нікого із родини батька, буде для неї стресовою, фруструючою ситуацією, яка негативно вплине на її як психологічний, так і на фізичний розвиток. З огляду на вік дитини розлучення з матір'ю створить для дитини нетерпиму обстановку.
При цьому у своєму віці ОСОБА_3 має коло значущих для неї людей, це люди, які становлять її сімейне оточення, у процесі взаємодії з якими відбувається процес соціальної та гендерної ідентичності: мати та її родина.
Отже, існують реальні ризики того, що повернення Дитини до Угорщини негативно вплине на неї, спричинить їй психічну шкоду та створить для неї нетерпиму обстановку (пункт b статті 13 Гаазької Конвенції 1980 року), що не сприятиме забезпеченню якнайкращих її інтересів.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №308/1403/20.
Суд першої інстанції вказаного не врахував, посилаючись на те, що утримання дитини на території України порушує право батька на піклування про дитину, не взяв до уваги, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, проте інтереси дитини мають переважати над інтересами батьків. Лише прагнення батька до здійснення піклування і реалізацію своїх батьківських прав не є достатнім для твердження про найкращі інтереси дитини для повернення її за місцем проживання батька за викладених обставин в мотивувальній частині цієї постанови.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що звертаючись із даним позовом позивач просить зобов'язати повернути Дитину до її місця постійного проживання в Угорщині за адресою: 5136, с. Яссентандраш, Ракоці ут. 76, натомість з матеріалів справи слідує, що сторони проживали в Угорщині за адресою: 5136, с. Яссентандраш, Кошут ут., буд.39 (а.с.20-23).
Колегія суддів також зазначає, що позивач у судовому засіданні як у суді першої, так і апеляційної інстанції обґрунтовував необхідність задоволення заявлених позовних вимог, зокрема, побоюваннями незнання у майбутньому Дитиною угорської мови, що унеможливить її спілкування з батьком та його родичами, однак проживання дитини з матір'ю в Україні не унеможливлює вивчення нею угорської мови, враховуючи наявність на території її місце проживання закладів дошкільної освіти з вивченням угорської мови.
З врахуванням вищенаведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, відповідно до п.п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стегура Наталія Романівна, задовольнити.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2024 року скасувати.
У позові ОСОБА_2 , від імені якого діє представник сектору судової роботи та міжнародної правової допомоги у Закарпатській області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Андращук Діана Степанівна, до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет Мукачівської міської ради про визнання незаконним переміщення та утримування малолітньої дитини на території України, зобов'язання повернути дитину до місця постійного проживання в Угорщину, відібрання дитини і передання батькові у випадку відмови відповідача повертати дитину до Угорщини, відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 22 квітня 2025 року .
Головуючий:
Судді: